ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.05.02 06:09
* * *
Просвітлий настрій, невичерпність мрій,
Коли душа палає від кохання, -
Коли тобі весняно-молодій
Радію неутомно, безнастанно.
Утілення бажань, блаженства відчуття,
Коли звучать взаємності мотиви, -
Коли украй вдоволений життям,
Як споконвік закохан

Артур Курдіновський
2026.05.02 02:53
Остання нота
Застигла думка. Слово з кришталю.
Я руки відігрію. Відмолю
Свої гріхи, маленькі та великі.
Покликала безмежна височінь,
Глибока поглинає душу синь,
Барвистий сон безкрилого каліки.

Хоча й навколо згубні холоди,

Оксана Алексеєва
2026.05.01 21:38
* * *
Не шукай мене у високості —
де на мотузці крутиться земля,
дірявлячи порожній нескінчений простір,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.

У цей час немилосердний, ставши на коліна,
мовчи, поезіє, не плач, журбо моя.
То сила гравітації, важка і неупинн

Світлана Пирогова
2026.05.01 20:19
Життя, як зебра (квартон)
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих
Біжить, а не стоїть буття на місці.
І випускає ненароком стріли,
Буває біль надмірно в серці містить.

Як важко не було б, живе надія.
Життя, як зебра, в смугах чорно-білих.
Проходиш гартування, й знову досвід

хома дідим
2026.05.01 20:18
* 63 *
ван гог · картинка · черевики
убиті майже але втім
художник ловить кожну тінь
ці черевики небезликі
за тими тінями роки
як є схололі і бездарні
таке життя · немає правди
надій нема для бідняків

Артур Курдіновський
2026.05.01 19:08
Записки дяді Жори. Записка 2. Мій друг #владімірмаяковский
Не пам'ятаю, на якому році життя застрелився мій друг, видатний поет Владімір Маяковський. Але перед тим, як застрелитися, він мені сказав: "Жоро, я тебе прошу: будь у поезії другим новатором після мене!" Я мовчки кивнув головою. А коли він уже застрел

С М
2026.05.01 16:42
Щастя це тепла зброя (The Beatles)
Ніколи їй не схибити
(ду ду ду ду ду ду, ужеж)
Обізнана із оксамитовим дотиком
Ящіркою оце, на склі вікна
Тип, що у натовпі, чоботи з люстерками
Всіх кольорів
Бреше очима, наднормово руками
Опрацьовує

Борис Костиря
2026.05.01 12:51
* * *
Покинутий дім залишається в серці.
Оселя любові, оселя розлук.
У битві життєвій, в розпаленім герці
Ми б'ємося в центрі надії та мук.

Покинутий дім, як маяк безпричальний.
У ньому лишились страждання земні.
І прийде філософ самітний, печальний

Юрко Бужанин
2026.05.01 12:35
Професор і множинність алкогольного буття
Сидить професор
голова як енциклопедія
а в горлі — пустеля Гобі
телефон казиться
телефонує деканат
(там нишком наливають)
телефонують колишні аспіранти
(там уже розлили)

Юрій Гундарів
2026.05.01 12:16
Вибране і вибрані-2
Стосовно мого нарису «Вибране і вибрані» я отримав такі коментарі Редакції Майстерень (далі - РМ). Перший коментар: «Чому принижуєте гідкими виразами цілком заслужені досягнення наших авторів…» (РМ пише: «гІдкими», а правильно: «гИдкими». Утім, РМ мен

Володимир Невесенко
2026.05.01 12:05
Стріляли в нього – вбивали Бога
Стріляли в нього – вбивали Бога,
Господь – Небесний, а він – земний...
Навала дика – Магога й Гога –
зайшла вершити свій суд жахний.

Була наруга велика в тому,
зловісний виклик – для всіх держав...
А він тримався, згнітивши втому,

Тетяна Левицька
2026.05.01 10:45
За життя
Вже міллю сточене руно,
У даль поринула б давно —
Болять суглоби, руки.
Кульбабою сивини літ,
Лелека кличе у політ —
Тримаюсь за онуків,

За соломинку майбуття,

Віктор Кучерук
2026.05.01 06:29
* * *
Сонце сяє понад містом
І радіє звіддалі,
Що промінчики іскристі
Мерехтять на всій землі.
Обціловують дбайливо
Стебла, листя, пелюстки
І дають нарешті привід
Погуляти залюбки.

Артур Курдіновський
2026.04.30 19:48
Його поезія не згасне! (віланела). Пам'яті Ярослава Чорногуза
Злетів у Небо передчасно
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!

Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.

