Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артур Сіренко (1965) /
Проза
/
Батальйон смерті
Месник
Сімдесяті роки були в Палеарктиці роками лицемірства. Початок вісімдесятих додав до цього краплі цинізму і очікування чогось. Те що відбувалось було маразмом, але щось іще висіло в повітрі – назвемо це очікуванням. Якщо відверто, то у 1983 році я гадав, що людей честі вже або не існує, або всі вони сидять – хто за ґратами, а хто в комірчинах власних нір. Як я помилявся! Виявилось люди честі, які в ім’я цього призабутого поняття готові віддати все – життя, свободу – існують. І вони поруч. В часи мого перебування і службі чужій імперії в N-ській військовій частині довелось мені в цьому переконатись. Більше того, виявилось, що існують люди які готові в ім’я вияснення суті висловлювань поставити на кін все і свідомо переламати свою долю. Одного дня в в N-ську військову частину яку солдати гарнізону між собою називали «батальйон смерті» привезли поповнення новобранців. Причому всі вони були з Кавказу – представники досить різних народів, що той гірський край населяють. Адаптувались вони до умов нового свого життя важко – занадто багато чого у них викликало внутрішній спротив. Це стосувалось в повній мірі і «рядового» Т. Нажаль, я точно не можу пригадати до якої національності він належав. Різних народів і народностей живе на Кавказі майже двісті. Ніхто навіть не знає точно скільки їх там живе і кого можна вважати окремим народом, а кого лише етнічною групою. Говорили про його національність по різному – я боюсь помилитись. Одного разу солдату Т. наказали здійснити очищення кімнати від бруду. Інший солдат Н. російської національності вголос засумнівався в якості виконаної рядовим Т. роботи застосовуючи при цьому не літературні висловлювання і вирази які годі шукати у словниках російської мови. Зокрема він згадав матінку рядового Т. (про яку він звісно не мав ніякого уявлення, а також не мав абсолютно ніякого уявлення про ставлення до матері на Кавказі), сказав що з його матінкою він здійснював певний процес. Як правило на подібні твердження солдати різних північних національностей не реагують взагалі розуміючи абсолютну безглуздість і фантастичність цього твердження. Тут же реакція була несподіваною і гострою. Вираз обличчя рядового Т. із гордовито-зневажливого змінився – наповнився ненавистю, очі блиснули і голосно пролунало: «Ти нє панімаєш, что ти сказаль!!! Ти же мою мать аскарбіл! Я тєбя зарєжу!» Ніхто на ці слова ніякої уваги не звернув – мало хто із солдат скаже погрозу іншому солдату – особливо під час сварки. В адресу горянина сказали ще кілька «ласкавих» слів оздобивши їх рукоприкладством і на тому розійшлись. Але солдат Т. був людиною слова. Вночі він прокинувся, зайшов на кухню, вибрав найбільший ніж (бо його власний кинджал забрали в нього ще на призивному пункті), повернувся в казарму і зарізав солдата який його образив. Рота прокинулась вранці, але з ліжок встали не всі – один так і лишився лежати дивлячись скляними переляканими очима в стелю проштрикнутий наскрізь. Рядовий Т. нічого не приховував – навіть пишався своїм вчинком. Його відвезли під конвоєм в комендатуру гарнізону. Подальша його доля мені невідома. Як правило, якщо когось в частині засуджували, то замполіт перед лавою зривав погони, казав, що це не солдат, а в’язень, трибунал засідав безпосередньо в цій же частині і таке інше. Так було регулярно і багато разів. Тут же – мовчок. Ніхто нічого більше про цього месника солдатам не сказав. Лишились легенди у правдивість яких я просто не вірю. Це хтось вигадав. Крім того – ці легенди одна одну заперечували. Згідно однієї легенди трибунал зайшов в тупик. Адже ніхто – ні черговий по частині, ні днювальні, ні чергові по роті, ні вартові не бачили щоб хтось вночі пробирався на кухню (яка закривається після закінчення роботи наряду) і повертався звідти з величезним ножем довжиною більше ніж півметра. (Ну, звичайно, як можна одночасно щось бачити навколо і спати?) Значить, виходить треба карати цілу купу людей які мирно сопіли в дві дірки на бойових постах. Крім того, рядовий Т. міг би в таких умовах перерізати всю роту – а він цього не зробив, значить людина свідома. І людина, яка дотримується свого слова, а значить буде вірна присязі. А ще й якщо врахувати, що в в N-ській частині в той час служило два шизофреники і один сновида (щоправда всіх їх оголосили симулянтами і дали до рук зброю, хоча солдати знали, що вони справді хворі – так симулювати неможливо) справа стає взагалі туманною… Тому трибунал вирішив, що потерпілий, себто вбитий, якого неодноразово звинувачували у правопорушеннях які по суті були злочинами і за які він був під арештом на гауптвахті, страждав на манію переслідування і чисельні фобії, захищаючись він монстрів і чудовиськ які йому щоночі снилися, він ховав під матрацом кухонний ніж і в результаті необережного з ним поводження проткнув себе наскрізь цим гострим предметом. А рядовий Т. на себе просто наговорює, і щоб більше він цього не робив засудити його до двох років дисциплінарного батальйону… Я в це не вірю. Це черговий міф брудної казарми. Але хто знає…
2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Месник
"Цей світ - як вітер, він усе забуде..."
