Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.06
10:58
Розвал душі і тіла неодмінно
Настане, ніби вибух нищівний.
Зненацька прийде, як неждана міна
Чи як лайдак скорботний і сумний.
Розвал - це наслідок усіх ударів,
Всіх потрясінь, депресій і гризот,
Немов стискання судей і удавів,
Настане, ніби вибух нищівний.
Зненацька прийде, як неждана міна
Чи як лайдак скорботний і сумний.
Розвал - це наслідок усіх ударів,
Всіх потрясінь, депресій і гризот,
Немов стискання судей і удавів,
2026.02.05
22:14
Зрікаюся тебе, моя наївна мріє!
Я припиняю це чекання назавжди.
Уявним променем зігрівся в холоди -
І досить. Лютий снігом падає на вії.
Хтось оголошує протести веремії,
Зникає марево у плескоті води.
Немає жодного шляху мені туди -
Я припиняю це чекання назавжди.
Уявним променем зігрівся в холоди -
І досить. Лютий снігом падає на вії.
Хтось оголошує протести веремії,
Зникає марево у плескоті води.
Немає жодного шляху мені туди -
2026.02.05
21:57
Сімнадцять замало?… Чекайте за тридцять.
Це вам не жарти коли звучить мінус…
Добавочка хитра… вам арктика сниться?
Значить вдихнули і ви кокаїну…
Морози із січня всі виповзли в лютий.
Мінус розмножить їх, не сумнівайтесь.
Щоб не робили ви — тепло
Це вам не жарти коли звучить мінус…
Добавочка хитра… вам арктика сниться?
Значить вдихнули і ви кокаїну…
Морози із січня всі виповзли в лютий.
Мінус розмножить їх, не сумнівайтесь.
Щоб не робили ви — тепло
2026.02.05
21:10
Прибіг Петрик до бабусі, видно, повний вражень:
- А ми з хлопцями сьогодні до річки ходили.
Хлопці з дому вудки взяли та рибу ловили.
А я…А я черепаху, навіть бачив справжню.
Повзла собі по березі до річки неспішно.
Вся така якась химерна в панцирі с
- А ми з хлопцями сьогодні до річки ходили.
Хлопці з дому вудки взяли та рибу ловили.
А я…А я черепаху, навіть бачив справжню.
Повзла собі по березі до річки неспішно.
Вся така якась химерна в панцирі с
2026.02.05
17:23
Буде радо вітати
Й сумувати рідня,
Що замало для свята
Їй зимового дня.
Що немає утоми
Від застільних промов
У гостинному домі,
Де панують любов
Й сумувати рідня,
Що замало для свята
Їй зимового дня.
Що немає утоми
Від застільних промов
У гостинному домі,
Де панують любов
2026.02.05
11:19
Ця миттєва краса тюльпанів
Поминальна, як метеор,
Як примхлива і ніжна панна
Від землі, а не від Діор.
Як же часто краса миттєва,
Швидкоплинна і нетривка,
Ніби первісна епістема,
Поминальна, як метеор,
Як примхлива і ніжна панна
Від землі, а не від Діор.
Як же часто краса миттєва,
Швидкоплинна і нетривка,
Ніби первісна епістема,
2026.02.05
11:09
Погано вчили ви історію, панове,
Заплутавшись в ботфортах у Петра,
Назвавши його «подвиги» великими,
Учадівши од них .Близорукі й безликі,
Так і не спромоглись гортати сторінки,
Де був, він, мов, мишенятко, тихий
І до нестями понужений і ниций.
Заплутавшись в ботфортах у Петра,
Назвавши його «подвиги» великими,
Учадівши од них .Близорукі й безликі,
Так і не спромоглись гортати сторінки,
Де був, він, мов, мишенятко, тихий
І до нестями понужений і ниций.
2026.02.04
23:53
Яскраве сонце посеред зими –
Твоя краса, жадана і холодна.
Не тане під гарячими слізьми
Душі твоєї крижана безодня.
Застигли в ній обидва полюси,
І хто б не намагався їх зігріти –
Усе дарма. Зі свіжої роси
Твоя краса, жадана і холодна.
Не тане під гарячими слізьми
Душі твоєї крижана безодня.
Застигли в ній обидва полюси,
І хто б не намагався їх зігріти –
Усе дарма. Зі свіжої роси
2026.02.04
19:03
Із Леоніда Сергєєва
Дійові особи:
• Коментатор Микола Миколайович Озеров
• Тренер збірної СРСР Віктор Васильович Тихонов
• Нападник збірної СРСР Борис Михайлов
• Захисник збірної СРСР Валерій Васильєв
Дійові особи:
• Коментатор Микола Миколайович Озеров
• Тренер збірної СРСР Віктор Васильович Тихонов
• Нападник збірної СРСР Борис Михайлов
• Захисник збірної СРСР Валерій Васильєв
2026.02.04
18:27
Погрязло у болоті нице лоббі:
епштейни, білли, трампи... отже, всі
помішані на сексі, як на хобі,
помазаники, вдарені по лобі,
без аятол і маоїста сі,
що поки-що зациклені на бомбі.
ІІ
епштейни, білли, трампи... отже, всі
помішані на сексі, як на хобі,
помазаники, вдарені по лобі,
без аятол і маоїста сі,
що поки-що зациклені на бомбі.
ІІ
2026.02.04
18:09
Бородатий мен (у міру сентиментальний)
З думками про острів, схожий на вікінга
Їде в темно-жовтому зледенілому автобусі,
Що має чотири чорні гумові колеса,
Їде по крижаній дорозі міста пафосу
Назустріч блідому Сонцю
(Бо зима – біла краля).
Борода
З думками про острів, схожий на вікінга
Їде в темно-жовтому зледенілому автобусі,
Що має чотири чорні гумові колеса,
Їде по крижаній дорозі міста пафосу
Назустріч блідому Сонцю
(Бо зима – біла краля).
Борода
2026.02.04
11:28
Ах, це літо таке передчасне,
Що звалилось на голову нам,
Невтоленне, гаряче, прекрасне,
Нагорода за вічний бедлам.
Передчасні ця спека неждана
І це сонце пекуче, жорстке.
Передчасні, як перше кохання,
Що звалилось на голову нам,
Невтоленне, гаряче, прекрасне,
Нагорода за вічний бедлам.
Передчасні ця спека неждана
І це сонце пекуче, жорстке.
Передчасні, як перше кохання,
2026.02.03
19:19
Шум далекий, шлях не близький.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
2026.02.03
19:03
Немає поки що незамінимих на той світ,
Та все ж Всевишнього благаю:
Щоб зберігати справедливість на Землі,
Тільки злочинців слід по-справжньому карати:
Брать поза чергою на той світ, а не саджать за грати.
Зрештою як і тих, хто не знає, що робить,
Та все ж Всевишнього благаю:
Щоб зберігати справедливість на Землі,
Тільки злочинців слід по-справжньому карати:
Брать поза чергою на той світ, а не саджать за грати.
Зрештою як і тих, хто не знає, що робить,
2026.02.03
16:59
Наснилася осінь посеред зими
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.
Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.
Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,
2026.02.03
13:48
Сполохані ліси
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Михайло Гафія Трайста (1965) /
Проза
Скоро, пане, бо блискає
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Скоро, пане, бо блискає
Старій Бур’янисі близилася сотня років, а вона нічого собі, – нівроку! Хоч вже понад двадцять років стара щодня чекала зустрічі зі «смертечкою-сестричкою», але та чомусь або не квапилась до зустрічі, або зовсім забула про стару Бур’яниху, в якої уже давно до останньої дороги і одяг урочистий приготовлений, і вигембльована з дубових дощок труна на горищі лежить, і все те, що потрібно для похорону.
Кожного року на Малу Богородицю хатина старої наповнювалася внуками та правнуками – дітьми і онуками трьох дочок. Сходилися всі, веселі і радісні, щоб відсвяткувати день народження старої. Та цього року стара хотіла інакше відсвяткувати свій день. Їй захотілося побачити, як вона буде виглядати мертвою, лежачи в закосиченій квітами труні, з руками навхрест на грудях.
– Що ви, мамо? – скрикнули в один голос перелякані дочки. – Хто ж таке чув?
– Ой дорогенькі мамчині! – зітхнула стара. – Помирати для старих – це така ж турбота, як для дівчат виходити заміж. А котра з дівок не хоче знати, як буде виглядати на вінчанню?
Такий сильний аргумент дочки не мали чим заперечити, махнули рукою і послали малих до пана Микити, щоб ішов малювати* бабу «мертву», а самі почали учічкувати стару. Зяті зняли з горища труну, витерли від пороху і поклали її на довгий застелений стіл в холодок під старим крилатим горіхом. А коли пан Микита залетів на подвір’я, стара Бур’яниха лежала собі пишна, як «сіква»**, з руками складеними на грудях в гарно уквітчаній труні, із запаленими свічками біля голови.
Пан Микита, як почув що треба малювати бабу мертву, вхопив свій футляр зі «Смєною» і гайда навздогін за малими, щоб, не дай, Боже, не випередив його Лесько зі своїм «Зенітом».
