Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.22
16:30
Вже за фіранками минуле —
як бути далі, я не знаю.
Здається, й досі не збагнула,
що більше пролісків немає.
Ділю думки на «до» і «після»,
і посипаю сіллю рану.
На струнах серця, наче пісня,
як бути далі, я не знаю.
Здається, й досі не збагнула,
що більше пролісків немає.
Ділю думки на «до» і «після»,
і посипаю сіллю рану.
На струнах серця, наче пісня,
2026.04.22
15:20
Такі дощі тотальні і вселенські
Охоплюють із флангів, як орда.
Вони відкриють манускрипти древні,
В яких перегорить свята біда.
А на гілках повиснуть одкровення,
Як вищі і непізнані знамення.
Дощі відкриють невідомі суті,
Охоплюють із флангів, як орда.
Вони відкриють манускрипти древні,
В яких перегорить свята біда.
А на гілках повиснуть одкровення,
Як вищі і непізнані знамення.
Дощі відкриють невідомі суті,
2026.04.22
14:43
Співають пісень вовки,
Надривне нічне сопрано.
Дається зима взнаки,
Радіє весна зарано.
Доходять і до 5-ти,
Буває, нічні морози.
Вона не спішить прийти
З теплом весняної дози.
Надривне нічне сопрано.
Дається зима взнаки,
Радіє весна зарано.
Доходять і до 5-ти,
Буває, нічні морози.
Вона не спішить прийти
З теплом весняної дози.
2026.04.22
07:45
Л.Давидович (1900-1986), В.Драгунський (1913-1972)
Мчать ялинки, мчать галяви,
місяць в озеро пірна.
Гарно так на верхній лаві
край відкритого вікна!
Нічка за вікном чорніє,
Мчать ялинки, мчать галяви,
місяць в озеро пірна.
Гарно так на верхній лаві
край відкритого вікна!
Нічка за вікном чорніє,
2026.04.22
05:29
На теплих крилах весняних вітрів
Ключ журавлиний звично прилетів
І на болоті ось уже курличе
Щодня невпинно зграя мандрівнича.
Гучне звучання повних голосів
Тепер не змовкне до осінніх днів,
А потім самозахист знов покличе
Птахів кудись за наше п
Ключ журавлиний звично прилетів
І на болоті ось уже курличе
Щодня невпинно зграя мандрівнича.
Гучне звучання повних голосів
Тепер не змовкне до осінніх днів,
А потім самозахист знов покличе
Птахів кудись за наше п
2026.04.21
22:19
що тут вигадувати що ліпити
у порожнечі між байдужих стін
і то не гобіти були а брити
казав тобі а ти скривилася при цім
тебе цікавить щось просте і зрозуміле
поплакати чи посміятися собі
і речі що тебе наразі оточили
чи уточнили · всі вони аби
у порожнечі між байдужих стін
і то не гобіти були а брити
казав тобі а ти скривилася при цім
тебе цікавить щось просте і зрозуміле
поплакати чи посміятися собі
і речі що тебе наразі оточили
чи уточнили · всі вони аби
2026.04.21
21:35
А ти ж казав мені: «Не плач,
не бідкайся, все добре буде...»
Та смерті чорної палаш*
встромився гостряком у груди.
Не вберегли ні Бог, ні я,
ні ті, що теж добра бажали.
Без тебе, сонечко, ніяк
не бідкайся, все добре буде...»
Та смерті чорної палаш*
встромився гостряком у груди.
Не вберегли ні Бог, ні я,
ні ті, що теж добра бажали.
Без тебе, сонечко, ніяк
2026.04.21
16:09
Покотилась крашанка до самого неба,
І яскравим місяцем дивиться на тебе.
"Віруєш? Не віруєш?" — боюся спитати,
Темнооку тишу щоби не злякати.
Сяє Луна у Всесвіті, а навколо зорі —
Крашанки яскраві в небі неозорім.
Скоро прийде раночок. В кошик В
І яскравим місяцем дивиться на тебе.
"Віруєш? Не віруєш?" — боюся спитати,
Темнооку тишу щоби не злякати.
Сяє Луна у Всесвіті, а навколо зорі —
Крашанки яскраві в небі неозорім.
Скоро прийде раночок. В кошик В
2026.04.21
14:09
Листок зелений завітав у хату,
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.
2026.04.21
13:50
Людям справді великим манія величі ні до чого.
Завдяки розвою філософії людство позбулося найкращих ілюзій.
Не зазнавши гіркоти поразок, не відчуєш смаку перемог.
