Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.21
05:30
нам потрібен хтось-то, щоб опертись
і як захочеш на мене обіпрись
нам потрібен хтось-то щоб опертись
і якщо хочеш на мене обіпрись
її фальцет ”груди мої невідмовні бейбі
о випади тут якби утомивсь
і завжди на парківці місця доволі є
і як захочеш на мене обіпрись
нам потрібен хтось-то щоб опертись
і якщо хочеш на мене обіпрись
її фальцет ”груди мої невідмовні бейбі
о випади тут якби утомивсь
і завжди на парківці місця доволі є
2026.01.21
01:09
Начувайтеся, поети!
Римами пихатими
Ваші всі оті сонети
Розберу на атоми.
Сам, щоправда, не пишу я
Надтонку поезію.
А за мене все віршують
Римами пихатими
Ваші всі оті сонети
Розберу на атоми.
Сам, щоправда, не пишу я
Надтонку поезію.
А за мене все віршують
2026.01.20
16:41
Хоча б краплинку справжнього знайти
У білосніжній лютій хуртовині!
Душа занурюється в холоди,
А тіло, ніби в темній домовині.
Рубає навпіл ніч зимовий сон,
Кричить реальність бенефісом фальші.
Нав'язує світанок свій канон,
У білосніжній лютій хуртовині!
Душа занурюється в холоди,
А тіло, ніби в темній домовині.
Рубає навпіл ніч зимовий сон,
Кричить реальність бенефісом фальші.
Нав'язує світанок свій канон,
2026.01.20
15:48
Накликали літній прозорий дощ:
В час посухи:
Стукали в шкіряний козячий бубон,
Співали заклично, по вовчому,
А Небо порожнє, чи то посліпло,
Поглухло, почерствіло.
Думали, що то наше селище,
А то Вавилон – цегляний, стобрамний
В час посухи:
Стукали в шкіряний козячий бубон,
Співали заклично, по вовчому,
А Небо порожнє, чи то посліпло,
Поглухло, почерствіло.
Думали, що то наше селище,
А то Вавилон – цегляний, стобрамний
2026.01.20
12:40
Поїхати б в Арабські Емірати,
Там є тепло, і світло, і вода.
А нам без цього лиш поумирати
Залишилось... Оце така біда.
Та скиглити не будем анітрохи,
А затанцюєм краще на золі.
Для нас це так, мов покусали блохи.
Там є тепло, і світло, і вода.
А нам без цього лиш поумирати
Залишилось... Оце така біда.
Та скиглити не будем анітрохи,
А затанцюєм краще на золі.
Для нас це так, мов покусали блохи.
2026.01.20
11:42
В ніч на двадцяте січня не спалося. Серіали по ютубу не заходили. Задрімав. Очнувся. О другій ночі почалось. Сирена, гул, свист… ба-бах. Я в дерев’яній хатині 1937 року. Погріб поруч, але в хаті тепло і більш спокійно… Кілька разів йокнуло, стіни затремті
2026.01.20
10:44
сніг білозубо всміхається
перезирається з небом
задивляється в його око
сміх його сиплеться крихтами як у дитини
небо дивиться
дивиться на його посмішку
дивиться сіро-блакитним уламком
перезирається з небом
задивляється в його око
сміх його сиплеться крихтами як у дитини
небо дивиться
дивиться на його посмішку
дивиться сіро-блакитним уламком
2026.01.20
10:41
Розчарування роздирають вкотре
У людях ненадійних і гнилих.
Розчарувань, немов піщинок, сотні,
І хочеться не думати про них.
Розчарування душать, і турбують,
І спати рівномірно не дають,
І б'ють розпачливо у грізний бубон,
У людях ненадійних і гнилих.
Розчарувань, немов піщинок, сотні,
І хочеться не думати про них.
Розчарування душать, і турбують,
І спати рівномірно не дають,
І б'ють розпачливо у грізний бубон,
2026.01.20
00:53
Тебе вибираю, коханий, щодня,
тому, що радієш зі мною і плачеш.
Коли мої мізки гризе маячня,
усі ревні сумніви зносиш терпляче.
І знов обираю, якщо у багні
загруз по коліна, та вибратись тяжко.
Так відчай вишукує у вихідні
тому, що радієш зі мною і плачеш.
Коли мої мізки гризе маячня,
усі ревні сумніви зносиш терпляче.
І знов обираю, якщо у багні
загруз по коліна, та вибратись тяжко.
Так відчай вишукує у вихідні
2026.01.19
23:12
Менян вподобання
Поклон чеснотам вашим
від наших від чеснот,
хто звик вважатись старшим –
той дбає за народ.
Є благочестя сина,
Поклон чеснотам вашим
від наших від чеснот,
хто звик вважатись старшим –
той дбає за народ.
Є благочестя сина,
2026.01.19
23:03
Я такий талановитий,
Що самому дивно,
Це ще змалку відчував я
Інтуїтивно.
В мене сумнівів нема,
Впевнений щомиті,
Що усі мої вірші
Що самому дивно,
Це ще змалку відчував я
Інтуїтивно.
