Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.24
09:08
В голосі плинної осені
Чується шелест і свист, -
Вітер захекано носиться,
Падає зірваний лист.
В голосі тім інтонації
Лагідні, гнівні, смішні:
Листя шепоче про грації,
Вітер горланить пісні.
Чується шелест і свист, -
Вітер захекано носиться,
Падає зірваний лист.
В голосі тім інтонації
Лагідні, гнівні, смішні:
Листя шепоче про грації,
Вітер горланить пісні.
2026.10.23
21:29
Стукає промінчиком сонце у віконечко:
— Вставай з ліжечка мерщій, подивись на сонечко!
Вже прокинулись Карпати і хмаркам всміхаються,
Клени, буки та вільха у жовте вдягаються.
Он ялинка і смерека, золотаві шишки,
Білки в гості поспішають на смачн
— Вставай з ліжечка мерщій, подивись на сонечко!
Вже прокинулись Карпати і хмаркам всміхаються,
Клени, буки та вільха у жовте вдягаються.
Он ялинка і смерека, золотаві шишки,
Білки в гості поспішають на смачн
2026.10.23
17:23
Із очима як пусті вокзали,
Наше місто ожива.
Світлом дихають благі квартали,
Пісня рветься на слова.
Приспів:
У мелодіях давно забутих,
Нам хотілося усе збагнути,
Наше місто ожива.
Світлом дихають благі квартали,
Пісня рветься на слова.
Приспів:
У мелодіях давно забутих,
Нам хотілося усе збагнути,
2026.10.23
17:21
З березня до вересня не узріли літа ми,
ось і жовтень хмарою лине в далину.
Синій день за вікнами прикрашає квітами
путь останню осені ранню і сумну.
А ми лише напередодні
зими лихої до весни
помітили, що на сьогодні
ось і жовтень хмарою лине в далину.
Синій день за вікнами прикрашає квітами
путь останню осені ранню і сумну.
А ми лише напередодні
зими лихої до весни
помітили, що на сьогодні
2026.10.23
14:20
Мілини мліли,
Піском білили.
У тінях сосен
Граки ходили.
Ховався лебідь —
Самотній, босий —
Біліший лілей
У тінях сосен.
Піском білили.
У тінях сосен
Граки ходили.
Ховався лебідь —
Самотній, босий —
Біліший лілей
У тінях сосен.
2026.10.23
12:22
Переломи епох так лякають людей,
Залишаючи шрами болючі.
Тектонічні розлами, розриви сітей.
Голос неба ніхто не озвучив.
Розповзаються тріщини в душах, і страх
Запускає глибоке коріння.
Розбивається амфора. Здавнений крах
Розпускає потворні пагіння
Залишаючи шрами болючі.
Тектонічні розлами, розриви сітей.
Голос неба ніхто не озвучив.
Розповзаються тріщини в душах, і страх
Запускає глибоке коріння.
Розбивається амфора. Здавнений крах
Розпускає потворні пагіння
2026.10.23
11:29
Корінь слова «гуманізм» - «людяний».
Але у деяких політиків дивне уявлення про це поняття…
Гуманізм - це що означає?
Це загиблі вагітні жінки,
це мости і лікарні розчавлені,
це зруйновані вщент дитсадки…
Але у деяких політиків дивне уявлення про це поняття…
Гуманізм - це що означає?
Це загиблі вагітні жінки,
це мости і лікарні розчавлені,
це зруйновані вщент дитсадки…
2026.10.23
11:02
Буденність відходить
Наче покірна валіза,
Яку несуть в руках
Подорожні вічного шляху,
Затискаючи пальці до щему,
До синяви під нігтями,
Які шкрябали в двері самотності
Дому, що стоїть на вулиці Сліз
Наче покірна валіза,
Яку несуть в руках
Подорожні вічного шляху,
Затискаючи пальці до щему,
До синяви під нігтями,
Які шкрябали в двері самотності
Дому, що стоїть на вулиці Сліз
2026.10.23
05:36
А дощ іде і обмиває вікна,
Змиває пил і спогади старі, -
Ніяк лише з душі печаль не зникне,
Ніщо її не звільнить від жури.
Стікають краплі, наче дні за днями,
Холоне у горнятку теплий чай, -
Утомлений нудьгою і думками,
Боюся нині впасти у відчай.
Змиває пил і спогади старі, -
Ніяк лише з душі печаль не зникне,
Ніщо її не звільнить від жури.
Стікають краплі, наче дні за днями,
Холоне у горнятку теплий чай, -
Утомлений нудьгою і думками,
Боюся нині впасти у відчай.
2026.10.22
23:06
Оманні сумніви, коли лювов
Свободу втратити зродила страх.
Двох душ єднання навзамін свобод —
Чарівні узи, де ніхто не раб.
Кохання справжнє — в путах не скара,
Воно довік не принесе біди:
Тендітній пташці й клітка — не жура,
Бо спів її солодкий —
Свободу втратити зродила страх.
Двох душ єднання навзамін свобод —
Чарівні узи, де ніхто не раб.
