Туди-сюди гуляє вітер. Туди-сюди. Чому так буває, то вітер є, то його немає… - так думав світлячок. Він йшов по темній доріжці. І все думав та думав. Чому, чому, чому…. Аж поки хтось не торкнувся легесенько його плеча.
- Ти хто?
- Я Вітер. Ти мене кликав?
- Я? – знітився Світлячок.
- Так. Я чув і тому прийшов до тебе. А ти чому не спиш?
- Не можу заснути. Я все думаю.
- А про що ти думаєш?
- Думаю про те, що я свічуся вночі, а вночі усі сплять, і виходить так, що я нікому не потрібен, якщо ніхто не бачить мого світла?
- Гм. Ти потрібен.
- Кому?
- Ну наприклад їжачку, що заблукав вночі.
Ти так як зорі. Всі сплять уночі, а вони все одно світять. Вони не можуть не світити. А раптом якісь закохані захочуть ними помилуватись, а їх нема? Уявляєш? І що буде з їжачком, якщо ти не будеш світити?
- Гм. А й справді.
І тут вони почули такі тихенькі-тихенькі схлипування. Недалеко від них під великим деревом сиділа маленька дівчинка.
- Ти хто? - запитав її вітер, легесенько доторкнувшись до її плеча, так щоб вона не злякалась.
- Я… я дівчинка. Дівчинка Улянка.
- А я Вітер! Будемо дружити?
Улянка уважно на нього подивилась. Вітер тим часом, висушив її дитячі слізки.
- Будемо, - з поважністю відповіла дівчинка.
- А я Світлячок. Я, я… теж хочу з вами дружити.
Улянка посміхнулась і протягнула йому свою маленьку долоньку. Світлячок пригнув на неї і дівчинка зачаровано дивилась на його світло.
- А що ти тут робиш уночі? – запитав Улянку Вітер.
- Я тут сиджу. Я заблукала.
- Ура. Ура!!!! – не стримався Світлячок.
- Ти чому радієш – здивовано спитав його Вітер.
- Нарешті я комусь стану в пригоді. Нарешті я комусь потрібен! – від радості Світлячок аж перевернувся на землю, але швиденько піднявся і став бігати від одного дерева до іншого, радів до нестями. Нарешті збулась його мрія!
- Я відведу тебе до дому – зупинившись сказав Світлячок, трохи почервонівши від своєї радості.
- Це чудово – відповіла Улянка, - я і не думала, що така темна та самотня ніч може подарувати мені стільки друзів.
Вони взялися всі за руки. Світлячок освітлював дорогу, а Вітер трохи підганяв їх своїм легким подихом…
Улянка міцно заснула у своєму ліжечку і ще ніколи вона не спала так солодко. У неї тепер з’явилось два чарівних друга.

казки про дівчинку Улянку