Білі колони розкішних аркад
вкрилися тріщин прожилками.
В атріумі апельсиновий сад
всихає – гілка за гілкою.

З літер на фризах сиплеться пил,
і літери теж відпадають собі.
Янгол на вежі стоїть без крил,
але ще сурмить на трубі.

А вікна віталень і спалень вілл
зашторені багатозначно.
Від прорікань Кассандр і Сивілл
вілли ховаються лячно;

плекають ілюзію вічних вигод,
задохлі у смороді хтивости.
А звірі й птахи оминають сім год
це місто, цураючись гнилости.

У залах під стелями із кришталю
лжа патетична свій править бал,
оздоблює кинутий без жалю
на співгромадян легіон кабал.

А в затишних нішах у спеці терм,
під егідою гедонізму,
розмови довкола конкретних тем
дзижчать камінцями цинізму.

Це місто живих мертвяків і сновид,
цей філіал лепрозорію
ще животіє, хоч пурпурний схід
над ним вже свій плащ розпросторює.

Лиш крайні квартали ледь вловлюють гул,
і куряву бачать із мурів пости.
Та місту байдуже, чи гот там, чи гун, –
міські арсенали пусті…

Останніх щурів вистигають сліди.
Вже сонце щезає за тінню.
І статуї владців – на подив орди –
одне золотіють над тлінню.

2009