
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.02.02
09:37
Дівчата мене любили завжди. Був гурточок шанувальниць у дитячому садочку, хлопчаки дражнилися, але здалеку, бо чубивися з ними залюбки, розквашував носи, копав лежачих ногами, торсав за вуха. Шибеником був ще тим.
У школі саме дівчата обирали мене ком
У школі саме дівчата обирали мене ком
2023.02.02
05:35
Химероводять снігопади,
витьохкує під ранок лід…
це місяць лютий безпорадно
звільняє так шляхи весні,
бо вже пора.
Ось-ось розпустять верболози
суцвіття котиків пухкі,
витьохкує під ранок лід…
це місяць лютий безпорадно
звільняє так шляхи весні,
бо вже пора.
Ось-ось розпустять верболози
суцвіття котиків пухкі,
2023.02.02
04:46
Коли у гаю за рікою
Зозуля поспішно кує, –
Немає мені супокою
І дуже тривожно стає.
Навіює тільки печалі
У душу кування її,
Бо нині все менше тривалі
Плачі у зеленім гіллі.
Зозуля поспішно кує, –
Немає мені супокою
І дуже тривожно стає.
Навіює тільки печалі
У душу кування її,
Бо нині все менше тривалі
Плачі у зеленім гіллі.
2023.02.01
23:02
Ну що ж, прощай! Ідеш від мене… Осінь.
Де ти ступала – інеєм лежить
Моя самотність. Зглянься ж хоч на мить!
А я кричав колись, що з мене досить
Твого повітря, вижовклих листків,
Дощів, туману... Час вже пролетів
І ти
Де ти ступала – інеєм лежить
Моя самотність. Зглянься ж хоч на мить!
А я кричав колись, що з мене досить
Твого повітря, вижовклих листків,
Дощів, туману... Час вже пролетів
І ти
2023.02.01
22:00
Це маячня, мій любий, тільки сон,
лякає привидом посеред ночі.
Лунає серця срібний камертон,
душа на вістрі леза кровоточить..
То падає узимку дощ: дрібний,
холодний, забобонно-сліпкуватий,
в небесній прірві топить Бог човни,
лякає привидом посеред ночі.
Лунає серця срібний камертон,
душа на вістрі леза кровоточить..
То падає узимку дощ: дрібний,
холодний, забобонно-сліпкуватий,
в небесній прірві топить Бог човни,
2023.02.01
21:33
Сперечались якось троє про життя вар’яти.
Про жінок, яких насправді треба вибирати.
Перший радить чемну й мудру. Другий лиш багату.
Третій хоче іноземку, щоби світ пізнати.
Інший хоче лиш пампушку, теплу, як перина.
Ні, нехай худа, як тріска, наче ба
Про жінок, яких насправді треба вибирати.
Перший радить чемну й мудру. Другий лиш багату.
Третій хоче іноземку, щоби світ пізнати.
Інший хоче лиш пампушку, теплу, як перина.
Ні, нехай худа, як тріска, наче ба
2023.02.01
20:12
Сон рябої кобили
Зранку меле дідусь, -
Мов позичити силу
Може досі комусь.
Бо допоки ми спали,
Чи лічили курчат, -
Він змастив п'яти салом
І гайнув до дівчат.
Зранку меле дідусь, -
Мов позичити силу
Може досі комусь.
Бо допоки ми спали,
Чи лічили курчат, -
Він змастив п'яти салом
І гайнув до дівчат.
2023.02.01
19:37
Чи Громомовиця, чи Громниця,
Це давнє свято нині є.
В моєму місті і в столиці
Весну чекає. Півень п’є
Краплини, що стікають з даху
І цим віщуючи весну,
І перемогу у невдахи,
Це давнє свято нині є.
В моєму місті і в столиці
Весну чекає. Півень п’є
Краплини, що стікають з даху
І цим віщуючи весну,
І перемогу у невдахи,
2023.02.01
19:32
Актор із тебе нікудишній,
шматок несвіжого філе,
та щоки надуваєш пишно,
щосили тужишся – але…
шматок несвіжого філе,
та щоки надуваєш пишно,
щосили тужишся – але…
2023.02.01
18:47
ІНастає глобальне потепління,
тонуть у морях материки,
люди захищають володіння
і... воюють. Людям невтямки,
що потоп великої ріки
буде не по щучому велінню.
