
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.11
00:09
Я стою під дощем, і мене обпікають потоки.
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
2025.10.10
21:23
Отже, 9 жовтня Шведська академія оголосила ім‘я лавреата Нобелівської премії з літератури 2025 року. Володарем цієї найпрестижнішої нагороди «за переконливу та пророчу творчість, що серед апокаліптичного терору підтверджує силу мистецтва", став 71-річний
2025.10.10
19:21
Плаксивий Жовтень… що тут вдієш?
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
2025.10.10
18:58
Під завалами, що на «львівщині»,
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених
Своїм побутом, хай віддаленим
Але ж вибритим і остриженим…
Схороню свої душі залишки.
Передбачення, снами віщими,
Не торкатимусь, зайві заклики…
І лежатиму під завалами
Сотні, тисячі років скривджених
Своїм побутом, хай віддаленим
Але ж вибритим і остриженим…
2025.10.10
17:14
Танцює дощ легенький знов,
Плете із неба холоди.
А я дивлюсь німе кіно,
Де зранку всі спішать кудись.
2.І дощ біжить, немов літа.
А під дощем стоїть дівча.
Чи жде когось, чи просто так.
Плете із неба холоди.
А я дивлюсь німе кіно,
Де зранку всі спішать кудись.
2.І дощ біжить, немов літа.
А під дощем стоїть дівча.
Чи жде когось, чи просто так.
2025.10.10
15:36
Потік бажаного тепла
Тече по всьому тілу
Не лиш тому, що не дотла
Осінні дні згоріли.
Горить нестримано вогонь
Дерев різномаїтих,
А я теплом твоїх долонь
Все більш і більш зігрітий.
Тече по всьому тілу
Не лиш тому, що не дотла
Осінні дні згоріли.
Горить нестримано вогонь
Дерев різномаїтих,
А я теплом твоїх долонь
Все більш і більш зігрітий.
2025.10.10
15:20
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.10
15:18
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.10
15:18
За вікном моїм – сумний краєвид.
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
Вогкість і сірість. Голова напружена.
Сиджу за столом.
Думок гібрид.
Віршів недописаних дюжина.
Раптом промінь, прорвавши імлу,
Впав на твір віршований,
Щось прочитав і по столу
2025.10.09
22:26
Чи є сенс шукати дівчину
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
2025.10.09
21:47
Той, хто по смерті захоче розшукать мене,
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
2025.10.09
20:59
Закричав болотяний бугай
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
2025.10.09
20:04
Хан не встигне іще й чхнути у Бахчисараї,
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
2025.10.09
15:56
КУЛЯ, ЯКА ПОЧИНАЄ ГРУ.
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
2025.10.09
13:39
Я шпарку заб’ю, через неї дощить
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
2025.10.09
12:49
Яскравими фарбами осінь
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Михайло Гафія Трайста (1965) /
Проза
Скоро, пане, бо блискає
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Скоро, пане, бо блискає
Старій Бур’янисі близилася сотня років, а вона нічого собі, – нівроку! Хоч вже понад двадцять років стара щодня чекала зустрічі зі «смертечкою-сестричкою», але та чомусь або не квапилась до зустрічі, або зовсім забула про стару Бур’яниху, в якої уже давно до останньої дороги і одяг урочистий приготовлений, і вигембльована з дубових дощок труна на горищі лежить, і все те, що потрібно для похорону.
Кожного року на Малу Богородицю хатина старої наповнювалася внуками та правнуками – дітьми і онуками трьох дочок. Сходилися всі, веселі і радісні, щоб відсвяткувати день народження старої. Та цього року стара хотіла інакше відсвяткувати свій день. Їй захотілося побачити, як вона буде виглядати мертвою, лежачи в закосиченій квітами труні, з руками навхрест на грудях.
– Що ви, мамо? – скрикнули в один голос перелякані дочки. – Хто ж таке чув?
– Ой дорогенькі мамчині! – зітхнула стара. – Помирати для старих – це така ж турбота, як для дівчат виходити заміж. А котра з дівок не хоче знати, як буде виглядати на вінчанню?
Такий сильний аргумент дочки не мали чим заперечити, махнули рукою і послали малих до пана Микити, щоб ішов малювати* бабу «мертву», а самі почали учічкувати стару. Зяті зняли з горища труну, витерли від пороху і поклали її на довгий застелений стіл в холодок під старим крилатим горіхом. А коли пан Микита залетів на подвір’я, стара Бур’яниха лежала собі пишна, як «сіква»**, з руками складеними на грудях в гарно уквітчаній труні, із запаленими свічками біля голови.
