Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.20
20:08
Здається іншим світ під жовтим листям.
Коли імлисто
у тихім плачі
старі невдачі
спадають мрякою з будинків та дерев,
він виглядає, начебто завмер.
Без літніх барв у сирості холодній
згорнувся кволо
Коли імлисто
у тихім плачі
старі невдачі
спадають мрякою з будинків та дерев,
він виглядає, начебто завмер.
Без літніх барв у сирості холодній
згорнувся кволо
2026.10.20
17:07
Як тут чарівно, мамо, як чарівно,
У жовте листя увібралася царівна!
Кленовий лист, тонкі вербові віти,
Вільха і буки прагнуть золотіти.
Краплини срібла на багрянім листі,
Думки прозорі, стишені і чисті...
Мережки хмар - тендітне павутиння,
І павучк
У жовте листя увібралася царівна!
Кленовий лист, тонкі вербові віти,
Вільха і буки прагнуть золотіти.
Краплини срібла на багрянім листі,
Думки прозорі, стишені і чисті...
Мережки хмар - тендітне павутиння,
І павучк
2026.10.20
16:18
Густий туман укутав перехрестя,
Сховав орієнтири і шляхи.
Чи зможеш ти дійти до Евресту
І подолати всі свої страхи?
Не видно далі аніж на пів кроку.
Праворуч і ліворуч є межа.
Туман розлив відвагу. Змокнув?
Сховав орієнтири і шляхи.
Чи зможеш ти дійти до Евресту
І подолати всі свої страхи?
Не видно далі аніж на пів кроку.
Праворуч і ліворуч є межа.
Туман розлив відвагу. Змокнув?
2026.10.20
14:05
Підійде понеділок, і для битви
Здійматися напружено пора.
Запеклим бути в боротьбі й молитві.
Під натиском розсиплеться гора.
У круговерті боротьби і смутку,
Тріумфів, катаклізмів і невдач,
У круговерті радощів і муки
Заглянь у серце, зрозумій, про
Здійматися напружено пора.
Запеклим бути в боротьбі й молитві.
Під натиском розсиплеться гора.
У круговерті боротьби і смутку,
Тріумфів, катаклізмів і невдач,
У круговерті радощів і муки
Заглянь у серце, зрозумій, про
2026.10.20
13:54
Струмки зі сліз і дзвоники із ружі,
Престол повітряний, сезон стрімких річок
Супротив простору над дзеркалом калюжі
Смарагдове чіпляє на гачок,
Аби ловити в невідомий день
Осінній дощ наметом мізерабля,
За словом лізе до масних кишень,
Граблі шукає
Престол повітряний, сезон стрімких річок
Супротив простору над дзеркалом калюжі
Смарагдове чіпляє на гачок,
Аби ловити в невідомий день
Осінній дощ наметом мізерабля,
За словом лізе до масних кишень,
Граблі шукає
2026.10.20
10:36
Не зліть Україну,
ви – держиморди!
Подавитесь кров’ю
своєї породи…
Землі захотілось? –
в землі нажеретесь.
В чию таку милість
Вкраїною претесь?
ви – держиморди!
Подавитесь кров’ю
своєї породи…
Землі захотілось? –
в землі нажеретесь.
В чию таку милість
Вкраїною претесь?
2026.10.20
06:53
Уночі, задумою обнятий,
Через скло вглядаючись у тьму,
Починаю сам себе питати:
Де, коли, навіщо і чому?
Де зникають на світанні зорі?
І коли не буде бігти час?
І навіщо в світі стільки горя
І чому знаходить лихо нас?
Через скло вглядаючись у тьму,
Починаю сам себе питати:
Де, коли, навіщо і чому?
Де зникають на світанні зорі?
І коли не буде бігти час?
І навіщо в світі стільки горя
І чому знаходить лихо нас?
2026.10.20
03:39
Майбутнє нібито належить молодим, але вирішують долі світу чомусь-то старі маразматики.
Взимку страшні не так морози, як відморозки.
Диктатора від серійного вбивці відрізняють лише масштаби злодіянь.
Питання влади в Україні для декого набагато ва
2026.10.20
00:14
могли би стрітися класично
все за програмою курити пити і т. д.
у цій ледь індивідуальній притчі
ніхто нікого особливо не зведе
немає жодних таємниць
є недомовленість і таємничість
па-де-труа не зовсім па-де-де
ця таємничість
все за програмою курити пити і т. д.
у цій ледь індивідуальній притчі
ніхто нікого особливо не зведе
немає жодних таємниць
є недомовленість і таємничість
па-де-труа не зовсім па-де-де
ця таємничість
2026.10.19
13:58
Я в море заходжу, у розум кипучий
Для вищого смислу і вічних благань.
Заходжу у задум потужний, сліпучий,
У поле безмежне надсадних волань.
Візьму у долоні солоні печалі,
Солоні розлуки, солоні гріхи.
В цю мить у затоці невтомно кричали
Для вищого смислу і вічних благань.