Це сама земля уже віки,
поки гавкотіли пустомелі,
тонуть у морях материки,
люди захищають володіння
і... воюють. Людям невтямки,
що потоп великої ріки
буде не по щучому велінню.
Це сама земля уже віки,
поки гавкотіли пустомелі,
2023.02.01
17:31
Левандівка
не Монмартр
Сихів
не Бродвей
вже мене давно нема
там
де п‘ють
глінтвейн
не Монмартр
Сихів
не Бродвей
вже мене давно нема
там
де п‘ють
глінтвейн
2023.02.01
17:29
вітер гілочкою вишеньки
розгойдав колиску-віршенька
поділився тою втіхою
з ластів’ятами під стріхою
ті літали і втішалися
небо в римах колисалося
розгойдав колиску-віршенька
поділився тою втіхою
з ластів’ятами під стріхою
ті літали і втішалися
небо в римах колисалося
2023.02.01
17:27
ця історія
без хвоста
дощ не йшов
рахував до ста
невідкриті ще
парасолі
і кидав
ніби дрібку солі
без хвоста
дощ не йшов
рахував до ста
невідкриті ще
парасолі
і кидав
ніби дрібку солі
2023.02.01
16:53
Приходь в мій дім біду заколихати.
Надворі дощ – злякає і собаку.
Свистять вітри, аж дах зриває з хати.
Добро – дрібне, як насінина маку.
Добро дрібне не стукає у двері, –
Прибились грози знову до порогу.
А ти приходь словами на папері,
Надворі дощ – злякає і собаку.
Свистять вітри, аж дах зриває з хати.
Добро – дрібне, як насінина маку.
Добро дрібне не стукає у двері, –
Прибились грози знову до порогу.
А ти приходь словами на папері,
2023.02.01
12:50
Ти мрієш про квиток у невагомість.
Про дорогу в один кінець
до чогось неозореного.
Ти мрієш про єднання
з природою.
Ти мрієш почути
тихий плескіт води.
Мрієш відчути
Про дорогу в один кінець
до чогось неозореного.
Ти мрієш про єднання
з природою.
Ти мрієш почути
тихий плескіт води.
Мрієш відчути
2023.02.01
10:11
Грішу щоночі. А уранці каюсь,
Бо змалку не байдужий до краси.
Без грішників монахи б не рождались,
Монашки теж пощезли би усі.
Та що монашки! Не було б пророків,
Апостолів та сонмища святих!
О, зохен вей, русалі кароокі!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо змалку не байдужий до краси.
Без грішників монахи б не рождались,
Монашки теж пощезли би усі.
Та що монашки! Не було б пророків,
Апостолів та сонмища святих!
О, зохен вей, русалі кароокі!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2023.01.04
2023.01.03
2022.12.08
2022.12.03
2022.09.01
2022.05.01
2022.04.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Артур Сіренко (1965) /
Проза
/
Батальйон смерті
Голоси
Кожна військова частина імперії мала своє призначення. Принаймі, з точки зору «стратегів» з лампасами. Були, звичайно, військові частини які взагалі були нікому не потрібні і невідомо навіщо вони існували. Були і забуті підрозділи, де військовослужбовці вели напівздичавіле існування. Але це все не стосується N-ської військової частини! Суть її буття – передавання послань через простір і час. Від одних людей в погонах до інших. Шляхом коливання електромагнітного поля. Тому в частині було величезна кількість різних пристроїв на колесах і без коліс - серед далеких лісів і боліт, де люди сидячи в бункерах хвилювали ефір, кидаючи у безмежжя простору слова. Раз на півроку влаштовувались грандіозні дійства які називались «навчання». Особливо вражали зимові. У безмежжя снігів, у біле мовчання тайги кидали людей, щоб вони не боячись сорокоградусних морозів і пурги ночували в палатках на снігу, не спали по кілька діб підряд, без кінця то розгортаючи до згортаючи вузол зв’язку. Як вони при цьому собі не відморожували все що можна і не можна – не знаю. Один мій товариш розповідав про галюцинації які переслідували його внаслідок трьохдобового абсолютно безсонного перебування на морозі. Деякі з цих навчань варті окремої розповіді. Ця оповідка не про це. Ця оповідка про голоси які літали в ефірі хвилюючі думки людей в зеленому. На одне з таких навчань взимку 1984 року відправили і мене. Я досить туманно