Жив собі в Україні чоловік. Був праведним, порядним, чесним, богобоязливим; всім допомагав, нікого не лишав у біді; хто звертався до нього, завжди міг розраховувати на безкорисливу поміч. І, як годиться, після смерті така світла душа потрапила до раю, де зустрілась із Всевишнім.

- Бачив Я усі твої діяння, - мовив Бог до неї, - за них віддячу тобі добре. Ти повернешся на Землю виконувать нове Моє завдання. Лиш найкращі повертаються назад – ти опинивсь у їхньому числі. Дозволь зробити ще один подарунок – право вибору. Ось вона, Земля, - вказав дужою, всемогутньою рукою на блакитну кулю. – Вибирай, де хочеш народитись.

Сіла душа на хмаринку, поглянула на творіння Господнє та й замислилася. Творець підсів до неї та спитав:

- Що, не придумаєш ніяк, де б краще народитись? Може, знову в Україні?

- Ні. Годі з мене. Вдосталь натерпівсь я злигоднів. Усе життя прожив у бідності, думаючи не про себе, а про інших. Усім робив добро, нехтуючи собою. Бідував, голодував. Не хочу, щоб усе повторилося знову. Краще в Монако. Там тепло, грошей вистачає. Хоч попробую, як то – жити на широку ногу?

- Вибачай. Монако – замала країна. Всіх, кого міг, Я туди вже влаштував. Вакансій не лишилося.

- Тоді в Америку, - замріяно всміхнулася душа. - Буду ковбоєм, гасатиму на конях, носитиму круті джинси, стрілятиму з пістолетів, їстиму гамбургери...

- Що я чую?! – здивувався Прабатько. - Невже це слова полум’яного патріота, яким ти був за життя? Чого відхрещуєшся від своєї Батьківщини, від культури української, яку так ніжно плекав?

- Бути патріотом України – то невдячна справа, все одно що бути камікадзе. Проклята земля.

- Чому проклята? – заперечив Першотворець. - Родючі ґрунти, талановите населення зі світлими головами та золотими руками.

- І ганебна доля. Татаро-монголи спустошували цю землю, її захоплювали то поляки, то литовці, то росіяни. Ми натерпілися війн, голодоморів, злигоднів, Сталінських репресій, а тепер і цей Чорнобиль... У кожного народу на небосхилі є своя зірка, й українська зоря згасає.

- Ти покликаний її запалити, переломити становище, підняти з попелу українську державність, її мову, культуру. А в Америці все добре, там відроджувати нема чого, ти проживеш там марне, бездіяльне життя. Чи цього ти хочеш? Я зробив для тебе виняток – дав право вибору. Але маючи права, ти повинен знати свої обов’язки, й бачачи, що твій вибір завідомо хибний, Я не можу не втрутитися.

- Ну гаразд. Тоді пошли мене в Зімбабве, в Африку. Там дійсно є що піднімати з попелу.

- Але ж у Зімбабве голод, люди мруть від укусів змій та комах, від різних тропічних хвороб. Там у диких племенах нелюдські закони. Знаючи тебе, кажу з певністю – ти не виживеш у тій країні. Ну то що? Вирішуй.

Душа почесала потилицю, махнула рукою та й сказала:

- Еххх, так і бути! Посилай мене в Україну...

Київ; 5 грудня 2003
www.vadiarotor.tv/writings_lyrics.htm