Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.04
15:38
Наша зима розлуки не минула з лютим,
а триває синіми ночами полотен,
писаних під ван Гога —
з нетанучими сніжинками теплих спогадів,
за кожною з яких — і моя нехолонуча тривога.
Вона відчутно пронизує мене,
і згасає в регістрах невгамовної німоти
а триває синіми ночами полотен,
писаних під ван Гога —
з нетанучими сніжинками теплих спогадів,
за кожною з яких — і моя нехолонуча тривога.
Вона відчутно пронизує мене,
і згасає в регістрах невгамовної німоти
2026.05.04
15:10
Не дає болоту жити
Клятий Куриловський!
Ще одна припхалась Кака -
Білгород-Дністровська!
Клятий Куриловський!
Ще одна припхалась Кака -
Білгород-Дністровська!
2026.05.04
14:15
Там вечір п’є із горщика туман,
І мама в коси заплітає літо...
Там ще не знаєш, що таке обман,
А знаєш тільки, як дощам радіти.
Там кущ порічок — розсип рубінІв,
І червень в очі дивиться так синьо,
Що вистачає тих щасливих снів
На все життя, на кож
І мама в коси заплітає літо...
Там ще не знаєш, що таке обман,
А знаєш тільки, як дощам радіти.
Там кущ порічок — розсип рубінІв,
І червень в очі дивиться так синьо,
Що вистачає тих щасливих снів
На все життя, на кож
2026.05.04
10:58
Розвиднюються обриси зникомі
Забутих міст, запилених споруд.
Не пропустивши у пророцтвах коми,
Вони прийдуть, щоб здійснювати суд.
І це говорить - забуття не вічне,
Циклічність часу знову поверне
Забуті голоси, погаслі свічі,
Забутих міст, запилених споруд.
Не пропустивши у пророцтвах коми,
Вони прийдуть, щоб здійснювати суд.
І це говорить - забуття не вічне,
Циклічність часу знову поверне
Забуті голоси, погаслі свічі,
2026.05.04
09:12
Твори уяву, Незбориме -
Овечий скарб від прабатьків
На вівцях стежкою вовків
Торує шлях до полонини.
Мовчать Пенати*, страх Господній,
Але двоногий неземний
Овечий скарб від прабатьків
На вівцях стежкою вовків
Торує шлях до полонини.
Мовчать Пенати*, страх Господній,
Але двоногий неземний
2026.05.04
08:23
Літо п'є ставки джерельні,
знищує посадки.
На розпеченій пательні
смажить день оладки.
Не тримають воду греблів
репані колоди,
журавлем курличе в небі
зношений колодязь.
знищує посадки.
На розпеченій пательні
смажить день оладки.
Не тримають воду греблів
репані колоди,
журавлем курличе в небі
зношений колодязь.
2026.05.04
06:20
Легко дихаю і вільно йду
По уже розквітлому саду,
Де пелюсток ясних мерехтіння
З ароматами поперемінно
Слабнуть тільки для того на мить,
Щоб себе сильніше ще явить
У моїм піднесеному слові,
Повному захоплення й любові...
По уже розквітлому саду,
Де пелюсток ясних мерехтіння
З ароматами поперемінно
Слабнуть тільки для того на мить,
Щоб себе сильніше ще явить
У моїм піднесеному слові,
Повному захоплення й любові...
2026.05.03
17:30
хмаровиння білий плин
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
і самотній пароплав
я шукав себе за цим
де-не-де або деінде
коли бачив моряків
зважувався і питав
а чи хто не зна який
пароплав прибув сьогодні
2026.05.03
17:11
Я запитав в Ісуса: ти тут був
Чи не було тебе, і все- міський фольклор?
Почухав він потилицю: я був, але.. забув.
А я йому: Анкор, іще анкор!
Чи не було тебе, і все- міський фольклор?
Почухав він потилицю: я був, але.. забув.
А я йому: Анкор, іще анкор!
2026.05.03
16:43
Ти завела собі кота.
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
А кіт завів мишей.
І скоро тріїця свята
поповнилась уже.