Заходжу у задум потужний, сліпучий,
У поле безмежне надсадних волань.
Візьму у долоні солоні печалі,
Солоні розлуки, солоні гріхи.
В цю мить у затоці невтомно кричали
2026.10.19
13:54
З дев'ятого поверху зрію нову
тутешньої днини картину барвисту.
Дощ срібними згардами та падолистом
оздоблює зеленкувату траву.
Так дивно, бо літо, здається, стекло
іржавою хною по спраглій землиці,
а квіти буяють, соснові ялиці
тутешньої днини картину барвисту.
Дощ срібними згардами та падолистом
оздоблює зеленкувату траву.
Так дивно, бо літо, здається, стекло
іржавою хною по спраглій землиці,
а квіти буяють, соснові ялиці
2026.10.19
13:25
Палісандрами прикрашений,
За часів доби гнітючої,
До прихованого простору
Віднеси мій барельєф!
Там співати стану голосно
Міфи давнього блискучого
Для забутого півострова —
За часів доби гнітючої,
До прихованого простору
Віднеси мій барельєф!
Там співати стану голосно
Міфи давнього блискучого
Для забутого півострова —
2026.10.19
06:54
В темінь вгорнувшись поволі,
Сонце заплющило очі
І уляглося охоче
Поміж житами край поля.
Ніч опустила завісу
Соснам високим під ноги,
Щоби не йшли на дорогу
Тіні всілякі із лісу.
Сонце заплющило очі
І уляглося охоче
Поміж житами край поля.
Ніч опустила завісу
Соснам високим під ноги,
Щоби не йшли на дорогу
Тіні всілякі із лісу.
2026.10.18
23:47
околиця бозна-яких років
дім на околиці
що переслідує вві сні
відвідувачі-тіні
їх розмови чудернацькі
і що насправді знаєш ти
і що потрібно знати
немов поет що твердить
дім на околиці
що переслідує вві сні
відвідувачі-тіні
їх розмови чудернацькі
і що насправді знаєш ти
і що потрібно знати
немов поет що твердить
2026.10.18
22:44
Хтось любить пити каву,
Хтось любить їсти суп,
Хтось полюбляє бутерброди,
А хтось без хліба ковбасу.
А я люблю з дитинства-
Ви тільки не впадіть-
З'їдаю я щоранку
Хтось любить їсти суп,
Хтось полюбляє бутерброди,
А хтось без хліба ковбасу.
А я люблю з дитинства-
Ви тільки не впадіть-
З'їдаю я щоранку
2026.10.18
20:15
Поезіє, сонце моє оранжове!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриє тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником…
17 жовтня одному із найяскравіших поетів-шістдесятників, блискучому кіносценаристу і перекладачу, драматургу, громадському діячу й політику вип
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
НЕУДОБНО ПЕРЕД КЛАССИКОМ
С той минуты, как впервые довелось услышать о Михаиле Кронидовиче Хуски¬вадзе, я только и мечтал: “Буду во Львове и обязательно встречусь с этим поис¬ти¬не легендарным человеком“. Дело в том, что без кисти правой руки, потерянной в годы Великой Отечественной войны, он стал мастером спорта не только по стрельбе из пистолета, что, впрочем, как-то объяснимо, но и одним из первых в советском спорте освоил лук и создал свою школу. Из нее вышла серебряный призер Токийской олим¬пи¬ады Валентина Ковпан и еще полтора десятка мастеров спорта международного класса.
По опыту я знал, как дорожат тренеры вниманием журналистов. Ведь чаще всего об их работе вспоминают только после блестящего выступления того или другого ученика. Да и то вскользь. И вот впервые на просьбу встретиться услышал:
– Как гость – приходите, но забудьте, что вы – журналист.
Памятуя, что будущий мой собеседник – человек с непростым характером, я не стал расспрашивать, что и почему, а согласился с его требованием.
Принял меня Михаил Кронидович со ставшим уже расхожей фразой грузинским радушием и хлебосольством. Чего только не было на огромном столе!.. Создавалось впечатление, что вот-вот появятся и другие гости. Но в течение всего пиршества за столом я сидел только в компании милых хозяев. И, видимо, к удовольствию Хускивадзе, ни словом не обмолвился о спорте, смутно предчувствуя, что он сам заговорит об этом.
После застолья хозяин предложил прогуляться. Я не спрашивал, куда мы направляемся, но почему-то был уверен, что в конце концов непременно окажемся на стрельбище. Так оно и вышло. И только там Михаил Кронидович раскрыл тайну своего неприятия журналистов. Оказалось, что в очерке о нем ” какой-то писака” приписал ему одного из ведущих стрелков Украины, которого он, Хускивадзе, не тренировал.
– Понимаете, – сетовал Михаил Кронидович, – этот лучник – единственный у моего коллеги. И тот, не спросив меня, как это произошло, где только может, говорит, будто я умышленно обокрал его...
Эту историю из своего журналистского прошлого я вспомнил, когда пришел на чествование лауреатов конкурса поэтов и переводчиков, который проводил Дом наследия Ури Цви Гринберга.
