Саша натягнув на себе чорну шапку з прорізаними дірками для очей (таке страхування нікому не завадить). Квартира Сергія була наче й невелика ,але за рахунок великих дзеркал,що висіли у кожній кімнаті вона здавалася просторою.
Того що добродіяч йшов по коридору до кухні де знаходився сам Сергій не було й чути , узбекистанські коври ,що їх подарували родичі з Казахстану (на диво) дали й свої негативні наслідки. Витягши з штанини (з поясу) пістолет Макарова, той став у самісіньких відчинених дверях кухні, до нього спиною стояв і сам хазяїн. Не довго думаючи,зробив два кроки й наніс середньої сили удар прямо в тім’ячко – це вже досвід ,за те ж і відсидів 10 років (стаття 115 Кримінального кодексу України. Умисне вбивство). Волосся молодика почало наливатися темно-червоним багрянцем. Його думки зупинилися на тому ,що Анна вирішила віддячити йому за його слова ,хоча й сам не зміг зрозуміти за що саме. Повне непорозуміння. Сергій всіляко намагався повернутися до постаті нападника та удар його практично паралізував. Втратив свідомість. Його тіло безпомічно приземлилося додолу та так ,що голова при тому опинилася під столом, він падав прямо ,спочатку на коліна ,а потім обличчям на саму підлогу. «Шкода мені тебе ,юначе.»- говорить Саша до знепритомнілого . Попри все виконавець свого діла пішов з квартири не відразу ,була ще одна брудна справа, загалом вона і пояснює таке поводження по відношенню до жертви-молодика.
Непритомність Сергія відзначилася якимось бентежним сном. Йому марилося ніби він вже десь далеко-далеко,йому здавалось,що то була та країна до якої він дуже хотів завжди потрапити (хоча б на вихідні,грошей та часу не було і можливостей до того ж.)
На мить зрозумів ,що це лиш сон та попри все намагався зробити так, щоб він затримався якнайдовше. По суті це було не дивно ,що в сні він не думав про скоєне чужинцем (Тобто як він думав Анною),так і жив у своєму вимірі безнадійних галюцинацій ,які теж були насамперед і мрією також.

Ранок наступного дня…
Очі потихеньку відкриваються, вони то бачать ,а от в голові ще нічого не прояснилося. Проходить буквально секунд так три і :« Ааа…чорт ,головааа..»- диким вереском закричав,його рука одразу ж взяла вектор курсу до голови. Ледве доторкнувшись до неї крик знову був почутий (навіть його сусідами ). Доречною думкою було б піднятися та подивитися на себе в дзеркало ,та він всього лиш почав істерично реготати ,не розуміючи чого йому так смішно. Чомусь в його кабіні(він так називав слово голову ) згадалися рядки з книги – енциклопедії,яку так давно брав до своїх рук ,а саме «Емоційна біль триває 12 хвилин ,а все інше то накручування самого себе»,мабуть ,причиною цього єства була Анна. Все ж як не крути це вона зробила. Принаймні такого висновку дотримувався. Та всі думки перебило невимовне обурення ,Сергій підвівся ,притримуючись за стіл ,на щастя він був не такий високий. Короткі кроки нагадували збоку його,як останнього алкаша, а саме вид вісімкового маршу,як їзда на велосипеді,що без половини шпиць та ще й зі спущеними колесами. Прямував таки до дзеркала,але зупинився, в його двері хтось стукав.
- Ань ,ти?,- кричить Сергій…
-Відчиняйте!!!Міська міліція…,-за дверми.