ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ірина Вовк
2026.03.22 23:00
замість ПІСЛЯМОВИ) Тепер вони троє – мати та її соколи – спочивають у безіменних могилах, але їхні душі щоночі повертаються до Свято-Іллінської церкви, де колись Розанда присягала Тимошеві на вірність.

Євген Федчук
2026.03.22 17:34
Старий шинок над дорогу недалік Полтави.
Битий шлях, отож чимало люду проїжджає.
Хтось із подорожніх часом в шинок зазирає
Кухоль-два перехопити. Скуштувати страви.
То козаки зазирнули, за столом усілись.
Молоді іще, гарячі, кров у жилах грає.
Трохи

Юхим Семеняко
2026.03.22 15:33
       Поки наша колегіальна система не працює, перед "амбразурою" доводиться бути мені, і вихідними днями я маю право на свої маневри у переміщенні.     Сьогодні закінчується тижневе коло, а якими справами буду зайнятий завтра, сказати складно. С

Світлана Пирогова
2026.03.22 13:41
То як забути? Чи можливо?
В душі щось дзенькало, лилось.
Твій шепіт доторкавсь сяйливо,
Аж соняшник підняв чоло.

Жагуча спрага розбирала.
Сховався вітерець легкий.
Пташина лопотіла зграя.

Володимир Бойко
2026.03.22 12:50
Цукор-рафінад корисний тим, що його важче переплутати з сіллю. Ідеальний жіночий стан – коли 90х60х90, ідеальний чоловічий стан – коли 3 по 100. Краще нехай шкварчить олія на пательні, ніж шкварчить жінка з пательнею. Струнким жінкам так би пасув

Борис Костиря
2026.03.22 12:18
Колись в осінній глибині
Захочеш літо повернути
І в осені на самім дні
Знайти печаль від м'яти й рути.

В терпкій осінній глибині
Тобі відкриються прозріння
І у мутній нічній воді

Іван Потьомкін
2026.03.22 11:29
Любив тебе я тоді
Та люблю й сьогодні.
-То чому ж не натякнув
Ані словом жодним?
-Та чи ж зміг я доступиться
За хлопців юрбою?
-А я так же поривалась,
Щоб побуть з тобою...

Охмуд Песецький
2026.03.22 10:09
Я сонцю вклоняюсь нині,
Йому, як тобі раніше.
Між нами найдовші милі,
Любові моєї ніше.

Не виберусь, певно, звідти.
Замкнуся, щоб не відкритись,
І буде собі сидіти

Юрій Гундарів
2026.03.22 08:59
березня 1923 року народився легендарний французький актор-мім єврейського походження і великий громадянин. Кажуть, це він подарував Майклу Джексону його знамениту «місячну ходу». А ще існує історія, що ніби сам Чарлі Чаплін запросив його за свій столи

Віктор Кучерук
2026.03.22 05:55
Хоч ще приморозки зрана
Срібло сіють на вали, -
Жебонять струмки весняні
Й первоцвіти зацвіли.
Соком вже поналивало
Стовбури, гілки, бруньки
І оспівують помалу
Час пробудження пташки.

С М
2026.03.22 05:50
Глянь о сюди – Китайський Кіт Соняшний
гордий звуковилиск у нічному сонці
Мідний купол Бодхі і кімоно срібне
що зоряне убрання
у вітрах ночемрій

Крейзі Кет зирить із мережива бандани
то Чеширець одноокий

Артур Сіренко
2026.03.22 01:23
Йшов Час – невблаганний як сама Галактика (а може ще більш невблаганніший). Асистент Морока Анатолій продовжував працювати на кафедрі фітопатології – у його свідомості ця кафедра була єдиним можливим світом буття. Думки в нього роїлися навколо жуків-скрип

Ігор Терен
2026.03.21 22:05
                  І
Вертаюся в часи нічні
у нереальні сни,
коли були щасливі дні
і не було війни,
аби забутися на час
або відволіктись
від потойбічного колись

