Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.14
09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
2025.12.14
06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
2025.12.13
16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
2025.12.13
12:09
Відтепер і дотетер
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
2025.12.13
08:57
Вірш розглядався на онлайн-колегії робочих змін і керівників профільних департаментів "Асорті Пиріжкарень" з долученням сторонніх експертів.
І от що ми маємо в результаті.
Технічно текст повністю тримається купи на граматичних і словотвірно спорід
2025.12.13
08:13
Ти ще мене не розлюбив,
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
2025.12.13
00:28
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
2025.12.12
22:21
Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
2025.12.12
19:50
По грудках їхав грудень,
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
2025.12.12
14:44
Є чуття у моєму серці
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
Не знаю я що і робити
О ти чудовий світе о світе
Як мені бути і що робити?
Чи знаєш ти що виснував я?
Ти міг би і сам осягнути
Сьогодні всякчас завтра але й учора
Недільно-дівчачий блюз із її горем
2025.12.12
14:03
У мене на грудях ти стогнеш, і довго,
звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...звитяжуєш голосно щем.
А рима – проста й заримована Богом,
й окреслена віщим дощем.
Про що ця розмова? Коли ані слова?
Про що нереально тужу?
Ти плачеш білугою, дещо з совою.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артур Сіренко (1965) /
Проза
/
Батальйон смерті
Месник
Сімдесяті роки були в Палеарктиці роками лицемірства. Початок вісімдесятих додав до цього краплі цинізму і очікування чогось. Те що відбувалось було маразмом, але щось іще висіло в повітрі – назвемо це очікуванням. Якщо відверто, то у 1983 році я гадав, що людей честі вже або не існує, або всі вони сидять – хто за ґратами, а хто в комірчинах власних нір. Як я помилявся! Виявилось люди честі, які в ім’я цього призабутого поняття готові віддати все – життя, свободу – існують. І вони поруч. В часи мого перебування і службі чужій імперії в N-ській військовій частині довелось мені в цьому переконатись. Більше того, виявилось, що існують люди які готові в ім’я вияснення суті висловлювань поставити на кін все і свідомо переламати свою долю. Одного дня в в N-ську військову частину яку солдати гарнізону між собою називали «батальйон смерті» привезли поповнення новобранців. Причому всі вони були з Кавказу – представники досить різних народів, що той гірський край населяють. Адаптувались вони до умов нового свого життя важко – занадто багато чого у них викликало внутрішній спротив. Це стосувалось в повній мірі і «рядового» Т. Нажаль, я точно не можу пригадати до якої національності він належав. Різних народів і народностей живе на Кавказі майже двісті. Ніхто навіть не знає точно скільки їх там живе і кого можна вважати окремим народом, а кого лише етнічною групою. Говорили про його національність по різному – я боюсь помилитись. Одного разу солдату Т. наказали здійснити очищення кімнати від бруду. Інший солдат Н. російської національності вголос засумнівався в якості виконаної рядовим Т. роботи застосовуючи при цьому не літературні висловлювання і вирази які годі шукати у словниках російської мови. Зокрема він згадав матінку рядового Т. (про яку він звісно не мав ніякого уявлення, а також не мав абсолютно ніякого уявлення про ставлення до матері на Кавказі), сказав що з його матінкою він здійснював певний процес. Як правило на подібні твердження солдати різних північних національностей не реагують взагалі розуміючи абсолютну безглуздість і фантастичність цього твердження. Тут же реакція була несподіваною і гострою. Вираз обличчя рядового Т. із гордовито-зневажливого змінився – наповнився ненавистю, очі блиснули і голосно пролунало: «Ти нє панімаєш, что ти сказаль!!! Ти