Частина 3. Оце влипли!

Наступного ранку Льодик,Крижинка,Сніжик та Хуртовинка, із рюкзаками за плечима, стояли біля воріт школи. Нетерпляче переминаючись з ноги на ногу, Сніжик запитав Льодика:
- Думаєш ота Володарка ночі, що хотіла захопити Крижанландію…як її…Пані Темрява,про яку розповідав директор, дійсно така страшна?
- Не думаю! – відповів хлопчик, - Адже Повелителька Зима її прогнала! Не бійся, друзяко! Нехай лише з’явиться! А ми її, бах зліва! Бах справа! А вона така, бац і ласти склеїла! – войовничо розмахуючи руками, вигукнув Льодик.
Крижинка на таке вихваляння лише пхикнула:
- Хотіла б я бачити, як ти без захисника впораєшся! До речі, нових захисників ще знайти треба!
- Отож-бо, - додала Хуртовинка, - пам’ятаєте, що директор сказав? Справжніх захисників ми повинні відчути серцем! А онде і Холод Завірюхович іде! Ходімо до парковки сніголетів,бо скоро вирушати.
Холод Завірюхович, привітавшись із юними мандрівниками,сказав:
- Вітрюган Заметільович підготував ваші сніголети.Міні-комп’ютери в сумках,в разі небезпеки викликайте допомогу. Пам’ятайте про полярну зірку! Вона завжди вказує на північ,і ви не заблукаєте!
Крижинка,як зазвичай,хотіла летіти попереду,але Холод Завірюхович зупинив її:
- Нехай краще Льодик летітиме першим,він найкращий у вітрознавстві, Вітрюган Заметільович теж це радив.
Льодик,показавши язика Крижинці, зайняв свою позицію.Крижинка,насупившись,все ж стала позаду Льодика, і прошипіла йому в спину:
- Льодик-бродик!
Хлопчик все ж почув, і в боргу не залишився:
- Бурулька-крижулька! – прошепотів у відповідь.
Продовжити вони не встигли,бо Сніжик та Хуртовинка вже зайняли свої місця. Осідлавши сніголети, юні мандрівники вирушили назустріч таємничій невідомості!
Внизу пропливали неймовірні пейзажі! Неспокійне море,ламаючи лід,перетворило крижані поля у фантастичні скульптури!
- Погляньте! – крикнув Льодик, - он там крига схожа на ніс Холода Завірюховича!
- А он той, схожий на твою зачіску! – засміялася Крижинка.
- Дивіться! Дивіться! – захоплено галасував Льодик, який уже й забув про нещодавну перепалку із Крижинкою, - Там справжня льодова фортеця!
Вітер слухався і подорож була приємною і захоплюючою. Поступово місцевість змінилася на яскраво-зелені плями долин,порослих мохом та лишайником,засніжені гори,та сині очі озер. А мандрівники летіли все далі й далі! Ще трохи і з’явилися островки дерев.
- Нам пощастило! – зменшивши швидкість,сказав Сніжик, - ми побачимо великі ліси! Лише у небагатьох районах Холодних земель є справжні ліси! Там ростуть сосни та ялини! Це батьківщина нашої Великої ялинки. Та це ж Вовча долина! – вражено вигукнув хлопчик, - Я бачив її на глобусі! Може трохи затримаємося? Коли іще випаде нагода подивитися на вовків зблизька!
- Добре, - кивнула Крижинка, - але ненадовго!
В долині,то тут,то там,височіли зеленими свічками сосни. Друзі знизилися,майже торкаючись верхівок струнких красунь, нетерпляче шукаючи поглядами вовків. Довго чекати не довелося. В долині вовча зграя полювала на оленя. Красива тварина була налякана і стомлена,але не скорена! Зупинившись перед скелею,олень розвернувся, і опустивши голову,приготувався до останнього у своєму житті бою!
- Йому необхідно допомогти! – вигукнула у розпачі Хуртовинка.
- Не можна! Ти ж знаєш…природний відбір і все таке! Ми не повинні заважати природі, - суворо сказала Крижинка.
- До того ж,це небезпечно, - додав Сніжик, - подивися,які величезні ці вовки!
- Оленю точно кінець! – зробив висновок Льодик.
- Ну це ми ще побачимо! – вперто прошепотіла Хуртовинка, і рвучко направила сніголет вниз,прямісінько на вовчу зграю! Пролетівши над зграєю,дівчинка добряче налякала сіроманців! Олень відразу скористався можливістю вирватися на простір,та на якусь секунду він зупинився,і низько схилив голову,дякуючи маленькій рятівниці.
Дівчинка була так заклопотана вовками,що не помітила ,як попереду з’явилася сосна,і сніголет на повній швидкості врізався в дерево! Хуртовинка кубарем покотилася в сніговий замет! Все сталося так швидко,що її товариші навіть здивуватися не встигли!
- З тобою все гаразд? – стурбовано вигукнула Крижинка.
Хуртовинка,виборсавшись із замету,махнула рукою і ніяково посміхнулася.
- Оце так снігольотчиця! – вражено сказав Льодик, - Оце так тихоня!
Друзі направили сніголети до подруги, та цієї миті довкола Хуртовинки здійнялася якась незвичайна завірюха,що поступово перетворилася на дивну жінку із довгим чорним волоссям,одягнену в широку чорну накидку без єдиної світлої плямки! Друзі мимоволі зменшили швидкість і сховалися за верхівками сосен.
Жінка повільно обійшла Хуртовинку:
- Так…так…так…Нарешті! Як довго я чекала цієї миті! Нелегко упіймати переможців,але доброта завжди була вашим слабким місцем!
- Ви…Ви…Пані Темрява?! – ледь видихнула Хуртовинка.
- Розумна дівчинка! – зареготала жінка, - Так,це я! Ти удостоєна честі бачити саму Володарку ночі! І ти допоможеш мені упіймати нового Захисника! І ніколи більше не буде Нового року, не буде Полярного сяйва і білого снігу! А від вашої школи каменя на камені не залишу!!!
- Треба рятувати Хуртовинку! - прошепотів Льодик.
- Необхідно швидко щось придумати! - додала Крижинка.
- Оце влипли! – розгублено сказав Сніжик.