Ти кохала, бо інакше те почуття ніяк не назвеш. Згадай, як ти чекала вечора, щоб знову почути його голос! І коли все ж після тривалих гудків у телефоні, після думок: «Невже, знову заснув»,- ти чула: «Привіт, сонечко!» - твоє життя наповнювалось змістом! І всі ті невирішенні проблеми, що чекали на тебе зранку, вмить забувались. Одне його "кохаю" повністю вибивало тебе із колії. Ти не дивилась на час, хоч колись була нормальною дівчиною і спати лягала об одинадцятій! Тепер, ти не спала зовсім. Ваші нічні розмови переривав будильник, який дзвонив о сьомій. "Яка маленька ніч"- думала ти! Вставала, вмивалась, чистила зуби ( звичайна процедура) одягалась і йшла до школи... сонна, але щаслива! Там на тебе чекали купа проблем, нерішених прикладів та здач. А спробуй пояснити вчительці чому ти проспала весь урок... Все що відбувалось вдень, не мало ніякого значення - ти чекала ночі. Ти не слухала подруг (як ти тоді їх називала), які казали :" Він старший. І не кохання це взагалі - звичка!". Ти мовчала, кивала, ніби погоджуючись, а що спорити, з ким? - з людьми, які вважають, що кохання - це вигадка романтиків?!
Ті перші два роки ти була щаслива. У свої чотирнадцять, ти точно знала, що таке щастя! Ти бачила в ньому свого чоловіка, майбутнього батька ваших дітей ( у вас їх мало були двоє: хлопчик Сашко і дівчинка Юля - то ви давно вже вирішили). Нічні розмови продовжувались, і з кожним днем ти закохувалась все більше і більше, а тому пережити ту розлуку було дедалі важче.
А ти пам*ятаєш вашу першу зустріч? Осінь... 10 вересня. Скільки тоді було переживань. Ти вперше побачила його і нічого не відчула... злякалась! Це не той голос, не ті очі,що на фото. Перед тобою стояв високий, гарний, але абсолютно чужий хлопець. Хвилина мовчання... Він взяв твою руку, притиснув до своїх грудей і сказав : " Не бійся сонечко, це ж я! Потім дістав з кишені коробочку у формі сердечка, відкрив - там були акуратні, гарні сережки (він знав, що ти любиш срібло) і простягнув їх тобі. Та коли вперше ваші губи зустрілись, як не старомодно це звучить, ти відчула, що це дійсно той самий: коханий, рідний. І після того ви вже не могли говорити, ви цілувались, наче востаннє!
3 дні, точніше 3 вечора, які ви провели разом минули швидко. Як важко було розлучатись! Ти не могла дихати...сльози заважали говорити, він цілував твої очі, але від того ставало тільки гірше. Притиснувшись до нього, ти боялась одного - що він поїде і вже не вернеться! Ви знайшли в собі сили і десь під ранок розійшлись. Він пішов у готель, ти додому. Не хочу нагадувати тобі про той ранок, либонь найгірший у твоєму житті, але я впевнена, що ти його не забудеш ніколи. Дощ... і навіщо ще щось казати? Настрій - поганий, знову плачеш. Ти не пішла провести його до автобусу - боялась, що не стримаєш сліз... А як же можна плакати перед чужими людьми? До тої зустрічі, ти вважала себе сильною : жодна людина, окрім нього, не бачила твоїх сліз. А що тепер?
Ти сидиш з червоними від сліз очима і думаєш, як жити далі. То були не останні сльози... Щовечора, тримаючи у руках ту саму коробочку з сережками ти згадувала його і знову плакала! А коли, ближче до ночі, дзвонив він - сльози зникали разом із сумом. Так і минула ваша перша зустріч.

Я впевнена ти пам*таєш , коли вночі, після вже стандартних, але таких приємних фраз, він сказав: " Сонечко ти вийдеш за мене заміж?"... Згадай, що ти тоді відчула... радість, може здивування, шок? І чому ти тоді крикнула: "так!"? Сльози котились по твоїм щокам, ти не вірила своєму щастю... Він мовчав, мабуть не чекаючи такої швидкої відповіді... чого він чекав? - тобі 14, йому - 25, між вами сотні кілометрів, але ти сказала "так!". І з того часу ваше життя змінилось. Ви просто кохали, страждали, як-не-як жили. Ти писала свої вірші, іноді цитуючи йому, він розповідав про свою роботу. Так минув ще рік.
Потім знову була зустріч, безперечно фантастична. Ви разом прожили 4 дні. Закохані, дикі і щасливі! Краще мовчатиму, щоб не нагадувати тобі, як важко ти переживала розлуку з ним.

Ти кохала...
І сумніватися в цьому безглуздо. А що ти відчуваєш зараз? Після багатьох сварок, які теж частенько були у вас? Ти не раз казала: " Я йду від тебе..", а на ранок розуміла, що ніколи того не зробиш. Що ти відчуваєш зараз, коли згадуючи все те прекрасне , що було у вас, пишеш власну долю? А може ти просто боїшся, що та сварка виявиться останньою і продовження вже не буде?! Добре подумай, бо від твого рішення залежить життя двох людей! Заплуталась ти, - а він все ще кохає!!!

14.11.2009 р.
3:19:00