ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Деркач
2024.11.21 18:25
                І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.

                ІІ
На поприщі поезії немало

Артур Курдіновський
2024.11.21 18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.

Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,

Іван Потьомкін
2024.11.21 17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
        Я розіллю л
                            І
                             Т
                              Е
                                Р
                                  И
               Мов ніч, що розливає
                  Морок осінн

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Світлана Пирогова
2024.11.20 07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача

Віктор Кучерук
2024.11.20 05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.

Артур Курдіновський
2024.11.20 05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.

Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Глеб Глебов (1960) / Проза

 Офицеры
- Давай, Батя, ещё по маленькой, - сказал Алик, наливая в стопки водку.
- Если по маленькой, то давай – ответил Владимир Васильевич.
Алик наколол вилкой кружок колбасы и поднял свою стопку:
- Давай, батя, за силу русского оружия.
Они чокнулись и залпом выпили. Владимир Васильевич взял маринованный огурчик и аппетитно захрустел.
- Знаешь, сынок, ты не правильный тост произнёс.
- Что в нём неправильного? Нужно было выпить за что-то другое?
- Не в русском оружии сила, Алик, а в русском духе. В духе русского воина. Американы вон, погляди, как вооружены! Не чета нашей армии! А, не приведи господь, доведётся схлестнуться с нашими ребятами в контактном бою, думаешь, поможет им их супер оружие? Вот как поможет! – Владимир Васильевич зло свернул фигу, показал её Алику, затем задумчиво посмотрел на неё сам. – Вот так-то, брат мусью…
- Верно говоришь, отец, верно. В близком бою вояки они хреновенькие. Нет в них того духа, той отчаянной злости, что присущи русскому солдату. А всё почему? Да потому, что они за деньги, а не за идею воюют. И не хочет янки отдавать богу душу. Иначе нафига ему те деньги?
- А за какую такую идею воюешь ты, сын? – прищурившись, спросил Владимир Васильевич.
Алик от удивления чуть не подавился куском колбасы:
- Как за какую? Ну ты, батя, даёшь! Да за ту же, что и ты воевал!
Владимир Васильевич грустно усмехнулся:
- Эх, сынок, сынок. Не то ты говоришь. Я воевал с фашистом, защищал свою землю, свой народ, воевал за то, что Родиной зовётся. А ты за чью землю воюешь? Кому из нас нужны те камни? Нам что, своей земли не хватает?
- Батя, я что-то не понимаю тебя. Я давал присягу, существует воинский долг. Мы защищаем там народную власть. Это наш интернациональный долг! – повысив голос, воскликнул Алик.
- Брось, сын, не на политзанятиях мы с тобой. Долг, говоришь? Интернациональный? А кто кому должен, ты не задумывался?
- Батя, я тебя не узнаю. С каких пор ты стал таким пацифистом? Что же ты в таком случае делал в Чехословакии в шестьдесят восьмом?
Владимир Васильевич вздохнул, глянул в глаза сыну и ответил:
- Тоже, получается, долг интернациональный выполнял. Только никому этот интернационализм на поверку оказался не нужен. Чехи до сих пор нас считают оккупантами. И не только они. И венгры, и гэдээровцы, и поляки. А вот подумать: зачем нам всё это? У нас что, своих проблем не хватает? Для чего нам нужны египтяне, ставшие для нас теперь чуть ли не врагами, эфиопы, палестинцы и прочие нигерийцы? Никогда они не станут нашими друзьями!
Владимир Васильевич вздохнул и потянулся к бутылке:
- Сколько ребят хороших угробили с этими вечными интернациональными долгами! Давай, сын, помянем всех, кто сложил головы на чужбине, - поднял стопку Владимир Васильевич.
Мужчины встали, молча посмотрели в глаза друг другу и молча, не чокаясь, выпили. Они так и продолжали стоять напротив друг друга. Два офицера. Два представителя воинской династии. Один – полковник в отставке, по случаю приезда сына надевшего мундир с наградами, другой – старший лейтенант, находящийся в отпуске по случаю реабилитации после ранения.
- Да, батя, я сам иной раз задумываюсь над тем, что мы там забыли? Особенно после ранения. Там было не до размышлений. А пока в госпитале валялся, было время подумать. Вот скажи мне, отец, как получил ранение мой дед?
- Ты же знаешь об этом, - удивился Владимир Васильевич.
- Знаю, но ты ответь всё-таки.
- Ну, - несколько растерялся полковник, - было это в августе 45-го. Слышал, наверное, о безлюдном, безводном Хингане? Вот там твоего деда и достала японская разрывная пуля. Его счастье, что рикошетом. Иначе бы всё, каюк.
- Японская, говоришь? А ты свои осколки в череп как поймал? – хитро прищурившись, спросил Алик.
- Не пойму я, куда ты клонишь, - недовольно пробурчал Владимир Васильевич, - ну ты же знаешь: под Кенигсбергом фриц по моему танку из фаустпатрона влепил.
- Значит, в тебе немецкие осколки сидят?
- А то чьи же? Конечно, немецкие! – недоумевая, сказал Владимир Васильевич.
- А вот во мне, батя, наше, советское железо сидело, - грустно произнёс Алик.
- Не понял! Это как так – советское?
- А так! Дух влепил нам в броню нашу, советскую кумулятивку. Я успел увидеть того, кто выстрелил, и увидеть то, из чего он выстрелил. Почти в упор! Это был наш эрпэгэшник! Понимаешь, батя, наш, отечественный, советский!
- Да ты что? Откуда он у душманов?
- А мне почём знать? Или кто-то из наших скурвился, продал втихаря, или из их Народной армии наше оружие утекает к духам.
- Из наших вряд ли, - сокрушённо покачал головой ветеран.
- Вряд ли… - эхом отозвался молодой офицер
Мужчины замолчали. Каждый думал о своём. И оба думали об одном и том же: о боевой дружбе, о подлом предательстве, а главное о том, почему кому-то неймётся жить в мире?
Они сидели за столом, пили водку, поминали деда, товарищей, всех, кто сложил жизнь, будучи при погонах. Они пили за здоровье, за тех, кто сейчас в окопах, они пили за жизнь. Седой отставной полковник в парадном мундире и молодой старлей в новенькой, с иголочки форме. Шёл 1982 год…

Москва.
2010 год

Два офицера, два поколения - отец и сын. Ветеран Великой Отечественной и воин интернационалист.





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2011-02-02 09:30:00
Переглядів сторінки твору 1032
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.759
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2012.05.10 19:50
Автор у цю хвилину відсутній