ich kann nicht mehr sehen
trau nicht mehr meinen augen
kann kaum noch glauben
gefühle haben sich gedreht
ich bin viel zu träge
um aufzugeben
es wäre auch zu früh
weil immer was geht
wir waren
verschworen
waren füreinander gestorben
haben den regen gebogen
uns vertrauen geliehen
wir haben versucht
auf der schussfahrt zu wenden
nichts war zu spät
aber vieles zu früh
wir haben uns geschoben
durch alle gezeiten
haben uns verzettelt
uns verzweifelt geliebt
wir haben die wahrheit
so gut es ging verlogen
es war ein stück vom himmel
dass es dich gibt
du hast jeden raum
mit sonne geflutet
hast jeden verdruss
ins gegenteil verkehrt
nordish nobel
deine sanftmütige güte
dein unbändiger stolz
das leben ist nicht fair
den film getantzt
in einem silberen raum
vom goldenen balkon
die unendlichkeit bestaunt
heillos versunken, trunken
und alles war erlaubt
zusammen im zeitraffer
mittsommernachtstraum
du hast jeden raum
mit sonne geflutet
hast jeden verdruss
ins gegenteil verkehrt
nordish nobel
deine sanftmütige güte
dein unbändiger stolz
das leben ist nicht fair
dein sicherer gang
deine wahren gedichte
deine heitere würde
dein unerschütterliches geschick
du hast der fügung
deine stirn geboten
hast ihn nie verraten
deinen plan vom glück
deinen plan vom glück
ich gehe nicht weg
habe meine frist verlängert
neue zeitreise
offene welt
habe dich sicher
in meiner seele
ich trage dich bei mir
bis der vorhang fällt
ich trage dich bei mir
bis der vorhang fällt


Шлях ( переклад пісні українською мовою)

Не можу я на світ дивитись
й не вірю більш своїм очам.
Я втратив віру у майбутнє,
а почуття довірив снам...
Усе в житті перемішалось,
проте, скоритись ще не час-
в минуле пам"ять повертаю,
і бачу там щасливих нас.
Ми там кохали до нестями,
життя могли віддать за це.
Та на позиченій довірі
ми будували щастя все.
Ми розійшлися в різні боки,
і розчинились у листах,
ми призабули про кохання,
і кожен вибрав власний шлях.
Ми мали правду, мали щастя,
не зберегли, не вберегли....
Та пізно, я прозрів і знаю,
що Всесвіт весь для мене - ти...
Ти сонцем сірість розганяла
і біди відступали всі.
Привітність, гордість й благородство -
як поєднала риси ці!
Я відчуваю запізніле каяття.
Несправедливе все-таки життя.
Ми танцювали фільм свого життя
в кімнаті срібній щастя і дивилось
з балкона золотого майбуття...
Та бути разом так і не судилось,
я плівку пам"яті прокручу знов і знов,
і уповільню незабутні миті -
ми там кохали, там була любов
і ми були одні в усьому світі.
Ти сонцем сірість розганяла
і біди відступали всі.
Привітність, гордість й благородство - як поєднала риси ці!
Я відчуваю запізніле каяття.
Несправедливе все-таки життя.
Я чую твої швидкі кроки,
Молитвою вірші твої читаю.
Я гордість твою й стійкість долі
у серці своїм воскрешаю.
Ти прагнула щастя й любові,
і долю просила про це...
Вертаю в реальність і знаю,
що нощу в душі я все це.
я ношу тебе із собою
Допоки не прийде мій час,
я ношу тебе із собою
й шепочу, що вічність попереду нас!

(25-26 жовтня 2003)