Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.17
19:48
Ти моє кохання - чарівлива ніжність,
Ти моє кохання - сонце золоте.
Ти моє кохання - трав духмяна свіжість,
Ти моє кохання - почуття святе.
Ти моя любове - сяєво проміння,
Ти моя любове - колихання віт,
Ти моє кохання - сонце золоте.
Ти моє кохання - трав духмяна свіжість,
Ти моє кохання - почуття святе.
Ти моя любове - сяєво проміння,
Ти моя любове - колихання віт,
2026.02.17
13:30
Куди крокує
злодій світ,
в якому Бог –
лише прохожий,
в якому –
злодію він свій,
мені – не свій,
та і не божий?
злодій світ,
в якому Бог –
лише прохожий,
в якому –
злодію він свій,
мені – не свій,
та і не божий?
2026.02.17
12:27
Зимовий день, паєтками на снігу,
виблискує промінням золотим.
Купає у Дніпрі прозору кригу,
мов кришталеві витвори сльоти.
На узбережжі дубне сокорина,
лоскоче вітер сиві буклі* хмар.
За горизонтом снігову перину
виблискує промінням золотим.
Купає у Дніпрі прозору кригу,
мов кришталеві витвори сльоти.
На узбережжі дубне сокорина,
лоскоче вітер сиві буклі* хмар.
За горизонтом снігову перину
2026.02.17
10:56
Прокидаюсь під звуки птахів
Так раптово, неждано і нагло.
Прокидаюсь під звуки гріхів,
Як народжений заново Нарбут.
Прокидаюсь під звуки весни,
Під симфонію сонця і вітру.
Входить з гуркотом сонце у сни,
Так раптово, неждано і нагло.
Прокидаюсь під звуки гріхів,
Як народжений заново Нарбут.
Прокидаюсь під звуки весни,
Під симфонію сонця і вітру.
Входить з гуркотом сонце у сни,
2026.02.17
09:15
Я не вмію давати життя - вмію лиш забирати.
Без емоцій і слів. Повсякденно. Рутина проста.
Доки можу - лечу, бо коротке життя у пернатих:
перемелює піря та крила смертельний верстат.
Я сьогодні - герой, урочистості, держнагороди.
Побратима плече, П
Без емоцій і слів. Повсякденно. Рутина проста.
Доки можу - лечу, бо коротке життя у пернатих:
перемелює піря та крила смертельний верстат.
Я сьогодні - герой, урочистості, держнагороди.
Побратима плече, П
2026.02.17
07:26
Хоч на гілках сріблястий іній зрана,
Та небосхил уже теплом пропах
І все частіш склубоченим туманом
Сніги куритись стали на полях.
Іде весна і відзначати кличе
Свій кожен крок спрямований до нас,
Але своє усміхнене обличчя,
Не завжди виставляє нап
Та небосхил уже теплом пропах
І все частіш склубоченим туманом
Сніги куритись стали на полях.
Іде весна і відзначати кличе
Свій кожен крок спрямований до нас,
Але своє усміхнене обличчя,
Не завжди виставляє нап
2026.02.16
22:56
Ти поміж мрій застряг навічно
І відмінить ніхто не вправі
Тому, що ти увесь стоїчний.
Отож, гуляй і мрій надалі…
І не забудь про відпочинок,
Про захист власний від пройдохів…
Обзаведись для «клина» клином
Хоча би з кимсь, хоча би трохи.
І відмінить ніхто не вправі
Тому, що ти увесь стоїчний.
Отож, гуляй і мрій надалі…
І не забудь про відпочинок,
Про захист власний від пройдохів…
Обзаведись для «клина» клином
Хоча би з кимсь, хоча би трохи.
2026.02.16
20:51
На зламі долі як і мій народ,
приречений цуратися гордині,
іду у ногу з течією вод
по схиленій до заходу долині.
Минаю нерозведені мости
над рукавами синього Дунаю,
та до кінця ніколи не дійти,
приречений цуратися гордині,
іду у ногу з течією вод
по схиленій до заходу долині.
Минаю нерозведені мости
над рукавами синього Дунаю,
та до кінця ніколи не дійти,
2026.02.16
20:36
Дерево рубав побіля річки чоловік.
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
2026.02.16
20:35
Зима тече струмками у весну,
Несе в моря корвети паперові.
Я скоро знов до ранку не засну,
Як соловей співатиме в діброві.
Душа міняє агрегатний стан –
Тече крижинка по щоці сльозою.
Суворішим іще на зиму став,
Несе в моря корвети паперові.
Я скоро знов до ранку не засну,
Як соловей співатиме в діброві.
Душа міняє агрегатний стан –
Тече крижинка по щоці сльозою.
Суворішим іще на зиму став,
2026.02.16
17:42
Стече переболілими обрАзами
Мій сум про тебе. Звісно, що стече,
Напишеться підранішнім дощем
По склі нічному наостанок сказане.
Й садно, натерте часом, запече.
Спочатку ледве чутно, ледве впізнано.
Беззвучно закричу в ту мить: почуй,
Мій сум про тебе. Звісно, що стече,
Напишеться підранішнім дощем
По склі нічному наостанок сказане.
Й садно, натерте часом, запече.
Спочатку ледве чутно, ледве впізнано.
