ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Кока Черкаський
2026.09.05 13:20
був ліс

несправжній але ліс
були дерева кущі
непролазні хащі
дикий виноград плющ
була вереснева шипшина
були птахи зайці

Борис Костиря
2026.09.05 13:05
Спресований час у секунди, години.
Спресований дух у фортеці хвилини
Чекає надійної, світлої днини,
Аби проспівати пісні горобини.

Спресована вічність у долі секунди.
Її затискають в майстерні чи кузні.
Ми підемо точним протореним курсом.

Тетяна Левицька
2026.09.05 11:29
Ти знаєш, любий, ще живу,
якщо це можна так назвати.
Кошу жагучу кропиву
і вимітаю горе з хати.

Я ще тримаюся за тих,
хто заховав у душу втрати.
Ще є кому подать води

Ірина Вовк
2026.09.05 11:05
«ОСТАННІЙ ДЕНЬ ПОМПЕЇ: Гнів Везувію»
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)

ДІЙОВІ ОСОБИ:
Пліній Молодший – свідок катастрофи, що втілює пам'ять історії.
Марк – гордий римський патрицій, засліплений власним багатством.
Юлія – йог

Віктор Кучерук
2026.09.05 07:16
І спалахи, і гуркоти,
І гар їдкий пожеж,
А ти, життям затурканий,
Утомлено живеш.
Вздовж згарищ, межи вирвами,
Повз ці й оті пости, -
Продовжуєш настирливо
То їхати, то йти.

Артур Курдіновський
2026.09.05 04:24
Осене! До тебе простягну
Те, що написали руки втомлені.
Я почув незайману весну
У голосовому повідомленні.

Це - відлуння молодих років,
Де бажанням пахли трави скошені.
Та чому за стіл я раптом сів

Артур Курдіновський
2026.09.05 04:23
У нашій країні вбивають за мову,
У нашій країні вбивають за правду.
А світ крізь картинно опущені брови
Цінує прибутки, біткоїни, нафту.

Завжди так було - не змінилось нічого.
Нависла кривавих сторіч веремія.
Не любо своє, бо в холопів чужого

хома дідим
2026.09.04 22:44
птахи літали із криками
риби плавали мовчки
якого кричати рибі-от
для чого навіщо тощо
під водотовщею кригою
у будь-який час дня і ночі
сам би любив плисти рибою
де-небудь незаморочливо

Ольга Садкова
2026.09.04 21:47
Не помічаєш.
Повз проходиш знову.
Моя душа зривається услід,
в осінню, теплу, золоту обнову,
та раптом розбивається об лід.

І що тобі, скажи, до мого болю?
Чуже навік скалічене крило.

Іван Потьомкін
2026.09.04 21:24
Розгрішую усіх, хто нагрішив мені.
Скасовую чужі, свої борги вертаю.
Наснилося – ключі од раю маю,
Та ті ключі щодалі заховаю...
...Які ж бо заміцні закови ці земні.

Кока Черкаський
2026.09.04 18:44
поет має звичку
писати вірші
літо має звичку
пролітати непомітно
ось вчора ще був останній дзвоник
і ми ласували черешнями
а сьогодні вже причетні святкують
день шуфутінського

Мирон Шагало
2026.09.04 17:40
Запливає сонце-коло
в ранішні майстерні,
де малюються святково
небеса пастельні.

Зеленіють аж за обрій
трави мерехтливі.
Цвіркуни бриньчать хоробрі

Юрій Лазірко
2026.09.04 16:54
Ай-не-не-не,
котить пісню краями дорога,
за кибиткою курява йде,
а циганська земля десь у Бога -
тільки він добре відає де...

Ай не гріш, не гніздечко нагріте
не замінять цигану коня,

Вячеслав Руденко
2026.09.04 14:41
Бажають пристрасті музеї,
Як вітер вітру емпірею
У відгалуженнях Морфея,
Де синергічний живопліт
І міль, що припадає пилом, —
Не вдвох, не втрьох,
Можливо, дивом —
Під давнім словом незрадливим

Борис Костиря
2026.09.04 14:09
Останні помахи руки
Зими епічної, важкої,
Як покарання за гріхи.
Не вибратися нам із колій.
Спадають краплі й матюки.
Співає крига колискову.

