ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.07
21:55
Я розгубив 175 см
твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена
твоєї краси і чарівності
яругами і пагорбами.
Я тепер від них
нічого не знайду,
бо від них залишилася
тільки хмара.
Кожна розгублена
2025.08.07
19:20
Здавалось, - відбуяло, одболіло
Лишило тіні, пристрасні й хмільні,
Вітрилом в дальні хвилі одбіліло
Чи вклякло десь в мені у глибині
Не загримить, не зойкне понад хмари,
Не спотикне на рівній рівнині
Не полосне по гоєному марно
Лишило тіні, пристрасні й хмільні,
Вітрилом в дальні хвилі одбіліло
Чи вклякло десь в мені у глибині
Не загримить, не зойкне понад хмари,
Не спотикне на рівній рівнині
Не полосне по гоєному марно
2025.08.07
19:04
Москалі були брехливі завжди і зрадливі.
Домовлялися та слова свого не тримали,
Навіть, коли між собою часто воювали.
Коли кого так обдурять, то уже й щасливі.
Про іще одного князя хочеться згадати
З москалів, які потвору оту піднімали.
Василем його
Домовлялися та слова свого не тримали,
Навіть, коли між собою часто воювали.
Коли кого так обдурять, то уже й щасливі.
Про іще одного князя хочеться згадати
З москалів, які потвору оту піднімали.
Василем його
2025.08.07
16:29
Із Бориса Заходера
– Ей, привіт!
– Добридень, друже...
– Ти уроки вчив?
– Не дуже...
Бо мені завадив кіт!
(Навіть звуть його – Бандит...)
– Ей, привіт!
– Добридень, друже...
– Ти уроки вчив?
– Не дуже...
Бо мені завадив кіт!
(Навіть звуть його – Бандит...)
2025.08.07
02:13
Мої палкі, згорьовані присвяти
Лишилися тепер без адресата.
Моя Єдина - ще не народилась.
Чужих у злій строкатості - багато.
Не помічав Ту справжню, що любила.
Її нема. Смердить юрба строката.
Лишилися тепер без адресата.
Моя Єдина - ще не народилась.
Чужих у злій строкатості - багато.
Не помічав Ту справжню, що любила.
Її нема. Смердить юрба строката.
2025.08.06
22:01
Пошуки себе тривають
у розливному морі
масок і облич,
ролей і личин,
іміджів і самовикриттів.
Із тебе говорять
десятки особистостей.
Це розпад власного "я".
у розливному морі
масок і облич,
ролей і личин,
іміджів і самовикриттів.
Із тебе говорять
десятки особистостей.
Це розпад власного "я".
2025.08.06
21:25
Великі провидці, які збиралися провіщати долю людства, не годні зі своєю долею розібратися.
Кількість людей, які все знають, на порядок перевищує кількість людей, які все вміють.
На великі обіцянки клюють навіть краще, ніж на великі гроші.
Колиш
2025.08.06
11:19
Із Бориса Заходера
Жила-була собачка –
Свій-Ніс-Усюди-Пхачка:
усюди пхала носа
(такий у неї хист).
Її попереджали:
«Дала б ти звідси драла!
Жила-була собачка –
Свій-Ніс-Усюди-Пхачка:
усюди пхала носа
(такий у неї хист).
Її попереджали:
«Дала б ти звідси драла!
2025.08.06
00:36
Життя – коротка мить свідома,
Опісля – тільки темнота,
Глибокий сон, довічна кома.
Даремно думає спроста
Людська наївна глупота,
Що порятунок за порогом,
Чи судище суворе Бога.
Опісля – тільки темнота,
Глибокий сон, довічна кома.
Даремно думає спроста
Людська наївна глупота,
Що порятунок за порогом,
Чи судище суворе Бога.
2025.08.05
23:17
Домовина - не дім, а притулок
перед переселенням у засвіти
та ще -наочний доказ для археолога
про ту чи іншу епоху,
в яку небіжчику довелося жить.
Хрещений в дитинстві на Канівщині,
гріхи відмолюю і захисту прошу
у Всевишнього уже в Єрусалимі.
перед переселенням у засвіти
та ще -наочний доказ для археолога
про ту чи іншу епоху,
в яку небіжчику довелося жить.
