ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2026.08.26 15:20
Залізло сонце за бараки,
у річці хлопці ловлять раки,
корови подають гудки:
«Стрічайте молоко, дітки!»

Колишній прапор на сільраді,
хоч люди стомлені, – а раді:
«Сьогодні (через скілько діб!)

Ольга Садкова
2026.08.26 13:45
За котом погнався пес,
але котик раптом щез.
Вмить на дерево злетів,
на самий вершечок сів.
Позирає з висоти:
«Ну, Рябку, залізь сюди».
Та як пес не намагався
і на метр не підійнявся.

Борис Костиря
2026.08.26 13:06
Сумні надгробки у сумнім снігу
Маєстатично думають про вічне.
Не пізнається мудрість на бігу
У грудні чи у невловимім січні.
Ми пишемо зворушливі листи
На снігу, як у давніх манускриптах.
Вони торують неземні мости,
Які проляжуть у серця нестримно

Вячеслав Руденко
2026.08.26 10:54
Власноруч — можливо й без подяки —
Стіни з меду ще стоять до часу,
Ніби цукор прихистку поляка,
Що ховає нас в ставку з меляси…

Там, де крутить хвиля ранком серпня,
Чути обдарованих допіру,
На човні, що рушив у безсмертя

Артур Сіренко
2026.08.26 10:53
І надійшов час Великого Дня, коли Сонце дарує Землі, і зелу квітучому, і людям, і тварям земним світло тривале і темряву коротку. І кинули ми і друзів своїх, і місто побратимів своїх, і селище посестер наших, і будинки з міцними стінами, і колодязі глибок

Ігор Терен
2026.08.26 08:49
Не буде ані другого потопу,
ані пришестя... все це міражі,
та до Європи
дійде, як окопи
війна пориє на її межі.

***
Феміда судить, а закон карає

С М
2026.08.26 07:42
ідеш у путь
іди у путь
у путь іти час
іди у путь
коли кивне бог, урешті
іди у путь

здійнявши галас

Віктор Кучерук
2026.08.26 06:58
Так вже зоряно сьогодні,
Що поділася жура, -
Повіває прохолодний
Вітер з берега Дніпра.
Віє свіжістю дитинства
Від старих, як світ цей, верб, -
Мов мені за доброчинність
Пам'ять дякує тепер.

Віктор Насипаний
2026.08.25 23:48
Пише дощ рясний верлібр жури на листі.
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на

Ірина Вовк
2026.08.25 23:04
І. МЕСОПОТАМІЯ

Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)

***

хома дідим
2026.08.25 20:58
не тривожить і не бентежить
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім

Мирон Шагало
2026.08.25 20:24
ти — таємниця скритна
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі

Світлана Пирогова
2026.08.25 16:01
До осені от-от...Чекають Перешори,
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.

Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают

Віктор Кучерук
2026.08.25 15:29
Появляється холод смеркання
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.

Борис Костиря
2026.08.25 13:26
Дешеве срібло висне із дахів,
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.

Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.

Віктор Кучерук
2026.08.25 06:42
Позникали сни тривожні,
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Артур Сіренко (1965) / Проза / Батальйон смерті

 Втікач

"...Кате мій, можу я щось забажати востаннє?
Дай померти мені, дай піти від людей!"

(Джамі)

