Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.25
08:15
То ніж у серце, то плювок у спину!
По правій б'ють, підстав і ліву. Доти
мовчиш і терпиш гніт ти не людина —
істота.
Ти — генетичний робот не інакше,
і не зважай на те, що серце чуйне
від болісної ніжності заплаче
По правій б'ють, підстав і ліву. Доти
мовчиш і терпиш гніт ти не людина —
істота.
Ти — генетичний робот не інакше,
і не зважай на те, що серце чуйне
від болісної ніжності заплаче
2026.02.24
22:40
Цей місяць лютий, він такий важкий.
Болять його події ще з майдану.
Кровлять його натоптані стежки:
Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
В канві слідів оплакано-гірких.
Короткий днями, тягнеться між дат
За роком рік все той же місяць лютий...
Болять його події ще з майдану.
Кровлять його натоптані стежки:
Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
В канві слідів оплакано-гірких.
Короткий днями, тягнеться між дат
За роком рік все той же місяць лютий...
2026.02.24
21:49
Зачепилось сонце за верхівку клена,
тріпотало сяйвом у тенетах віт
і тяглось промінням з-за гілля до мене,
помогти благало злинути в зеніт.
Я закляк в задумі: що мені робити?
Хоч бери сокиру і рубай той клен...
Та повіяв вітер, захитались віти,
тріпотало сяйвом у тенетах віт
і тяглось промінням з-за гілля до мене,
помогти благало злинути в зеніт.
Я закляк в задумі: що мені робити?
Хоч бери сокиру і рубай той клен...
Та повіяв вітер, захитались віти,
2026.02.24
19:33
Не йде із пам’яті мале оте хлоп’я –
Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало
Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало
2026.02.24
18:35
Розквітла троянда красива,
І сонечко світить палке!
Не треба нам тут негативу,
Тож геть все мінорне й гірке!
Цю темряву, сум і химери
Готові здолати? Авжеж!
Скасуймо сонети Бодлера
І сонечко світить палке!
Не треба нам тут негативу,
Тож геть все мінорне й гірке!
Цю темряву, сум і химери
Готові здолати? Авжеж!
Скасуймо сонети Бодлера
2026.02.24
14:08
Хоч топить ніч квапливо
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
2026.02.24
13:53
Одного разу кілька раз
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
2026.02.24
13:09
Я одинокий менестрель
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
2026.02.24
12:50
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
2026.02.24
12:13
На узліссі часу, де весна цілує холодні шрами землі,
Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж
Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж
2026.02.24
11:28
Відбудеться повернення по колу
До форм старих, сонетів і октав.
І мадригал воскресне, що ніколи
Свою величність, гордість не втрачав.
Те, що було банальним і затертим,
Відродиться у виявах нових.
Старі метафори, від холоду затерплі,
До форм старих, сонетів і октав.
І мадригал воскресне, що ніколи
Свою величність, гордість не втрачав.
Те, що було банальним і затертим,
Відродиться у виявах нових.
Старі метафори, від холоду затерплі,
2026.02.24
05:30
Плач, бейбі
Плач, маленький
Ось ти і вдома
Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе
Плач, маленький
Ось ти і вдома
Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе
2026.02.23
23:31
У ЛЮТОГО знайшлась відрада,
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
2026.02.23
21:19
Чи матюкаюсь я? Так, але нині рідше, а ось в старі часи ого-го! Згадав, дай, думаю, в кілька слів про красивий матючок...
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
2026.02.23
17:04
Уперто нас минає брудершафт.
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
2026.02.23
16:41
Над рікою, що зветься Турбота
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Вадя Ротор (1986) /
Проза
Вибрати не можна тільки Батьківщину...
Контекст :
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Вибрати не можна тільки Батьківщину...
Жив собі в Україні чоловік. Був праведним, порядним, чесним, богобоязливим; всім допомагав, нікого не лишав у біді; хто звертався до нього, завжди міг розраховувати на безкорисливу поміч. І, як годиться, після смерті така світла душа потрапила до раю, де зустрілась із Всевишнім.
- Бачив Я усі твої діяння, - мовив Бог до неї, - за них віддячу тобі добре. Ти повернешся на Землю виконувать нове Моє завдання. Лиш найкращі повертаються назад – ти опинивсь у їхньому числі. Дозволь зробити ще один подарунок – право вибору. Ось вона, Земля, - вказав дужою, всемогутньою рукою на блакитну кулю. – Вибирай, де хочеш народитись.
Сіла душа на хмаринку, поглянула на творіння Господнє та й замислилася. Творець підсів до неї та спитав:
- Що, не придумаєш ніяк, де б краще народитись? Може, знову в Україні?
- Ні. Годі з мене. Вдосталь натерпівсь я злигоднів. Усе життя прожив у бідності, думаючи не про себе, а про інших. Усім робив добро, нехтуючи собою. Бідував, голодував. Не хочу, щоб усе повторилося знову. Краще в Монако. Там тепло, грошей вистачає. Хоч попробую, як то – жити на широку ногу?
- Вибачай. Монако – замала країна. Всіх, кого міг, Я туди вже влаштував. Вакансій не лишилося.