же мою мать аскарбіл! Я тєбя зарєжу!» Ніхто на ці слова ніякої уваги не звернув – мало хто із солдат скаже погрозу іншому солдату – особливо під час сварки. В адресу горянина сказали ще кілька «ласкавих» слів оздобивши їх рукоприкладством і на тому розійшлись. Але солдат Т. був людиною слова. Вночі він прокинувся, зайшов на кухню, вибрав найбільший ніж (бо його власний кинджал забрали в нього ще на призивному пункті), повернувся в казарму і зарізав солдата який його образив. Рота прокинулась вранці, але з ліжок встали не всі – один так і лишився лежати дивлячись скляними переляканими очима в стелю проштрикнутий наскрізь. Рядовий Т. нічого не приховував – навіть пишався своїм вчинком. Його відвезли під конвоєм в комендатуру гарнізону. Подальша його доля мені невідома. Як правило, якщо когось в частині засуджували, то замполіт перед лавою зривав погони, казав, що це не солдат, а в’язень, трибунал засідав безпосередньо в цій же частині і таке інше. Так було регулярно і багато разів. Тут же – мовчок. Ніхто нічого більше про цього месника солдатам не сказав. Лишились легенди у правдивість яких я просто не вірю. Це хтось вигадав. Крім того – ці легенди одна одну заперечували. Згідно однієї легенди трибунал зайшов в тупик. Адже ніхто – ні черговий по частині, ні днювальні, ні чергові по роті, ні вартові не бачили щоб хтось вночі пробирався на кухню (яка закривається після закінчення роботи наряду) і повертався звідти з величезним ножем довжиною більше ніж півметра. (Ну, звичайно, як можна одночасно щось бачити навколо і спати?) Значить, виходить треба карати цілу купу людей які мирно сопіли в дві дірки на бойових постах. Крім того, рядовий Т. міг би в таких умовах перерізати всю роту – а він цього не зробив, значить людина свідома. І людина, яка дотримується свого слова, а значить буде вірна присязі. А ще й якщо врахувати, що в в N-ській частині в той час служило два шизофреники і один сновида (щоправда всіх їх оголосили симулянтами і дали до рук зброю, хоча солдати знали, що вони справді хворі – так симулювати неможливо) справа стає взагалі туманною… Тому трибунал вирішив, що потерпілий, себто вбитий, якого неодноразово звинувачували у правопорушеннях які по суті були злочинами і за які він був під арештом на гауптвахті, страждав на манію переслідування і чисельні фобії, захищаючись він монстрів і чудовиськ які йому щоночі снилися, він ховав під матрацом кухонний ніж і в результаті необережного з ним поводження проткнув себе наскрізь цим гострим предметом. А рядовий Т. на себе просто наговорює, і щоб більше він цього не робив засудити його до двох років дисциплінарного батальйону… Я в це не вірю. Це черговий міф брудної казарми. Але хто знає…
2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Месник
"Цей світ - як вітер, він усе забуде..."
Рудакі
Сімдесяті роки були в Палеарктиці роками лицемірства. Початок вісімдесятих додав до цього краплі цинізму і очікування чогось. Те що відбувалось було маразмом, але щось іще висіло в повітрі – назвемо це очікуванням. Якщо відверто, то у 1983 році я гадав, що людей честі вже або не існує, або всі вони сидять – хто за ґратами, а хто в комірчинах власних нір. Як я помилявся! Виявилось люди честі, які в ім’я цього призабутого поняття готові віддати все – життя, свободу – існують. І вони поруч. В часи мого перебування і службі чужій імперії в N-ській військовій частині довелось мені в цьому переконатись. Більше того, виявилось, що існують люди які готові в ім’я вияснення суті висловлювань поставити на кін все і свідомо переламати свою долю. Одного дня в в N-ську військову частину яку солдати гарнізону між собою називали «батальйон смерті» привезли поповнення новобранців. Причому всі вони були з Кавказу – представники досить різних народів, що той гірський край населяють. Адаптувались вони до умов нового свого життя важко – занадто багато чого у них викликало внутрішній спротив. Це стосувалось в повній мірі і «рядового» Т. Нажаль, я точно не можу пригадати до якої національності він належав. Різних народів і народностей живе на Кавказі майже двісті. Ніхто навіть не знає точно скільки їх там живе і кого можна вважати окремим народом, а кого лише етнічною групою. Говорили про його національність по різному – я боюсь помилитись. Одного разу солдату Т. наказали здійснити очищення кімнати від бруду. Інший солдат Н. російської національності вголос засумнівався в якості виконаної рядовим Т. роботи застосовуючи при цьому не літературні висловлювання і вирази які годі шукати у словниках російської мови. Зокрема він згадав матінку рядового Т. (про яку він звісно не мав ніякого уявлення, а також не мав абсолютно ніякого уявлення про ставлення до матері на Кавказі), сказав що з його матінкою він здійснював певний процес. Як правило на подібні твердження солдати різних північних національностей не реагують взагалі розуміючи абсолютну безглуздість і фантастичність цього твердження. Тут же реакція була несподіваною і гострою. Вираз обличчя рядового Т. із гордовито-зневажливого змінився – наповнився ненавистю, очі блиснули і голосно пролунало: «Ти нє панімаєш, что ти сказаль!!! Ти же мою мать аскарбіл! Я тєбя зарєжу!» Ніхто на ці слова ніякої уваги не звернув – мало хто із солдат скаже погрозу іншому солдату – особливо під час сварки. В адресу горянина сказали ще кілька «ласкавих» слів оздобивши їх рукоприкладством і на тому розійшлись. Але солдат Т. був людиною слова. Вночі він прокинувся, зайшов на кухню, вибрав найбільший ніж (бо його власний кинджал забрали в нього ще на призивному пункті), повернувся в казарму і зарізав солдата який його образив. Рота прокинулась вранці, але з ліжок встали не всі – один так і лишився лежати дивлячись скляними переляканими очима в стелю проштрикнутий наскрізь. Рядовий Т. нічого не приховував – навіть пишався своїм вчинком. Його відвезли під конвоєм в комендатуру гарнізону. Подальша його доля мені невідома. Як правило, якщо когось в частині засуджували, то замполіт перед лавою зривав погони, казав, що це не солдат, а в’язень, трибунал засідав безпосередньо в цій же частині і таке інше. Так було регулярно і багато разів. Тут же – мовчок. Ніхто нічого більше про цього месника солдатам не сказав. Лишились легенди у правдивість яких я просто не вірю. Це хтось вигадав. Крім того – ці легенди одна одну заперечували. Згідно однієї легенди трибунал зайшов в тупик. Адже ніхто – ні черговий по частині, ні днювальні, ні чергові по роті, ні вартові не бачили щоб хтось вночі пробирався на кухню (яка закривається після закінчення роботи наряду) і повертався звідти з величезним ножем довжиною більше ніж півметра. (Ну, звичайно, як можна одночасно щось бачити навколо і спати?) Значить, виходить треба карати цілу купу людей які мирно сопіли в дві дірки на бойових постах. Крім того, рядовий Т. міг би в таких умовах перерізати всю роту – а він цього не зробив, значить людина свідома. І людина, яка дотримується свого слова, а значить буде вірна присязі. А ще й якщо врахувати, що в в N-ській частині в той час служило два шизофреники і один сновида (щоправда всіх їх оголосили симулянтами і дали до рук зброю, хоча солдати знали, що вони справді хворі – так симулювати неможливо) справа стає взагалі туманною… Тому трибунал вирішив, що потерпілий, себто вбитий, якого неодноразово звинувачували у правопорушеннях які по суті були злочинами і за які він був під арештом на гауптвахті, страждав на манію переслідування і чисельні фобії, захищаючись він монстрів і чудовиськ які йому щоночі снилися, він ховав під матрацом кухонний ніж і в результаті необережного з ним поводження проткнув себе наскрізь цим гострим предметом. А рядовий Т. на себе просто наговорює, і щоб більше він цього не робив засудити його до двох років дисциплінарного батальйону… Я в це не вірю. Це черговий міф брудної казарми. Але хто знає…2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