Останні помахи зими,

Юрко Бужанин
2026.09.04 11:54
Лиш зустрілися і розійшлися –
Мимовільною вийшла стріча.
Та твій образ зі серцем зрісся –
Із розсудливістю протиріччя…

Глузд здоровий давно в ігнорі,
Він забути тебе шепоче.
Попри це, я тобою хворий,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 MADAME ИРЕН



После университета, когда по воле КГБ меня, филолога, судьба забросила в Институт проблем литья, который находился на окраине Киева, в Святошино, я брал уроки французского у мадам Ирен. Не помню ее отчества, как и того, называл ли ее кто-нибудь по имени-отчеству. Мадам Ирен – и все. Плата за уроки была символической, так как, зная, что приходил я после рабочего дня, учительница перво-наперво кормила меня и лишь потом приступала к занятиям. Большей частью это были непринужденные беседы о жизни.
Помню, как-то ранней весной, когда журавли возвращались домой и в старенький-старенький, как и сама моя учительница, домик донеслось их пронзительно печальное “кру-кру...”, мадам Ирен пригласила меня прогуляться по лесу. Потревоженные весенним ветерком, глухо перешептывались о чем-то своем высоченные сосны. Из-за их густой кроны почти не было видно неба... Я вел учительницу под руку. Идти ей было тяжело, и мы часто останавливались. В каком-то месте, где сосны как бы расступились, чтобы преподнести нам кружочек небесной лазури, мадам Ирен высвободила руку и подняла ее вверх:
-Regardez, s’il vous plait! C’est le ciel ma Nice…
Я не стал спрашивать, почему на Украине, в Киеве, вдруг оказалось небо Ниццы - южного города Франции, так как по тону, которым произнесла эту короткую фразу учительница, понял, что ей хочется именно сейчас поделиться чем-то глубоко заветным.
– Давным-давно, когда была я совсем молоденькой и грациозной, в составе балетной труппы приехала в Киев. Гастроли проходили успешно, нас постоянно засыпали цветами. Скажу вам по секрету, что не знаю как другие артисты, а балерины – страшно ревнивый народ. За лишний хлопок или там букетик мы готовы были вцепиться в горло друг дружке.
Я недоверчиво посмотрел на свою спутницу и, даже представив ее молодой, не поверил сказанному.
– Можете не верить, но так было и так наверняка будет. Без зависти и ревности искусство мертво. Ну, да не об этом я хотела рассказать. А о том, что во время гастролей за мной начал ухаживать очень симпатичный киевлянин. Не блистал он особой красотой, как мои партнеры, но покорял какой-то неподдельной душевной теплотой. Словом, мы полюбили друг друга. Да так, что по окончании гастролей я решила на какое-то время остаться в Киеве... А тут революция, гражданская война, постоянная смена властей. Так и осталась я здесь, получив вместо Франции только большую любовь и преданность Семика да еще вот этот кусочек неба Ниццы...
...Мои дорогие Филемон и Бавкида давно уже из Святошино неспешно перешли в рай. И только сейчас по отдельным фразам, будто по кусочкам смальты, я пытаюсь составить мозаику их мироощущения. Хоть об этом ни разу не говорилось, были они не просто евреями, но еще и симпатизировали Израилю, что в то время не считалось само собой разумеющимся.
Помнится, в первый день Шестидневной войны я, кажется, неодобрительно высказался о том, что Израиль, дескать, первым напал на своих соседей. Мадам Ирен по-матерински грустно-грустно так посмотрела на меня своими красивыми карими глазами и ничего не сказала. А всегда тихий и даже застенчивый онкль Семик, как мы, ученики, называли ее супруга, на сей раз не был похож на себя:
– Извините за грубость, месье, но что бы вы сделали, если бы вам вдруг закрыли задний проход?..
От неожиданности я не знал, что ответить. А дядя Семик, то ли не выдержав моей наивности, то ли от чрезмерного волнения, чтобы просто перевести дыхание, вышел во двор. Вскоре возвратился, еще раз извинился и раскрыл смысл того, что назвал “задним проходом”. Оказалось, что он имел в виду Аккабский пролив. Закрыв его, Египет просто-напросто лишал Израиль выхода в Красное море и дальше – в Индийский океан. Этим, а еще и неоправданной концентрацией армейских подразделений на всех границах и вынуждено было еврейское государство первым начать боевые действия, уничтожив сразу же практически всю авиацию своих недругов. Как говорится, лучший способ защиты – нападение. А после этого мадам Ирен и Семик прочитали мне такую лекцию об Израиле, о сионизме, что куда там многим нынешним работникам Сохнута. И если моя семья сейчас здесь, в Эрец Исраэль, то это и заслуга скромной четы из Святошино. Да будет память о них благословенна!






      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-04-08 21:10:12
Переглядів сторінки твору 1401
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.055 / 5.63)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.247 / 5.87)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.759
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2026.09.05 08:21
Автор у цю хвилину відсутній