уявляв куди ми їдемо – їхали окремо від інших в радіостанції «Р-…» на колесах. Крім водія (за кермом) в тісній будці забитій апаратурою сиділи: лейтенант М., прапорщик П. і двоє солдатів (включаючи мене). Довго їхали якимись лісовими дрогами буксуючи в заметах. Нарешті зупинились на околиці лісу. Вдалині бовваніло село з дивною угро-фінською назвою Пира. Село складалось з невеликого число хат, чи то правильніше «ізб» з почорнілого від часу напівзогнилого дерева. «Ізби» були навіть не обгорожені парканами, а між ними пропливали інколи тіні в чорних рваних тілогрійках. Це викликало в мене відчуття суму і співчуття до людей, що приречені все життя жити в таких умовах. Лейтенант П. сказав, що маємо наказ розгорнутись саме тут і «качати зв’язок». Витягли генератор, завели (при цьому прапорщика добряче вдарило струмом – так, що він відлетів на два метри і впав у замет. А все тому що заземлення просто встромили в сніг), радіостанція засвітилась купою жарівок, ми поставили телескопічну антену і залізли в середину – в «кунг». З динаміків долинало шипіння і скрипіння. У середині було тепло – «ташкент» на солдатському сленгу. Від усвідомлення того, що всю ніч можна «кімарити» в теплій кімнаті коли «соратники» замерзають в наметах було радісно. Був темний зимовий вечір. Офіцер чомусь засуєтився, сказав, що в нього якісь невідкладні службові справи (судячи по всьому якась таємна місія), сказав, щоб ми тут несли службу старанно і направив свої стопи в сторону села. Прапорщик з сумом і нудьгою подивився йому у слід. Через півгодини, ніби щось згадавши, сказав, що він мусить теж піти по справах служби і щоб ми «діяли по ситуації». І якщо з динаміків ми раптом почуємо: «Волга, Волга, я Сокіл!» треба відповісти, мовляв, «Я – Волга…» і таке інше. І теж пішов в напрямку села пробираючись крізь замети. Ми одразу вирішили, що ніяких дурниць в ефір кричати не будемо. Волга – це річка. Ну, як можна комусь говорити, що я, мовляв, річка – подумають клепок немає людина. Просто сидіти було нудно, стали ми переключати хвилі. З динаміку було чути шуми, голоси… Раптом натрапили на приємну музику – і ми зрозуміли як ми будемо проводити цей вечір. Після музики якась тьотя з динаміку сказала: «Ви слухаєте «Голос Америки» з Вашінгтону». Я був давнім прихильником цієї радіостанції і тому просто слухав з насолодою. Інший же солдат – родом десь з російської глибинки – напевно, раніше нічого подібного не чув. Слухав він заворожено роззявивши рота. «Так вот гдє правда то, вот она гдє…» - повторював він періодично з якоюсь релігійною завороженістю. (О, незбагненна російська душа!). В голові в мене промайнула думка про «особістов» які цяпнуть за зябра. А потім подумав – байдуже. Перший раз чи що. Колегам прийшла в голову думка, що таку чудову передачу гріх слухати в самоті. Вони знайшли гучномовець і «врубили» його на в’ю потужність. На село полинула передача… Для посилення ефекту вирішили включити потужний прожектор і теж направити його на село періодично то вимикаючи, то змінюючи потужність. Вийшла ціла звуко-світлова вистава... Так розважались до глупої ночі. Рано вранці прийшли наші командири – обличчя лейтенанта і прапорщика були злі. Деякий час вони просто дивились на наші заспані фізіономії і мовчали. Відчувалось, що голови у них боліли – певно від переживання щодо справ службових. Потім їх понесло. Прапорщик П. – досить мовчазний і небагатослівний розродився цілою тріадою гідною найкращих риторів античності: «Вот ви думаєте там на Западє харашо, там секс, а ви даже нє знаєтє какая ето гадость секс. Я вам вот что скажу – нє нужен мне нікакой секс, у мєня есть моя Советская Родіна!»
2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Голоси
"...Знову шелестять зітлілі афіші"
О. Мандельштам

2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію