ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2024.10.06 11:10
А світ чомусь не відчува біди.
Живе своїм життям буденно-ситим,
Але присутність хижої Орди
Вже нависає над байдужим світом.

Орда часу не гаяла дарма.
Вона переродилась і зміцніла.
Це вже не хвиля - темна і німа,

Микола Дудар
2024.10.06 08:55
Мухи залітають в хату
Де-кілька разів за день
Осінь… вже пора за парту
Буде чи не буде… дзе-нь-нь
Господи, коли скінчиться?..
Випрями і врівноваж
Наче мухи… ні, грімниця
Значить попит на мосяж…

Микола Соболь
2024.10.06 08:04
Уклонюся край села осичці,
що стрічає вірно кожен рік,
причеплю вагона електричці,
хай мені відкриє
сто доріг,
сто шляхів…
згублюсь у цьому світі,
буду йти де стоптана полинь,

Віктор Кучерук
2024.10.06 05:42
То радили тікати,
То перебути тут, –
Порад було багато
І в кожній блага суть.
А я твердив уперто
Тоді, як і колись,
Що хочу й маю вмерти
В місцях, де народивсь.

Сонце Місяць
2024.10.05 21:55
ще моляться церкви
ікони мироточать
ще чадно жевріє
свічок суровий ґніт

поети~ліваки
щурі та поторочі
морочать смерть

Микола Дудар
2024.10.05 21:13
Серпневі дні як напідбір
Стрункі, рівненькі, і охайні
Хоча й застрягли у біді —
Усі, без виключень, моральні
Бомбились раз у раз вони
Із неба в — землю, знову в небо
І що цікаво без вини…
Життя воно ж не тільки з меду?

Іван Потьомкін
2024.10.05 20:48
Неймовірно, що соловей співа не про кохання
(Та ж без’язиких поетами робив він),
Що не літа нам відкуковує зозуля
(А ми ж тих літ просили в неї якомога більше),
Щем журавлиний лине не до нас
(На чужині він же за голос батьківщини)...
Та голову схиля

Ярослав Чорногуз
2024.10.05 14:36
День весни новий лікує рани
Лагідніє небо голубе.
А кохання все цвіте, не в'яне,
Дай же, люба, обійму тебе.

ПРИСПІВ:
Березень дарує первоцвіти,
Розливає щастя навкруги.

Володимир Каразуб
2024.10.05 13:27
Я говоритиму так просто, наскільки зможу
Відкидаючи зайві слова з яких
Плелася кольчуга лускою дракона
Ховаючи серце, тебе
Від усіх.
Хай падають лунко мов дощ, срібним голосом
Розірвані кільця заковані в сни
І серце здригається звільнене радістю,

Світлана Пирогова
2024.10.05 11:59
У мовчанні була глибина
І осіння строката варта.
Пригубили краплини вина,
Запалала тріскуча ватра.

Надчутливість у кожному з нас,
Позолота років і думок.
Безпардонні і вітер, і час.

Микола Соболь
2024.10.05 06:09
Пручатися долі,
хоч горя по вінця.
Питання: доколи
нас будуть вбивати?
Зросте хліб у полі
і ми – Українці,
голінних до волі
родила нас мати.

Віктор Кучерук
2024.10.05 05:23
Нас снів позбавила весна,
А юність чарами кохання
Гуляти звала від темна
До блисків сяйного світання.
Цвітінням пахнули луги
І майоріли жовтим рястом, –
І панувало навкруги
Обох вдоволення та щастя.

Микола Дудар
2024.10.04 22:14
Напевно чув я у далекому дитинстві , але не придавав цим словам значення. «Змія підколодна»… А згодом, де б я не жив, зустрічав саме тих, кому моя мама їм посилала, хоча то були вже інші люди, інші міста, в яких я жив, інше середовище того всього, яке нар

Пиріжкарня Асорті
2024.10.04 20:03
гаврило певно розуміє
чому не пишеться комусь
бо каже сам собі про рими
довбусь

про анекдот би той забути
йому не вдасться вже ніяк
там у героях родич давній

Віктор Кучерук
2024.10.04 14:51
В боргах та позичках загруз
І борсається в скруті
Обставин виниклих дідусь,
Родиною забутий.
Зазнав приниження й відчув
Байдужість од родини,
Бо, кажуть, що не по плечу
Потратитися нині,

Сергій Губерначук
2024.10.04 13:33
Багатокрапка… Це розділовий знак у вигляді трьох поставлених поряд крапок, яким позначають на письмі незакінченість або перерваність висловлення. Перерваність… Перерваний політ, перерване висловлювання, перерване життя… Багато разів згодом склад
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Стовбур
2024.07.02

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Артур Курдіновський
2023.12.07

Галюся Чудак
2023.11.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Глеб Глебов (1960) / Проза

