ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Каразуб
2024.11.23 10:26
Щодо вічності. Там де сходяться
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.

Микола Дудар
2024.11.23 09:17
Надмірним днем, умовним днем
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…

Віктор Кучерук
2024.11.23 05:40
Зарано смеркає і швидко ночіє
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль

Микола Соболь
2024.11.23 05:08
Сьогодні осінь вбралась у сніги,
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.

Іван Потьомкін
2024.11.22 19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її

Володимир Каразуб
2024.11.22 12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.


08.02.2019

Володимир Каразуб
2024.11.22 09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто

Микола Дудар
2024.11.22 09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…

Козак Дума
2024.11.22 08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!

Микола Соболь
2024.11.22 05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?

Віктор Кучерук
2024.11.22 04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.

Артур Сіренко
2024.11.21 23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце») Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо

Ярослав Чорногуз
2024.11.21 22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.

Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,

Ігор Шоха
2024.11.21 20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.

Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,

Євген Федчук
2024.11.21 19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як

Ігор Деркач
2024.11.21 18:25
                І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.

                ІІ
На поприщі поезії немало
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 РАССТРЕЛЯННЫЙ ДВАЖДЫ


Еще до моего прихода в редакцию, там уже было заведено – после выхода книги авторы, а это были в основном ветераны второй мировой войны, приглашают редактора, а точнее - соавтора, отметить это событие. Понятное дело – застольем. То ли в ресторане, то ли в домашней обстановке. Ну, а там, после соответствующей дозы спиртного, начинался разговор о том, о чем автор не смог поведать читателю, а доверяет лишь своему редактору, с которым за несколько лет работы над книгой подружился. Правда - лишь с одним условием – нигде печатно не рассказывать об услышанном.
Да не осудит мой покойный рассказчик, что почти через полвека, отделяющего меня от того памятного вечера, нарушаю свое обещание. И не только потому, что и тогда не был согласен с ним.
...Случилось это в словацкой деревушке, откуда моя партизанская группа выдворила немцев. На радостях местное население угостило нас выпивкой и закуской, снабдив еще хлебом и салом в дорогу. С тем и отправились мы на свою базу, что в десятке километров.
И вот через несколько дней командир отряда выстраивает всех, чтобы сообщить что-то крайне важное. Каково же было наше удивление, когда замполит рассказал о ЧП , якобы случившемся во время упомянутой акции. Оказывается, кто-то из моей группы обобрал одинокую старуху.
-Мы навели справки и достоверно знаем, кто совершил этот гнусный проступок,- замполит сделал паузу.- Пусть этот негодяй выйдет и сам признается в содеянном...
Прошло несколько убийственных минут, но никто не выходил из строя.
-Ну, что ж,- прервал гробовую тишину командир отряда.- Если так, то я зачитаю приказ...
Он читал, а я да наверняка и вся моя группа не верили ни одному слову. Более того, в голосе командира чувствовалось не столько осуждение, сколько какое-то злорадство. Мол, слава Богу, что такое произошло...
-Но почему?- не выдержал я.
Вместо ответа рассказчик наполнил рюмки и без тоста осушил свою.
-Спрашиваешь почему? А потому, что отряд наш состоял из избранных , закинутых из Москвы чекистов, и остальных, то есть тех, кем пополнялись они на территории Украины. Я был в числе избранных и как-то спросил командира, почему один из моих разведчиков, представленный к награде, был вычеркнут из списка? И что ты думаешь я услышал?
-В первый и последний раз спрашивай об этом, лейтенант. И запомни – в Москве не знают о пришлых к нам.
-И что, до сих пор ничего не сообщали семьям погибших?
-Я не думал, что ты такой непонятливый, лейтенант,- процедил командир, как мне показалось, с какой-то даже брезгливостью.
После этого разговора я на свой страх и риск я записал адреса своих подчиненных.
Мой собеседник закрыл глаза, и я увидел, как по щекам тонким ручейком покатились слезы. Он смахивал их большой, как клешня, ладонью.
-И сегодня еще вижу всех их, безымянных для Москвы и таких близких мне. Единицы остались в живых...
-Но что же было в приказе такового, что вы не поверили командиру отряда?- сделал я попытку возвратиться к прерванному рассказу.
-Не вдаваясь в подробности, скажу, что он просто-напросто сводил счеты.
-Какие такие могли быть счеты у чекиста с сельским парнем?
-А такие, что командир наш еще в Москве втрескался в радистку, а она ни за что не хотела отвечать ему взаимностью. Более того, сдуру ляпнула однажды, что любит другого.
-Ну и что?
-А то, что наконец-то представился случай избавиться от соперника...
-Каким образом?
-Приговором о расстреле позорящего честь советского партизана на чужой земле. Приговором, не подлежащим обжалованию.
На этот раз замолчал я, потрясенный рассказанным и не догадываясь, что это еще не все, о чем собирался поведать мой собеседник.
-Только расстреляли ни в чем не повинного, как откуда ни возьмись донесся лай множества собак, тяжелое рычание грузовиков, а вскорости были уже слышны и немецкие голоса. Пришлось срочно покидать стоянку, углубляясь в недоступную для преследователей чащобу леса.
Прошло где-то с полгода и вот вызывают меня в штаб и, признаюсь, с порога ошарашивают новостью: твой подчиненный, оказывается, жив. Даже воюет в другом партизанском отряде. Вскорости пожалует к нам.
- Это какая-то ошибка. Ведь все мы слышали стрельбу.
-Если и ошибка, то умышленная,- сказал командир и, ухмыльнувшись, добавил:- Не все потеряно – исправим.
И действительно - через несколько дней является воскресший из мертвых. Правда, почему-то в сопровождении незнакомых партизан. Мы приготовились услышать, как ему, расстрелянному, чему свидетели те, кто приводил приговор в исполнение, удалось выжить.
Но не тут-то было. Прибывшего сразу препроводили в штаб. А через час-полтора построение. Под конвоем с руками за спину теперь уже наши конвоиры вывели того, с кем десятки раз мы смотрели в лицо смерти. Почти весь отряд опустил глаза долу.
А командир зычным голосом зачитывает новый приказ... о расстреле, который отличался от предыдущего только тем, что те, кому поручено это было сделать, получили строжайшее предупреждение –если и на сей раз повторится исполнение приговора, будут расстреляны и его исполнители.
Когда свершилось задуманное командиром, я по секрету узнал, как это происходило. Приговоренный к расстрелу дал своим конвоирам адрес матери и попросил сообщить ей, что он погиб в бою. А чтобы снова не произошло чудо, уговорил их дать возможность самому расстаться с жизнью. Стрелок он был отменный и на сей раз приказ был выполнен в точности.
-Ну, а командир твой добился наконец-то взаимности?- спросил я.
- Нет. Даже получив звание Героя Советского Союза. А потом, уже после войны, то ли от неразделенной любви, то ли не выдержав испытания славой, спился и скатился на самое дно...
-А радистка?
-Она первой нашла мать своего любимого и рассказала не только ей, но и всем односельчанам, каким геройским парнем тот был. А побывав в составе какой-то делегации ветеранов в Словакии, она отыскала одинокую могилу нашего однополчанина и поставила надгробие..
-Вы тоже наверняка не забыли одинокую мать?
-Разумеется. Выйдя на гражданку, я в первый же свой отпуск отправился в глухое село на Житомирщине, помог старушке отремонтировать хату. Вместе с другими оставшимися в живых однополчанами провожал ее и в последний путь. Туда, куда по по произволу ревнивого безумца так преждевременно вынужден был отправиться единственный сын...



