Беззвучно закричу в ту мить: почуй,
2026.02.16
12:14
Я - контркультура, я хлопець із підворіття
З Маркузе й гітарою в грубих руках.
На мене осіло, мов попіл, жорстоке століття.
І падають вірші додолу, як вічності прах.
Сиджу під стіною у рвоті і бруді земному,
Ковтаю ілюзії, ніби торішній портвей
З Маркузе й гітарою в грубих руках.
На мене осіло, мов попіл, жорстоке століття.
І падають вірші додолу, як вічності прах.
Сиджу під стіною у рвоті і бруді земному,
Ковтаю ілюзії, ніби торішній портвей
2026.02.16
07:16
Зимові дні, неначе сни,
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.
2026.02.15
23:23
Котика ніжного дотики…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
2026.02.15
17:23
Знати би от
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
2026.02.15
16:58
А кривда залишає хибні тіні
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.07
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іванка Шкромида (1993) /
Проза
Шестиструнна гітара
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Шестиструнна гітара
Простий собі музичний інструмент, але якщо подивитися глибше, то зовсім він і не простий.
Дерево... звичайне дерево.. Було воно колись таким , але лише до того моменту, поки з нього не зробили ось таке чудо. Розмріяні округлені боки... витончені прямолінійні риси. Гітара, наче жінка. А вона ж колись і справді була жінкою.. І жінкою, яка нестерпно кохала. Кохала до зникнення серцебиття.
Стародавні дні..
Вона не існувала... і не існував Він. Було тихо і безтурботно. Світ лише народжувався.. А про них ще ніхто і не згадував.
Давня епоха...
Вона не знала Його, а він не знав Її... Вона не кохала Його, а Він не кохав Її... Але Вони зустрілися і поглянули одне одному в очі...Світ змінився... і Вони також змінилися.
Романтичне середньовіччя...
Короткі, але пристрасні зустрічі. Приємні подарунки у вигляді власноруч зроблених листівочок з красивими віршами про кохання. Ті чарівні пісні, що поділяли душу на дві рівні частини: власну і Його... Вона кохала... і Він кохав... Вона не могла жити без нього, а Він не міг жити без Неї...
Загадковий ренесанс...
Могутні архітектури, які ховали під своїми дахами поцілунки. Довгі шалені ночі, сповнені жаги і пристрасті. Загублені світанки з ароматом кави і прощальною запискою..." P.S. Кохаю...." І тихий шепіт з вуст : « Я тебе теж...»
Новий час...
Холодні дощі, довготривалі зливи, що ховали сльози. Він більше не приходив... а Вона все ще чекала на нього, пригортаючи до серця ті старі листівки, від яких ще досі віяло теплом і коханням.. Вона чекала, а час ні...
Новітній період...
Він так і не з’явився.. А Вона без нього померла..Проте все те, що було колись...залишилося жити досі:
1-а струна – небуття...
2-а струна – зустріч...
3-я струна – романтика...
4-а струна – кохання..
5-а струна – розпач...
6-а струна – смерть...
Ніщо не проходить безслідно... Все просто ховаються в непомітному для нас місці. Воно завжди поряд , а ми навіть не здогадуємось про те. Однак інколи вдається поговорити з минулим… через музику...
Дерево... звичайне дерево.. Було воно колись таким , але лише до того моменту, поки з нього не зробили ось таке чудо. Розмріяні округлені боки... витончені прямолінійні риси. Гітара, наче жінка. А вона ж колись і справді була жінкою.. І жінкою, яка нестерпно кохала. Кохала до зникнення серцебиття.
Стародавні дні..
Вона не існувала... і не існував Він. Було тихо і безтурботно. Світ лише народжувався.. А про них ще ніхто і не згадував.
Давня епоха...
Вона не знала Його, а він не знав Її... Вона не кохала Його, а Він не кохав Її... Але Вони зустрілися і поглянули одне одному в очі...Світ змінився... і Вони також змінилися.
Романтичне середньовіччя...
Короткі, але пристрасні зустрічі. Приємні подарунки у вигляді власноруч зроблених листівочок з красивими віршами про кохання. Ті чарівні пісні, що поділяли душу на дві рівні частини: власну і Його... Вона кохала... і Він кохав... Вона не могла жити без нього, а Він не міг жити без Неї...
Загадковий ренесанс...
Могутні архітектури, які ховали під своїми дахами поцілунки. Довгі шалені ночі, сповнені жаги і пристрасті. Загублені світанки з ароматом кави і прощальною запискою..." P.S. Кохаю...." І тихий шепіт з вуст : « Я тебе теж...»
Новий час...
Холодні дощі, довготривалі зливи, що ховали сльози. Він більше не приходив... а Вона все ще чекала на нього, пригортаючи до серця ті старі листівки, від яких ще досі віяло теплом і коханням.. Вона чекала, а час ні...
Новітній період...
Він так і не з’явився.. А Вона без нього померла..Проте все те, що було колись...залишилося жити досі:
1-а струна – небуття...
2-а струна – зустріч...
3-я струна – романтика...
4-а струна – кохання..
5-а струна – розпач...
6-а струна – смерть...
Ніщо не проходить безслідно... Все просто ховаються в непомітному для нас місці. Воно завжди поряд , а ми навіть не здогадуємось про те. Однак інколи вдається поговорити з минулим… через музику...
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
