Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.22
05:55
Хоч ще приморозки зрана
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.
2026.03.22
05:50
Глянь о сюди – Китайський Кіт Соняшний
гордий звуковилиск у нічному сонці
Мідний купол Бодхі і кімоно срібне
що зоряне убрання
у вітрах ночемрій
Крейзі Кет зирить із мережива бандани
то Чеширець одноокий
гордий звуковилиск у нічному сонці
Мідний купол Бодхі і кімоно срібне
що зоряне убрання
у вітрах ночемрій
Крейзі Кет зирить із мережива бандани
то Чеширець одноокий
2026.03.22
01:23
Йшов Час – невблаганний як сама Галактика (а може ще більш невблаганніший). Асистент Морока Анатолій продовжував працювати на кафедрі фітопатології – у його свідомості ця кафедра була єдиним можливим світом буття. Думки в нього роїлися навколо жуків-скрип
2026.03.21
22:05
І
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись
2026.03.21
16:58
Підтримуючи аналітичну практику "пиріжкарень", напишу про "сирітський" вірш на своїй сторінці. На ній і забезпечу свій допис відповідними гіперпосиланнями, технологія створення яких відома нашим штатним співробітникам.
Природно, що видалити її зможу
2026.03.21
13:12
Продираюсь крізь сон, мов крізь ліс несходимий і вічний,
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.
Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.
Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами
2026.03.21
09:24
Загасли зірки за холодним вікном,
Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.
Панує пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,
Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.
Панує пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,
2026.03.21
08:31
Про щастя: арії, пісні,
тремкі балади,
та вітер виє у мені
гучним торнадо.
Йду по стерні до забуття
дороговказом.
Навіщо вірні почуття,
коли не разом?
тремкі балади,
та вітер виє у мені
гучним торнадо.
Йду по стерні до забуття
дороговказом.
Навіщо вірні почуття,
коли не разом?
2026.03.21
07:06
Співучими струмочками
Тече поміж горбочками
До пінистої річечки вода, -
Під сонцем і під зорями
Наспівує прискорено,
Щоб у путі не мучила нуда.
Про весняне піднесення
Співає гучно й весело
Тече поміж горбочками
До пінистої річечки вода, -
Під сонцем і під зорями
Наспівує прискорено,
Щоб у путі не мучила нуда.
Про весняне піднесення
Співає гучно й весело
2026.03.20
21:02
Вечір палко вдивляється в очі весні,
до зими обернувши затінену спину.
Зорі сяють в його пелехатій чуприні,
як далекі й досяжні вітальні вогні.
Вони звуть її, – Весно, і вказують шлях
крізь пошерхлі брудними торос
до зими обернувши затінену спину.
Зорі сяють в його пелехатій чуприні,
як далекі й досяжні вітальні вогні.
Вони звуть її, – Весно, і вказують шлях
крізь пошерхлі брудними торос
2026.03.20
19:41
Михайло Голодний (1903-1949)
В степу під Херсоном
попасище коням,
в степу під Херсоном курган.
Лежить під курганом,
повитим туманом,
матрос Железняк, партизан.
В степу під Херсоном
попасище коням,
в степу під Херсоном курган.
Лежить під курганом,
повитим туманом,
матрос Железняк, партизан.
2026.03.20
18:36
Ти поспішаєш...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
2026.03.20
16:16
Земле предків, Правіри, ти свята є по праву.
Як витримуєш, рідна, цю злочинну державу,
Цей цинічний, жорстокий механізм геноциду,
Цей ерзац-суверенний анахтемський гармидер?
Хмарочоси, котеджі, полігони військові -
Нема доброг
Як витримуєш, рідна, цю злочинну державу,
Цей цинічний, жорстокий механізм геноциду,
Цей ерзац-суверенний анахтемський гармидер?
Хмарочоси, котеджі, полігони військові -
Нема доброг
2026.03.20
15:21
То – двері з очком,
зле старе призволяще,
яке мертві гноми зіжруть.
То хворе на все!
Не простиме ні за що –
крадіжками суще! Хай мруть
його осоружні думки небувалі
і стогони після розлук.
зле старе призволяще,
яке мертві гноми зіжруть.
То хворе на все!
Не простиме ні за що –
крадіжками суще! Хай мруть
його осоружні думки небувалі
і стогони після розлук.
2026.03.20
11:47
Зазирни в мої сни, ти побачиш простори безкраї,
Де цвітуть анемони і родить калина густа.
Зазирни в мої сни, ніби в очі самого розмаю,
Де відкриється совість та істина зовні проста.
Зазирни в мої сни, у буремні, бурунні століття,
Де зіткнулись
Де цвітуть анемони і родить калина густа.
Зазирни в мої сни, ніби в очі самого розмаю,
Де відкриється совість та істина зовні проста.
Зазирни в мої сни, у буремні, бурунні століття,
Де зіткнулись
2026.03.20
10:16
Подвійне, а з назвою – і потрійне "кохаю і люблю" виглядає таким, ніби автор у бажанні бути почутим виконав повтор, який переданий майже сигналом бідства на той випадок, якщо раптом хтось погано ловить. Далі – "ніколи не порівняну ні з ким" – і в цьом
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Марія Гончаренко (1943) /
Проза
з циклу "Київські медитації". Сталкінг
* * *
Із Борисполя поверталася вже запізно. Син як завжди провів і посадив на електричку. Трохи мжичив дощ. У вагоні було багато людей, але всі сиділи і ще можна було знайти вільне місце. Потяг стояв трохи довше ніж завжди – сідали солдати. Пілотки, які вже замінили їм зимові шапки, дуже хитро й задирикувато сиділи і якимось дивом не звалювалися з голови – вони скидалися на гребінці молодих півників.