Рудакі
Сімдесяті роки були в Палеарктиці роками лицемірства. Початок вісімдесятих додав до цього краплі цинізму і очікування чогось. Те що відбувалось було маразмом, але щось іще висіло в повітрі – назвемо це очікуванням. Якщо відверто, то у 1983 році я гадав, що людей честі вже або не існує, або всі вони сидять – хто за ґратами, а хто в комірчинах власних нір. Як я помилявся! Виявилось люди честі, які в ім’я цього призабутого поняття готові віддати все – життя, свободу – існують. І вони поруч. В часи мого перебування і службі чужій імперії в N-ській військовій частині довелось мені в цьому переконатись. Більше того, виявилось, що існують люди які готові в ім’я вияснення суті висловлювань поставити на кін все і свідомо переламати свою долю. Одного дня в в N-ську військову частину яку солдати гарнізону між собою називали «батальйон смерті» привезли поповнення новобранців. Причому всі вони були з Кавказу – представники досить різних народів, що той гірський край населяють. Адаптувались вони до умов нового свого життя важко – занадто багато чого у них викликало внутрішній спротив. Це стосувалось в повній мірі і «рядового» Т. Нажаль, я точно не можу пригадати до якої національності він належав. Різних народів і народностей живе на Кавказі майже двісті. Ніхто навіть не знає точно скільки їх там живе і кого можна вважати окремим народом, а кого лише етнічною групою. Говорили про його національність по різному – я боюсь помилитись. Одного разу солдату Т. наказали здійснити очищення кімнати від бруду. Інший солдат Н. російської національності вголос засумнівався в якості виконаної рядовим Т. роботи застосовуючи при цьому не літературні висловлювання і вирази які годі шукати у словниках російської мови. Зокрема він згадав матінку рядового Т. (про яку він звісно не мав ніякого уявлення, а також не мав абсолютно ніякого уявлення про ставлення до матері на Кавказі), сказав що з його матінкою він здійснював певний процес. Як правило на подібні твердження солдати різних північних національностей не реагують взагалі розуміючи абсолютну безглуздість і фантастичність цього твердження. Тут же реакція була несподіваною і гострою. Вираз обличчя рядового Т. із гордовито-зневажливого змінився – наповнився ненавистю, очі блиснули і голосно пролунало: «Ти нє панімаєш, что ти сказаль!!! Ти же мою мать аскарбіл! Я тєбя зарєжу!» Ніхто на ці слова ніякої уваги не звернув – мало хто із солдат скаже погрозу іншому солдату – особливо під час сварки. В адресу горянина сказали ще кілька «ласкавих» слів оздобивши їх рукоприкладством і на тому розійшлись. Але солдат Т. був людиною слова. Вночі він прокинувся, зайшов на кухню, вибрав найбільший ніж (бо його власний кинджал забрали в нього ще на призивному пункті), повернувся в казарму і зарізав солдата який його образив. Рота прокинулась вранці, але з ліжок встали не всі – один так і лишився лежати дивлячись скляними переляканими очима в стелю проштрикнутий наскрізь. Рядовий Т. нічого не приховував – навіть пишався своїм вчинком. Його відвезли під конвоєм в комендатуру гарнізону. Подальша його доля мені невідома. Як правило, якщо когось в частині засуджували, то замполіт перед лавою зривав погони, казав, що це не солдат, а в’язень, трибунал засідав безпосередньо в цій же частині і таке інше. Так було регулярно і багато разів. Тут же – мовчок. Ніхто нічого більше про цього месника солдатам не сказав. Лишились легенди у правдивість яких я просто не вірю. Це хтось вигадав. Крім того – ці легенди одна одну заперечували. Згідно однієї легенди трибунал зайшов в тупик. Адже ніхто – ні черговий по частині, ні днювальні, ні чергові по роті, ні вартові не бачили щоб хтось вночі пробирався на кухню (яка закривається після закінчення роботи наряду) і повертався звідти з величезним ножем довжиною більше ніж півметра. (Ну, звичайно, як можна одночасно щось бачити навколо і спати?) Значить, виходить треба карати цілу купу людей які мирно сопіли в дві дірки на бойових постах. Крім того, рядовий Т. міг би в таких умовах перерізати всю роту – а він цього не зробив, значить людина свідома. І людина, яка дотримується свого слова, а значить буде вірна присязі. А ще й якщо врахувати, що в в N-ській частині в той час служило два шизофреники і один сновида (щоправда всіх їх оголосили симулянтами і дали до рук зброю, хоча солдати знали, що вони справді хворі – так симулювати неможливо) справа стає взагалі туманною… Тому трибунал вирішив, що потерпілий, себто вбитий, якого неодноразово звинувачували у правопорушеннях які по суті були злочинами і за які він був під арештом на гауптвахті, страждав на манію переслідування і чисельні фобії, захищаючись він монстрів і чудовиськ які йому щоночі снилися, він ховав під матрацом кухонний ніж і в результаті необережного з ним поводження проткнув себе наскрізь цим гострим предметом. А рядовий Т. на себе просто наговорює, і щоб більше він цього не робив засудити його до двох років дисциплінарного батальйону… Я в це не вірю. Це черговий міф брудної казарми. Але хто знає…2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
