"Цей світ - як вітер, він усе забуде..."

Рудакі

Сімдесяті роки були в Палеарктиці роками лицемірства. Початок вісімдесятих додав до цього краплі цинізму і очікування чогось. Те що відбувалось було маразмом, але щось іще висіло в повітрі – назвемо це очікуванням. Якщо відверто, то у 1983 році я гадав, що людей честі вже або не існує, або всі вони сидять – хто за ґратами, а хто в комірчинах власних нір. Як я помилявся! Виявилось люди честі, які в ім’я цього призабутого поняття готові віддати все – життя, свободу – існують. І вони поруч. В часи мого перебування і службі чужій імперії в N-ській військовій частині довелось мені в цьому переконатись. Більше того, виявилось, що існують люди які готові в ім’я вияснення суті висловлювань поставити на кін все і свідомо переламати свою долю. Одного дня в в N-ську військову частину яку солдати гарнізону між собою називали «батальйон смерті» привезли поповнення новобранців. Причому всі вони були з Кавказу – представники досить різних народів, що той гірський край населяють. Адаптувались вони до умов нового свого життя важко – занадто багато чого у них викликало внутрішній спротив. Це стосувалось в повній мірі і «рядового» Т. Нажаль, я точно не можу пригадати до якої національності він належав. Різних народів і народностей живе на Кавказі майже двісті. Ніхто навіть не знає точно скільки їх там живе і кого можна вважати окремим народом, а кого лише етнічною групою. Говорили про його національність по різному – я боюсь помилитись. Одного разу солдату Т. наказали здійснити очищення кімнати від бруду. Інший солдат Н. російської національності вголос засумнівався в якості виконаної рядовим Т. роботи застосовуючи при цьому не літературні висловлювання і вирази які годі шукати у словниках російської мови. Зокрема він згадав матінку рядового Т. (про яку він звісно не мав ніякого уявлення, а також не мав абсолютно ніякого уявлення про ставлення до матері на Кавказі), сказав що з його матінкою він здійснював певний процес. Як правило на подібні твердження солдати різних північних національностей не реагують взагалі розуміючи абсолютну безглуздість і фантастичність цього твердження. Тут же реакція була несподіваною і гострою. Вираз обличчя рядового Т. із гордовито-зневажливого змінився – наповнився ненавистю, очі блиснули і голосно пролунало: «Ти нє панімаєш, что ти сказаль!!! Ти же мою мать аскарбіл! Я тєбя зарєжу!» Ніхто на ці слова ніякої уваги не звернув – мало хто із солдат скаже погрозу іншому солдату – особливо під час сварки. В адресу горянина сказали ще кілька «ласкавих» слів оздобивши їх рукоприкладством і на тому розійшлись. Але солдат Т. був людиною слова. Вночі він прокинувся, зайшов на кухню, вибрав найбільший ніж (бо його власний кинджал забрали в нього ще на призивному пункті), повернувся в казарму і зарізав солдата який його образив. Рота прокинулась вранці, але з ліжок встали не всі – один так і лишився лежати дивлячись скляними переляканими очима в стелю проштрикнутий наскрізь. Рядовий Т. нічого не приховував – навіть пишався своїм вчинком. Його відвезли під конвоєм в комендатуру гарнізону. Подальша його доля мені невідома. Як правило, якщо когось в частині засуджували, то замполіт перед лавою зривав погони, казав, що це не солдат, а в’язень, трибунал засідав безпосередньо в цій же частині і таке інше. Так було регулярно і багато разів. Тут же – мовчок. Ніхто нічого більше про цього месника солдатам не сказав. Лишились легенди у правдивість яких я просто не вірю. Це хтось вигадав. Крім того – ці легенди одна одну заперечували. Згідно однієї легенди трибунал зайшов в тупик. Адже ніхто – ні черговий по частині, ні днювальні, ні чергові по роті, ні вартові не бачили щоб хтось вночі пробирався на кухню (яка закривається після закінчення роботи наряду) і повертався звідти з величезним ножем довжиною більше ніж півметра. (Ну, звичайно, як можна одночасно щось бачити навколо і спати?) Значить, виходить треба карати цілу купу людей які мирно сопіли в дві дірки на бойових постах. Крім того, рядовий Т. міг би в таких умовах перерізати всю роту – а він цього не зробив, значить людина свідома. І людина, яка дотримується свого слова, а значить буде вірна присязі. А ще й якщо врахувати, що в в N-ській частині в той час служило два шизофреники і один сновида (щоправда всіх їх оголосили симулянтами і дали до рук зброю, хоча солдати знали, що вони справді хворі – так симулювати неможливо) справа стає взагалі туманною… Тому трибунал вирішив, що потерпілий, себто вбитий, якого неодноразово звинувачували у правопорушеннях які по суті були злочинами і за які він був під арештом на гауптвахті, страждав на манію переслідування і чисельні фобії, захищаючись він монстрів і чудовиськ які йому щоночі снилися, він ховав під матрацом кухонний ніж і в результаті необережного з ним поводження проткнув себе наскрізь цим гострим предметом. А рядовий Т. на себе просто наговорює, і щоб більше він цього не робив засудити його до двох років дисциплінарного батальйону… Я в це не вірю. Це черговий міф брудної казарми. Але хто знає…

2010