Но прежде хотелось бы рассказать, как я попал в число конкурсантов. Иначе как чудом назвать это нельзя. Ведь конкурс был объявлен как русскоязычный. А я и стихи писал, и переводил только на украинский язык. О чем и сообщил организаторам. На что сразу же получил отказ. Дескать, в жюри конкурса никто не владеет украинским. Можно (да, наверное, и нужно) было согласиться, но я решил по-другому.
– Послушайте, – сказал я, – когда Геуле Коэн вручали медаль Жаботинского, я читал свои переводы Ури Цви Гринберга, и ей они, кажется, понравились...
– Ну, что ж, – донеслось в ответ после короткой паузы, – мы посоветуемся с Геулой.
Через несколько дней я вновь позвонил и получил согласие на участие в конкурсе в обеих номинациях.
И вот сегодня я иду в Дом Ури Цви Гринберга уже как лауреат. Хочется увидеть своими глазами, что напечатали из моих переводов в специальном сборнике. Открываю его – и глазам не верю: мое стихотворение...
Вместо радости – досада. Поди знай, что читатель не воспримет эту ошибку издателей за мое желание погреться в лучах славы классика израильской литературы. И такой понятной стала мне в эту минуту горечь моего львовского знакомого Михаила Кронидовича Хускивадзе.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
НЕУДОБНО ПЕРЕД КЛАССИКОМ
С той минуты, как впервые довелось услышать о Михаиле Кронидовиче Хуски¬вадзе, я только и мечтал: “Буду во Львове и обязательно встречусь с этим поис¬ти¬не легендарным человеком“. Дело в том, что без кисти правой руки, потерянной в годы Великой Отечественной войны, он стал мастером спорта не только по стрельбе из пистолета, что, впрочем, как-то объяснимо, но и одним из первых в советском спорте освоил лук и создал свою школу. Из нее вышла серебряный призер Токийской олим¬пи¬ады Валентина Ковпан и еще полтора десятка мастеров спорта международного класса.
По опыту я знал, как дорожат тренеры вниманием журналистов. Ведь чаще всего об их работе вспоминают только после блестящего выступления того или другого ученика. Да и то вскользь. И вот впервые на просьбу встретиться услышал:
– Как гость – приходите, но забудьте, что вы – журналист.
Памятуя, что будущий мой собеседник – человек с непростым характером, я не стал расспрашивать, что и почему, а согласился с его требованием.
Принял меня Михаил Кронидович со ставшим уже расхожей фразой грузинским радушием и хлебосольством. Чего только не было на огромном столе!.. Создавалось впечатление, что вот-вот появятся и другие гости. Но в течение всего пиршества за столом я сидел только в компании милых хозяев. И, видимо, к удовольствию Хускивадзе, ни словом не обмолвился о спорте, смутно предчувствуя, что он сам заговорит об этом.
После застолья хозяин предложил прогуляться. Я не спрашивал, куда мы направляемся, но почему-то был уверен, что в конце концов непременно окажемся на стрельбище. Так оно и вышло. И только там Михаил Кронидович раскрыл тайну своего неприятия журналистов. Оказалось, что в очерке о нем ” какой-то писака” приписал ему одного из ведущих стрелков Украины, которого он, Хускивадзе, не тренировал.
– Понимаете, – сетовал Михаил Кронидович, – этот лучник – единственный у моего коллеги. И тот, не спросив меня, как это произошло, где только может, говорит, будто я умышленно обокрал его...
Эту историю из своего журналистского прошлого я вспомнил, когда пришел на чествование лауреатов конкурса поэтов и переводчиков, который проводил Дом наследия Ури Цви Гринберга.
Но прежде хотелось бы рассказать, как я попал в число конкурсантов. Иначе как чудом назвать это нельзя. Ведь конкурс был объявлен как русскоязычный. А я и стихи писал, и переводил только на украинский язык. О чем и сообщил организаторам. На что сразу же получил отказ. Дескать, в жюри конкурса никто не владеет украинским. Можно (да, наверное, и нужно) было согласиться, но я решил по-другому.
– Послушайте, – сказал я, – когда Геуле Коэн вручали медаль Жаботинского, я читал свои переводы Ури Цви Гринберга, и ей они, кажется, понравились...
– Ну, что ж, – донеслось в ответ после короткой паузы, – мы посоветуемся с Геулой.
Через несколько дней я вновь позвонил и получил согласие на участие в конкурсе в обеих номинациях.
И вот сегодня я иду в Дом Ури Цви Гринберга уже как лауреат. Хочется увидеть своими глазами, что напечатали из моих переводов в специальном сборнике. Открываю его – и глазам не верю: мое стихотворение...
Вместо радости – досада. Поди знай, что читатель не воспримет эту ошибку издателей за мое желание погреться в лучах славы классика израильской литературы. И такой понятной стала мне в эту минуту горечь моего львовского знакомого Михаила Кронидовича Хускивадзе.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