Наш друг-поет спустився з гір
давно трагічних лір
і, наче допотопний звір,
2026.05.03
15:04
Отих думок розпалене багаття
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
Гарячим подихом до нього вилось.
Бентежило в душі табу сум'яттям,
Крутилась курява від вітровію.
- Торкнутися б жаринкою любові,
Теплом, щоб висушити сліз утому,
І не завдати порухами болю,
2026.05.03
14:44
Хитрим, кажуть, свого часу був Павло Тетеря.
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
2026.05.03
13:43
Яків Хелемський (1914-2003; народився й провів юність в Україні)
Пари у танці кружляють закохано,
серце сповняють пісні.
Рвуться у вікна нестримно, непрохано
свіжі вітри весняні.
Юність минає умить зазвичай,
Пари у танці кружляють закохано,
серце сповняють пісні.
Рвуться у вікна нестримно, непрохано
свіжі вітри весняні.
Юність минає умить зазвичай,
2026.05.03
13:26
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
2026.05.03
13:01
В котрімсь містечку раннього ранку
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
2026.05.03
11:10
Мріями не ходиться — ними літається.
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
у полумї плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згоріт
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
у полумї плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згоріт
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артур Сіренко (1965) /
Проза
/
Батальйон смерті
Голоси
Кожна військова частина імперії мала своє призначення. Принаймі, з точки зору «стратегів» з лампасами. Були, звичайно, військові частини які взагалі були нікому не потрібні і невідомо навіщо вони існували. Були і забуті підрозділи, де військовослужбовці вели напівздичавіле існування. Але це все не стосується N-ської військової частини! Суть її буття – передавання послань через простір і час. Від одних людей в погонах до інших. Шляхом коливання електромагнітного поля. Тому в частині було величезна кількість різних пристроїв на колесах і без коліс - серед далеких лісів і боліт, де люди сидячи в бункерах хвилювали ефір, кидаючи у безмежжя простору слова. Раз на півроку влаштовувались грандіозні дійства які називались «навчання». Особливо вражали зимові. У безмежжя снігів, у біле мовчання тайги кидали людей, щоб вони не боячись сорокоградусних морозів і пурги ночували в палатках на снігу, не спали по кілька діб підряд, без кінця то розгортаючи до згортаючи вузол зв’язку. Як вони при цьому собі не відморожували все що можна і не можна – не знаю. Один мій товариш розповідав про галюцинації які переслідували його внаслідок трьохдобового абсолютно безсонного перебування на морозі. Деякі з цих навчань варті окремої розповіді. Ця оповідка не про це. Ця оповідка про голоси які літали в ефірі хвилюючі думки людей в зеленому. На одне з таких навчань взимку 1984 року відправили і мене. Я досить туманно уявляв куди ми їдемо – їхали окремо від інших в радіостанції «Р-…» на колесах. Крім водія (за кермом) в тісній будці забитій апаратурою сиділи: лейтенант М., прапорщик П. і двоє солдатів (включаючи мене). Довго їхали якимись лісовими дрогами буксуючи в заметах. Нарешті зупинились на околиці лісу. Вдалині бовваніло село з дивною угро-фінською назвою Пира. Село складалось з невеликого число хат, чи то правильніше «ізб» з почорнілого від часу напівзогнилого дерева. «Ізби» були навіть не обгорожені парканами, а між ними пропливали інколи тіні в чорних рваних тілогрійках. Це викликало в мене відчуття суму і співчуття до людей, що приречені все життя жити в таких умовах. Лейтенант П. сказав, що маємо наказ розгорнутись саме тут і «качати зв’язок». Витягли генератор, завели (при цьому прапорщика добряче вдарило струмом – так, що він відлетів на два метри і впав у замет. А все тому що заземлення просто встромили в сніг), радіостанція засвітилась купою жарівок, ми поставили телескопічну антену і залізли в середину – в «кунг». З