Пан Микита, як почув що треба малювати бабу мертву, вхопив свій футляр зі «Смєною» і гайда навздогін за малими, щоб, не дай, Боже, не випередив його Лесько зі своїм «Зенітом».
– Той пхає свого носа будь-де, навіть не-запрошеним лізе, – шепотів Микита, змагаючи за малими.
Вбігши на Бур’янишине подвір’я, Микита про-бурмотів попід ніс: «Хай Бог прийме її душу!», і почав настроювати фотоапарат, попросивши стілець, поверх якого поставив ще менший стільчик, і так, випнувшись на стільцях, як когут на плоті, зафіксував стару в об’єктив і подавив на кнопку.
Побачивши спалах яскравого світла над собою, стара Бур’яниха подумала, що то блискавиця і, боячись, щоб, не дай Боже, намочив дощ її труну, піднімаючись, крикнула на Микиту:
– Скоро, пане, бо блискає!
– А-а-а... а-а-а... а-а-а!.. – заревів не своїм го-лосом Микита, розмахуючи руками, як вітряк, його «Смєна» засвистіла в повітрі і, вдарившись об товстий стовбур старого горіха, розлетілась щепками по зеленій траві, а сам Микита бебехнув об землю, як міх.
Три відра води вилили на Микиту, поки прийшов до себе, але підняти його не могли, бо йойкав та вайкав, як кітка в березні. У вереті понесли його до лікарні. Три ребра й ногу зламав бідний Микита, а стара Бур’яниха так і не побачила, як виглядає «мертвою». Бур’янишині дочки домовились купити пану Микиті новий фотоапарат, але той і чути не хотів: «Щоб більше не кортіло «мертвих» малювати».
............................................
*Малювати – фотографувати.
**Сіква – гвоздика.
2009
Кожного року на Малу Богородицю хатина старої наповнювалася внуками та правнуками – дітьми і онуками трьох дочок. Сходилися всі, веселі і радісні, щоб відсвяткувати день народження старої. Та цього року стара хотіла інакше відсвяткувати свій день. Їй захотілося побачити, як вона буде виглядати мертвою, лежачи в закосиченій квітами труні, з руками навхрест на грудях.
– Що ви, мамо? – скрикнули в один голос перелякані дочки. – Хто ж таке чув?
– Ой дорогенькі мамчині! – зітхнула стара. – Помирати для старих – це така ж турбота, як для дівчат виходити заміж. А котра з дівок не хоче знати, як буде виглядати на вінчанню?
Такий сильний аргумент дочки не мали чим заперечити, махнули рукою і послали малих до пана Микити, щоб ішов малювати* бабу «мертву», а самі почали учічкувати стару. Зяті зняли з горища труну, витерли від пороху і поклали її на довгий застелений стіл в холодок під старим крилатим горіхом. А коли пан Микита залетів на подвір’я, стара Бур’яниха лежала собі пишна, як «сіква»**, з руками складеними на грудях в гарно уквітчаній труні, із запаленими свічками біля голови.
Пан Микита, як почув що треба малювати бабу мертву, вхопив свій футляр зі «Смєною» і гайда навздогін за малими, щоб, не дай, Боже, не випередив його Лесько зі своїм «Зенітом».
– Той пхає свого носа будь-де, навіть не-запрошеним лізе, – шепотів Микита, змагаючи за малими.
Вбігши на Бур’янишине подвір’я, Микита про-бурмотів попід ніс: «Хай Бог прийме її душу!», і почав настроювати фотоапарат, попросивши стілець, поверх якого поставив ще менший стільчик, і так, випнувшись на стільцях, як когут на плоті, зафіксував стару в об’єктив і подавив на кнопку.
Побачивши спалах яскравого світла над собою, стара Бур’яниха подумала, що то блискавиця і, боячись, щоб, не дай Боже, намочив дощ її труну, піднімаючись, крикнула на Микиту:
– Скоро, пане, бо блискає!
– А-а-а... а-а-а... а-а-а!.. – заревів не своїм го-лосом Микита, розмахуючи руками, як вітряк, його «Смєна» засвистіла в повітрі і, вдарившись об товстий стовбур старого горіха, розлетілась щепками по зеленій траві, а сам Микита бебехнув об землю, як міх.
Три відра води вилили на Микиту, поки прийшов до себе, але підняти його не могли, бо йойкав та вайкав, як кітка в березні. У вереті понесли його до лікарні. Три ребра й ногу зламав бідний Микита, а стара Бур’яниха так і не побачила, як виглядає «мертвою». Бур’янишині дочки домовились купити пану Микиті новий фотоапарат, але той і чути не хотів: «Щоб більше не кортіло «мертвих» малювати».
............................................
*Малювати – фотографувати.
**Сіква – гвоздика.
2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію