ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Артур Сіренко (1965) / Проза / Батальйон смерті

 Втікач

"...Кате мій, можу я щось забажати востаннє?
Дай померти мені, дай піти від людей!"

(Джамі)

Образ твору У часи моєї служби в N-ській військовій частині імперії довелось мені познайомитись з людиною, що зробила втечу (від будь-чого) філософією свого буття і способом існування. У військовій частині в якій мені долею випало служити у 1983-1985 роках було чимало дивних людей – в ті часи брали до війська всіх: хворих і здорових, інтелектуалів і повних дегенератів. І відкупитись було майже нереально. Службу сприймали як фатальну ноту нудної мелодії життя. Серед жовнірів, що мусили тягти нелегку лямку казарми траплялися в тій частині представники найрізноманітніших народів. Рядовий С. був уйгуром. Більшість його одноплемінників приживали в Китаї. Йому ж випало народитись у сусідній імперії. Займався він випасанням стад парнокопитних тварин на гірських полонинах Алатау і жилось йому, напевно, може і не дуже легко, але вільно. Якось в його колибі закінчилась сіль і він подався в найближче селище в долині. Його зловили і забрали до війська – якраз під аршин. У N-ській військовій частині йому дуже не сподобалось. Причому не сподобалось все. Від способу буття до методів поповнення енергії тілом. Тому він вирішив повернутись додому у рідні гори. Помітивши, що в частині в надлишку наявна зброя, за якою вельми неохайно доглядають, і подумавши, що в житті пастуха боротьба з вовками неминучий аспект буття і скоростріл буде в цій справі вельми доречний, жовнір С. прихопивши цю залізяку і трохи хліба чкурнув з військової частини. Добирався він у рідні краї у вагонах товарних потягів. Якимось чином він дізнавався куди той чи інший потяг прямує, і хоча він мав щодо географії Євразії досить приблизне уявлення до рідних країв він таки дістався і решту дороги – де колія уривалась – долав пішки. (Можна тільки уявити цю подорож – це ж була епопея!) По дорозі, маючи доволі часу для роздумів, зрозумів він, що на рідній полонині його таки знову зловлять і повернуть до осоружного йому війська. Тому вирішив він перейти китайський кордон і приєднатися до більшої частки свого народу. Кордон перейти не вдалося – його зловили прикордонники. Опору він не чинив, чесно признався, що в армії йому не сподобалось і він втік з метою повернення до скромного життя пастуха. Його відвезли назад у N-ську військову частину де і скликали військовий трибунал. Вирок виявився на диво м’яким – дисциплінарний батальйон. Це відразу стало в частині легендою: «Зі зброєю втік і тільки дисбат! Неймовірно! А NN десять рублів вкрав і дали йому десять років тюрми! Рік за кожний вкрадений рубль!» Відбувши покарання в дисбаті жовнір С. повернувся в N-ську частину продовжувати нести службу. Щоправда схильності до дисципліни у нього не з’явилось. Скоріше, навпаки. Крім того став він озлобленим мізантропом. Майже ні з ким не спілкувався. З’явилась у нього якась дивна звичка: періодично він брав на кухні ніж і починав різати собі руки, плечі, іноді голову. Після цього йшов у санітарну частину де йому, звісно, робили перев’язку. Забинтований ходив по казармі і кидав в простір фрази (хоч його ніхто ні про що не питав): «Вот, паранілся, нє магу теперь службу нєсті, в караул нє магу, в наряд нє магу…» Як тільки рани загоювались він повторював цю процедуру. Відслуживши таким чином чотири роки замість двох закінчив службу погано – перед самим звільненням пішов до міста самовільно і потрапив під колеса автомобіля. Він таки втік – він прекрасно розумів, що свободу не отримують у подарунок, свободу можна тільки завоювати байдуже як – шматуючи своє тіло чи зрікаючись всього і всіх. Він таки втік – дременув від життя з яким змиритися не міг. Нехай, у велике ніщо. Але остання втеча йому вдалася цілком. Борхес колись сказав безсмертну фразу: «Я ніколи не був ні в якій організації». Подібну абсолютизацію свободи індивідууму ми знайдемо хіба що в Чжуан Цзи. Певно, існує певна порода людей для яких поняття «внутрішня свобода» є не більше ніж абстракцією. Для них будь-яке обмеження викликає настільки сильний підсвідомий протест, що вони готові навіть на знищення власної плоті чи припинення земного існування заради уникнення диктату з боку іншої особистості. Це дурниці, нібито існують народи звиклі до деспотизму і рабства. Кожен шукає свій шлях до волі чи ілюзії волі. Спитаєте, навіщо, мовляв, я тут розмальовую чорно-білі картини совка барвами осені? Так, ні для чого…

2010




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-09-25 23:57:29
Переглядів сторінки твору 1558
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.630 / 5.17)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.743 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.746
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Людина і тоталітаризм, проза
Автор востаннє на сайті 2026.11.21 12:48
Автор у цю хвилину відсутній