динаміків долинало шипіння і скрипіння. У середині було тепло – «ташкент» на солдатському сленгу. Від усвідомлення того, що всю ніч можна «кімарити» в теплій кімнаті коли «соратники» замерзають в наметах було радісно. Був темний зимовий вечір. Офіцер чомусь засуєтився, сказав, що в нього якісь невідкладні службові справи (судячи по всьому якась таємна місія), сказав, щоб ми тут несли службу старанно і направив свої стопи в сторону села. Прапорщик з сумом і нудьгою подивився йому у слід. Через півгодини, ніби щось згадавши, сказав, що він мусить теж піти по справах служби і щоб ми «діяли по ситуації». І якщо з динаміків ми раптом почуємо: «Волга, Волга, я Сокіл!» треба відповісти, мовляв, «Я – Волга…» і таке інше. І теж пішов в напрямку села пробираючись крізь замети. Ми одразу вирішили, що ніяких дурниць в ефір кричати не будемо. Волга – це річка. Ну, як можна комусь говорити, що я, мовляв, річка – подумають клепок немає людина. Просто сидіти було нудно, стали ми переключати хвилі. З динаміку було чути шуми, голоси… Раптом натрапили на приємну музику – і ми зрозуміли як ми будемо проводити цей вечір. Після музики якась тьотя з динаміку сказала: «Ви слухаєте «Голос Америки» з Вашінгтону». Я був давнім прихильником цієї радіостанції і тому просто слухав з насолодою. Інший же солдат – родом десь з російської глибинки – напевно, раніше нічого подібного не чув. Слухав він заворожено роззявивши рота. «Так вот гдє правда то, вот она гдє…» - повторював він періодично з якоюсь релігійною завороженістю. (О, незбагненна російська душа!). В голові в мене промайнула думка про «особістов» які цяпнуть за зябра. А потім подумав – байдуже. Перший раз чи що. Колегам прийшла в голову думка, що таку чудову передачу гріх слухати в самоті. Вони знайшли гучномовець і «врубили» його на в’ю потужність. На село полинула передача… Для посилення ефекту вирішили включити потужний прожектор і теж направити його на село періодично то вимикаючи, то змінюючи потужність. Вийшла ціла звуко-світлова вистава... Так розважались до глупої ночі. Рано вранці прийшли наші командири – обличчя лейтенанта і прапорщика були злі. Деякий час вони просто дивились на наші заспані фізіономії і мовчали. Відчувалось, що голови у них боліли – певно від переживання щодо справ службових. Потім їх понесло. Прапорщик П. – досить мовчазний і небагатослівний розродився цілою тріадою гідною найкращих риторів античності: «Вот ви думаєте там на Западє харашо, там секс, а ви даже нє знаєтє какая ето гадость секс. Я вам вот что скажу – нє нужен мне нікакой секс, у мєня есть моя Советская Родіна!»
2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Голоси
"...Знову шелестять зітлілі афіші"
О. Мандельштам
Кожна військова частина імперії мала своє призначення. Принаймі, з точки зору «стратегів» з лампасами. Були, звичайно, військові частини які взагалі були нікому не потрібні і невідомо навіщо вони існували. Були і забуті підрозділи, де військовослужбовці вели напівздичавіле існування. Але це все не стосується N-ської військової частини! Суть її буття – передавання послань через простір і час. Від одних людей в погонах до інших. Шляхом коливання електромагнітного поля. Тому в частині було величезна кількість різних пристроїв на колесах і без коліс - серед далеких лісів і боліт, де люди сидячи в бункерах хвилювали ефір, кидаючи у безмежжя простору слова. Раз на півроку влаштовувались грандіозні дійства які називались «навчання». Особливо вражали зимові. У безмежжя снігів, у біле мовчання тайги кидали людей, щоб вони не боячись сорокоградусних морозів і пурги ночували в палатках на снігу, не спали по кілька діб підряд, без кінця то розгортаючи до згортаючи вузол зв’язку. Як вони при цьому собі не відморожували все що можна і не можна – не знаю. Один мій товариш розповідав про галюцинації які переслідували його внаслідок трьохдобового абсолютно безсонного перебування на морозі. Деякі