Третя Йордань виливає гартовану предками воду,
Так що ізнов всі півонії рим виринають назовні,
Щал веретена із скіфських курганів і слово солоне,
Я у коралі червоні знизала на погляд холодний.

Трави по по пояс, травмовані тремами будні,
Соті слова що блукають, як духи приблудні.

Третя Йордань перевірку шле в ніч темно-синю,
Кетяги красні хапливо зриває блідими устами.
Блідну сама, а вечеря хрестова щедрує повір’ям:
Човга до татка, до мами сніжинками спогаду тане…

Муки і маку, і стадні навали , і спальні райони,
що відболіло, як вавка , а що ще хапає озони .

Ти, як вода, ти як світло, як грифові лапи!
Погляд приховую , повінь замотую в чтиво.
Дев’ять життів, і в якомусь ми станемось –зав’язь!
Різні сережки у парі та в пошуках мультиків дива.

Сонце колесником, сонях прикольно освічений,
В променях матриця віри у пекторалі освідчення.

І мандарини банальні течуть і лоскочуть груди.
Руді і солодкі. Ти їх катаєш по мені , любистку.
Лежиш поряд, смієшся гортаєш дурну Камасутру,
І мрієш розгадати на мені материнське намисто.

І , може, гріх що Водохреща, а у нас короблі- любощі
Пливуть водами судніми і шепочуть: хай буде ще…

А я потім встану поночі, ти не сердься і не суди!
І напишу, як все було, як криштальна карета
Котилася з нами аж до Дніпра, набирала жмені води,
Дзвони зранку промовисто голосили: де ти?

Любисток , мій залюблений, пахучий і нездійсненний.
Скоро зима промине, станемо літом зеленим.
А інше на місце: я одягнута, ти- блакитноокий…
Білосніжкою стане чужа сторона.
Не дам пальчика уколоти!