Юхим Семеняко
2026.03.21 16:58
Підтримуючи аналітичну практику "пиріжкарень", напишу про "сирітський" вірш на своїй сторінці. На ній і забезпечу свій допис відповідними гіперпосиланнями, технологія створення яких відома нашим штатним співробітникам. Природно, що видалити її зможу

Борис Костиря
2026.03.21 13:12
Продираюсь крізь сон, мов крізь ліс несходимий і вічний,
Крізь шторми, і буран, і прозрінь запізніле вино.
Між дерев прокидаються зрілості вигаслі свічі,
Як біблійні волхви, як зупинене давнє кіно.

Продираюсь крізь ліс із його чагарями й кущами

Охмуд Песецький
2026.03.21 09:24
Загасли зірки за холодним вікном,
Зажевріла обрію смужка рум'яна.
Будильник ось-ось – і озвучить підйом,
Сьогоднішній день зачинається зрана.

Панує пронизливий ранішній бриз,
Упорали небо пошарпані хмари.
Святкує сімейство моє Науриз,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

хома дідим
2026.02.11

Павло Інкаєв
2025.11.29

Ірина Єфремова
2025.09.04

Одександр Яшан
2025.08.19

Федір Паламар
2025.05.15

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Лена Апрелевна (1992) / Проза

 В коробке, в ней

"Нам жизнь дается только раз. Поэтому от нее надо взять все, что она может дать"

А. Солженицын

И остается только два варианта: либо патология, либо нет. Выпадающая возможность всегда делит все на два, на «да» и нет, на завтра и вчера, на мир и Рим, на северный и южный полюс, на Атлантиду и Одиссею 2001, на "ты ошибся" или же добавляет пресловутую частичку «не».
Всю твердишь себе, то нельзя, так нельзя, аморально, безнравственно, не нужно, несвоевременно, не под стать – и так вечно. Безнравственно – ну сказали тебе пару тройку раз пара-тройка людей в паре-тройке ситуаций. Черт с ними, ты сегодня и сейчас, а не завтра и потом, человек товар скоропортящийся, и не подчиняющийся советскому ГОСТу, а эти самые «они», полиция нравов и знамений – сами товар, причем ничуть не примечательнее. Грешно и смешно, когда тебя пытаются осудить за то, где за морем» не отрекаются и более того, не замечают, ты попадаешь в колбу, по которой и перемещаешься, а по ее обеим сторонам написано: нравственно али нет. И вот куда тебя прибьет, такой ты и будешь. Ведь мне не стоит лишний раз упоминать о том, что все весьма относительно, и что мораль не что иное, как игры подсознания против команды «память и сознание». И силен не тот, кто купил свой выигрышный лотерейный билет, а тот, кто не забыл в день розыгрыша проверить имеющуюся комбинацию на нем. Здесь и сейчас, сейчас и здесь.
Но любой представитель сего социума не безгрешен. Сотвори, раз – а потом гложи себя, пока не изгрызешь до мозга костей. Срываться, ну вот так, чтобы сострадать и корить себя одновременно, потому что так плохо, когда до зубов дело доходит, но невозможно себя заставить пожалеть даже о минуте, не выходит. По правилам, самым заурядным – мозгу велено служить до полного уничтожения, а хватить его должно раза на три, за жизнь. Сделай, все – абсолютно все, что приходит в ту выдуманную полость, где по идее расположилось то, что движет тобою. Ну, только по идее. Сотвори, сотвори и рыдай, истязайся, исцарапывай себя потом, изливай всю жидкость, что будет литься из глаз, но сделай. Или идите, пожалуйста, и нравственно постойте под ветродуем, будучи чрезмерно озабоченным своею тяжелейшею ношею – нравственностью. Постояв под ним, из ваших глаз непременно польется то, что и в первом случае, только вызвано будет не иначе чем интенсивным перемещением воздушных масс. А какая разница – главное результат ведь идентичный. Что в первом ведре, что во втором стойкие растворы соли.
Нравственность всего лишь слово, жизнь конечно только миг. И ему так просто снова отбирать искрящий блик. Какая к черту разница, сегодня мы есть, а завтра нет. Будут после тебя, но во время тебя ты един. И память о тебе уйдет вместе с людьми, которые волею судеб тебя окружали, и ни одно монументальнейшее сооружение из камня и металла не сможет возместить тебе упущенного самого себя во имя обычного «вербализированной» похвалы от далеконедалеких людей. Продать душу, чтобы увековечить «имя» – сделка для «идиота». Благо дело, совершают их множество, но за «бывалошный» век человеческой расы – не более трех десятков оправданы.
И подчиняться можно только себе, ни в коем случае не окружающим, и не приведи нам свыше, что бы кто - то смел, судить тебя на тему высоких и более высших материй, будучи таким же существом как ты, и стоя с тобой на одной генетической ступени. Можно себе позволить абсолютно все, потому что больше чем дозволено тем, что человек не контролирует и более того, никогда не будет - просто на интуитивном уровне даже не нанесет к нему визит, не сможет. А раз позволил – значит мог. И более того, должен был, ни одна мысль не приходит в голову, если не там ее место. Тогда оно либо на крышке люка, либо в клюве синицы. Да, я боюсь думать. Иногда мне замысловато от их наличия там, и я начинаю бояться, что хотя бы кто - то догадается что они уже там, и если постучаться в «главноголовную» дверь и спросят – там ли они? Я, да я же просто не смогу соврать и сказать что «дома никого нет», уже там, и более того просятся в действие. Хотя стать экранизированной картиной, с героями, сюжетом, студией, бюджетом, грызней режиссера и оператора, драками и склоками за главную роль, дотошностью костюмеров и отважностью каскадеров; Они много чего хотят, и я просто обязана им помочь, иначе на раздорожье загнуться так и не выйдя оттуда, и будут всячески меня клеймить за то, что попали в такую непутевую голову. И какое счастье что я могу, могу думать обо всем, о чем только пожелаю: могу влюбиться в прототип образа в своей голове, и даже успеть «разлюбиться», и тот самый виновник даже не будет догадываться и не пострадает, какое счастье, что когда у меня в кармане остается всего пара рублей, и я даже не знаю, как будет завтра, именно благодаря этому самому «содержанию» – я представляю себя тем, кем я стану через десяток лет, какое счастье, что здесь рождаются мои самые светлые и самые темные, а вместе с тем и единственные мысли, и других никогда не будет, и не было. Каждая уникальная, вырвана из контекста, и никогда туда не вклеится обратно, и каждая и есть началом, началом всего, началом длиннейшего отрезка, а вместе с тем одновременно и закрытого темного помещения, началом меня самой. Я никогда не пойду на их похорон, что бы кто-то скудно похвалил меня, дружественно похлопал по плечу, и рассказал еще парочке своих знакомых как я чертовски «высокоморальна», да потому что мы умрем в один день, без них я коробка, а без меня они не имеют материи, и не возродятся уже никогда. И если бы я знала, что они бродят из моей головы в соседскую, или то что они стают достоянием общественности, еще не подарив мне ощущения, что мысли эти «мое порождение», если бы я только знала, что хотя бы кто-то видит их, и читает – я бы в эту же минуту сошла бы с ума, и исчезла бы любым способом. А тогда как от них можно добровольно отрекаться, коль это ценнейший дар для любого, воспринятый как данность, и некоторыми даже отверженный, как когда-то андерсеновский Свинопас принцессой, но ведь все мы помним конец этой истории.
А вы мне тут о «нравственности »…




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-04-23 03:27:28
Переглядів сторінки твору 1219
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.781
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2011.12.22 21:09
Автор у цю хвилину відсутній