ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2026.02.08 15:07
То не вітер Диким полем трави колихає,
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч

Лесь Коваль
2026.02.08 12:49
Я снігом табірним впаду тобі до ніг
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.

Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і

Борис Костиря
2026.02.08 11:37
Безконечне протяжне гудіння
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!

Олена Побийголод
2026.02.08 09:09
Із Леоніда Сергєєва

Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!

Юрко Бужанин
2026.02.07 23:49
У напівтемряві п'ємо холодну каву,
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.

І надрив

В Горова Леся
2026.02.07 21:10
Крапка сонця утоплена в сіре лютневе марево.
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.

Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод

Іван Потьомкін
2026.02.07 20:39
Про що ти хочеш розказати, скрипко?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?

Олександр Буй
2026.02.07 20:21
Я спалю на багатті книжки
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,

Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –

Світлана Пирогова
2026.02.07 13:53
У кожного вона своя. А чи прозора?
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко

Борис Костиря
2026.02.07 10:26
Укрили заморозки ніжні квіти,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.

Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,

Лесь Коваль
2026.02.07 09:00
Туманом розлилося небо в море,
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти

Артур Курдіновський
2026.02.07 05:08
Годинник з синім циферблатом,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.

І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,

Марія Дем'янюк
2026.02.06 21:40
Мій Боже, дякую Тобі, що Ти є,
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю

Лесь Коваль
2026.02.06 21:07
Наосліп, через кипінь і не в такт,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.

Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,

С М
2026.02.06 18:04
О ти (чий зір усе одвертий, а мій все пропустив)
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань

Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть

Артур Курдіновський
2026.02.06 17:31
Німе повітря. Королівство тиші.
Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?

Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Вадим Структура
2026.02.07

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Глеб Глебов (1960) / Проза

 Офицеры
- Давай, Батя, ещё по маленькой, - сказал Алик, наливая в стопки водку.
- Если по маленькой, то давай – ответил Владимир Васильевич.
Алик наколол вилкой кружок колбасы и поднял свою стопку:
- Давай, батя, за силу русского оружия.
Они чокнулись и залпом выпили. Владимир Васильевич взял маринованный огурчик и аппетитно захрустел.
- Знаешь, сынок, ты не правильный тост произнёс.
- Что в нём неправильного? Нужно было выпить за что-то другое?
- Не в русском оружии сила, Алик, а в русском духе. В духе русского воина. Американы вон, погляди, как вооружены! Не чета нашей армии! А, не приведи господь, доведётся схлестнуться с нашими ребятами в контактном бою, думаешь, поможет им их супер оружие? Вот как поможет! – Владимир Васильевич зло свернул фигу, показал её Алику, затем задумчиво посмотрел на неё сам. – Вот так-то, брат мусью…
- Верно говоришь, отец, верно. В близком бою вояки они хреновенькие. Нет в них того духа, той отчаянной злости, что присущи русскому солдату. А всё почему? Да потому, что они за деньги, а не за идею воюют. И не хочет янки отдавать богу душу. Иначе нафига ему те деньги?
- А за какую такую идею воюешь ты, сын? – прищурившись, спросил Владимир Васильевич.
Алик от удивления чуть не подавился куском колбасы:
- Как за какую? Ну ты, батя, даёшь! Да за ту же, что и ты воевал!
Владимир Васильевич грустно усмехнулся:
- Эх, сынок, сынок. Не то ты говоришь. Я воевал с фашистом, защищал свою землю, свой народ, воевал за то, что Родиной зовётся. А ты за чью землю воюешь? Кому из нас нужны те камни? Нам что, своей земли не хватает?
- Батя, я что-то не понимаю тебя. Я давал присягу, существует воинский долг. Мы защищаем там народную власть. Это наш интернациональный долг! – повысив голос, воскликнул Алик.
- Брось, сын, не на политзанятиях мы с тобой. Долг, говоришь? Интернациональный? А кто кому должен, ты не задумывался?
- Батя, я тебя не узнаю. С каких пор ты стал таким пацифистом? Что же ты в таком случае делал в Чехословакии в шестьдесят восьмом?
Владимир Васильевич вздохнул, глянул в глаза сыну и ответил:
- Тоже, получается, долг интернациональный выполнял. Только никому этот интернационализм на поверку оказался не нужен. Чехи до сих пор нас считают оккупантами. И не только они. И венгры, и гэдээровцы, и поляки. А вот подумать: зачем нам всё это? У нас что, своих проблем не хватает? Для чего нам нужны египтяне, ставшие для нас теперь чуть ли не врагами, эфиопы, палестинцы и прочие нигерийцы? Никогда они не станут нашими друзьями!
Владимир Васильевич вздохнул и потянулся к бутылке:
- Сколько ребят хороших угробили с этими вечными интернациональными долгами! Давай, сын, помянем всех, кто сложил головы на чужбине, - поднял стопку Владимир Васильевич.
Мужчины встали, молча посмотрели в глаза друг другу и молча, не чокаясь, выпили. Они так и продолжали стоять напротив друг друга. Два офицера. Два представителя воинской династии. Один – полковник в отставке, по случаю приезда сына надевшего мундир с наградами, другой – старший лейтенант, находящийся в отпуске по случаю реабилитации после ранения.
- Да, батя, я сам иной раз задумываюсь над тем, что мы там забыли? Особенно после ранения. Там было не до размышлений. А пока в госпитале валялся, было время подумать. Вот скажи мне, отец, как получил ранение мой дед?
- Ты же знаешь об этом, - удивился Владимир Васильевич.
- Знаю, но ты ответь всё-таки.
- Ну, - несколько растерялся полковник, - было это в августе 45-го. Слышал, наверное, о безлюдном, безводном Хингане? Вот там твоего деда и достала японская разрывная пуля. Его счастье, что рикошетом. Иначе бы всё, каюк.
- Японская, говоришь? А ты свои осколки в череп как поймал? – хитро прищурившись, спросил Алик.
- Не пойму я, куда ты клонишь, - недовольно пробурчал Владимир Васильевич, - ну ты же знаешь: под Кенигсбергом фриц по моему танку из фаустпатрона влепил.
- Значит, в тебе немецкие осколки сидят?
- А то чьи же? Конечно, немецкие! – недоумевая, сказал Владимир Васильевич.
- А вот во мне, батя, наше, советское железо сидело, - грустно произнёс Алик.
- Не понял! Это как так – советское?
- А так! Дух влепил нам в броню нашу, советскую кумулятивку. Я успел увидеть того, кто выстрелил, и увидеть то, из чего он выстрелил. Почти в упор! Это был наш эрпэгэшник! Понимаешь, батя, наш, отечественный, советский!
- Да ты что? Откуда он у душманов?
- А мне почём знать? Или кто-то из наших скурвился, продал втихаря, или из их Народной армии наше оружие утекает к духам.
- Из наших вряд ли, - сокрушённо покачал головой ветеран.
- Вряд ли… - эхом отозвался молодой офицер
Мужчины замолчали. Каждый думал о своём. И оба думали об одном и том же: о боевой дружбе, о подлом предательстве, а главное о том, почему кому-то неймётся жить в мире?
Они сидели за столом, пили водку, поминали деда, товарищей, всех, кто сложил жизнь, будучи при погонах. Они пили за здоровье, за тех, кто сейчас в окопах, они пили за жизнь. Седой отставной полковник в парадном мундире и молодой старлей в новенькой, с иголочки форме. Шёл 1982 год…

Москва.
2010 год

Два офицера, два поколения - отец и сын. Ветеран Великой Отечественной и воин интернационалист.





      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2011-02-02 09:30:00
Переглядів сторінки твору 1082
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.759
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2012.05.10 19:50
Автор у цю хвилину відсутній