Мораль?) О, Боже, яку ж тут мораль сказати?) Хоча, це ж не байка, в якій в кінці обов'язково має бути мораль.)))

Ні-ні, в жодному разі не на рівні середньостатистичного графомана, Ви що?)))

Так, звичайно, краще підтягнути... Якщо він захоче ще підтягатись...)

Сталінської епохи?..) Бр-р...

А чого не вистачає?)

Щиро дякую за відгук, Мариночко!)
І не беріть близько до серця мої жарти.)))

я не беру близько до серця!!! ви ж замовили найстрогішу критику, то я й намагаюся відповідати вимогам автора)

ну не мораль, ідея... якщо щось не влаштовує, значить має бути щось, що влаштовуватиме... типу, треба було описати, яким ж ви все-таки хочете бачити це нещасне створіння - поета... копирсатися у власній душі? а чому це погано? хай би кожен покопирсався у своїй, може, знайшов би там щось, трохи почистив би від бруду...

якщо читач не захоче підтягатися, то що то за читач! якби ми будували літературу виключно за потребами масового читача, то був би якийсь порнографічний детектив з великим вмістом нецензурщини...

не вистачає якоїсь гострої ідеї, яка би те все перекрила, типу, до чого б хотілося прагнути, не знаю... може, не вистачило впевненості... але це суто моє враження, без жартів:)

Я мав на увазі, аби Ви не брали близько до серця мої жартівливі коментарі.)
А критики я не боюсь, а, скоріше, прагну, відчуваючи її гостру нестачу, тому й замовляю щоразу найгострішу.)
Ну чому ж не видно ідеї у вірші? Видно, я не зміг її просто добре виразити, раз її не видно.
Ідея вірша у тому, щоб не писати чудернацькі вірші, у вигляді "поезії для поетів", а писати простіше, не забуваючи про читачів, які, можливо, не в змозі оцінити сучасні тенденції розвитку поетичної думки. І не забувати про той народ, вихідцями з якого є поети. Адже чому так улюблені народом Пушкін та Шевченко? Тому що вони писали для народу. І про народ.
Десь так приміром.)

це, що ви щойно написали, у поезії є... я й сама не знаю, чого хочу від вашого вірша. я ще подумаю) а ідея є однозначно, однак за вашою логікою, якщо поет пише в той час, коли мирний читач копає картоплю, то він ледь не злочинець, а ще якщо врахувати, що він пише постмодерне щось... а от якщо він напише про ту ж картоплю, то читачеві буде страшенно приємно і він увіковічнить поета. не знаю, мені після грядки не захотілося би читати про грядки... щось типу того...

Колеги, краще не вживати слів, яких добре не розумієте, а то "постмодерн" із "постмодернізмом" вкупі... :(

А на Вашу думку, пане Володимире, яка між цими двома поняттями різниця?

Щонайменше, те, що "МОДЕРН" і "МОДЕРНІЗМ" різні явища. Початкові уявлення про "Модерн" - прошу почитати про арт-нуво, сецесію, арт-деко, російський модерн... Міг би сказати і одним реченням, але кому це потрібно :)

Ну, як мінімум, мені.:) Якщо не важко.:)
Марина вжила слово "постмодерн", я - "постмодернізм", і мені здається, що це одне і те ж. Ви зараз сказали про "модерн" і "модернізм". Модерн - це в архітектурі та образотворчому мистецтві. Модернізм - це мистецтво для мистецтва. Я правильно розумію?

З вашого дозволу повторю свій коментар, зроблений півгодини тому.

"Якщо цікаво, то я найпримітивнішим чином викладу всю теорію Мистецтвознавства в декількох реченнях.
Для раціонального мислення, звичайно. І в сенсі, що має рацію той, хто вважає за початок відліку життя момент творіння Господом усього і вся.
Бо це є еталоном Мистецтва і Творчого процесу, констант і напрямків, і стилів. Як вам відомо, Людина у цій системі координат створена за Образом і в Подібності. Звідси і Традиція, і розуміння Традиційне Мистецтво, яке безмежне і в різноманітності своїх стилів і безконечності їх обріїв використання.
А тепер про "погрішиме" - себто про нас із вами.
Ми всі починаємо із заперечення і пошуку свого місця в житті, і це нормально, фактично це завжди і у всі часи і у всіх народів виливається в так званий "модернізм", який по суті, через, як той писав, "дитячу хворобу лівизни", званий і правити і виправляти "погрішиме" тлумачення "непогрішимого".
У нашому випадку "модернізм" завжди йде в парі з чимсь фундаментальним - як наше "ні", направлене до самих себе, йде поруч із божественним "так".