Вагон розмірено погойдувався. Хто спав, хто розмовляв – електричка була з Гребінки, здалека. Завтра неділя і у Києві починалися Гробки. У вагоні панувала втома – вона об’єднувала, робила схожими несхожих людей. І було ще те, що нас об’єднувало на іншому рівні і це щось, мабуть, мало хто усвідомлював – усі ми були сталкерами. Про це напевне знали я і мій син, що залишився на пероні. Сталкінг для нього став звичним – у тонких розумових полях, які він відкрив для себе, іншого не існувало. Усвідомлення цього зробило його мудрим і спокійним.
Багато чого змінилося від часу створення Тарковським його “Сталкера”. Розвинувся неусвідомлюваний сталкінг – зараз тут у вагоні є ті, що повертаються у Зону, і ті, які щойно покинули Її. Перші – їдуть до Києва за чимось кращим для себе, із волі, де душа од народження все знає, їдуть у місто хиже, чуже, неспокійне. Інші – городяни, для яких заасфальтована земля є надійним грунтом, опорою, але прадавня пам’ять чи злидні повертають їх до землі - на садибні ділянки або ж на дідизну.
Потяг швидко долав простір. Ми вже на “Лісництві”. Освітлення вагонів тут притьм’янюється, потяг відключається від струму, їде за інерцією і уповільнює хід – щоразу в цю мить з’являється якесь тривожне відчуття можливості чи мо’ необхідності щось змінити, та осягнути його не встигаєш, бо вже вмикається світло і потяг летить далі у темряву. На цій гілці під Києвом дивні назви, що вже узвичаєно сприймаються вухом набором простих, іноді неприємних, звукосполучень - “М’ясокомбінат”, “Депо”, “ДВРЗ”, але ж і “Дарниця”, правда, там давно вже ніхто і нікому не приносить ніяких дарів, але майже всі з клунками на кравчучках, кучмовозах та квітами, щільно загорнутими у газету.
За вікном замигтіли пристанційні будівлі. Обличчя сталкерів пожвавішали і за мить прохід був запруджений, а місця майже всі звільнилися. Висока дарницька платформа була вся у калюжах, там відбивалися ліхтарі, плутаючи низ і гору, містифікуючи простір, додаючи вечерові святковості та енергії. Сталкери жваво поспішали на трамвай, цю абсолютну ознаку міста.
*
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
з циклу "Київські медитації". Сталкінг
* * *
Із Борисполя поверталася вже запізно. Син як завжди провів і посадив на електричку. Трохи мжичив дощ. У вагоні було багато людей, але всі сиділи і ще можна було знайти вільне місце. Потяг стояв трохи довше ніж завжди – сідали солдати. Пілотки, які вже замінили їм зимові шапки, дуже хитро й задирикувато сиділи і якимось дивом не звалювалися з голови – вони скидалися на гребінці молодих півників.
Вагон розмірено погойдувався. Хто спав, хто розмовляв – електричка була з Гребінки, здалека. Завтра неділя і у Києві починалися Гробки. У вагоні панувала втома – вона об’єднувала, робила схожими несхожих людей. І було ще те, що нас об’єднувало на іншому рівні і це щось, мабуть, мало хто усвідомлював – усі ми були сталкерами. Про це напевне знали я і мій син, що залишився на пероні. Сталкінг для нього став звичним – у тонких розумових полях, які він відкрив для себе, іншого не існувало. Усвідомлення цього зробило його мудрим і спокійним.
Багато чого змінилося від часу створення Тарковським його “Сталкера”. Розвинувся неусвідомлюваний сталкінг – зараз тут у вагоні є ті, що повертаються у Зону, і ті, які щойно покинули Її. Перші – їдуть до Києва за чимось кращим для себе, із волі, де душа од народження все знає, їдуть у місто хиже, чуже, неспокійне. Інші – городяни, для яких заасфальтована земля є надійним грунтом, опорою, але прадавня пам’ять чи злидні повертають їх до землі - на садибні ділянки або ж на дідизну.
Потяг швидко долав простір. Ми вже на “Лісництві”. Освітлення вагонів тут притьм’янюється, потяг відключається від струму, їде за інерцією і уповільнює хід – щоразу в цю мить з’являється якесь тривожне відчуття можливості чи мо’ необхідності щось змінити, та осягнути його не встигаєш, бо вже вмикається світло і потяг летить далі у темряву. На цій гілці під Києвом дивні назви, що вже узвичаєно сприймаються вухом набором простих, іноді неприємних, звукосполучень - “М’ясокомбінат”, “Депо”, “ДВРЗ”, але ж і “Дарниця”, правда, там давно вже ніхто і нікому не приносить ніяких дарів, але майже всі з клунками на кравчучках, кучмовозах та квітами, щільно загорнутими у газету.
За вікном замигтіли пристанційні будівлі. Обличчя сталкерів пожвавішали і за мить прохід був запруджений, а місця майже всі звільнилися. Висока дарницька платформа була вся у калюжах, там відбивалися ліхтарі, плутаючи низ і гору, містифікуючи простір, додаючи вечерові святковості та енергії. Сталкери жваво поспішали на трамвай, цю абсолютну ознаку міста.
*
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