з цих навчань варті окремої розповіді. Ця оповідка не про це. Ця оповідка про голоси які літали в ефірі хвилюючі думки людей в зеленому. На одне з таких навчань взимку 1984 року відправили і мене. Я досить туманно уявляв куди ми їдемо – їхали окремо від інших в радіостанції «Р-…» на колесах. Крім водія (за кермом) в тісній будці забитій апаратурою сиділи: лейтенант М., прапорщик П. і двоє солдатів (включаючи мене). Довго їхали якимись лісовими дрогами буксуючи в заметах. Нарешті зупинились на околиці лісу. Вдалині бовваніло село з дивною угро-фінською назвою Пира. Село складалось з невеликого число хат, чи то правильніше «ізб» з почорнілого від часу напівзогнилого дерева. «Ізби» були навіть не обгорожені парканами, а між ними пропливали інколи тіні в чорних рваних тілогрійках. Це викликало в мене відчуття суму і співчуття до людей, що приречені все життя жити в таких умовах. Лейтенант П. сказав, що маємо наказ розгорнутись саме тут і «качати зв’язок». Витягли генератор, завели (при цьому прапорщика добряче вдарило струмом – так, що він відлетів на два метри і впав у замет. А все тому що заземлення просто встромили в сніг), радіостанція засвітилась купою жарівок, ми поставили телескопічну антену і залізли в середину – в «кунг». З динаміків долинало шипіння і скрипіння. У середині було тепло – «ташкент» на солдатському сленгу. Від усвідомлення того, що всю ніч можна «кімарити» в теплій кімнаті коли «соратники» замерзають в наметах було радісно. Був темний зимовий вечір. Офіцер чомусь засуєтився, сказав, що в нього якісь невідкладні службові справи (судячи по всьому якась таємна місія), сказав, щоб ми тут несли службу старанно і направив свої стопи в сторону села. Прапорщик з сумом і нудьгою подивився йому у слід. Через півгодини, ніби щось згадавши, сказав, що він мусить теж піти по справах служби і щоб ми «діяли по ситуації». І якщо з динаміків ми раптом почуємо: «Волга, Волга, я Сокіл!» треба відповісти, мовляв, «Я – Волга…» і таке інше. І теж пішов в напрямку села пробираючись крізь замети. Ми одразу вирішили, що ніяких дурниць в ефір кричати не будемо. Волга – це річка. Ну, як можна комусь говорити, що я, мовляв, річка – подумають клепок немає людина. Просто сидіти було нудно, стали ми переключати хвилі. З динаміку було чути шуми, голоси… Раптом натрапили на приємну музику – і ми зрозуміли як ми будемо проводити цей вечір. Після музики якась тьотя з динаміку сказала: «Ви слухаєте «Голос Америки» з Вашінгтону». Я був давнім прихильником цієї радіостанції і тому просто слухав з насолодою. Інший же солдат – родом десь з російської глибинки – напевно, раніше нічого подібного не чув. Слухав він заворожено роззявивши рота. «Так вот гдє правда то, вот она гдє…» - повторював він періодично з якоюсь релігійною завороженістю. (О, незбагненна російська душа!). В голові в мене промайнула думка про «особістов» які цяпнуть за зябра. А потім подумав – байдуже. Перший раз чи що. Колегам прийшла в голову думка, що таку чудову передачу гріх слухати в самоті. Вони знайшли гучномовець і «врубили» його на в’ю потужність. На село полинула передача… Для посилення ефекту вирішили включити потужний прожектор і теж направити його на село періодично то вимикаючи, то змінюючи потужність. Вийшла ціла звуко-світлова вистава... Так розважались до глупої ночі. Рано вранці прийшли наші командири – обличчя лейтенанта і прапорщика були злі. Деякий час вони просто дивились на наші заспані фізіономії і мовчали. Відчувалось, що голови у них боліли – певно від переживання щодо справ службових. Потім їх понесло. Прапорщик П. – досить мовчазний і небагатослівний розродився цілою тріадою гідною найкращих риторів античності: «Вот ви думаєте там на Западє харашо, там секс, а ви даже нє знаєтє какая ето гадость секс. Я вам вот что скажу – нє нужен мне нікакой секс, у мєня есть моя Советская Родіна!»2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