В мене сумнівів нема,
Впевнений щомиті,
Що усі мої вірші
2026.01.19
21:20
Прости мені, Боже, що Тебе забуваю,
Як музику чую чи полотно оглядаю,
Як клопоти дня, немов листя, спадають.
Тільки потому про Тебе згадаю,
Бо ж колір і звуки від Тебе зринають.
І чую у відповідь: «Благословляю й прощаю!»
І легше на серці одра
Як музику чую чи полотно оглядаю,
Як клопоти дня, немов листя, спадають.
Тільки потому про Тебе згадаю,
Бо ж колір і звуки від Тебе зринають.
І чую у відповідь: «Благословляю й прощаю!»
І легше на серці одра
2026.01.19
16:35
Із Леоніда Сергєєва
Мадам з товстим... пакунком! Та не ви,
а бабка, що вмостилася он скраю.
Глуха, матусю? Й ніс, як у сови...
Чвалай сюди, я місце уступаю.
А всім, дивлюсь, байдуже зазвичай,
Мадам з товстим... пакунком! Та не ви,
а бабка, що вмостилася он скраю.
Глуха, матусю? Й ніс, як у сови...
Чвалай сюди, я місце уступаю.
А всім, дивлюсь, байдуже зазвичай,
2026.01.19
14:43
Немає світла і холодні батареї
Немає світла і холодні батареї,
у небі зграя дронів. Вибух. Вибух.
Ми у війні, як у війні євреї:
вже п’ятий рік зі строю вибув.
Насправді ж вибув п’ятисотий
в війні з смердючою рашнею.
Немає світла і холодні батареї,
у небі зграя дронів. Вибух. Вибух.
Ми у війні, як у війні євреї:
вже п’ятий рік зі строю вибув.
Насправді ж вибув п’ятисотий
в війні з смердючою рашнею.
2026.01.19
13:38
Ти знаєш, млосно на душі…
Зникає придбане роками.
Спіткнешся, глянеш — торгаші
З своїми мо… монастирями…
Своїх молитв «колокола»,
Своє насіння «колокольне».
І час — заплакана вдова,
Що заблукала у недолі…
Зникає придбане роками.
Спіткнешся, глянеш — торгаші
З своїми мо… монастирями…
Своїх молитв «колокола»,
Своє насіння «колокольне».
І час — заплакана вдова,
Що заблукала у недолі…
2026.01.19
11:24
Цей сон такий неповний, поверховий.
Він сил не додає, немов кошмар.
Він лиш виснажує, як цар верховний,
Оточений прислугою примар.
Вогненні води болі не зупинять,
А тільки рани роз'ятрять нові.
Беруть тебе на злі, ворожі кпини,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Він сил не додає, немов кошмар.
Він лиш виснажує, як цар верховний,
Оточений прислугою примар.
Вогненні води болі не зупинять,
А тільки рани роз'ятрять нові.
Беруть тебе на злі, ворожі кпини,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
НЕУДОБНО ПЕРЕД КЛАССИКОМ
С той минуты, как впервые довелось услышать о Михаиле Кронидовиче Хуски¬вадзе, я только и мечтал: “Буду во Львове и обязательно встречусь с этим поис¬ти¬не легендарным человеком“. Дело в том, что без кисти правой руки, потерянной в годы Великой Отечественной войны, он стал мастером спорта не только по стрельбе из пистолета, что, впрочем, как-то объяснимо, но и одним из первых в советском спорте освоил лук и создал свою школу. Из нее вышла серебряный призер Токийской олим¬пи¬ады Валентина Ковпан и еще полтора десятка мастеров спорта международного класса.
По опыту я знал, как дорожат тренеры вниманием журналистов. Ведь чаще всего об их работе вспоминают только после блестящего выступления того или другого ученика. Да и то вскользь. И вот впервые на просьбу встретиться услышал:
– Как гость – приходите, но забудьте, что вы – журналист.
Памятуя, что будущий мой собеседник – человек с непростым характером, я не стал расспрашивать, что и почему, а согласился с его требованием.
Принял меня Михаил Кронидович со ставшим уже расхожей фразой грузинским радушием и хлебосольством. Чего только не было на огромном столе!.. Создавалось впечатление, что вот-вот появятся и другие гости. Но в течение всего пиршества за столом я сидел только в компании милых хозяев. И, видимо, к удовольствию Хускивадзе, ни словом не обмолвился о спорте, смутно предчувствуя, что он сам заговорит об этом.
После застолья хозяин предложил прогуляться. Я не спрашивал, куда мы направляемся, но почему-то был уверен, что в конце концов непременно окажемся на стрельбище. Так оно и вышло. И только там Михаил Кронидович раскрыл тайну своего неприятия журналистов. Оказалось, что в очерке о нем ” какой-то писака” приписал ему одного из ведущих стрелков Украины, которого он, Хускивадзе, не тренировал.
– Понимаете, – сетовал Михаил Кронидович, – этот лучник – единственный у моего коллеги. И тот, не спросив меня, как это произошло, где только может, говорит, будто я умышленно обокрал его...
