
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.02.02
09:37
Дівчата мене любили завжди. Був гурточок шанувальниць у дитячому садочку, хлопчаки дражнилися, але здалеку, бо чубивися з ними залюбки, розквашував носи, копав лежачих ногами, торсав за вуха. Шибеником був ще тим.
У школі саме дівчата обирали мене ком
У школі саме дівчата обирали мене ком
2023.02.02
05:35
Химероводять снігопади,
витьохкує під ранок лід…
це місяць лютий безпорадно
звільняє так шляхи весні,
бо вже пора.
Ось-ось розпустять верболози
суцвіття котиків пухкі,
витьохкує під ранок лід…
це місяць лютий безпорадно
звільняє так шляхи весні,
бо вже пора.
Ось-ось розпустять верболози
суцвіття котиків пухкі,
2023.02.02
04:46
Коли у гаю за рікою
Зозуля поспішно кує, –
Немає мені супокою
І дуже тривожно стає.
Навіює тільки печалі
У душу кування її,
Бо нині все менше тривалі
Плачі у зеленім гіллі.
Зозуля поспішно кує, –
Немає мені супокою
І дуже тривожно стає.
Навіює тільки печалі
У душу кування її,
Бо нині все менше тривалі
Плачі у зеленім гіллі.
2023.02.01
23:02
Ну що ж, прощай! Ідеш від мене… Осінь.
Де ти ступала – інеєм лежить
Моя самотність. Зглянься ж хоч на мить!
А я кричав колись, що з мене досить
Твого повітря, вижовклих листків,
Дощів, туману... Час вже пролетів
І ти
Де ти ступала – інеєм лежить
Моя самотність. Зглянься ж хоч на мить!
А я кричав колись, що з мене досить
Твого повітря, вижовклих листків,
Дощів, туману... Час вже пролетів
І ти
2023.02.01
22:00
Це маячня, мій любий, тільки сон,
лякає привидом посеред ночі.
Лунає серця срібний камертон,
душа на вістрі леза кровоточить..
То падає узимку дощ: дрібний,
холодний, забобонно-сліпкуватий,
в небесній прірві топить Бог човни,
лякає привидом посеред ночі.
Лунає серця срібний камертон,
душа на вістрі леза кровоточить..
То падає узимку дощ: дрібний,
холодний, забобонно-сліпкуватий,
в небесній прірві топить Бог човни,
2023.02.01
21:33
Сперечались якось троє про життя вар’яти.
Про жінок, яких насправді треба вибирати.
Перший радить чемну й мудру. Другий лиш багату.
Третій хоче іноземку, щоби світ пізнати.
Інший хоче лиш пампушку, теплу, як перина.
Ні, нехай худа, як тріска, наче ба
Про жінок, яких насправді треба вибирати.
Перший радить чемну й мудру. Другий лиш багату.
Третій хоче іноземку, щоби світ пізнати.
Інший хоче лиш пампушку, теплу, як перина.
Ні, нехай худа, як тріска, наче ба
2023.02.01
20:12
Сон рябої кобили
Зранку меле дідусь, -
Мов позичити силу
Може досі комусь.
Бо допоки ми спали,
Чи лічили курчат, -
Він змастив п'яти салом
І гайнув до дівчат.
Зранку меле дідусь, -
Мов позичити силу
Може досі комусь.
Бо допоки ми спали,
Чи лічили курчат, -
Він змастив п'яти салом
І гайнув до дівчат.
2023.02.01
19:37
Чи Громомовиця, чи Громниця,
Це давнє свято нині є.
В моєму місті і в столиці
Весну чекає. Півень п’є
Краплини, що стікають з даху
І цим віщуючи весну,
І перемогу у невдахи,
Це давнє свято нині є.
В моєму місті і в столиці
Весну чекає. Півень п’є
Краплини, що стікають з даху
І цим віщуючи весну,
І перемогу у невдахи,
2023.02.01
19:32
Актор із тебе нікудишній,
шматок несвіжого філе,
та щоки надуваєш пишно,
щосили тужишся – але…
шматок несвіжого філе,
та щоки надуваєш пишно,
щосили тужишся – але…
2023.02.01
18:47
ІНастає глобальне потепління,
тонуть у морях материки,
люди захищають володіння
і... воюють. Людям невтямки,
що потоп великої ріки
буде не по щучому велінню.
Це сама земля уже віки,
поки гавкотіли пустомелі,
тонуть у морях материки,
люди захищають володіння
і... воюють. Людям невтямки,
що потоп великої ріки
буде не по щучому велінню.