Кохання справжнє — в путах не скара,
Воно довік не принесе біди:
Тендітній пташці й клітка — не жура,
Бо спів її солодкий —
2026.10.22
21:16
Квартонель
Холодами гартована босими,
Зацілована райдужно кольором,
Після Літечка - Осені з грозами,
Хризантема хизується гонором.
Холодами гартована босими,
Зацілована райдужно кольором,
Після Літечка - Осені з грозами,
Хризантема хизується гонором.
2026.10.22
21:12
Щоб вирватись із лещат бідноти, пішов у гладіатори Шимон бен Лакіш.
На розвагу імператору й вельможам із криком «Аve Caesar! morituri te salutant!» не раз ходив юдей і сам на смерть, завдавши смерть товаришу.
Зрештою, набридло юнакові це ремесло І б
2026.10.22
20:59
Є край, що зовуть Україна,
а так це і є Свята Русь,
по світу подіями лине –
коли ще сюди повернусь?
Мав кожен будинок чи хату
і рідні міста чи село,
раділи йому батько й мати
а так це і є Свята Русь,
по світу подіями лине –
коли ще сюди повернусь?
Мав кожен будинок чи хату
і рідні міста чи село,
раділи йому батько й мати
2026.10.22
20:18
У пітьмі
Де лихоманковий цвіт
А чи під водою
Де катран булькотить
Або вранці
Біля радіо
Стіни сходяться щоби задушити
І друзів катма
Де лихоманковий цвіт
А чи під водою
Де катран булькотить
Або вранці
Біля радіо
Стіни сходяться щоби задушити
І друзів катма
2026.10.22
18:31
В інституті алкогольнім,
У лікеро-горілчанім,
Завершився монотонно
Семестр денного навчання.
Ось прийшов спудей на іспит,
Викладач повідомляє: -
Будем визначати вмісти
У лікеро-горілчанім,
Завершився монотонно
Семестр денного навчання.
Ось прийшов спудей на іспит,
Викладач повідомляє: -
Будем визначати вмісти
2026.10.22
16:44
Старий дідусь сидів переді мною,
Борідку сиву нетерпляче м‘яв,
Немов слова потрібні підбирав
Й не міг знайти. І паузою тою
Мене все більш і більш інтригував:
Що ж саме хоче мені розказати,
Чого би я іще не можу знати?
А я ж був певен, що багато зна
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Борідку сиву нетерпляче м‘яв,
Немов слова потрібні підбирав
Й не міг знайти. І паузою тою
Мене все більш і більш інтригував:
Що ж саме хоче мені розказати,
Чого би я іще не можу знати?
А я ж був певен, що багато зна
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
НАХЛИЭЛИ
Лето было в разгаре, когда с будущей женой я возвращался под вечер в Канев. Шли пешком. Каких-нибудь семь километров, думал я, мы, тогда еще молодые, преодолеем за час-полтора. Но не тут-то было. В отличие от меня, привыкшего к длительным переходам с детства, которое прошло в этих краях, невеста моя была сугубо городским человеком. Тогда еще не туристка, уже через полчаса она проклинала ту минуту, когда согласилась идти со мной в гости к дяде. Шли мы поначалу не по грунтовой дороге, а по стерне, что, естественно, затрудняло ходьбу. Ни деревца, ни кустика не было на нашем пути. Арина обливалась потом и с трудом отрывала ноги от земли. Я готов был нести ее на себе, но она ни за что не соглашалась, а где-нибудь присесть передохнуть не было никакой возможности.
“Если бы свершилось чудо и появилась какая-нибудь машина”, – пронеслось у меня в голове. Это и в самом деле было бы чудом, так как в эту пору весь колхозный транспорт был на уборке урожая, а о такси нечего было и думать. В этой “дыре”, как окрестила Арина мою малую родину, на Каневский район было в то время аж три такси, да и те, конечно же, предпочитали ездить по городскому асфальту или брусчатке, а не по грунтовке. Но, кажется, мысль еще не оформилась в стройную цепочку логики, как чудо свершилось. Будто вынырнув из-под земли, перед нами вдруг, резко затормозив, остановилось такси. Одно из трех на район. ”Вызывали?” – спросил, поглаживая пышные усы, таксист. Арина просияла в недоумении, а я с той минуты уверовал, что и в самом деле могу мыслью вызывать транспорт. Так оно практически и было, когда после очередной вечеринки у приятелей мы поздней ночью возвращались домой. Стоило выйти на улицу – откуда ни возьмись такси или частник.
Но никогда я не испытывал свой дар на чем-то ином. И вот в Иерусалиме под Новый, 1992, год захотелось. На чем бы вы думали? На том, чтобы вдруг пронесся ветер и отломил мне веточку елки, которая бы украсила наш новогодний стол. Не более. А что из этого вышло, знают все жители Иерусалима.
В канун Нового года ураганной силы ветер принес с собой такой снег, что городской транспорт остановился, а редкие такси передвигались черепашьим шагом. На работу в ночную смену я добирался на фирменной развозке и видел по дороге столкнувшиеся машины, поваленные деревья, а кое-где и снесенные крыши домов... К утру улицы были непроходимы из-за огромного количества мокрого снега и поваленных деревьев.