- Тоді в Америку, - замріяно всміхнулася душа. - Буду ковбоєм, гасатиму на конях, носитиму круті джинси, стрілятиму з пістолетів, їстиму гамбургери...
- Що я чую?! – здивувався Прабатько. - Невже це слова полум’яного патріота, яким ти був за життя? Чого відхрещуєшся від своєї Батьківщини, від культури української, яку так ніжно плекав?
- Бути патріотом України – то невдячна справа, все одно що бути камікадзе. Проклята земля.
- Чому проклята? – заперечив Першотворець. - Родючі ґрунти, талановите населення зі світлими головами та золотими руками.
- І ганебна доля. Татаро-монголи спустошували цю землю, її захоплювали то поляки, то литовці, то росіяни. Ми натерпілися війн, голодоморів, злигоднів, Сталінських репресій, а тепер і цей Чорнобиль... У кожного народу на небосхилі є своя зірка, й українська зоря згасає.
- Ти покликаний її запалити, переломити становище, підняти з попелу українську державність, її мову, культуру. А в Америці все добре, там відроджувати нема чого, ти проживеш там марне, бездіяльне життя. Чи цього ти хочеш? Я зробив для тебе виняток – дав право вибору. Але маючи права, ти повинен знати свої обов’язки, й бачачи, що твій вибір завідомо хибний, Я не можу не втрутитися.
- Ну гаразд. Тоді пошли мене в Зімбабве, в Африку. Там дійсно є що піднімати з попелу.
- Але ж у Зімбабве голод, люди мруть від укусів змій та комах, від різних тропічних хвороб. Там у диких племенах нелюдські закони. Знаючи тебе, кажу з певністю – ти не виживеш у тій країні. Ну то що? Вирішуй.
Душа почесала потилицю, махнула рукою та й сказала:
- Еххх, так і бути! Посилай мене в Україну...
Київ; 5 грудня 2003
www.vadiarotor.tv/writings_lyrics.htm
- Бачив Я усі твої діяння, - мовив Бог до неї, - за них віддячу тобі добре. Ти повернешся на Землю виконувать нове Моє завдання. Лиш найкращі повертаються назад – ти опинивсь у їхньому числі. Дозволь зробити ще один подарунок – право вибору. Ось вона, Земля, - вказав дужою, всемогутньою рукою на блакитну кулю. – Вибирай, де хочеш народитись.
Сіла душа на хмаринку, поглянула на творіння Господнє та й замислилася. Творець підсів до неї та спитав:
- Що, не придумаєш ніяк, де б краще народитись? Може, знову в Україні?
- Ні. Годі з мене. Вдосталь натерпівсь я злигоднів. Усе життя прожив у бідності, думаючи не про себе, а про інших. Усім робив добро, нехтуючи собою. Бідував, голодував. Не хочу, щоб усе повторилося знову. Краще в Монако. Там тепло, грошей вистачає. Хоч попробую, як то – жити на широку ногу?
- Вибачай. Монако – замала країна. Всіх, кого міг, Я туди вже влаштував. Вакансій не лишилося.
- Тоді в Америку, - замріяно всміхнулася душа. - Буду ковбоєм, гасатиму на конях, носитиму круті джинси, стрілятиму з пістолетів, їстиму гамбургери...
- Що я чую?! – здивувався Прабатько. - Невже це слова полум’яного патріота, яким ти був за життя? Чого відхрещуєшся від своєї Батьківщини, від культури української, яку так ніжно плекав?
- Бути патріотом України – то невдячна справа, все одно що бути камікадзе. Проклята земля.
- Чому проклята? – заперечив Першотворець. - Родючі ґрунти, талановите населення зі світлими головами та золотими руками.
- І ганебна доля. Татаро-монголи спустошували цю землю, її захоплювали то поляки, то литовці, то росіяни. Ми натерпілися війн, голодоморів, злигоднів, Сталінських репресій, а тепер і цей Чорнобиль... У кожного народу на небосхилі є своя зірка, й українська зоря згасає.
- Ти покликаний її запалити, переломити становище, підняти з попелу українську державність, її мову, культуру. А в Америці все добре, там відроджувати нема чого, ти проживеш там марне, бездіяльне життя. Чи цього ти хочеш? Я зробив для тебе виняток – дав право вибору. Але маючи права, ти повинен знати свої обов’язки, й бачачи, що твій вибір завідомо хибний, Я не можу не втрутитися.
- Ну гаразд. Тоді пошли мене в Зімбабве, в Африку. Там дійсно є що піднімати з попелу.
- Але ж у Зімбабве голод, люди мруть від укусів змій та комах, від різних тропічних хвороб. Там у диких племенах нелюдські закони. Знаючи тебе, кажу з певністю – ти не виживеш у тій країні. Ну то що? Вирішуй.
Душа почесала потилицю, махнула рукою та й сказала:
- Еххх, так і бути! Посилай мене в Україну...
Київ; 5 грудня 2003
www.vadiarotor.tv/writings_lyrics.htm
Контекст :
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