Це сама земля уже віки,
поки гавкотіли пустомелі,
2023.02.01
17:31
Левандівка
не Монмартр
Сихів
не Бродвей
вже мене давно нема
там
де п‘ють
глінтвейн
не Монмартр
Сихів
не Бродвей
вже мене давно нема
там
де п‘ють
глінтвейн
2023.02.01
17:29
вітер гілочкою вишеньки
розгойдав колиску-віршенька
поділився тою втіхою
з ластів’ятами під стріхою
ті літали і втішалися
небо в римах колисалося
розгойдав колиску-віршенька
поділився тою втіхою
з ластів’ятами під стріхою
ті літали і втішалися
небо в римах колисалося
2023.02.01
17:27
ця історія
без хвоста
дощ не йшов
рахував до ста
невідкриті ще
парасолі
і кидав
ніби дрібку солі
без хвоста
дощ не йшов
рахував до ста
невідкриті ще
парасолі
і кидав
ніби дрібку солі
2023.02.01
16:53
Приходь в мій дім біду заколихати.
Надворі дощ – злякає і собаку.
Свистять вітри, аж дах зриває з хати.
Добро – дрібне, як насінина маку.
Добро дрібне не стукає у двері, –
Прибились грози знову до порогу.
А ти приходь словами на папері,
Надворі дощ – злякає і собаку.
Свистять вітри, аж дах зриває з хати.
Добро – дрібне, як насінина маку.
Добро дрібне не стукає у двері, –
Прибились грози знову до порогу.
А ти приходь словами на папері,
2023.02.01
12:50
Ти мрієш про квиток у невагомість.
Про дорогу в один кінець
до чогось неозореного.
Ти мрієш про єднання
з природою.
Ти мрієш почути
тихий плескіт води.
Мрієш відчути
Про дорогу в один кінець
до чогось неозореного.
Ти мрієш про єднання
з природою.
Ти мрієш почути
тихий плескіт води.
Мрієш відчути
2023.02.01
10:11
Грішу щоночі. А уранці каюсь,
Бо змалку не байдужий до краси.
Без грішників монахи б не рождались,
Монашки теж пощезли би усі.
Та що монашки! Не було б пророків,
Апостолів та сонмища святих!
О, зохен вей, русалі кароокі!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо змалку не байдужий до краси.
Без грішників монахи б не рождались,
Монашки теж пощезли би усі.
Та що монашки! Не було б пророків,
Апостолів та сонмища святих!
О, зохен вей, русалі кароокі!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2023.01.04
2023.01.03
2022.12.08
2022.12.03
2022.09.01
2022.05.01
2022.04.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Артур Сіренко (1965) /
Проза
/
Батальйон смерті
Шлях до батальйону смерті
Подорож з однієї військової частини в іншу для жовніра радість. Він побачить людей без однострою, вулиці і автомобілі, жінок (!), крамниці і просто оточуючий світ – замість щоденного плацу і казарми. Крім того можна зайти в ці крамниці і подивитись, що там продають і уявити на мить, що це все люди споживають, їдять, книжки читають… Можливість ось так визирнути на світ для багатьох солдат була такою собі нездійсненною мрією до здійснення якої чекати і чекати. Тому, коли мені сказали, що я їду без супроводу (!), один (!), для продовження військової служби в N-ську військову частину в місто НН душа моя наповнилась радістю. Ще б пак! Я знову побачу світ людей, подивлюсь по дорозі на цікаві міста – про місто НН я багато раніше чув і читав, але ніколи не бачив. Крім того, дорога моя буде лежати через столицю метрополії в якій теж чимало цікавого, а солдат в ті часи в музеї пускали безкоштовно. З такими думками я отримав на руки папери і збирався покидати частину переповнену дикою муштрою. Перед самим моїм від’їздом до мене підійшов солдат який раніше постійно приставав з безглуздими запитаннями типу: «А ти не знаєш, поки ми спали влада часом не змінилася? А як ти думаєш, як довго комуняки ще будуть при владі?» (які я ігнорував). Підійшовши він виголосив промову для одного слухача гідну кращих риторів античності: «Ти того… Ну, маєш знати… Твоя доля весь цей час була в моїх руках… Якби я щось сказав, то відвезли б тебе далеко… Мене в особливий відділ викликали. І не тут – в Москву возили. Там крім «особістів» ще в цивільному «кадебісти» були. Сказали за тобою слідкувати, кожне слово твоє запам’ятовувати і потім доповідати в письмовому вигляді. Ну, ти нічого такого і не говорив… Так, що я нічого то їм такого і не казав… Куди тебе посилають я не знаю, але я тут ні при чому…» Він, напевно, подумав, що відкрив мені якусь неймовірну таємницю! Теж мені – лицар плаща і кинджала, майстер переповідати слова про «таке»… Вирушив. Вперше за стільки часу відчув себе відносно вільною людиною. В метрополії встиг забігти тільки в Третяковську галерею і довго та зачаровано стояв перед картинами Врубеля. О, галерея! Чи бачила ти колись солдата у совдепівській формі який так довго споглядав полотна Врубеля? Цього неперевершеного містичного майстра, що змінив уявлення сучасників про людське єство. Майстер