Люди намалювали себе для мене кілька століть тому. Для цього вони використали майстра. Ходили чутки, що особливу цінність надавали якісь каракулі в одному з кутів мого тіла. Можливо, саме через це мене мало не одразу назвали шедевром. Я часто чула, ніби майстер вклав у мене душу. Принаймні, він позбувся її одразу після закінчення нашої співпраці. У мене ж потреби в його душі не було, через що я відпустила її.
    Вони приходили, щоб простовбичити переді мною кілька хвилин. Їх обличчя витягувались, а погляди жадібно впивалися у мою шкіру і дряпали її. Скрегіт стояв шалений. Інколи тремтячі, кістляві руки прагнули бодай торкнутися мене з невідомою мені ціллю. А інколи підборіддями котилася слина. Мабуть, вони думали, що мої очі знаходяться там, де й у зображеної на мені дівчини. Насправді ж, я сама була суцільною зіницею.
    Я могла висмоктати з людей захоплення, здатність дивуватися та цікавитися чим-небудь. Такі потім авторитетно казали, що їх уже нічим не здивуєш. Лицеміри вважали, що їм відкривалася істина. Я й досі регочу над ними. Більш тендітні стверджували, що тепер можуть сміливо помирати, оскільки вони побачили Мене. А найрішучіші й справді помирали після побаченого. Це ж треба, щоб їх тримало на світі тільки бажання зустрітися зі мною поглядом. Я пам’ятаю кожного.
    Іноді вони ховалися від мене по той бік футлярів та тканин. Однак я завжди знаходила їх. Мої прихильники, мої картинки...
    ...Тим жорстокіше було залишати мене на самоті. І та кімната, завалена мотлохом та цвіллю, здавалася пустелею, де мої крики щовечора розбивалися об сновид. Я вивчила нове слово, яке при мені раніше не вживали. Варварство. Прийшла пора безпросвітництва, а я стала бунтарем. Я спала і сердилася. Від гніву в мені ровами пролягли зморшки. Ночами моя фарба кипіла, а під ранок застигала кратерами та горбами. Дівчина, що гостювала на полотні, перетворилася на стару відьму із змією, що вповзала в одне її око і виповзала з іншого. Вона з’їдала мозок, як з’їли його собі мої люди, мої картинки...
    А після того, як чиясь дитина заплакала переді мною – мене просто спалили. Змія, ховаючись у полум’ї, зісковзнула з полотна і поповзла між людей.
    Власне, не таким уже шедевром я й була.


27.04.2010.