Образ твору У часи моєї служби в N-ській військовій частині імперії довелось мені познайомитись з людиною, що зробила втечу (від будь-чого) філософією свого буття і способом існування. У військовій частині в якій мені долею випало служити у 1983-1985 роках було чимало дивних людей – в ті часи брали до війська всіх: хворих і здорових, інтелектуалів і повних дегенератів. І відкупитись було майже нереально. Службу сприймали як фатальну ноту нудної мелодії життя. Серед жовнірів, що мусили тягти нелегку лямку казарми траплялися в тій частині представники найрізноманітніших народів. Рядовий С. був уйгуром. Більшість його одноплемінників приживали в Китаї. Йому ж випало народитись у сусідній імперії. Займався він випасанням стад парнокопитних тварин на гірських полонинах Алатау і жилось йому, напевно, може і не дуже легко, але вільно. Якось в його колибі закінчилась сіль і він подався в найближче селище в долині. Його зловили і забрали до війська – якраз під аршин. У N-ській військовій частині йому дуже не сподобалось. Причому не сподобалось все. Від способу буття до методів поповнення енергії тілом. Тому він вирішив повернутись додому у рідні гори. Помітивши, що в частині в надлишку наявна зброя, за якою вельми неохайно доглядають, і подумавши, що в житті пастуха боротьба з вовками неминучий аспект буття і скоростріл буде в цій справі вельми доречний, жовнір С. прихопивши цю залізяку і трохи хліба чкурнув з військової частини. Добирався він у рідні краї у вагонах товарних потягів. Якимось чином він дізнавався куди той чи інший потяг прямує, і хоча він мав щодо географії Євразії досить приблизне уявлення до рідних країв він таки дістався і решту дороги – де колія уривалась – долав пішки. (Можна тільки уявити цю подорож – це ж була епопея!) По дорозі, маючи доволі часу для роздумів, зрозумів він, що на рідній полонині його таки знову зловлять і повернуть до осоружного йому війська. Тому вирішив він перейти китайський кордон і приєднатися до більшої частки свого народу. Кордон перейти не вдалося – його зловили прикордонники. Опору він не чинив, чесно признався, що в армії йому не сподобалось і він втік з метою повернення до скромного життя пастуха. Його відвезли назад у N-ську військову частину де і скликали військовий трибунал. Вирок виявився на диво м’яким – дисциплінарний батальйон. Це відразу стало в частині легендою: «Зі зброєю втік і тільки дисбат! Неймовірно! А NN десять рублів вкрав і дали йому десять років тюрми! Рік за кожний вкрадений рубль!» Відбувши покарання в дисбаті жовнір С. повернувся в N-ську частину продовжувати нести службу. Щоправда схильності до дисципліни у нього не з’явилось. Скоріше, навпаки. Крім того став він озлобленим мізантропом. Майже ні з ким не спілкувався. З’явилась у нього якась дивна звичка: періодично він брав на кухні ніж і починав різати собі руки, плечі, іноді голову. Після цього йшов у санітарну частину де йому, звісно, робили перев’язку. Забинтований ходив по казармі і кидав в простір фрази (хоч його ніхто ні про що не питав): «Вот, паранілся, нє магу теперь службу нєсті, в караул нє магу, в наряд нє магу…» Як тільки рани загоювались він повторював цю процедуру. Відслуживши таким чином чотири роки замість двох закінчив службу погано – перед самим звільненням пішов до міста самовільно і потрапив під колеса автомобіля. Він таки втік – він прекрасно розумів, що свободу не отримують у подарунок, свободу можна тільки завоювати байдуже як – шматуючи своє тіло чи зрікаючись всього і всіх. Він таки втік – дременув від життя з яким змиритися не міг. Нехай, у велике ніщо. Але остання втеча йому вдалася цілком. Борхес колись сказав безсмертну фразу: «Я ніколи не був ні в якій організації». Подібну абсолютизацію свободи індивідууму ми знайдемо хіба що в Чжуан Цзи. Певно, існує певна порода людей для яких поняття «внутрішня свобода» є не більше ніж абстракцією. Для них будь-яке обмеження викликає настільки сильний підсвідомий протест, що вони готові навіть на знищення власної плоті чи припинення земного існування заради уникнення диктату з боку іншої особистості. Це дурниці, нібито існують народи звиклі до деспотизму і рабства. Кожен шукає свій шлях до волі чи ілюзії волі. Спитаєте, навіщо, мовляв, я тут розмальовую чорно-білі картини совка барвами осені? Так, ні для чого…

2010




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2010-09-25 23:57:29
Переглядів сторінки твору 1362
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.630 / 5.17)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.743 / 5.44)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.746
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Людина і тоталітаризм, проза
Автор востаннє на сайті 2026.08.26 14:24
Автор у цю хвилину відсутній