Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артур Сіренко (1965) /
Проза
/
Батальйон смерті
Втікач
У часи моєї служби в N-ській військовій частині імперії довелось мені познайомитись з людиною, що зробила втечу (від будь-чого) філософією свого буття і способом існування. У військовій частині в якій мені долею випало служити у 1983-1985 роках було чимало дивних людей – в ті часи брали до війська всіх: хворих і здорових, інтелектуалів і повних дегенератів. І відкупитись було майже нереально. Службу сприймали як фатальну ноту нудної мелодії життя. Серед жовнірів, що мусили тягти нелегку лямку казарми траплялися в тій частині представники найрізноманітніших народів. Рядовий С. був уйгуром. Більшість його одноплемінників приживали в Китаї. Йому ж випало народитись у сусідній імперії. Займався він випасанням стад парнокопитних тварин на гірських полонинах Алатау і жилось йому, напевно, може і не дуже легко, але вільно. Якось в його колибі закінчилась сіль і він подався в найближче селище в долині. Його зловили і забрали до війська – якраз під аршин. У N-ській військовій частині йому дуже не сподобалось. Причому не сподобалось все. Від способу буття до методів поповнення енергії тілом. Тому він вирішив повернутись додому у рідні гори. Помітивши, що в частині в надлишку наявна зброя, за якою вельми неохайно доглядають, і подумавши, що в житті пастуха боротьба з вовками неминучий аспект буття і скоростріл буде в цій справі вельми доречний, жовнір С. прихопивши цю залізяку і трохи хліба чкурнув з військової частини. Добирався він у рідні краї у вагонах товарних потягів. Якимось чином він дізнавався куди той чи інший потяг прямує, і хоча він мав щодо географії Євразії досить приблизне уявлення до рідних країв він таки дістався і решту дороги – де колія уривалась – долав пішки. (Можна тільки уявити цю подорож – це ж була епопея!) По дорозі, маючи доволі часу для роздумів, зрозумів він, що на рідній полонині його таки знову зловлять і повернуть до осоружного йому війська. Тому вирішив він перейти китайський кордон і приєднатися до більшої частки свого народу. Кордон перейти не вдалося – його зловили прикордонники. Опору він не чинив, чесно признався, що в армії йому не сподобалось і він втік з метою повернення до скромного життя пастуха. Його відвезли назад у N-ську військову частину де і скликали військовий трибунал. Вирок виявився на диво м’яким – дисциплінарний батальйон. Це відразу стало в частині легендою: «Зі зброєю втік і тільки дисбат! Неймовірно! А NN десять рублів вкрав і дали йому десять років тюрми! Рік за кожний вкрадений рубль!» Відбувши покарання в дисбаті жовнір С. повернувся в N-ську частину продовжувати нести службу. Щоправда схильності до дисципліни у нього не з’явилось. Скоріше, навпаки. Крім того став він озлобленим мізантропом. Майже ні з ким не спілкувався. З’явилась у нього якась дивна звичка: періодично він брав на кухні ніж і починав різати собі руки, плечі, іноді голову. Після цього йшов у санітарну частину де йому, звісно, робили перев’язку. Забинтований ходив по казармі і кидав в простір фрази (хоч його ніхто ні про що не питав): «Вот, паранілся, нє магу теперь службу нєсті, в караул нє магу, в наряд нє магу…» Як тільки рани загоювались він повторював цю процедуру. Відслуживши таким чином чотири роки замість двох закінчив службу погано – перед самим звільненням пішов до міста самовільно і потрапив під колеса автомобіля. Він таки втік – він прекрасно розумів, що свободу не отримують у подарунок, свободу можна тільки завоювати байдуже як – шматуючи своє тіло чи зрікаючись всього і всіх. Він таки втік – дременув від життя з яким змиритися не міг. Нехай, у велике ніщо. Але остання втеча йому вдалася цілком. Борхес колись сказав безсмертну фразу: «Я ніколи не був ні в якій організації». Подібну абсолютизацію свободи індивідууму ми знайдемо хіба що в Чжуан Цзи. Певно, існує певна порода людей для яких поняття «внутрішня свобода» є не більше ніж абстракцією. Для них будь-яке обмеження викликає настільки сильний підсвідомий протест, що вони готові навіть на знищення власної плоті чи припинення земного існування заради уникнення диктату з боку іншої особистості. Це дурниці, нібито існують народи звиклі до деспотизму і рабства. Кожен шукає свій шлях до волі чи ілюзії волі. Спитаєте, навіщо, мовляв, я тут розмальовую чорно-білі картини совка барвами осені? Так, ні для чого…
2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Втікач
"...Кате мій, можу я щось забажати востаннє?