Я по-настоящему проклинал себя и, понятное дело, никому не говорил о содеянном, пока не приметил со временем, что всякий раз перед непогодой появляется одна и та же маленькая-маленькая птичка. На Украине ее называют трясогузка. А здесь, в Израиле, у нее просто божественное имя – нахлиэли. Обитает эта пичужка там, где есть вода. А появляется в городе, когда через день-два должен идти дождь или снег. Особенно красива нахлиэли во время непогоды. Когда все живое прячется где только может, эта крохотулька бесстрашно прохаживается, вертя хвостиком, по лужам.
Неужели, думал я, единственное предназначение нахлиэли – оповещать нас о начале или конце ненастья? И почему именно такого маленького связного выбрал себе Господь? Может быть, для того, чтобы в который раз показать нам, людям, что не в размерах и величии сделанного роль всего сущего, а в постоянном чувстве ответственности перед другими? Не поэтому ли, не обращая внимания ни на что и ни на кого, а только выполняя Его волю, так редко выходит на всеобщее обозрение нахлиэли и, вертя непропорционально длинным хвостиком в разные стороны, постукивает своим маленьким клювиком.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
НАХЛИЭЛИ
Лето было в разгаре, когда с будущей женой я возвращался под вечер в Канев. Шли пешком. Каких-нибудь семь километров, думал я, мы, тогда еще молодые, преодолеем за час-полтора. Но не тут-то было. В отличие от меня, привыкшего к длительным переходам с детства, которое прошло в этих краях, невеста моя была сугубо городским человеком. Тогда еще не туристка, уже через полчаса она проклинала ту минуту, когда согласилась идти со мной в гости к дяде. Шли мы поначалу не по грунтовой дороге, а по стерне, что, естественно, затрудняло ходьбу. Ни деревца, ни кустика не было на нашем пути. Арина обливалась потом и с трудом отрывала ноги от земли. Я готов был нести ее на себе, но она ни за что не соглашалась, а где-нибудь присесть передохнуть не было никакой возможности.
“Если бы свершилось чудо и появилась какая-нибудь машина”, – пронеслось у меня в голове. Это и в самом деле было бы чудом, так как в эту пору весь колхозный транспорт был на уборке урожая, а о такси нечего было и думать. В этой “дыре”, как окрестила Арина мою малую родину, на Каневский район было в то время аж три такси, да и те, конечно же, предпочитали ездить по городскому асфальту или брусчатке, а не по грунтовке. Но, кажется, мысль еще не оформилась в стройную цепочку логики, как чудо свершилось. Будто вынырнув из-под земли, перед нами вдруг, резко затормозив, остановилось такси. Одно из трех на район. ”Вызывали?” – спросил, поглаживая пышные усы, таксист. Арина просияла в недоумении, а я с той минуты уверовал, что и в самом деле могу мыслью вызывать транспорт. Так оно практически и было, когда после очередной вечеринки у приятелей мы поздней ночью возвращались домой. Стоило выйти на улицу – откуда ни возьмись такси или частник.
Но никогда я не испытывал свой дар на чем-то ином. И вот в Иерусалиме под Новый, 1992, год захотелось. На чем бы вы думали? На том, чтобы вдруг пронесся ветер и отломил мне веточку елки, которая бы украсила наш новогодний стол. Не более. А что из этого вышло, знают все жители Иерусалима.
В канун Нового года ураганной силы ветер принес с собой такой снег, что городской транспорт остановился, а редкие такси передвигались черепашьим шагом. На работу в ночную смену я добирался на фирменной развозке и видел по дороге столкнувшиеся машины, поваленные деревья, а кое-где и снесенные крыши домов... К утру улицы были непроходимы из-за огромного количества мокрого снега и поваленных деревьев.
Я по-настоящему проклинал себя и, понятное дело, никому не говорил о содеянном, пока не приметил со временем, что всякий раз перед непогодой появляется одна и та же маленькая-маленькая птичка. На Украине ее называют трясогузка. А здесь, в Израиле, у нее просто божественное имя – нахлиэли. Обитает эта пичужка там, где есть вода. А появляется в городе, когда через день-два должен идти дождь или снег. Особенно красива нахлиэли во время непогоды. Когда все живое прячется где только может, эта крохотулька бесстрашно прохаживается, вертя хвостиком, по лужам.
Неужели, думал я, единственное предназначение нахлиэли – оповещать нас о начале или конце ненастья? И почему именно такого маленького связного выбрал себе Господь? Может быть, для того, чтобы в который раз показать нам, людям, что не в размерах и величии сделанного роль всего сущего, а в постоянном чувстве ответственности перед другими? Не поэтому ли, не обращая внимания ни на что и ни на кого, а только выполняя Его волю, так редко выходит на всеобщее обозрение нахлиэли и, вертя непропорционально длинным хвостиком в разные стороны, постукивает своим маленьким клювиком.
Наважуюсь подати, крім поезій, ще й короткі прозові оповіданка.
Пишу їх тільки по-російськи.
Назбиралося уже чимало, але не певен, що вдасться видати окремою книжкою.
З повагою
Іван Потьомкін з Єрусалима
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