Хрещений в дитинстві на Канівщині,
гріхи відмолюю і захисту прошу
у Всевишнього уже в Єрусалимі.
2025.08.05
21:25
Зниклої колишньої дівчини
немає в соціальних мережах,
про неї нічого немає в Інтернеті,
вона ніби випарувалася,
пропала в безмежних водах
світобудови і невідомості,
повернулася до першосутностей,
у первісне яйце,
немає в соціальних мережах,
про неї нічого немає в Інтернеті,
вона ніби випарувалася,
пропала в безмежних водах
світобудови і невідомості,
повернулася до першосутностей,
у первісне яйце,
2025.08.05
20:32
На Ярославовім Валу
Я п’ю свою обідню каву.
Пірнає в київську імлу
Моя натомлена уява.
В уяві тій далеко я
Від Золотих Воріт столичних:
То ніби пісню солов’я
Я п’ю свою обідню каву.
Пірнає в київську імлу
Моя натомлена уява.
В уяві тій далеко я
Від Золотих Воріт столичних:
То ніби пісню солов’я
2025.08.05
16:04
по полю-овиду без краю
прошкує серпень навмання
у небі серце-птах літає
хрустить під стопами стерня
у чубі ще сюркоче літо
а в оці сонячний садок
все манить з піль перелетіти
прошкує серпень навмання
у небі серце-птах літає
хрустить під стопами стерня
у чубі ще сюркоче літо
а в оці сонячний садок
все манить з піль перелетіти
2025.08.05
14:37
Із Бориса Заходера
Жив на світі
пес собачий.
Був у нього
ніс собачий,
хвіст собачий,
зріст собачий,
Жив на світі
пес собачий.
Був у нього
ніс собачий,
хвіст собачий,
зріст собачий,
2025.08.05
11:11
Хильни за працюючий піпол
Тих які уродились ніким
Пиймо ще за добро і за лихо
Чарку ще за оцю земну сіль
Помолися за простих піхотинців
За їх подвигання важкі
Діточок а також дружин їхніх
Тих які уродились ніким
Пиймо ще за добро і за лихо
Чарку ще за оцю земну сіль
Помолися за простих піхотинців
За їх подвигання важкі
Діточок а також дружин їхніх
2025.08.04
21:42
Прощальна засмага на пляжі -
Останній осінній прибій,
Що тихо й незаймано ляже
На плечі жінок без надій.
Прощальний цілунок природи,
Що лине у безвість, як знак,
Який прокричить у пологах
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останній осінній прибій,
Що тихо й незаймано ляже
На плечі жінок без надій.
Прощальний цілунок природи,
Що лине у безвість, як знак,
Який прокричить у пологах
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іванка Шкромида (1993) /
Проза
Щоденник скованої душі
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Щоденник скованої душі
День 1...
" Замасковуючи себе від інших, я волію залишитись власне собою, зовсім не зіпсутою й не забрудненою пилюкою зовнішнього світу. Дедалі частіше мені хочеться лягти обличчям донизу в подушку й пошепки розмовляти до себе, щоб нарешті виговоритись. І тільки після такого монологічного діалогу мені стає легше. Я сміло підводжусь, стаю перед дзеркалом - мило собі посміхаюсь і під звуки переможного маршу, що лунають у моїй голові, відкриваю двері в навколишній світ - світ, де я зовсім не та..."
День 2...
" З кожною хвилиною моє серце б'ється все сильніше. Я іду вздовж заквітчаної алеї, втуплюючись в обличчя перехожих людей, і ніяк не можу зрозуміти, чому я не така, як інші? Світ для мене давно зупинився на ноті "до-мінор". Я намагаюсь якось себе реалізовувати, займаюсь якимось начебто важливими справами, але насправді плювати я хотіла на все це. Я лише порвана струна давно закинутої скрипки, яка нахиляється в різні сторони від подуву вітру, ба навіть від людського подиху. І невже ніхто так й не зуміє налаштувати мене так, як треба? Я , мабуть,залишусь у невагомості та непевності все своє життя - таке довге й водночас шалено коротке."
День 3...
