Чи ти колись вчилась літати?
Та ні, це не складно – витрати малі
У чисте світло свій промінь вплітати...
І просто навчитись ходити по грішній Землі

Забути надумані пристрасті дивних історій
Позбутись жагучої заздрості й марних теорій
Навчийся брутальної щирості - що була до нас
Не треба шукати зрілості в чепурності фраз

Бо тут ми лише існуємо в єдиному дні
Між “будемо” й “були” мандруємо неначе у сні
Не треба тужити, плакати це вже не для нас
Відбулись уроки ніжності – стирає їх час

Де ті хто судили чи зранили – зникли в юрбі
І ти присягала не раз уже на вірність собі

Тепер притулись до дерева, втопись в пелюстках
Хай світ затанцює чарами в колишніх казках
Немає іншої вищості ніж та що з-за хмар
І стишити душу до дзвінкості - безмежності дар

Не треба цуратись віри в чарівні світи
Зневіреним як знедоленим туди не ввійти
Не бійся тебе не обпалить холодний оскал
І не заполонить фальш нещирих похвал
Бо ти ж сама собі палиця – сама й п’єдестал

Коли здається все валиться - силу собі залиши
На випадок якби хтось виршив вчепити шнур до ноги
Й прибити ржавими цвяхами - тут добре, чого хотіти
Тоді треба сильно шарпнути щоб знову змогти взлетіти

А покищо тихо-тихесенько на пальчики підіймись
І так собі ніжно-легесенько від тягару відірвись...

Шшшш.....
Чуєш як грає музика єдина – твоя
Квітуча, барвиста й радісна - зминілась Земля
Яке все чудове навколо – та ні, ти не спиш
Чому я так посміхаюсь? – бо ти вже летиш

Дивуєшся – швидко навчилася?
Хм... Здається мені
Що ти вже не раз літала, хочаб у вісні

Ти з тих хто уміли жити у злетах чи ні
Тепер ти навчилась ходити по грішній Землі