
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.14
22:13
Хто я?
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
2025.07.14
19:52
Не бережи на завтра завше те,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
2025.07.14
19:50
Народився експромт.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
2025.07.14
14:22
Катальпа, туя, барбарис,
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
2025.07.14
05:53
Не хизуйся пишним станом
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
2025.07.14
00:55
Вночі наш двір оживає,
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
2025.07.13
23:19
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
2025.07.13
22:09
Я шукаю істину в травах,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
2025.07.13
19:02
Ранкове червневе Сонце встигло зазирнути у всі куточки вічного міста Риму і примудрилось навіть торкнутися днища завжди каламутного (але не сьогодні) Тибру. Марк залишив позаду свою інсулу (як залишають в минулому порвані сандалії) і крокував бруківкою, т
2025.07.13
16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
2025.07.13
13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
2025.07.13
12:12
Дружина - запашна троянда
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
2025.07.13
08:31
Звідкіль з’являється мовчання?
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
2025.07.12
22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Артур Сіренко (1965) /
Проза
/
Батальйон смерті
Месник
Сімдесяті роки були в Палеарктиці роками лицемірства. Початок вісімдесятих додав до цього краплі цинізму і очікування чогось. Те що відбувалось було маразмом, але щось іще висіло в повітрі – назвемо це очікуванням. Якщо відверто, то у 1983 році я гадав, що людей честі вже або не існує, або всі вони сидять – хто за ґратами, а хто в комірчинах власних нір. Як я помилявся! Виявилось люди честі, які в ім’я цього призабутого поняття готові віддати все – життя, свободу – існують. І вони поруч. В часи мого перебування і службі чужій імперії в N-ській військовій частині довелось мені в цьому переконатись. Більше того, виявилось, що існують люди які готові в ім’я вияснення суті висловлювань поставити на кін все і свідомо переламати свою долю. Одного дня в в N-ську військову частину яку солдати гарнізону між собою називали «батальйон смерті» привезли поповнення новобранців. Причому всі вони були з Кавказу – представники досить різних народів, що той гірський край населяють. Адаптувались вони до умов нового свого життя важко – занадто багато чого у них викликало внутрішній спротив. Це стосувалось в повній мірі і «рядового» Т. Нажаль, я точно не можу пригадати до якої національності він належав. Різних народів і народностей живе на Кавказі майже двісті. Ніхто навіть не знає точно скільки їх там живе і кого можна вважати окремим народом, а кого лише етнічною групою. Говорили про його національність по різному – я боюсь помилитись. Одного разу солдату Т. наказали здійснити очищення кімнати від бруду. Інший солдат Н. російської національності вголос засумнівався в якості виконаної рядовим Т. роботи застосовуючи при цьому не літературні висловлювання і вирази які годі шукати у словниках російської мови. Зокрема він згадав матінку рядового Т. (про яку він звісно не мав ніякого уявлення, а також не мав абсолютно ніякого уявлення про ставлення до матері на Кавказі), сказав що з його матінкою він здійснював певний процес. Як правило на подібні твердження солдати різних північних національностей не реагують взагалі розуміючи абсолютну безглуздість і фантастичність цього твердження. Тут же реакція була несподіваною і гострою. Вираз обличчя рядового Т. із гордовито-зневажливого змінився – наповнився ненавистю, очі блиснули і голосно пролунало: «Ти нє панімаєш, что ти сказаль!!! Ти же мою мать аскарбіл! Я тєбя зарєжу!» Ніхто на ці слова ніякої уваги не звернув – мало хто із солдат скаже погрозу іншому солдату – особливо під час сварки. В адресу горянина сказали ще кілька «ласкавих» слів оздобивши їх рукоприкладством і на тому розійшлись. Але солдат Т. був людиною слова. Вночі він прокинувся, зайшов на кухню, вибрав найбільший ніж (бо його власний кинджал забрали в нього ще на призивному пункті), повернувся в казарму і зарізав солдата який його образив. Рота прокинулась вранці, але з ліжок встали не всі – один так і лишився лежати дивлячись скляними переляканими очима в стелю проштрикнутий наскрізь. Рядовий Т. нічого не приховував – навіть пишався своїм вчинком. Його відвезли під конвоєм в комендатуру гарнізону. Подальша його доля мені невідома. Як правило, якщо когось в частині засуджували, то замполіт перед лавою зривав погони, казав, що це не солдат, а в’язень, трибунал засідав безпосередньо в цій же частині і таке інше. Так було регулярно і багато разів. Тут же – мовчок. Ніхто нічого більше про цього месника солдатам не сказав. Лишились легенди у правдивість яких я просто не вірю. Це хтось вигадав. Крім того – ці легенди одна одну заперечували. Згідно однієї легенди трибунал зайшов в тупик. Адже ніхто – ні черговий по частині, ні днювальні, ні чергові по роті, ні вартові не бачили щоб хтось вночі пробирався на кухню (яка закривається після закінчення роботи наряду) і повертався звідти з величезним ножем довжиною більше ніж півметра. (Ну, звичайно, як можна одночасно щось бачити навколо і спати?) Значить, виходить треба карати цілу купу людей які мирно сопіли в дві дірки на бойових постах. Крім того, рядовий Т. міг би в таких умовах перерізати всю роту – а він цього не зробив, значить людина свідома. І людина, яка дотримується свого слова, а значить буде вірна присязі. А ще й якщо врахувати, що в в N-ській частині в той час служило два шизофреники і один сновида (щоправда всіх їх оголосили симулянтами і дали до рук зброю, хоча солдати знали, що вони справді хворі – так симулювати неможливо) справа стає взагалі туманною… Тому трибунал вирішив, що потерпілий, себто вбитий, якого неодноразово звинувачували у правопорушеннях які по суті були злочинами і за які він був під арештом на гауптвахті, страждав на манію переслідування і чисельні фобії, захищаючись він монстрів і чудовиськ які йому щоночі снилися, він ховав під матрацом кухонний ніж і в результаті необережного з ним поводження проткнув себе наскрізь цим гострим предметом. А рядовий Т. на себе просто наговорює, і щоб більше він цього не робив засудити його до двох років дисциплінарного батальйону… Я в це не вірю. Це черговий міф брудної казарми. Але хто знає…
2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Месник
"Цей світ - як вітер, він усе забуде..."
Рудакі

2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію