Простий собі музичний інструмент, але якщо подивитися глибше, то зовсім він і не простий.
Дерево... звичайне дерево.. Було воно колись таким , але лише до того моменту, поки з нього не зробили ось таке чудо. Розмріяні округлені боки... витончені прямолінійні риси. Гітара, наче жінка. А вона ж колись і справді була жінкою.. І жінкою, яка нестерпно кохала. Кохала до зникнення серцебиття.

Стародавні дні..

Вона не існувала... і не існував Він. Було тихо і безтурботно. Світ лише народжувався.. А про них ще ніхто і не згадував.

Давня епоха...

Вона не знала Його, а він не знав Її... Вона не кохала Його, а Він не кохав Її... Але Вони зустрілися і поглянули одне одному в очі...Світ змінився... і Вони також змінилися.

Романтичне середньовіччя...

Короткі, але пристрасні зустрічі. Приємні подарунки у вигляді власноруч зроблених листівочок з красивими віршами про кохання. Ті чарівні пісні, що поділяли душу на дві рівні частини: власну і Його... Вона кохала... і Він кохав... Вона не могла жити без нього, а Він не міг жити без Неї...

Загадковий ренесанс...

Могутні архітектури, які ховали під своїми дахами поцілунки. Довгі шалені ночі, сповнені жаги і пристрасті. Загублені світанки з ароматом кави і прощальною запискою..." P.S. Кохаю...." І тихий шепіт з вуст : « Я тебе теж...»

Новий час...

Холодні дощі, довготривалі зливи, що ховали сльози. Він більше не приходив... а Вона все ще чекала на нього, пригортаючи до серця ті старі листівки, від яких ще досі віяло теплом і коханням.. Вона чекала, а час ні...

Новітній період...

Він так і не з’явився.. А Вона без нього померла..Проте все те, що було колись...залишилося жити досі:
1-а струна – небуття...
2-а струна – зустріч...
3-я струна – романтика...
4-а струна – кохання..
5-а струна – розпач...
6-а струна – смерть...

Ніщо не проходить безслідно... Все просто ховаються в непомітному для нас місці. Воно завжди поряд , а ми навіть не здогадуємось про те. Однак інколи вдається поговорити з минулим… через музику...