" Мої кроки зараз здаються зовсім нечутними. Я не створюю взагалі жодних звуків, наче хтось натиснув на пульті мого керування кнопку "mute" й тепер - я лише чорно-біла картинка на екрані старого радянського телевізора "Електрон". Щодня хтось із моїх знайомих бере в руки акварельні фарби й домальовує мені коричневе волосся, ледь червоні губки та очі зеленого кольору, які я так люблю називати "хамелеончиками". Та все це зовсім не надовго. Через декілька годин приходить Він. Бере в руки бутилку ацетону, ганчірку, яка колись була моєю улюбленою білою футболкою та повільними вертикальними рухами змиває ці ж ненадійні й миттєві фарби. Проте мені зовсім не боляче й абсолютно не сумно. Я звикла бачити Його щодня. Він занадто сильно піклується про моє єство. Він - мій вірний депресивний стан.."
День 4...
" Бодай в цю хвилину я не замислююсь над сенсом людського життя. Мені просто хочеться дихати й заглядати у вічі сірому небу, яке невдовзі заплаче слізьми... Моїми слізьми... Та ніхто цього й не знатиме. На моєму обличчі залишаться лише безневинні сліди від дотику осінніх дощових крапель, проте в душі оселяться постійні гості - мої власні нікчемні повії - порожнеча та огида. Люблю їх безмежно... Хоча, вони мене, мабуть, набагато більше..."
День 5...
"Замасковуючи себе від інших, я волію залишитись власне собою... зовсім не зіпсутою..."
" Замасковуючи себе від інших, я волію залишитись власне собою, зовсім не зіпсутою й не забрудненою пилюкою зовнішнього світу. Дедалі частіше мені хочеться лягти обличчям донизу в подушку й пошепки розмовляти до себе, щоб нарешті виговоритись. І тільки після такого монологічного діалогу мені стає легше. Я сміло підводжусь, стаю перед дзеркалом - мило собі посміхаюсь і під звуки переможного маршу, що лунають у моїй голові, відкриваю двері в навколишній світ - світ, де я зовсім не та..."
День 2...
" З кожною хвилиною моє серце б'ється все сильніше. Я іду вздовж заквітчаної алеї, втуплюючись в обличчя перехожих людей, і ніяк не можу зрозуміти, чому я не така, як інші? Світ для мене давно зупинився на ноті "до-мінор". Я намагаюсь якось себе реалізовувати, займаюсь якимось начебто важливими справами, але насправді плювати я хотіла на все це. Я лише порвана струна давно закинутої скрипки, яка нахиляється в різні сторони від подуву вітру, ба навіть від людського подиху. І невже ніхто так й не зуміє налаштувати мене так, як треба? Я , мабуть,залишусь у невагомості та непевності все своє життя - таке довге й водночас шалено коротке."
День 3...
" Мої кроки зараз здаються зовсім нечутними. Я не створюю взагалі жодних звуків, наче хтось натиснув на пульті мого керування кнопку "mute" й тепер - я лише чорно-біла картинка на екрані старого радянського телевізора "Електрон". Щодня хтось із моїх знайомих бере в руки акварельні фарби й домальовує мені коричневе волосся, ледь червоні губки та очі зеленого кольору, які я так люблю називати "хамелеончиками". Та все це зовсім не надовго. Через декілька годин приходить Він. Бере в руки бутилку ацетону, ганчірку, яка колись була моєю улюбленою білою футболкою та повільними вертикальними рухами змиває ці ж ненадійні й миттєві фарби. Проте мені зовсім не боляче й абсолютно не сумно. Я звикла бачити Його щодня. Він занадто сильно піклується про моє єство. Він - мій вірний депресивний стан.."
День 4...
" Бодай в цю хвилину я не замислююсь над сенсом людського життя. Мені просто хочеться дихати й заглядати у вічі сірому небу, яке невдовзі заплаче слізьми... Моїми слізьми... Та ніхто цього й не знатиме. На моєму обличчі залишаться лише безневинні сліди від дотику осінніх дощових крапель, проте в душі оселяться постійні гості - мої власні нікчемні повії - порожнеча та огида. Люблю їх безмежно... Хоча, вони мене, мабуть, набагато більше..."
День 5...
"Замасковуючи себе від інших, я волію залишитись власне собою... зовсім не зіпсутою..."
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1129 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1129 seconds