Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.06
07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
2026.08.06
07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
22:02
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
2026.08.05
11:36
Тобі написала б я, милий, листа,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
2026.08.05
09:49
мене тримали і тримають
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
2026.08.05
05:58
З часів обтесаних чепіг
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
2026.08.05
00:56
Змикає туго в коло Уробороса -
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
2026.08.04
21:35
Ні доказів, ні печатки —
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
2026.08.04
20:06
У саду медово пахне втома,
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
2026.08.04
17:38
Заблукали хасиди в Путивлі.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
2026.08.04
16:35
коли нема про що писати-
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Марія Гончаренко (1943) /
Проза
з циклу "Київські медитації". Сталкінг
* * *
Із Борисполя поверталася вже запізно. Син як завжди провів і посадив на електричку. Трохи мжичив дощ. У вагоні було багато людей, але всі сиділи і ще можна було знайти вільне місце. Потяг стояв трохи довше ніж завжди – сідали солдати. Пілотки, які вже замінили їм зимові шапки, дуже хитро й задирикувато сиділи і якимось дивом не звалювалися з голови – вони скидалися на гребінці молодих півників.
Вагон розмірено погойдувався. Хто спав, хто розмовляв – електричка була з Гребінки, здалека. Завтра неділя і у Києві починалися Гробки. У вагоні панувала втома – вона об’єднувала, робила схожими несхожих людей. І було ще те, що нас об’єднувало на іншому рівні і це щось, мабуть, мало хто усвідомлював – усі ми були сталкерами. Про це напевне знали я і мій син, що залишився на пероні. Сталкінг для нього став звичним – у тонких розумових полях, які він відкрив для себе, іншого не існувало. Усвідомлення цього зробило його мудрим і спокійним.
Багато чого змінилося від часу створення Тарковським його “Сталкера”. Розвинувся неусвідомлюваний сталкінг – зараз тут у вагоні є ті, що повертаються у Зону, і ті, які щойно покинули Її. Перші – їдуть до Києва за чимось кращим для себе, із волі, де душа од народження все знає, їдуть у місто хиже, чуже, неспокійне. Інші – городяни, для яких заасфальтована земля є надійним грунтом, опорою, але прадавня пам’ять чи злидні повертають їх до землі - на садибні ділянки або ж на дідизну.
Потяг швидко долав простір. Ми вже на “Лісництві”. Освітлення вагонів тут притьм’янюється, потяг відключається від струму, їде за інерцією і уповільнює хід – щоразу в цю мить з’являється якесь тривожне відчуття можливості чи мо’ необхідності щось змінити, та осягнути його не встигаєш, бо вже вмикається світло і потяг летить далі у темряву. На цій гілці під Києвом дивні назви, що вже узвичаєно сприймаються вухом набором простих, іноді неприємних, звукосполучень - “М’ясокомбінат”, “Депо”, “ДВРЗ”, але ж і “Дарниця”, правда, там давно вже ніхто і нікому не приносить ніяких дарів, але майже всі з клунками на кравчучках, кучмовозах та квітами, щільно загорнутими у газету.
За вікном замигтіли пристанційні будівлі. Обличчя сталкерів пожвавішали і за мить прохід був запруджений, а місця майже всі звільнилися. Висока дарницька платформа була вся у калюжах, там відбивалися ліхтарі, плутаючи низ і гору, містифікуючи простір, додаючи вечерові святковості та енергії. Сталкери жваво поспішали на трамвай, цю абсолютну ознаку міста.
*
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
з циклу "Київські медитації". Сталкінг
* * *
Із Борисполя поверталася вже запізно. Син як завжди провів і посадив на електричку. Трохи мжичив дощ. У вагоні було багато людей, але всі сиділи і ще можна було знайти вільне місце. Потяг стояв трохи довше ніж завжди – сідали солдати. Пілотки, які вже замінили їм зимові шапки, дуже хитро й задирикувато сиділи і якимось дивом не звалювалися з голови – вони скидалися на гребінці молодих півників.
Вагон розмірено погойдувався. Хто спав, хто розмовляв – електричка була з Гребінки, здалека. Завтра неділя і у Києві починалися Гробки. У вагоні панувала втома – вона об’єднувала, робила схожими несхожих людей. І було ще те, що нас об’єднувало на іншому рівні і це щось, мабуть, мало хто усвідомлював – усі ми були сталкерами. Про це напевне знали я і мій син, що залишився на пероні. Сталкінг для нього став звичним – у тонких розумових полях, які він відкрив для себе, іншого не існувало. Усвідомлення цього зробило його мудрим і спокійним.
Багато чого змінилося від часу створення Тарковським його “Сталкера”. Розвинувся неусвідомлюваний сталкінг – зараз тут у вагоні є ті, що повертаються у Зону, і ті, які щойно покинули Її. Перші – їдуть до Києва за чимось кращим для себе, із волі, де душа од народження все знає, їдуть у місто хиже, чуже, неспокійне. Інші – городяни, для яких заасфальтована земля є надійним грунтом, опорою, але прадавня пам’ять чи злидні повертають їх до землі - на садибні ділянки або ж на дідизну.
Потяг швидко долав простір. Ми вже на “Лісництві”. Освітлення вагонів тут притьм’янюється, потяг відключається від струму, їде за інерцією і уповільнює хід – щоразу в цю мить з’являється якесь тривожне відчуття можливості чи мо’ необхідності щось змінити, та осягнути його не встигаєш, бо вже вмикається світло і потяг летить далі у темряву. На цій гілці під Києвом дивні назви, що вже узвичаєно сприймаються вухом набором простих, іноді неприємних, звукосполучень - “М’ясокомбінат”, “Депо”, “ДВРЗ”, але ж і “Дарниця”, правда, там давно вже ніхто і нікому не приносить ніяких дарів, але майже всі з клунками на кравчучках, кучмовозах та квітами, щільно загорнутими у газету.
За вікном замигтіли пристанційні будівлі. Обличчя сталкерів пожвавішали і за мить прохід був запруджений, а місця майже всі звільнилися. Висока дарницька платформа була вся у калюжах, там відбивалися ліхтарі, плутаючи низ і гору, містифікуючи простір, додаючи вечерові святковості та енергії. Сталкери жваво поспішали на трамвай, цю абсолютну ознаку міста.
*
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