– Той пхає свого носа будь-де, навіть не-запрошеним лізе, – шепотів Микита, змагаючи за малими.
Вбігши на Бур’янишине подвір’я, Микита про-бурмотів попід ніс: «Хай Бог прийме її душу!», і почав настроювати фотоапарат, попросивши стілець, поверх якого поставив ще менший стільчик, і так, випнувшись на стільцях, як когут на плоті, зафіксував стару в об’єктив і подавив на кнопку.
Побачивши спалах яскравого світла над собою, стара Бур’яниха подумала, що то блискавиця і, боячись, щоб, не дай Боже, намочив дощ її труну, піднімаючись, крикнула на Микиту:
– Скоро, пане, бо блискає!
– А-а-а... а-а-а... а-а-а!.. – заревів не своїм го-лосом Микита, розмахуючи руками, як вітряк, його «Смєна» засвистіла в повітрі і, вдарившись об товстий стовбур старого горіха, розлетілась щепками по зеленій траві, а сам Микита бебехнув об землю, як міх.
Три відра води вилили на Микиту, поки прийшов до себе, але підняти його не могли, бо йойкав та вайкав, як кітка в березні. У вереті понесли його до лікарні. Три ребра й ногу зламав бідний Микита, а стара Бур’яниха так і не побачила, як виглядає «мертвою». Бур’янишині дочки домовились купити пану Микиті новий фотоапарат, але той і чути не хотів: «Щоб більше не кортіло «мертвих» малювати».
............................................
*Малювати – фотографувати.
**Сіква – гвоздика.
2009
Кожного року на Малу Богородицю хатина старої наповнювалася внуками та правнуками – дітьми і онуками трьох дочок. Сходилися всі, веселі і радісні, щоб відсвяткувати день народження старої. Та цього року стара хотіла інакше відсвяткувати свій день. Їй захотілося побачити, як вона буде виглядати мертвою, лежачи в закосиченій квітами труні, з руками навхрест на грудях.
– Що ви, мамо? – скрикнули в один голос перелякані дочки. – Хто ж таке чув?
– Ой дорогенькі мамчині! – зітхнула стара. – Помирати для старих – це така ж турбота, як для дівчат виходити заміж. А котра з дівок не хоче знати, як буде виглядати на вінчанню?
Такий сильний аргумент дочки не мали чим заперечити, махнули рукою і послали малих до пана Микити, щоб ішов малювати* бабу «мертву», а самі почали учічкувати стару. Зяті зняли з горища труну, витерли від пороху і поклали її на довгий застелений стіл в холодок під старим крилатим горіхом. А коли пан Микита залетів на подвір’я, стара Бур’яниха лежала собі пишна, як «сіква»**, з руками складеними на грудях в гарно уквітчаній труні, із запаленими свічками біля голови.
Пан Микита, як почув що треба малювати бабу мертву, вхопив свій футляр зі «Смєною» і гайда навздогін за малими, щоб, не дай, Боже, не випередив його Лесько зі своїм «Зенітом».
– Той пхає свого носа будь-де, навіть не-запрошеним лізе, – шепотів Микита, змагаючи за малими.
Вбігши на Бур’янишине подвір’я, Микита про-бурмотів попід ніс: «Хай Бог прийме її душу!», і почав настроювати фотоапарат, попросивши стілець, поверх якого поставив ще менший стільчик, і так, випнувшись на стільцях, як когут на плоті, зафіксував стару в об’єктив і подавив на кнопку.
Побачивши спалах яскравого світла над собою, стара Бур’яниха подумала, що то блискавиця і, боячись, щоб, не дай Боже, намочив дощ її труну, піднімаючись, крикнула на Микиту:
– Скоро, пане, бо блискає!
– А-а-а... а-а-а... а-а-а!.. – заревів не своїм го-лосом Микита, розмахуючи руками, як вітряк, його «Смєна» засвистіла в повітрі і, вдарившись об товстий стовбур старого горіха, розлетілась щепками по зеленій траві, а сам Микита бебехнув об землю, як міх.
Три відра води вилили на Микиту, поки прийшов до себе, але підняти його не могли, бо йойкав та вайкав, як кітка в березні. У вереті понесли його до лікарні. Три ребра й ногу зламав бідний Микита, а стара Бур’яниха так і не побачила, як виглядає «мертвою». Бур’янишині дочки домовились купити пану Микиті новий фотоапарат, але той і чути не хотів: «Щоб більше не кортіло «мертвих» малювати».
............................................
*Малювати – фотографувати.
**Сіква – гвоздика.
2009
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