полотен межі божевілля. Холодний ранок втілився в буття у вигляді міста НН, що тоді - у 1983 році носило досить не естетичну назву. Місто, що завжди було для мене втіленням якоїсь бореальної загадки. Східний форпост слов’янства – довгий час. Далі було тільки угро-фінське море. Колонія колонії. Якщо Великий Новгород був маленьким острівцем слов’янства в угро-фінському навіть не морі – океані, то місто НН було брунькою цього острівця на якому то і слов’янського то нічого і не залишилось. Архітектура ХІХ століття мене зацікавила, але не вразила. Але фортеця… Фортеця! Нічого подібного побачити я навіть не очікував. Це така татарщина…. Щось абсолютно східне, тюрське і екзотичне. Я блукав навколо фортеці споглядаючи башти і бастіони, а з надр свідомості все виринала цитата одного російського класика: «…І наковтавшись татарщини вдосталь ви Руссю зазвете її…» Блукаючи містом я думав про те, що етнічна російська культура це складна суміш різних угро-фінських і частково тюрських культур частково і то лише мовно слов’янізованих. Згадував уривки щоденника Шевченка про дні перебування в цьому місті – він був правий, класик – воно таке і є – місто химерної метаморфози християнства. Помилувавшись краєвидами великої ріка Ра що несе свої води в море Хазарське пішов я шукати військову частину в яку мене направили. Як виявилось, вона розташована була саме в фортеці яку я так довго споглядав і це не місце моєї подальшої служби «отєчєству», а лише гарнізонна комендатура і гауптвахта заодно. У «строєвій» службі офіцер довго і замислено розглядав мої папери, а потім сказав, що «без пляшки тут не розберешся, тим паче на тверезу голову, куди тебе відправити служити і взагалі треба порадитись» і що я поки що вільний. Я почав тинятися по цій військовій частині в очікуванні чи то вироку чи то подальшої долі, знічев’я розмовляючи з тамтешніми солдатами. Вони розпитували мене про те про се і філософствували про мою подальшу службу: «Це взагалі свинство, що тобі на дорогу не дали пайку і грошового «довольствія» (ну і слово ж придумали!), а з твоєю військовою спеціальністю тебе відправлять у саперну частину – там служба легка – «лафа» просто, порівняно з іншими частинами, так, що тобі пощастило…» Раптом викликали в «стройову». Офіцер сухо з металом в голосі назвав номер частини в яку я маю відбути і побажав щасливої служби. Сухі цифри не подіяли на мене ніяк. Я вже направив свої стопи до воріт КПП як до мене підійшло п’ятеро бравих вояків («коса сажень в плечах»). Їх вираз обличчя не віщував нічого хорошого. «Котра година?» - мовив один досить зловісним тоном. «Все ясно, годинник хочуть відібрати…» - майнуло в голові – «…доведеться їх засмутити.» «Я не маю годинника.» - це я сказав вже в голос і показав руку. Проте це явно не покращило їх настрій, обличчя стали більш понурі і негостинні. «Схоже комусь зараз дістанеться – подумалось мені, - і цей хтось буде я. Їх п’ятеро я один. Спиною до стіни, може хоч нирки не відіб’ють…» Виникла пауза. Що в мене немає ні курива ні грошей вони вже знали. Паузу перед мордобоєм треба було чимось заповнити. Якимись словами. «В яку частину направили?» - навіть не сказав, прохрипів один. «В N-ську» - я назвав номер. Обличчя солдат раптом змінилося. Ніби осінній вітер промайнув і приніс жах. Ніби побачили вони раптом щось невидиме мені. Такі обличчя бувають в людей які раптом побачать чиєсь пошматоване тіло. Проте вираз жаху відбився лише на мить – вираз змінився на блаженно-задоволений – ну не нас же туди відправляють, а цього дивака… Потім на обличчях з’явилось відображення призабутої для них емоції - співчуття (де-де, а тут і при таких обставинах я не очікував такого побачити). І один з якоюсь тугою сказав: «В батальйон смерті їдеш…» В нього промайнуло – хоча лише на мить – на обличчі бажання чимось допомогти або хоча б порадити. «Випив би ти перед тим як піти туди… Ми би тобі дали на випивку, але в самих немає… Там побачиш, що до чого…» І вони провели мене до воріт поглядами сповненими якогось незрозуміло поки що для мене смутку… Я вперше бачив, щоб кілька сухих цифр – номер так впливали на людей, викликали такі емоції і в кого – в людей в яких здавалось би всі емоції померли і метаморфізувалися в площину хижацтва. Сенс цієї події я зрозумів пізніше…
2010
(спогади про події 1983 року. Фото з мережі)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Шлях до батальйону смерті
«Уникнути всього цього не можна, але можна зневажати все це.»
(Сенека)

2010
(спогади про події 1983 року. Фото з мережі)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію