Людей багато живе в світі,
Усі їх мрії не здійснить.
А мої мрії тим багаті,
Щоб було в світі легше жить.

Не з золота вождя нам треба,
А треба того, щоб любив народ,
Щоб він не був зажерлива підлота
І не ганьбив селянський наш город.

Ми - люди, вмієм жити добре,
Всі знаєм працю, відчуваємо снагу.
І розумієм добре своє горе,
Жорстоко відбиваємось в бою.

Не вийшла на арену всіх найкращих
Чудова Україна… Та невже?
У цьому буде горе і нещастя,
Що у безодню Батьківщину заведе.

Для тебе, земле, лише щастя
Бажає серце і душа.
В далеку путь через безмежжя,
Лунає звук любові утіша.

Мабуть, мене ти не почуєш,
Бо все в тобі кипить-біжить.
А моє щастя ти ж відчуєш,
Бо швидко звістка прилетить.

Ти ще така слабка, країно,
Але народ не хоче повставати.
Якби хотіли Україна-мама,
Могла б тепер спокійно процвітать.

В моїх ти мріях, земле рідна,
Цвітеш квітуєш, як той мак.
І твоє небо жовто-синє
Мандрує по своїх степах.

Невже ми – українці – не спроможні
Свою земельку уквітчать.
Не вірю, що пани заможні
Хотять Вкраїну сплюндрувать.

Хоч серед нас не всі доброти,
Та ми живемо, ми ідем.
Хоч не встають всі до роботи,
Та ми поможем, підіймем.

На тебе, український мій народе,
Свої надії поклада.
Для тебе, мій козачий роде,
І мрій своїх вже не шкода.

Аби любили всі Вкраїну,
Я б і життя вже віддала.
Якби вернулись в Україну,
Надія, мова і життя!!!