 Офицеры
- Давай, Батя, ещё по маленькой, - сказал Алик, наливая в стопки водку.
- Если по маленькой, то давай – ответил Владимир Васильевич.
Алик наколол вилкой кружок колбасы и поднял свою стопку:
- Давай, батя, за силу русского оружия.
Они чокнулись и залпом выпили. Владимир Васильевич взял маринованный огурчик и аппетитно захрустел.
- Знаешь, сынок, ты не правильный тост произнёс.
- Что в нём неправильного? Нужно было выпить за что-то другое?
- Не в русском оружии сила, Алик, а в русском духе. В духе русского воина. Американы вон, погляди, как вооружены! Не чета нашей армии! А, не приведи господь, доведётся схлестнуться с нашими ребятами в контактном бою, думаешь, поможет им их супер оружие? Вот как поможет! – Владимир Васильевич зло свернул фигу, показал её Алику, затем задумчиво посмотрел на неё сам. – Вот так-то, брат мусью…
- Верно говоришь, отец, верно. В близком бою вояки они хреновенькие. Нет в них того духа, той отчаянной злости, что присущи русскому солдату. А всё почему? Да потому, что они за деньги, а не за идею воюют. И не хочет янки отдавать богу душу. Иначе нафига ему те деньги?
- А за какую такую идею воюешь ты, сын? – прищурившись, спросил Владимир Васильевич.
Алик от удивления чуть не подавился куском колбасы:
- Как за какую? Ну ты, батя, даёшь! Да за ту же, что и ты воевал!
Владимир Васильевич грустно усмехнулся:
- Эх, сынок, сынок. Не то ты говоришь. Я воевал с фашистом, защищал свою землю, свой народ, воевал за то, что Родиной зовётся. А ты за чью землю воюешь? Кому из нас нужны те камни? Нам что, своей земли не хватает?
- Батя, я что-то не понимаю тебя. Я давал присягу, существует воинский долг. Мы защищаем там народную власть. Это наш интернациональный долг! – повысив голос, воскликнул Алик.
- Брось, сын, не на политзанятиях мы с тобой. Долг, говоришь? Интернациональный? А кто кому должен, ты не задумывался?
- Батя, я тебя не узнаю. С каких пор ты стал таким пацифистом? Что же ты в таком случае делал в Чехословакии в шестьдесят восьмом?
Владимир Васильевич вздохнул, глянул в глаза сыну и ответил:
- Тоже, получается, долг интернациональный выполнял. Только никому этот интернационализм на поверку оказался не нужен. Чехи до сих пор нас считают оккупантами. И не только они. И венгры, и гэдээровцы, и поляки. А вот подумать: зачем нам всё это? У нас что, своих проблем не хватает? Для чего нам нужны египтяне, ставшие для нас теперь чуть ли не врагами, эфиопы, палестинцы и прочие нигерийцы? Никогда они не станут нашими друзьями!
Владимир Васильевич вздохнул и потянулся к бутылке:
- Сколько ребят хороших угробили с этими вечными интернациональными долгами! Давай, сын, помянем всех, кто сложил головы на чужбине, - поднял стопку Владимир Васильевич.
Мужчины встали, молча посмотрели в глаза друг другу и молча, не чокаясь, выпили. Они так и продолжали стоять напротив друг друга. Два офицера. Два представителя воинской династии. Один – полковник в отставке, по случаю приезда сына надевшего мундир с наградами, другой – старший лейтенант, находящийся в отпуске по случаю реабилитации после ранения.
- Да, батя, я сам иной раз задумываюсь над тем, что мы там забыли? Особенно после ранения. Там было не до размышлений. А пока в госпитале валялся, было время подумать. Вот скажи мне, отец, как получил ранение мой дед?
- Ты же знаешь об этом, - удивился Владимир Васильевич.
- Знаю, но ты ответь всё-таки.
- Ну, - несколько растерялся полковник, - было это в августе 45-го. Слышал, наверное, о безлюдном, безводном Хингане? Вот там твоего деда и достала японская разрывная пуля. Его счастье, что рикошетом. Иначе бы всё, каюк.
- Японская, говоришь? А ты свои осколки в череп как поймал? – хитро прищурившись, спросил Алик.
- Не пойму я, куда ты клонишь, - недовольно пробурчал Владимир Васильевич, - ну ты же знаешь: под Кенигсбергом фриц по моему танку из фаустпатрона влепил.
- Значит, в тебе немецкие осколки сидят?
- А то чьи же? Конечно, немецкие! – недоумевая, сказал Владимир Васильевич.
- А вот во мне, батя, наше, советское железо сидело, - грустно произнёс Алик.
- Не понял! Это как так – советское?
- А так! Дух влепил нам в броню нашу, советскую кумулятивку. Я успел увидеть того, кто выстрелил, и увидеть то, из чего он выстрелил. Почти в упор! Это был наш эрпэгэшник! Понимаешь, батя, наш, отечественный, советский!
- Да ты что? Откуда он у душманов?
- А мне почём знать? Или кто-то из наших скурвился, продал втихаря, или из их Народной армии наше оружие утекает к духам.
- Из наших вряд ли, - сокрушённо покачал головой ветеран.
- Вряд ли… - эхом отозвался молодой офицер
Мужчины замолчали. Каждый думал о своём. И оба думали об одном и том же: о боевой дружбе, о подлом предательстве, а главное о том, почему кому-то неймётся жить в мире?
Они сидели за столом, пили водку, поминали деда, товарищей, всех, кто сложил жизнь, будучи при погонах. Они пили за здоровье, за тех, кто сейчас в окопах, они пили за жизнь. Седой отставной полковник в парадном мундире и молодой старлей в новенькой, с иголочки форме. Шёл 1982 год…

Москва.
2010 год

Два офицера, два поколения - отец и сын. Ветеран Великой Отечественной и воин интернационалист.





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2011-02-02 09:30:00
Переглядів сторінки твору 1028
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.759
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2012.05.10 19:50
Автор у цю хвилину відсутній