Михайло Бобиков
поезія “Із вікна оселі”


Стільки слів! Шукаю й досі,
де й своє встромить, а Осінь
заглядає в зошит через скло.
Закидають те, що злива
ллє, бо Осінь - геть примхлива,
як на норовистому сідло.

Правда, хтось, піднявши комір,
десь шука будинку номер
через листям виплеканий мур.
Мимоволі в тому листі
бачить сукні він барвисті
сонячних, як мить, мініатюр.

Це твоя барвиста спроба -
із нового гардероба
одягати те, що до смаку.
Тільки лиш незмінна мода
в тому, що сумує врода
в кожному намисті і вінку.

Стільки слів, а чути... кризу.
Закидають те, що знизу
так багнисто, аж до самих снів.
Висихатимуть калюжі
на взутті, а не на суші,
нежитем і кашлем хворих днів.

То є так, а що тут вдієш?
Захищайся, як зумієш.
Осінь Літо щиро прикрива.
Заміта-ховає ліжко,
у якому Літо нишком
зручно після справ відпочива.


Пародія

Чешу пальцями волосся –
Розлякала рими Осінь,
Препротивний врізала маневр…
Де встромити гарне слово,
І доречно і толково,
Щоб бестселер вийшов чи шедевр?

Щось Пегас, в осінні зливи
Норовистий став, примхливий,
Не приходить – з пам’яттю все гірш.
Десь повіявся безкрилий…
Я моцуюся щосили –
Певно вийде тільки білий вірш!

На верлібр – незмінна мода,
Їх писати – насолода,
Теж на назві зразу щось “загруз”…
Так старався, так кортіло,
Криза слів – погане діло,
Без вина, Пегаса і без Муз.

Натверезо, просто з дуру
Взявся за мініатюру:
Зараз втну – поет чи не поет?
Про вінки писав і вроду
(Щоб сподобатись народу)
Вийшло схоже щось на тріолет…

В видавництво з цим не пхайся,
Засміють – ще захищайся:
Клас не той, тематики не ті!
Я за ліжко руку нишком….
Є! Стоїть! Ось тут, за ліжком!
…Геніальне, звісно, в простоті.

За Пегаса! За натхнення!
Рудокосу, Мрію, Зеня,
Пародистів – Кума й іже з ним!
Музи всілися край ліжка…
О! У тої гарна ніжка…
(Певно, знову вийде вірш без рим)

В голові так світло стало…
Вірші пруть – паперу мало!
Справжні перли пишуться! Дива!
Хто під ранок на дивані,
Ненакритий (бо не в стані),
Зручно після справ відпочива?..

7.10.2010