Розколюючи навпіл скупчення будинків, що самозакохано називало себе Містом, Тріщина дедалі глибше впивалася у землю. День за днем, шматок за шматком відкушуючи поверхню, вона заповнювала порожнє місце чорною безоднею. Цивілізація розраховувалась із проваллям будинками та людьми, що спали у них. Були й добровольці, але їх у пристойному товаристві вважали просто роззявами. Навіть, якщо ті стрибали у невідомість з розгону.
    Щоб якось зупинити цю невідворотність, естети на край тріщини полюбляли ставити артистів. При цьому, вони стверджували, що краса врятує світ. Однак, Провалля вважало світом дещо інше, відмінне від цього нагромадження бетону, скла та тіл. Всю ніч музиканти грали, а поети декламували вірші з надією, що тріщина припинить поширюватись, або, принаймні, омине їх. Проте зранку на їх місці вже була безодня, що втягувала у себе навіть світло. Дуже швидко артисти закінчилися. Тоді, за тією ж логікою, щоденно до провалля почали звозити безліч вантажівок із трояндами. Вони скидали квіти у безодню, що зітхала, задовольняючи голод прекрасного. Втім, можливо, то був просто шелест листя, що летіло донизу, роздираючи темне повітря.
    Тим часом, місцеві чиновники радилися, як за допомогою чорного Провалля зробити місцевість привабливою для туристів. Також улюбленим об’єктом суперечок для них стало питання про перейменовування головної вулиці з Безмовної на Потріскану.
    Мешканці помітили, що на своєму шляху незрозуміле явище оминало лише вуличних собак та котів. Реакція не забарилася і вже наступного дня по периметру тріщини було розіп’ято на асфальті безліч домашніх улюбленців та вуличних вигнанців. Повітря наповнилося тваринним плачем і це стало надихати на подвиги збочинців, котрі прийшли на зміну поглинутим артистам. Тоді будинки самі почали рухатися до Провалля та, перестрибуючи понівечені тільця, пірнати під землю.
    Зрештою, обійнявши місто, тріщина припинила свою тріумфальну ходу. Зник весь бетон. Зникло скло. Зникли й тіла, що мали б містити в собі людей. Серед вулиць без будинків залишилися самі лише естети, тому що завжди знали як врятувати свою шкуру та збочинці, тому що Провалля завжди випльовувало їх назовні, але обов’язково всередину кола. Згори видовище нагадувало величезне кільце, зашморг навколо міста з хрестом усередині, що ніби перекреслював повзаючих на асфальті естетів та збочинців.
    ...А біля витоків провалля стояв сивий дід, котрий постійно повторював мантру про те, що все буде добре.


31.10.2010.