Частина 4. Пані Темрява

- Я спробую на повній швидкості підлетіти,і забрати Хуртовинку! - запропонував Льодик.
- Ні,це ризиковано, - мовила Крижинка,і поміркувавши,додала, - будемо діяти так! Знизимося он за тим пагорбом,що поряд з галявиною. Я обійду його і спробую відволікти Пані Темряву,а ти забереш Хуртовинку! А ти,Сніжику, бери комп і викликай підмогу! Треба попередити всіх,що Пані Темрява знову взялася за старе.
- Може спрацювати… - прошепотів Сніжик.
На цьому й порішили. Залишивши сніголет за пагорбом, Крижинка пішла в обхід галявини. В той час, коли Пані Темрява похвалялася все знищити,дівчинка вже виходила з-за дерев.
- Агов,Пані! – вигукнула Крижинка,сама дивуючись своїй хоробрості, - Не варто так нервуватися! Це шкідливо для здоров’я!
Від такого нахабства Пані Темряві аж мову відібрало! Та за мить,угледівши перед собою всього лише дівчинку,вона майже лагідно усміхнулася, і була б навіть гарною,якби не оті очі – чорні,бездонні,страшні,неначе сама ніч дивилася на тебе! Крижинці аж мурашки поповзли по спині, і вона помалу позадкувала під захист лісу. За хвилину над верхівками сосен з’явився сніголет Льодика. Стрілою він пронісся над галявиною! Загальмувавши біля Хуртовинки,Льодик простяг руку і допоміг дівчинці сісти позаду.
Не помічаючи того,що відбувається за спиною, Пані Темрява звернулася до Крижинки:
- Хто ж це у нас тут такий грамотій?!
Відступаючи,Крижинка спіткнулася об суху гілку і впала. Дівчинка побачила як Пані Темрява затисла руку в кулак,дмухнула і розкрила долоню. Тієї ж миті біля Крижинки з’явилися…величезні,сірі вовки! Вони грізно гарчали, вищиривши гострі , як лезо, ікла.
- Оце так! Цього ми не планували… - завмерши,подумала Крижинка.
- От невезуха! – прошепотів із відчаєм Сніжик,що в цей час ховався за пагорбом.
Часу на роздуми не було,а Пані Темрява будь-якої миті могла угледіти Льодика із Хуртовинкою,що вже наближалися до стіни дерев,за якими могли сховатися. Тож Сніжик зробив перше,що прийшло на думку! Підібрався поближче до чародійки,зробив велику сніжку,розмахнувся і запустив її в Пані Темряву! Мабуть,це був би останній героїчний вчинок Сніжика,якби на галявині не з’явилася довгоочікувана допомога! Та ще й яка!
Першою,у вихорі сніжинок, постала сама Повелителька Зима із кришталевим скіпетром у руках! А слідом приземлився сніголет,яким керував не хто-небудь,а сам Вітрюган Заметільович! Та й це ще не все! На галявину вискочив велетенський білий Тигр-захисник,угледівши якого, вовки, підібгавши хвости, кинулися геть!
- Важка артилерія прибула! – з полегшенням зітхнув Сніжик, - Ми врятовані!
Тигр-захисник,ступивши вперед,закрив собою дівчинку, а Вітрюган Заметільович допоміг Крижинці піднятися.
- Ви молодці, - мовив вчитель, - але тепер наша черга провчити нахабу!
Повелителька Зима кивнула своєму помічникові,і сказала:
- Вітрюгане, підіймай вітри! Проженемо непрохану гостю! – і піднявши вверх сяючого скіпетра,проспівала:
- Завірюшу! Засніжу!
Ясне Сонце попрошу!
Вийди,Сонечко,на шлях!
Утікай-но, темний страх!

Аж раптом із важких, темних хмар посипав просто неймовірно лапатий сніг! За лічені хвилини все було вкрито білосніжним покривалом! Слідом налетів вітер, розігнав хмари і сонце радісно посміхнулося землі!
Що тут почалося!!! Пані Темрява намагалася сховатися від блискучого, білосніжного сяйва,та дарма! Нічого не допомагало! Вона тупотіла ногами від злості , закривала обличчя руками й волала не своїм голосом:
- Цього разу ви перемогли! Та я ще повернуся! Так легко ви мене не здолаєте-е-е! – закрутилася, завертілася дзиґою і…зникла!