ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
2024.11.19
18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Марія Гончаренко (1943) /
Проза
з циклу "Київські медитації". Сталкінг
* * *
Із Борисполя поверталася вже запізно. Син як завжди провів і посадив на електричку. Трохи мжичив дощ. У вагоні було багато людей, але всі сиділи і ще можна було знайти вільне місце. Потяг стояв трохи довше ніж завжди – сідали солдати. Пілотки, які вже замінили їм зимові шапки, дуже хитро й задирикувато сиділи і якимось дивом не звалювалися з голови – вони скидалися на гребінці молодих півників.
Вагон розмірено погойдувався. Хто спав, хто розмовляв – електричка була з Гребінки, здалека. Завтра неділя і у Києві починалися Гробки. У вагоні панувала втома – вона об’єднувала, робила схожими несхожих людей. І було ще те, що нас об’єднувало на іншому рівні і це щось, мабуть, мало хто усвідомлював – усі ми були сталкерами. Про це напевне знали я і мій син, що залишився на пероні. Сталкінг для нього став звичним – у тонких розумових полях, які він відкрив для себе, іншого не існувало. Усвідомлення цього зробило його мудрим і спокійним.
Багато чого змінилося від часу створення Тарковським його “Сталкера”. Розвинувся неусвідомлюваний сталкінг – зараз тут у вагоні є ті, що повертаються у Зону, і ті, які щойно покинули Її. Перші – їдуть до Києва за чимось кращим для себе, із волі, де душа од народження все знає, їдуть у місто хиже, чуже, неспокійне. Інші – городяни, для яких заасфальтована земля є надійним грунтом, опорою, але прадавня пам’ять чи злидні повертають їх до землі - на садибні ділянки або ж на дідизну.
Потяг швидко долав простір. Ми вже на “Лісництві”. Освітлення вагонів тут притьм’янюється, потяг відключається від струму, їде за інерцією і уповільнює хід – щоразу в цю мить з’являється якесь тривожне відчуття можливості чи мо’ необхідності щось змінити, та осягнути його не встигаєш, бо вже вмикається світло і потяг летить далі у темряву. На цій гілці під Києвом дивні назви, що вже узвичаєно сприймаються вухом набором простих, іноді неприємних, звукосполучень - “М’ясокомбінат”, “Депо”, “ДВРЗ”, але ж і “Дарниця”, правда, там давно вже ніхто і нікому не приносить ніяких дарів, але майже всі з клунками на кравчучках, кучмовозах та квітами, щільно загорнутими у газету.
За вікном замигтіли пристанційні будівлі. Обличчя сталкерів пожвавішали і за мить прохід був запруджений, а місця майже всі звільнилися. Висока дарницька платформа була вся у калюжах, там відбивалися ліхтарі, плутаючи низ і гору, містифікуючи простір, додаючи вечерові святковості та енергії. Сталкери жваво поспішали на трамвай, цю абсолютну ознаку міста.
*
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
з циклу "Київські медитації". Сталкінг
* * *
Із Борисполя поверталася вже запізно. Син як завжди провів і посадив на електричку. Трохи мжичив дощ. У вагоні було багато людей, але всі сиділи і ще можна було знайти вільне місце. Потяг стояв трохи довше ніж завжди – сідали солдати. Пілотки, які вже замінили їм зимові шапки, дуже хитро й задирикувато сиділи і якимось дивом не звалювалися з голови – вони скидалися на гребінці молодих півників.
Вагон розмірено погойдувався. Хто спав, хто розмовляв – електричка була з Гребінки, здалека. Завтра неділя і у Києві починалися Гробки. У вагоні панувала втома – вона об’єднувала, робила схожими несхожих людей. І було ще те, що нас об’єднувало на іншому рівні і це щось, мабуть, мало хто усвідомлював – усі ми були сталкерами. Про це напевне знали я і мій син, що залишився на пероні. Сталкінг для нього став звичним – у тонких розумових полях, які він відкрив для себе, іншого не існувало. Усвідомлення цього зробило його мудрим і спокійним.
Багато чого змінилося від часу створення Тарковським його “Сталкера”. Розвинувся неусвідомлюваний сталкінг – зараз тут у вагоні є ті, що повертаються у Зону, і ті, які щойно покинули Її. Перші – їдуть до Києва за чимось кращим для себе, із волі, де душа од народження все знає, їдуть у місто хиже, чуже, неспокійне. Інші – городяни, для яких заасфальтована земля є надійним грунтом, опорою, але прадавня пам’ять чи злидні повертають їх до землі - на садибні ділянки або ж на дідизну.
Потяг швидко долав простір. Ми вже на “Лісництві”. Освітлення вагонів тут притьм’янюється, потяг відключається від струму, їде за інерцією і уповільнює хід – щоразу в цю мить з’являється якесь тривожне відчуття можливості чи мо’ необхідності щось змінити, та осягнути його не встигаєш, бо вже вмикається світло і потяг летить далі у темряву. На цій гілці під Києвом дивні назви, що вже узвичаєно сприймаються вухом набором простих, іноді неприємних, звукосполучень - “М’ясокомбінат”, “Депо”, “ДВРЗ”, але ж і “Дарниця”, правда, там давно вже ніхто і нікому не приносить ніяких дарів, але майже всі з клунками на кравчучках, кучмовозах та квітами, щільно загорнутими у газету.
За вікном замигтіли пристанційні будівлі. Обличчя сталкерів пожвавішали і за мить прохід був запруджений, а місця майже всі звільнилися. Висока дарницька платформа була вся у калюжах, там відбивалися ліхтарі, плутаючи низ і гору, містифікуючи простір, додаючи вечерові святковості та енергії. Сталкери жваво поспішали на трамвай, цю абсолютну ознаку міста.
*
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію