Буваю я різна - нестримно-сліпуча,
Чи тиха ріка, що приборкала хвилі,
Осяяна щастям, долаюча кручі,
Чи птаха самотня, що крила втомила.

Буває, що серце у грудях схолоне,
Вітрами недолі на шмаття порване,
За мить - заіскриться душа, наче промінь,
Що з висі прорвався крізь морок й тумани.

Буває, не вмію скінчить розпочате,
Зриваюсь у відчай, як прірву глибоку.
Та вчуся щодень я образи прощати,
Із болю і зрад виносити уроки.

Я надто чуттєва і несамовита,
За голосом серця іду, як по грані.
Я милостей в долі не вмію просити
І часто собі заподіюю рани.

Не вмію ходити протореним шляхом,
Нікому скорити мій дух не під силу.
Я дихаю волею, наче та птаха,
І часто кажу собі - "Боже, я вільна!".

Залюблена в небо, у прагненні лету,
Бажаючи гніву і смутку позбутись,
Із серцем гарячим, душею поета,
В одвічних шуканнях найвищої суті...
8.04.2011р.