Зимове сонечко по-материнськи намагалось зігріти перехожих своєю ласкою. Його тепло було особливо бажаним сьогодні: 15 лютого – наступного, після Дня Закоханих. Але зима – сувора і незворушна вчителька, яку не проймеш ні умовляннями, ні скигленням – впевнено тримала позначку термометра на мінус 15 градусів за Цельсієм, не зважаючи на свята і вихідні.
З вітрини магазину подарунків наївні „валентинки” продовжували намагатись впасти в око необережному перехожому. Але мода на них вже минула.
– Хіба це можливо – думали вони, – ще вчора виявляти кохання було своєчасно, а сьогодні – запізно? Хіба так буває?
– Наївні. Вам невтямки, що мода така примхлива і вітряна особа.
– А як же почуття – не здавались романтики – Хіба вони підкоряються календарю?
– Бідолахи. Розкрийте очі: це ж свято. У нього є свої традиції. На день святого Валентина всі чоловіки мають дарувати жінкам „валентинки”, квіти і свою увагу, як прояв кохання. Кохають, чи ні – байдуже: мусять! А хто не буде – на тих образяться дружини чи подруги і позбавлять своєї прихильності, а то і любові.
– Але ж це насилля над проявом почуттів! Кохання не терпить примусу!
– Саме тому сильні і впевнені не люблять ні 14 лютого, ні 8 березня. Але слабким і чарівним так хочеться відчути себе ще й коханими...Хоча б два дні на рік.
Новенькі, яскраві „валентинки” розгублено зажурились. Це так сумно: бути нікому не потрібним.
Їм не пощастило вдихати жіночий аромат, відчути насолоду дотиків лагідних теплих рук, чи навіть грудей. Найбільших щасливчиків навіть пристрасно цілували гарячими чуттєвими губами і кропили солодкими слізьми.
Безнадійно дивлячись через скло на вулицю, червоне сердечко раптом помітило у глибині двору сміттєвий бак, поряд з яким у снігу валялась недавно придбана „валентинка”. Невдаха...Символ і посланець так шанованого людством почуття – була цинічно викинута, як непотріб. Чи то послали її без поважних на те причин, чи не повірили...
– Краще залишитись непоміченим, ніж закінчити ось так – подумало сердечко, за яким ніхто так і не прийшов, і сумно защеміло.
– Ну, досить – озвалась старенька мудра минулорічна листівка, що стояла на поличці, вкрита шаром пилу. – Не варто так перейматись. Кому потрібні сумні і печальні сердечка? Поглянь на себе: ти таке чарівне, гарненьке і миле. Скоро цей льодовиковий період закінчиться і настане епоха кохання – Весна. Посміхайся, даруй свою любов і щастя обов’язково тебе знайде.
18.02.2011р.