Эту историю из своего журналистского прошлого я вспомнил, когда пришел на чествование лауреатов конкурса поэтов и переводчиков, который проводил Дом наследия Ури Цви Гринберга.
Но прежде хотелось бы рассказать, как я попал в число конкурсантов. Иначе как чудом назвать это нельзя. Ведь конкурс был объявлен как русскоязычный. А я и стихи писал, и переводил только на украинский язык. О чем и сообщил организаторам. На что сразу же получил отказ. Дескать, в жюри конкурса никто не владеет украинским. Можно (да, наверное, и нужно) было согласиться, но я решил по-другому.
– Послушайте, – сказал я, – когда Геуле Коэн вручали медаль Жаботинского, я читал свои переводы Ури Цви Гринберга, и ей они, кажется, понравились...
– Ну, что ж, – донеслось в ответ после короткой паузы, – мы посоветуемся с Геулой.
Через несколько дней я вновь позвонил и получил согласие на участие в конкурсе в обеих номинациях.
И вот сегодня я иду в Дом Ури Цви Гринберга уже как лауреат. Хочется увидеть своими глазами, что напечатали из моих переводов в специальном сборнике. Открываю его – и глазам не верю: мое стихотворение...
Вместо радости – досада. Поди знай, что читатель не воспримет эту ошибку издателей за мое желание погреться в лучах славы классика израильской литературы. И такой понятной стала мне в эту минуту горечь моего львовского знакомого Михаила Кронидовича Хускивадзе.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
НЕУДОБНО ПЕРЕД КЛАССИКОМ
С той минуты, как впервые довелось услышать о Михаиле Кронидовиче Хуски¬вадзе, я только и мечтал: “Буду во Львове и обязательно встречусь с этим поис¬ти¬не легендарным человеком“. Дело в том, что без кисти правой руки, потерянной в годы Великой Отечественной войны, он стал мастером спорта не только по стрельбе из пистолета, что, впрочем, как-то объяснимо, но и одним из первых в советском спорте освоил лук и создал свою школу. Из нее вышла серебряный призер Токийской олим¬пи¬ады Валентина Ковпан и еще полтора десятка мастеров спорта международного класса.
По опыту я знал, как дорожат тренеры вниманием журналистов. Ведь чаще всего об их работе вспоминают только после блестящего выступления того или другого ученика. Да и то вскользь. И вот впервые на просьбу встретиться услышал:
– Как гость – приходите, но забудьте, что вы – журналист.
Памятуя, что будущий мой собеседник – человек с непростым характером, я не стал расспрашивать, что и почему, а согласился с его требованием.
Принял меня Михаил Кронидович со ставшим уже расхожей фразой грузинским радушием и хлебосольством. Чего только не было на огромном столе!.. Создавалось впечатление, что вот-вот появятся и другие гости. Но в течение всего пиршества за столом я сидел только в компании милых хозяев. И, видимо, к удовольствию Хускивадзе, ни словом не обмолвился о спорте, смутно предчувствуя, что он сам заговорит об этом.
После застолья хозяин предложил прогуляться. Я не спрашивал, куда мы направляемся, но почему-то был уверен, что в конце концов непременно окажемся на стрельбище. Так оно и вышло. И только там Михаил Кронидович раскрыл тайну своего неприятия журналистов. Оказалось, что в очерке о нем ” какой-то писака” приписал ему одного из ведущих стрелков Украины, которого он, Хускивадзе, не тренировал.
– Понимаете, – сетовал Михаил Кронидович, – этот лучник – единственный у моего коллеги. И тот, не спросив меня, как это произошло, где только может, говорит, будто я умышленно обокрал его...
Эту историю из своего журналистского прошлого я вспомнил, когда пришел на чествование лауреатов конкурса поэтов и переводчиков, который проводил Дом наследия Ури Цви Гринберга.
Но прежде хотелось бы рассказать, как я попал в число конкурсантов. Иначе как чудом назвать это нельзя. Ведь конкурс был объявлен как русскоязычный. А я и стихи писал, и переводил только на украинский язык. О чем и сообщил организаторам. На что сразу же получил отказ. Дескать, в жюри конкурса никто не владеет украинским. Можно (да, наверное, и нужно) было согласиться, но я решил по-другому.
– Послушайте, – сказал я, – когда Геуле Коэн вручали медаль Жаботинского, я читал свои переводы Ури Цви Гринберга, и ей они, кажется, понравились...
– Ну, что ж, – донеслось в ответ после короткой паузы, – мы посоветуемся с Геулой.
Через несколько дней я вновь позвонил и получил согласие на участие в конкурсе в обеих номинациях.
И вот сегодня я иду в Дом Ури Цви Гринберга уже как лауреат. Хочется увидеть своими глазами, что напечатали из моих переводов в специальном сборнике. Открываю его – и глазам не верю: мое стихотворение...
Вместо радости – досада. Поди знай, что читатель не воспримет эту ошибку издателей за мое желание погреться в лучах славы классика израильской литературы. И такой понятной стала мне в эту минуту горечь моего львовского знакомого Михаила Кронидовича Хускивадзе.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