хома дідим
2026.04.30 18:19
* 61 *
хтось пан а дехто і пропав
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно

Євген Федчук
2026.04.30 14:26
Облога Вишгорода у вересні-листопаді 1173 року
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів


Поетичні Майстерні



 Нові автори (Поезія):

Андрій Стельмахер
2026.04.29

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Макс Катинський
2026.04.22

Лія Ланер
2026.04.18

Оксана Алексеєва
2026.04.14

Костянтин Ватульов
2026.04.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія





  Вірші, проза, аналітика, огляди
Автори / Ірина Білінська (1984) / Вірші

 ІЛЮЗІЯ СТАРОСТІ
Образ твору А що таке старість? – Ілюзія,
сотворена нами віками?
За чашкою кави із друзями...
Закладена в серце мов камінь...
Вкорінена в нашій свідомості,
в найдальших глибинах, віддавна.
Наділена болем і втомою,
нами приручена тайна.
Так легко із часом повінчана,
оправдана волею людства,
існує між страхом і вічністю.
Ми дивимось в неї як в люстро.
Крокує притишено душами.
Вростає хворобами в тіло.
І кровоточить спустошенням
в серці людськім чорно-біло...
Як втілення нашого відчаю,
приходить надвечір, надранок…
Чи просто спливає як свідчення
настроїв, вчинків і граней…
Тож, звідки її дивна музика
різних тонів і каденцій?
Старість… Велика ілюзія,
створена нами у серці?...

• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter
• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)



Про публікацію
Дата публікації 2010-09-09 16:12:39
Переглядів сторінки твору 7882
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.104 / 5.45)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.054 / 5.41)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.732
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2026.02.03 14:03
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Шешуряк (М.К./М.К.) [ 2010-09-09 16:48:55 ]
Старість - не ілюзія. Про це навіть ціла наука є - геронтологія.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Білінська (М.К./М.К.) [ 2010-09-09 20:44:22 ]
Я чекала такої реакції :)
ПРо науку мені теж відомо і з нею трохи ознайомилась. На мою думку, старість - це продукт нашого розуму. Кожен з нас програмує себе на старість, вона просто в наших планах. Людський мозок має необмежені можливості, яких ми використовуємо дуже мало. Всі наші болячки, хвороби ми породжуємо самі. Помираємо, бо знаємо, що смерті не минути. А якщо розвинути свої думки в іншому напрямку, то можна досягти дуже багато. Правда тепер людство заклопотане буденними справами і мало хто займається своїм внутрішнім розвитком, духовним, а роботи не початий край :( (я не кажу, що я краща)) Але так є і воно працює. Такий закон природи. А могли б люди не хворіти, якби менше розповсюджували хвороби своїми думками, розмовами і переживаннями. Могли б жити набагато довше, як наприклад, Адам - 930 років, Ной - 950. Або взагалі не вмирати, як показав нам Христос. Але нам зараз не до того, бо в нас свої земні проблеми, які ми самі собі і створили.

Отака моя думка, але я її нікому не нав'язую)))

Дякую, Юлю, за відвідини. Завжди рада :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Осташ (М.К./М.К.) [ 2010-09-09 18:43:56 ]
Так, старішає лише тіло,
душі - вічні!
Ми і віримо, та... невміло,
аж до відчаю.
Час спливає: життям назвеш його,
а чи видивом...
Не віддати б себе задешево, -
молодітимем!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Осташ (М.К./М.К.) [ 2010-09-09 18:44:27 ]
Дуже актуальний вірш, Ірино! Сподобалось!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Білінська (М.К./М.К.) [ 2010-09-09 20:48:29 ]
Дякую Вам, Вікторіє!
Та подивилась кілька фотографій і захотілося поділитися своїми думками щодо старості. Тільки от те стандартне знання приземлене дуже важко викорінити з себе, а процес то йде ((

:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василь Кузан (М.К./М.К.) [ 2010-09-09 22:56:36 ]
Це вірш не тіла, а душі.
Але найбільша ілюзія, що Ной і всі ті древні люди жили так довго. Певно, монахи, що переписували книги, подописували нулі. 2000 років тому люди жили по 40-50 років. А 90-95 здавалося їм цілою вічністю.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Білінська (М.К./М.К.) [ 2010-09-09 23:52:23 ]
А мені подобається монаший варіант :)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Івченко (М.К./М.К.) [ 2010-09-10 13:31:29 ]

УКРАЇНСЬКЕ АЛЬФРЕСКО

Над шляхом, при долині, біля старого граба,
де біла-біла хатка стоїть на самоті,
живе там дід та баба, і курочка в них ряба,
вона, мабуть, несе їм яєчка золоті.

Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини,
і вишні чорноокі стоять до холодів.
Хитаються патлашки уздовж всії стежини,
і стомлений лелека спускається на хлів.

Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки.
А потім довго-довго на призьбі ще сидять.
Я знаю, дід та баба - це коли є онуки,
а в них сусідські діти шовковицю їдять.

Дорога і дорога лежить за гарбузами.
І хтось до когось їде тим шляхом золотим.
Остання в світі казка сидить під образами.
Навшпиньки виглядають жоржини через тин…
ЛІНА КОСТЕНКО.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юлія Шешуряк (М.К./М.К.) [ 2010-09-10 13:38:57 ]
Це прекрасний вірш, дякую, що нагадала.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Білінська (М.К./М.К.) [ 2010-09-10 20:19:47 ]
Дійсно чудовий вірш!