      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-04-06 20:56:45
Переглядів сторінки твору 2224
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.027 / 5.6)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.212 / 5.84)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.742
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2024.11.23 10:49
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2011-04-06 23:21:08 ]
Да, из всего "не для печати" за несколько лет могла выйти большая удручающая правдой книга.
А в чём конкретно Вы были с ним несогласны, Иван?

С уважением, Любовь из Харькова :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2011-04-08 21:03:32 ]
Шановна пані Чорнявка, не второпаю, про яку незгоду йдеться.
Щодо правдивої книги про війну маєте рацію. На жаль, ті, хто міг би написати її, більшістю вже безмовні.
А вигадувати щось своє мені не до вподоби. Пишу те, що почув чи пережив сам. Одразу видно, що не письменник.
З повагою та подякою за увагу до моїх опусів.
Іван Потьомкін з Єрусалима


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2011-04-08 22:03:04 ]
Я маю на увазі ось це:
"Да не осудит мой покойный рассказчик, что почти через полвека, отделяющего меня от того памятного вечера, нарушаю свое обещание. И не только потому, что и тогда не был согласен с ним".

Мені Ваші оповідки подобаються саме своєю невигаданістю.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2011-04-08 23:10:37 ]
Як відрадно бачити, що читачі так уважно читають навіть те, на що автор не звертає увагу.
Дякую ще раз Вам, Чорнявко.
А тепер відповім: не погодився зі своїм співрозмовником, що він заборонив мені писати про це за його життя. Певен, що він був не поодинокий. Тому-то сьогоднішній читач так мало знає правди про ту страшну війну, яку чомусь названо вітчизняною, хоч була вона другою світовою.
Іван Потьомкін з Єрусалима


Іван Потьомкін з Єрусалима