Його коліна кровоточили, хоча він жодного разу не ставав на них перед жалюгідним Світом. Вони плакали кров’ю, а Хлопчик – сміхом. По стегнах його бив маленький мішечок із піском. З несамовитою жадобою сухі та порепані пальці впивалися у мішок, а коли кулаки напивалися піском – вони здіймалися до очей. Хлопчик засипав свої зіниці, заліплював їх піщинками, сльозами перетворював своє обличчя на болото і йшов далі. Він майже нічого не бачив, однак його хода не втрачала ні бадьорості, ні впевненості. Тільки коліна втрачали кров...
    А Світ шкірився йому через своїх Мешканців. А Він втоптував Хлопчика та видирав той мішечок з юних та навіки немічних рук! А поплічники Його глузували та калічили кістляве перекотиполе, котрому вітром був сміх, а насінням – сльози. І то була славетна травля.
    А Хлопчик тікав. Наосліп, далі від людей до інших людей. І хребет його прогинався й тріщав під тиском вибухової хвилі сміху... Дорога стогнала та просідала під дитячими ногами, адже хода перекотиполя з часом стала настільки важкою, що тієї ваги навіть Земля не могла витримати... Чи, можливо, вона соромилась перед Хлопчиком за породжених нею людей, що цькували його?!
    Час від часу Хлопчика звинувачували в тому, що він юродивий. Мовляв, нема чого сипати пісок у власні очі. До того ж, якщо навколо стільки спраглих зіниць. Зазвичай він відмахувався від надокучливих Мешканців і лише одного разу його губи прошелестіли:
    – Як же я тоді поясню, чого я плачу?
    ...На дні Всесвіття все нікчемнішою під кроками Хлопчика ставала планета. Все глибше і глибше Земля занурювалась у себе, намагаючись втекти від скривавлених підошов, що неодмінно переслідувалися сміхом. Та чим ближчим був небокрай – тим менше ставало Мешканців, тим куціше врізався Світ, і тим тихшим був його регіт...
    І вже мішечок на поясі Хлопчика вміщував більше, ніж було під ногами його. Тільки зараз ті ноги спинилися, а заплакані очі з-під болота наважилися озирнутися у безмежжя. Він залишився наодинці зі своїм презирством та самотністю. І боявся зробити крок, щоб земля зовсім не зникла. І сипав, сипав той пісок у очі. Підставивши іншу долоню, щоб не втрачати дорогоцінні крихти скорботи. Він потрапив до Світу помилково і пережив Його.


22.12.2010.