Тобто, можна бути до пори до часу, наприклад, модерністом в межах українського бароко, та потім стати втіленням його позитивно продовжених далі традицій, чи ж бо так і залишитися вічним опортуністом із гаслом "а я проти" на чолі. І з порушеннями констант краси в кожній своїй справі. Ось це, як на мене, зле. І це "зле" уявно зібрали в поняття "модернізму", хоча це поняття, знову ж таки як на мене, окремо не існує. :)

Тож як можна руйнацію поєднати із Майстерністю зрозуміло лише нашим професорам...

Щодо "посмодернізму", то з якого означення ви його виводите? З "модерну" чи "модернізму". Якщо з "модернізму", то, як на мене, правдивий "постмодернізм" відкидає модерніські заперечення із тандему "погрішиме"-"непогрішиме"...

Щодо "МОДЕРНУ", то найпростіше - це традиційні мистецькі стилі, які доведені до максимально красивого жесту, далі вже маньєризм і куртуазний маньєризм. Глибше у віртуалізм до жесту "постмодерн"...

Цікаво, але коли Ви писали цей коментар, я якраз читав його в коментарях до вірша Ліни Костенко.)
Тут Ви додали ще один абзац.)
Ось читаю зараз статтю про постмодернізм http://zhurnal.lib.ru/p/postmodern/004_o.shtml і бачу, що до постмодерністів зараховують письменників та поетів від Гомера та Шекспіра і до Чака Паланика.)

Дорога Тетяно, напевно істина має багато рівнів сприйняття, для себе я відкрив, наразі найвищим, отакий - народ, лише наслідок, є фактори більш високого порядку, в тому числі і в людському вигляді...

Люба Редакціє, здається, Ви зі мною погоджуєтесь, адже фактор високого порядку у людському вигляді має діяти, аби бути фактором. Я погоджуюсь з Вами у тому, що народ у певному сенсі є наслідком впливу факторів вищого порядку, але все ж таки , всі фактори, крім одного, не визнаного атеїстами, звичайно є набагато більш короткостроковими, ніж існування народу. І саме приховані у народі якості дозволяють тим факторам з’явитись, прорости і розвинутись до величини, що має здатність впливу…

З радістю погоджуюся з вами, Тетяно, - вищі фактори також мали би бути "погрішимого" і "непогрішимого" "виду", "непогрішимі", напевно не потребують заповнювати розриви у своєму впливі на "довкілля" чимсь інерційним, певним чином налаштованим, бо не мають у своєму впливі отих розривів. Але в "непогрішимих" факторів, може бути і інше призначення, аніж довгострокові проблеми нижчого порядку...

Щодо факторів "погрішимих", то так, їхня діяльність може мати розриви, і цілком логічно, що вони заповнюються інерційною системою животворних традицій, які так пасують до того чи того ареалу.
Принаймні древні єгиптяни описували цю ієрархію впливу, як "боги, напівбоги, тіні"...

Щось я взагалі перестав будь-що розуміти...)))))))

Чи варто так ускладнювати, вплутуючи у розмову фактори «непогрішимого» виду, адже вони поза зоною нашого передбачення, принаймні у більшості випадків. Їхня діяльність поза критикою, хоча і досить часто напряму пов’язана із діяльністю «погрішимих» факторів. Власне, суміш довгострокових і короткострокових впливів «непогрішимих» створює глобальні умови існування народу і впливає на проблеми як вищого, так і нижчого порядку…
Було б краще, якби Ви розвинули думку щодо «погрішимих» факторів і ролі Поета і Поезії серед них, якщо , звичайно, Ви визнаєте за Поезією роль фактору впливу на формування народу із населення «ареалу». До речі, цікаво, у якому значенні Ви використали слово «ареал», як економіко-географічне поняття, чи як територію поширення біологічного виду? Хотілося б підкреслити, що я не розглядаю традиції ні як ґрунт для появи впливових факторів, ні як «заповнювач розривів» у діяльності «погрішимих». Традиції є скоріше продуктом переробки народом всіх можливих впливів з метою набуття певного досвіду і «рефлексів», що допомагають не витрачати зайвий час на вибір правильної реакції. Я думаю, нам не варто керуватись світоглядом древніх єгиптян у розмові про ієрархію впливів на формування народу як високої субстанції, тому вважаю за непотрібне зайвий раз торкатись діяльності «непогрішимих», бо це таки наближає нас до древніх, а не до ідеалу, створеного за образом і подобою. Гадаю, що було б краще зосередити свої зусилля на формуванні «погрішимих» факторів…

