Тема духовності українського суспільства була і залишається наріжним каменем всього історічного розвитку нашої держави, яка протягом багатьох віків у наслідку не розумної політичної орієнтації і користолюбивих займів політиків, які її очолювали, потрапляла у неволю, а таким чином і у політичну та духовну залежність. До теми духовнсті,у різні періоди зверталися видатні українські мислителі, філософи, релігознавці, письменники: Гринченко, Куліш,Огієнко та інші. Максимович вказував, що духовність - це, з одного боку, поезія, з іншого – релігія, віра. Поезія – вроджена якість духу людського,яка виявляє психологію народу, його характер, предмет пізнання ,,народності,,. Релігія торкається глибинно світогляду світу. Полуботко говорив, що тільки азійський тиран веде народи до знищення і узурпації влади у підкорених народів, щоб загнати їх у рабство і тиранити. Христянським же монархам це не підвластно з огляду християнського віровчення і моралі.
Представляти Дмитра Степовика означає, що оцінювати сучасних провідників моралі і духовності українського народу. Адже із Дмитром Степовиком і його твоpчим сходом розпочинається новітнє зростання і відродження духовності України.
Дмитро Власович являється провідним працівником Інституту мистецтвознавства, фольклористики і етнології ім. Максима Рильського Національної академії наук України, професор історії мистецтва Київської духовної академії, професор історії культури Українського вільного університету у Мюнхені.
У своїй творчій і науковій діяльності вивчає історію давнього українського мистецтва (гравюра, книжкова мініатюра, ікона), а також пов¨язує історію болгарського мистецтва i українсько-болгарських мистецьких зв’язків i образотворче мистецтво західно- української діаспори.
Він постійнй учасник всеукраїнських та міжнародних наукових конгресів і конференцій. Його запрошують читати курси лекцій із історії українського мистецтва і української культури у наукових установах і університетах Болгарії, Польщі, Канади, США, Італії, Великобританії, Німеччини, Франції. Він являється віце-президентом Українського біблійного товариства, членом головної ради Товариства охорони пам’яток історії і культури, заступником голови Українського представництва бібліотеки ім. Симона Петлюри у Парижі, почесним головою Національної асоціації митців, входить до складу вчених рад Історичного товариства Нестора Літописця і Київського музею Івана Гончара, є членом Всеукраїнського товариства митрополита Іларіона (Огієнка), Республіканської асоціації україністів, Спілки художників України.
Головним кредом Дмитра Степовика сприяти консолідації у духовному єднані українського народу.У своїх творах і виступах він завжди звертається до тем, у яких піднімає питання мови, культури, мистецтва, релігії , суспільних відносин та історії України.
Нещодавно, у програмі ,,Радіо свобода,, , яку вів Віталій Портников, на запитанняя відносно,, духовного здоров’я » українців Дмитро Степовик відповів, що він особисто, як вихователь, викладач, професор, дщумає, що духовне життя у цілому українського суспільства зростає і у позитивному плані воно розвивається.
Далі пан Степовик характеризує протилежності і перепади, якими обумовлюється падінням духовності у світі, і що Україна не виняток. Він також говорить про зростання духовнсті серед української молоді, а особливо серед її інтелектуальної частини, яка бере участь у відродженні старих церков і будівлі нових, а також бере участь у сповіданні, що за радянської доби було не мислимо побачити молодь на сповіданні.
Пан Степовик звертає увагу , що серед українського суспільства духовна складова церковної діяльності зростає. І це не тільки стосується церкви УПЦ КП, але і Греко-католицької, Римо-католицької церков в Україні і протестантських церквах також.
Щодо мовного питання у проведенні літургії, то Дмитро Степовик підкреслює, що усі три Церкви християнського напрямку в Україні у більшьшості проводять службу українською мовою.Він говорить:,, От що мене порадувало , нещодавно було відзначення Різдва за григоріанським календарем 25 грудня, то трансляція Богослужіння Святої меси з костелу, власне, вони навіть не називали «костелом», а з церкви святого Миколи і Олександра передавалися українською мовою, хоча там є служби іспанською мовою і португальською, а частіше польською мовою,,.
Він робить наголос на те, що церкви, залишаючись християнськими за своєю суттю, одночасно мусять знаюти, серед якого народу вони працюють. І незважаючи на колосальний тиск по новій хвилі русифікації України, усі церкви стоять на тих позиціях, що із народом цим треба говорити історичною мовою якраз титульної нації, тобто українською мовою.
У своїх останніх публікаціях та інтев‘ю Дмитро Степовик вбачає небезпеку вмішування Кремля в український фактор випроводжуючи у все частіші місійні походи Кирила (Гугдяєва).Він попереджує про його скриті антидержавницькі мотиви спрямовані проти суверенної держави. А також указує на те, що Кирило приїздить сюди в Україну, делегований Кремлем. Це ж традиція Російської церкви бути речником раніше царів, великих князів, імператорів, потім генсеків і тепер президентів і прем’єрів. Мінялася влада, але суть російського імперіалізму і шовінізму не міняється. Він пропагує російський шовінізм та імперіалізм у новій паперовій обкладинці під виглядом “русского мира”, до якого він відніс не тільки слов’янські держави, такі, як Україна і Білорусь, а чомусь і Молдову, хоч це народ романської групи. Йому очевидно самому не ясно, що мається на увазі під “русским миром”. Якщо йдеться про те, що люди розмовляють російською, так, скажімо, англійською мовою сьогодні говорить цілий світ, отже, архієпископ Кентерберійський, глава англіканської церкви, повинен сказати, що вся Європа і Америка, де говорять англійською, – це англійський світ. Логіки тут нема ніякої.
Підсумовуючи останні політичні і релігійні події в Україні пан Степовик звертає увагу на негативне ставлення до українських церков та їх віруючих з боку президентської адміністрації,депутатського корпусу і влади. Що із цього буде, час покаже? А ми усі, кому небайдужа доля нашої батьківщини повинні робити усе, щоб розбудити національну свідомість і духовність суспільства.