Дай померти мені, дай піти від людей!"
(Джамі)
У часи моєї служби в N-ській військовій частині імперії довелось мені познайомитись з людиною, що зробила втечу (від будь-чого) філософією свого буття і способом існування. У військовій частині в якій мені долею випало служити у 1983-1985 роках було чимало дивних людей – в ті часи брали до війська всіх: хворих і здорових, інтелектуалів і повних дегенератів. І відкупитись було майже нереально. Службу сприймали як фатальну ноту нудної мелодії життя. Серед жовнірів, що мусили тягти нелегку лямку казарми траплялися в тій частині представники найрізноманітніших народів. Рядовий С. був уйгуром. Більшість його одноплемінників приживали в Китаї. Йому ж випало народитись у сусідній імперії. Займався він випасанням стад парнокопитних тварин на гірських полонинах Алатау і жилось йому, напевно, може і не дуже легко, але вільно. Якось в його колибі закінчилась сіль і він подався в найближче селище в долині. Його зловили і забрали до війська – якраз під аршин. У N-ській військовій частині йому дуже не сподобалось. Причому не сподобалось все. Від способу буття до методів поповнення енергії тілом. Тому він вирішив повернутись додому у рідні гори. Помітивши, що в частині в надлишку наявна зброя, за якою вельми неохайно доглядають, і подумавши, що в житті пастуха боротьба з вовками неминучий аспект буття і скоростріл буде в цій справі вельми доречний, жовнір С. прихопивши цю залізяку і трохи хліба чкурнув з військової частини. Добирався він у рідні краї у вагонах товарних потягів. Якимось чином він дізнавався куди той чи інший потяг прямує, і хоча він мав щодо географії Євразії досить приблизне уявлення до рідних країв він таки дістався і решту дороги – де колія уривалась – долав пішки. (Можна тільки уявити цю подорож – це ж була епопея!) По дорозі, маючи доволі часу для роздумів, зрозумів він, що на рідній полонині його таки знову зловлять і повернуть до осоружного йому війська. Тому вирішив він перейти китайський кордон і приєднатися до більшої частки свого народу. Кордон перейти не вдалося – його зловили прикордонники. Опору він не чинив, чесно признався, що в армії йому не сподобалось і він втік з метою повернення до скромного життя пастуха. Його відвезли назад у N-ську військову частину де і скликали військовий трибунал. Вирок виявився на диво м’яким – дисциплінарний батальйон. Це відразу стало в частині легендою: «Зі зброєю втік і тільки дисбат! Неймовірно! А NN десять рублів вкрав і дали йому десять років тюрми! Рік за кожний вкрадений рубль!» Відбувши покарання в дисбаті жовнір С. повернувся в N-ську частину продовжувати нести службу. Щоправда схильності до дисципліни у нього не з’явилось. Скоріше, навпаки. Крім того став він озлобленим мізантропом. Майже ні з ким не спілкувався. З’явилась у нього якась дивна звичка: періодично він брав на кухні ніж і починав різати собі руки, плечі, іноді голову. Після цього йшов у санітарну частину де йому, звісно, робили перев’язку. Забинтований ходив по казармі і кидав в простір фрази (хоч його ніхто ні про що не питав): «Вот, паранілся, нє магу теперь службу нєсті, в караул нє магу, в наряд нє магу…» Як тільки рани загоювались він повторював цю процедуру. Відслуживши таким чином чотири роки замість двох закінчив службу погано – перед самим звільненням пішов до міста самовільно і потрапив під колеса автомобіля. Він таки втік – він прекрасно розумів, що свободу не отримують у подарунок, свободу можна тільки завоювати байдуже як – шматуючи своє тіло чи зрікаючись всього і всіх. Він таки втік – дременув від життя з яким змиритися не міг. Нехай, у велике ніщо. Але остання втеча йому вдалася цілком. Борхес колись сказав безсмертну фразу: «Я ніколи не був ні в якій організації». Подібну абсолютизацію свободи індивідууму ми знайдемо хіба що в Чжуан Цзи. Певно, існує певна порода людей для яких поняття «внутрішня свобода» є не більше ніж абстракцією. Для них будь-яке обмеження викликає настільки сильний підсвідомий протест, що вони готові навіть на знищення власної плоті чи припинення земного існування заради уникнення диктату з боку іншої особистості. Це дурниці, нібито існують народи звиклі до деспотизму і рабства. Кожен шукає свій шлях до волі чи ілюзії волі. Спитаєте, навіщо, мовляв, я тут розмальовую чорно-білі картини совка барвами осені? Так, ні для чого…2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