Дорога Тетяно, то з якого століття починаючи погляди мудреців ви вважатимете достатньо системними? Утім, коли ви виказали свої погляди на традицію, то цілком точно назвали ці модерністичні століття, як 19 і 20...

А взагалі торкаючись ролі справжнього Митця, то я би її швидше охарактеризував продовженням відомої приповідки, скажімо, щоб нікого не образити, про Мудреця і гору.
Словом, якщо ні гора не йде до Мудреця, ні Мудрець не збирається підійматися на гору, то існує ще такий варіант, як зростання Мудреця вище гори. Тобто сутнісне збільшення Мудреця до такого розміру, після якого світ трансформується його волею.

Це, певно вища ступінь, досяжного Людині тут Мистецького рівня, і зрозуміло, що Мистецтво починається і з більш непримітного животворного впливу Особистості в тій країні, в яку вона призвана була прийти.

А стосовно "богів, напівбогів і тіней" - це більш ніж серйозно, аби таке відкидувати, не зрозумівши древніх...

Я поважаю мудрість древніх, просто не вважаю потрібним трактування сказаного ними, адже будь-яке трактування спотворює первісний зміст. У них був свій час і своє бачення, от і все. Я не претендую навіть з їхньою тінню в обідній час мірятись, а не те що виносити їм власні вердикти з приводу системності чи будь-чогось ще... Я дозволяю собі розкіш трошки поспілкуватись з сучасниками, розважаючи себе думкою, що хтось з них, можливо, справді стане у один ряд з Мудрецями минулого, думками котрих ми користуємось і сьогодні. Один з перших Мудреців винайшов колесо і змінив світ, а навряд чи він справді прагнув змінювати світ своєю волею, так само, як і той, хто зрозумів душу вогнища. Дурень прагне видряпатись на гору, аби побачити інших маленькими нижче ніг своїх, бо не розуміє, що то лиш здається. Мудреці вміють розуміти справжні співвідношення величин незалежно від того, що і хто яким здається, і тому швидше гора підніме їх на плечах своїх, схиляючись перед величчю справжньої Мудрості, висота котрої є недосяжною для інших, у який мізерний сосуд вона на була б покладена. У мене розуму тільки й вистачає на те, щоб повторювати ці загальновідомі аксіоми, а Ви підозрюєте мене у нехтуванні Мудрістю древніх. Так, я сказала, що «нам не варто керуватись світоглядом древніх єгиптян у розмові про ієрархію впливів на формування народу як високої субстанції…….бо це таки наближає нас до древніх, а не до ідеалу, створеного за образом і подобою.» Тому що, у древніх був свій час і своє бачення, а ідеал, створений за образом і подобою, все ж таки є ближчим сучасній людині. Якщо Ви впевнені у помилковості такої думки, що вам варто зробити таку ласку і продемонструвати використання древньоєгипетської Мудрості у зумовленому контексті? Я ж відверто визнаю, що до такого не здатна, бо де я, а де Єгипет, не говорячи вже про Мудрість. Я мрію поспостерігати за «животворним впливом Особистості в тій країні», у якій живу, хоча б здалеку, але у сучасності, а не в минулому, бо у майбутньому мені цього зробити не вдасться з простої причини моєї там відсутності.

Так, Ви праві, Тетяно, трохи смішно.) Написав нібито від імені народу, а сам залишився трохи збоку.) По принципу: моя хата скраю, нічого не знаю.)

Гарний у Вас вірш вийшов, щирий.
Це правда, всі ми у тому народі... І всі з нього...

Щиро Вам вдячний за відгук, Тетяно!