ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.10.27 23:18
про що було воно тоді
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей

Світлана Пирогова
2026.10.27 21:29
Шарудить ще...знеможене листя кленове,
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.

Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св

Вячеслав Руденко
2026.10.27 17:19
Сни стрімкі, недавні, полохливі,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.

Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,

Ігор Шоха
2026.10.27 15:53
Кебеті можна дорікнути
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,

Борис Костиря
2026.10.27 13:24
Самотня вишня край паркану
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.

Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни

Віктор Кучерук
2026.10.27 06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.

Артур Сіренко
2026.10.26 23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником

Іван Потьомкін
2026.10.26 19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.

хома дідим
2026.10.26 19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів

Борис Костиря
2026.10.26 18:21
Коли поїду я із цих країв,
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.

Артур Курдіновський
2026.10.26 16:51
Перетвори мій вірш на попіл чорний,
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.

Плювати на часи важкі, буремні!

Борис Костиря
2026.10.26 13:45
Лягаючи о третій ночі,
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.

Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння

Ігор Шоха
2026.10.26 08:57
Коли народ очолюють балбеси,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес

Віктор Кучерук
2026.10.26 06:35
Мете по вулиці безлюдній
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.

Володимир Бойко
2026.10.25 23:51
У російському місті Коврові
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.

Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.

Віктор Насипаний
2026.10.25 23:05
Хапає знов мене дорога, наче здобич.
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Глеб Глебов (1960) / Проза

 Офицеры
- Давай, Батя, ещё по маленькой, - сказал Алик, наливая в стопки водку.
- Если по маленькой, то давай – ответил Владимир Васильевич.
Алик наколол вилкой кружок колбасы и поднял свою стопку:
- Давай, батя, за силу русского оружия.
Они чокнулись и залпом выпили. Владимир Васильевич взял маринованный огурчик и аппетитно захрустел.
- Знаешь, сынок, ты не правильный тост произнёс.
- Что в нём неправильного? Нужно было выпить за что-то другое?
- Не в русском оружии сила, Алик, а в русском духе. В духе русского воина. Американы вон, погляди, как вооружены! Не чета нашей армии! А, не приведи господь, доведётся схлестнуться с нашими ребятами в контактном бою, думаешь, поможет им их супер оружие? Вот как поможет! – Владимир Васильевич зло свернул фигу, показал её Алику, затем задумчиво посмотрел на неё сам. – Вот так-то, брат мусью…
- Верно говоришь, отец, верно. В близком бою вояки они хреновенькие. Нет в них того духа, той отчаянной злости, что присущи русскому солдату. А всё почему? Да потому, что они за деньги, а не за идею воюют. И не хочет янки отдавать богу душу. Иначе нафига ему те деньги?
- А за какую такую идею воюешь ты, сын? – прищурившись, спросил Владимир Васильевич.
Алик от удивления чуть не подавился куском колбасы:
- Как за какую? Ну ты, батя, даёшь! Да за ту же, что и ты воевал!
Владимир Васильевич грустно усмехнулся:
- Эх, сынок, сынок. Не то ты говоришь. Я воевал с фашистом, защищал свою землю, свой народ, воевал за то, что Родиной зовётся. А ты за чью землю воюешь? Кому из нас нужны те камни? Нам что, своей земли не хватает?
- Батя, я что-то не понимаю тебя. Я давал присягу, существует воинский долг. Мы защищаем там народную власть. Это наш интернациональный долг! – повысив голос, воскликнул Алик.
- Брось, сын, не на политзанятиях мы с тобой. Долг, говоришь? Интернациональный? А кто кому должен, ты не задумывался?
- Батя, я тебя не узнаю. С каких пор ты стал таким пацифистом? Что же ты в таком случае делал в Чехословакии в шестьдесят восьмом?
Владимир Васильевич вздохнул, глянул в глаза сыну и ответил:
- Тоже, получается, долг интернациональный выполнял. Только никому этот интернационализм на поверку оказался не нужен. Чехи до сих пор нас считают оккупантами. И не только они. И венгры, и гэдээровцы, и поляки. А вот подумать: зачем нам всё это? У нас что, своих проблем не хватает? Для чего нам нужны египтяне, ставшие для нас теперь чуть ли не врагами, эфиопы, палестинцы и прочие нигерийцы? Никогда они не станут нашими друзьями!
Владимир Васильевич вздохнул и потянулся к бутылке:
- Сколько ребят хороших угробили с этими вечными интернациональными долгами! Давай, сын, помянем всех, кто сложил головы на чужбине, - поднял стопку Владимир Васильевич.
Мужчины встали, молча посмотрели в глаза друг другу и молча, не чокаясь, выпили. Они так и продолжали стоять напротив друг друга. Два офицера. Два представителя воинской династии. Один – полковник в отставке, по случаю приезда сына надевшего мундир с наградами, другой – старший лейтенант, находящийся в отпуске по случаю реабилитации после ранения.
- Да, батя, я сам иной раз задумываюсь над тем, что мы там забыли? Особенно после ранения. Там было не до размышлений. А пока в госпитале валялся, было время подумать. Вот скажи мне, отец, как получил ранение мой дед?
- Ты же знаешь об этом, - удивился Владимир Васильевич.
- Знаю, но ты ответь всё-таки.
- Ну, - несколько растерялся полковник, - было это в августе 45-го. Слышал, наверное, о безлюдном, безводном Хингане? Вот там твоего деда и достала японская разрывная пуля. Его счастье, что рикошетом. Иначе бы всё, каюк.
- Японская, говоришь? А ты свои осколки в череп как поймал? – хитро прищурившись, спросил Алик.
- Не пойму я, куда ты клонишь, - недовольно пробурчал Владимир Васильевич, - ну ты же знаешь: под Кенигсбергом фриц по моему танку из фаустпатрона влепил.
- Значит, в тебе немецкие осколки сидят?
- А то чьи же? Конечно, немецкие! – недоумевая, сказал Владимир Васильевич.
- А вот во мне, батя, наше, советское железо сидело, - грустно произнёс Алик.
- Не понял! Это как так – советское?
- А так! Дух влепил нам в броню нашу, советскую кумулятивку. Я успел увидеть того, кто выстрелил, и увидеть то, из чего он выстрелил. Почти в упор! Это был наш эрпэгэшник! Понимаешь, батя, наш, отечественный, советский!
- Да ты что? Откуда он у душманов?
- А мне почём знать? Или кто-то из наших скурвился, продал втихаря, или из их Народной армии наше оружие утекает к духам.
- Из наших вряд ли, - сокрушённо покачал головой ветеран.
- Вряд ли… - эхом отозвался молодой офицер
Мужчины замолчали. Каждый думал о своём. И оба думали об одном и том же: о боевой дружбе, о подлом предательстве, а главное о том, почему кому-то неймётся жить в мире?
Они сидели за столом, пили водку, поминали деда, товарищей, всех, кто сложил жизнь, будучи при погонах. Они пили за здоровье, за тех, кто сейчас в окопах, они пили за жизнь. Седой отставной полковник в парадном мундире и молодой старлей в новенькой, с иголочки форме. Шёл 1982 год…

Москва.
2010 год

Два офицера, два поколения - отец и сын. Ветеран Великой Отечественной и воин интернационалист.





    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2011-02-02 09:30:00
Переглядів сторінки твору 1178
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.759
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2012.05.10 19:50
Автор у цю хвилину відсутній