Дика природа надто чутлива до диких звичаїв.
Коли відчуваєш листопад у квітні –
2026.04.21
12:01
Один видатний поет якось зауважив: справжній вірш це такий, де кожен рядок - вірш. Гадаю, не варто забирати літр крові, іноді досить й однієї краплі. Скажімо, достатньо 123-секундної композиції «Yesterday», щоб зрозуміти, якого рівня музикант перед вами…
2026.04.21
11:38
Живу, не марную ні грошей, ні часу,
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.
ІІ
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.
ІІ
2026.04.21
08:53
Голуб мене долонями, як вогку глину
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється
Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється
Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен
2026.04.21
05:57
Ні людини, ні собаки,
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.
2026.04.20
20:28
Бігти, наче за тобою гнались,
Щоб успіти там, де вже не встиг -
І застав би, може, сніжну навись,
Вісницю потеплень і відлиг.
Це була зима грудневих тижнів
З мороком сердечних потрясінь,
Гірша, ніж усі позаторішні,
Щоб успіти там, де вже не встиг -
І застав би, може, сніжну навись,
Вісницю потеплень і відлиг.
Це була зима грудневих тижнів
З мороком сердечних потрясінь,
Гірша, ніж усі позаторішні,
2026.04.20
20:16
Під очеретом хата зустрічала
Свічу вечірню, місяць ночі.
Здавалося, доволі в неї часу,
І не лякали поторочі.
Рожеві абрикоси обіймали
Тим цвітом, що пахтів сміливо.
Пережила старенька вже чимало.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Свічу вечірню, місяць ночі.
Здавалося, доволі в неї часу,
І не лякали поторочі.
Рожеві абрикоси обіймали
Тим цвітом, що пахтів сміливо.
Пережила старенька вже чимало.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
НЕУДОБНО ПЕРЕД КЛАССИКОМ
С той минуты, как впервые довелось услышать о Михаиле Кронидовиче Хуски¬вадзе, я только и мечтал: “Буду во Львове и обязательно встречусь с этим поис¬ти¬не легендарным человеком“. Дело в том, что без кисти правой руки, потерянной в годы Великой Отечественной войны, он стал мастером спорта не только по стрельбе из пистолета, что, впрочем, как-то объяснимо, но и одним из первых в советском спорте освоил лук и создал свою школу. Из нее вышла серебряный призер Токийской олим¬пи¬ады Валентина Ковпан и еще полтора десятка мастеров спорта международного класса.
По опыту я знал, как дорожат тренеры вниманием журналистов. Ведь чаще всего об их работе вспоминают только после блестящего выступления того или другого ученика. Да и то вскользь. И вот впервые на просьбу встретиться услышал:
– Как гость – приходите, но забудьте, что вы – журналист.
Памятуя, что будущий мой собеседник – человек с непростым характером, я не стал расспрашивать, что и почему, а согласился с его требованием.
Принял меня Михаил Кронидович со ставшим уже расхожей фразой грузинским радушием и хлебосольством. Чего только не было на огромном столе!.. Создавалось впечатление, что вот-вот появятся и другие гости. Но в течение всего пиршества за столом я сидел только в компании милых хозяев. И, видимо, к удовольствию Хускивадзе, ни словом не обмолвился о спорте, смутно предчувствуя, что он сам заговорит об этом.
После застолья хозяин предложил прогуляться. Я не спрашивал, куда мы направляемся, но почему-то был уверен, что в конце концов непременно окажемся на стрельбище. Так оно и вышло. И только там Михаил Кронидович раскрыл тайну своего неприятия журналистов. Оказалось, что в очерке о нем ” какой-то писака” приписал ему одного из ведущих стрелков Украины, которого он, Хускивадзе, не тренировал.
– Понимаете, – сетовал Михаил Кронидович, – этот лучник – единственный у моего коллеги. И тот, не спросив меня, как это произошло, где только может, говорит, будто я умышленно обокрал его...
Эту историю из своего журналистского прошлого я вспомнил, когда пришел на чествование лауреатов конкурса поэтов и переводчиков, который проводил Дом наследия Ури Цви Гринберга.
Но прежде хотелось бы рассказать, как я попал в число конкурсантов. Иначе как чудом назвать это нельзя. Ведь конкурс был объявлен как русскоязычный. А я и стихи писал, и переводил только на украинский язык. О чем и сообщил организаторам. На что сразу же получил отказ. Дескать, в жюри конкурса никто не владеет украинским. Можно (да, наверное, и нужно) было согласиться, но я решил по-другому.
– Послушайте, – сказал я, – когда Геуле Коэн вручали медаль Жаботинского, я читал свои переводы Ури Цви Гринберга, и ей они, кажется, понравились...
– Ну, что ж, – донеслось в ответ после короткой паузы, – мы посоветуемся с Геулой.
Через несколько дней я вновь позвонил и получил согласие на участие в конкурсе в обеих номинациях.
И вот сегодня я иду в Дом Ури Цви Гринберга уже как лауреат. Хочется увидеть своими глазами, что напечатали из моих переводов в специальном сборнике. Открываю его – и глазам не верю: мое стихотворение...
Вместо радости – досада. Поди знай, что читатель не воспримет эту ошибку издателей за мое желание погреться в лучах славы классика израильской литературы. И такой понятной стала мне в эту минуту горечь моего львовского знакомого Михаила Кронидовича Хускивадзе.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
НЕУДОБНО ПЕРЕД КЛАССИКОМ
С той минуты, как впервые довелось услышать о Михаиле Кронидовиче Хуски¬вадзе, я только и мечтал: “Буду во Львове и обязательно встречусь с этим поис¬ти¬не легендарным человеком“. Дело в том, что без кисти правой руки, потерянной в годы Великой Отечественной войны, он стал мастером спорта не только по стрельбе из пистолета, что, впрочем, как-то объяснимо, но и одним из первых в советском спорте освоил лук и создал свою школу. Из нее вышла серебряный призер Токийской олим¬пи¬ады Валентина Ковпан и еще полтора десятка мастеров спорта международного класса.
По опыту я знал, как дорожат тренеры вниманием журналистов. Ведь чаще всего об их работе вспоминают только после блестящего выступления того или другого ученика. Да и то вскользь. И вот впервые на просьбу встретиться услышал:
– Как гость – приходите, но забудьте, что вы – журналист.
Памятуя, что будущий мой собеседник – человек с непростым характером, я не стал расспрашивать, что и почему, а согласился с его требованием.
Принял меня Михаил Кронидович со ставшим уже расхожей фразой грузинским радушием и хлебосольством. Чего только не было на огромном столе!.. Создавалось впечатление, что вот-вот появятся и другие гости. Но в течение всего пиршества за столом я сидел только в компании милых хозяев. И, видимо, к удовольствию Хускивадзе, ни словом не обмолвился о спорте, смутно предчувствуя, что он сам заговорит об этом.
После застолья хозяин предложил прогуляться. Я не спрашивал, куда мы направляемся, но почему-то был уверен, что в конце концов непременно окажемся на стрельбище. Так оно и вышло. И только там Михаил Кронидович раскрыл тайну своего неприятия журналистов. Оказалось, что в очерке о нем ” какой-то писака” приписал ему одного из ведущих стрелков Украины, которого он, Хускивадзе, не тренировал.
– Понимаете, – сетовал Михаил Кронидович, – этот лучник – единственный у моего коллеги. И тот, не спросив меня, как это произошло, где только может, говорит, будто я умышленно обокрал его...
Эту историю из своего журналистского прошлого я вспомнил, когда пришел на чествование лауреатов конкурса поэтов и переводчиков, который проводил Дом наследия Ури Цви Гринберга.
Но прежде хотелось бы рассказать, как я попал в число конкурсантов. Иначе как чудом назвать это нельзя. Ведь конкурс был объявлен как русскоязычный. А я и стихи писал, и переводил только на украинский язык. О чем и сообщил организаторам. На что сразу же получил отказ. Дескать, в жюри конкурса никто не владеет украинским. Можно (да, наверное, и нужно) было согласиться, но я решил по-другому.
– Послушайте, – сказал я, – когда Геуле Коэн вручали медаль Жаботинского, я читал свои переводы Ури Цви Гринберга, и ей они, кажется, понравились...
– Ну, что ж, – донеслось в ответ после короткой паузы, – мы посоветуемся с Геулой.
Через несколько дней я вновь позвонил и получил согласие на участие в конкурсе в обеих номинациях.
И вот сегодня я иду в Дом Ури Цви Гринберга уже как лауреат. Хочется увидеть своими глазами, что напечатали из моих переводов в специальном сборнике. Открываю его – и глазам не верю: мое стихотворение...
Вместо радости – досада. Поди знай, что читатель не воспримет эту ошибку издателей за мое желание погреться в лучах славы классика израильской литературы. И такой понятной стала мне в эту минуту горечь моего львовского знакомого Михаила Кронидовича Хускивадзе.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
