ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2025.09.23 23:03
Село розбомблене під обрій,
Ридання чуть і дронів свист,
Не плачте, все в нас буде добре -
"Втішає" псевдооптиміст.

Поза кордоном діти, вдови,
Вже півнароду - хто куди.
Та буде все у них чудово --

С М
2025.09.23 18:14
У середу близько п’ятої ледь розвидниться
Нишком зачинить у спальню двері
Лишить листа, що все мовить за неї
І на кухню сходами, носовичка
стискаючи
Двері тихцем зачинивши вхідні
Ступить нарешті надвір

Леся Горова
2025.09.23 14:26
Мідну турку вгортає пелюстями синіми полум'я.
Синій ранок за шибою холодом першим вістить.
Починається осінь іще одна, стомлена й зболена.
Пробивається сонце в тумані остудженим променем.
Синій ранок ув очі вдивляється садом пустим.

Сну розкидані

Іван Потьомкін
2025.09.23 11:45
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу

Віктор Кучерук
2025.09.23 09:50
Холодні іскри зорепаду
Безслідно танули вгорі
Над потемнілим тужно садом
І німотою чагарів.
Вони з'являлись і зникали,
Як не приборкані думки
Про світлі радощі й печалі,
І швидко пройдені роки...

Борис Костиря
2025.09.22 22:25
У дитинстві я довго подорожував.
Що я шукав?
Я шукав те, чого не існує,
а знаходив лише порожнечу.
Із дитинства закріпилася звичка
шукання невідомих світів.
Я потрапляв у магму невідомості,
у в'язку речовину невизначеності,

Сергій СергійКо
2025.09.22 19:07
Сонет)

Четвертий рік вона приходить поспіль.
Колись весела,
А тепер сумна.
Розгублена нерозумінням Осінь.
Чом йде війна?

Тетяна Левицька
2025.09.22 16:58
Не гадаю наразі, що буде зі мною —
домовина соснова, чи сонця розмай?
Бач, вервечкою ходить біда за бідою,
без страждання гріхи не пускають у рай.

Ще не все допила із ґрааля терпіння
і не склала в дорогу валізу важку.
На краю океану збираю камін

Світлана Пирогова
2025.09.22 15:40
Літає павутина примою в повітрі,
Нюанс плете любові міражем.
І ллється бабиного літечка палітра,
Складає візерунок вітражем.

І швидко час злітає, мов легка пір'їна,
Вже осінь дефілює у вбранні.
Із золотого листя встелена перина,

Віктор Насипаний
2025.09.22 14:40
Згадаю я ті давні дні,
Коли з’явилась ти мені.
І я від тебе шаленів,
Кохання квітку сам приніс.

Приспів:
Хоч роки, як стрімка ріка,-
В моїй руці твоя рука.

Ольга Олеандра
2025.09.22 10:31
Спокуса щирістю найнебезпечніша з спокус.
Така солодка і така принадна.
Ти відчуваєш доторк її вуст?
Він дуже ніжний й неспростовно владний.

Він проникає у твоє єство,
запалює й розпалює все дужче.
Невже ти хочеш загасить його?

Віктор Кучерук
2025.09.22 10:11
Все швидше й швидше мчать літа,
Все більше й більше смутку в звуках, -
Знедавна втома й гіркота
Дороговказом стали мукам.
Зловісний стрій нових недуг
Вже приглядається до мене
І так ось топчеться навкруг,
Що пилом дихають легені.

Олександр Буй
2025.09.21 20:52
У життя мого блокноті для нотаток
Добігають чисті аркуші кінця
І останній вже готується прийняти
Завершальну епіграму від Творця.

Отче наш, пошаруди іще папером:
Переглянь Свої помітки на полях,
Що мені до бенефісу від прем’єри

Іван Потьомкін
2025.09.21 19:27
В одній тональності
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.

С М
2025.09.21 17:17
О, ця жінка зо цвинтаря від мене має діти
Душевна, хай не всяк нас має видіти
Вона ангел звалища, є у неї їжа
Якщо я помиратиму, ти знаєш, хто саме накриє моє ліжко

Якщо трубопровід зламаний, на мості я приникнув
Чи їду з глузду на гайвеї недалік р

Євген Федчук
2025.09.21 16:12
В історії України скільки раз бувало,
Що самі ж і «верховоди» її продавали.
Хто відкрито її зрадив, хто дурно попхався,
Хотів слави. Замість того сорому набрався.
Ще і більше зробив шкоди, ніж доброї справи.
Тому то наша історія така і кривава.
Геть
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Одександр Яшан
2025.08.19

Ольга Незламна
2025.04.30

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Лена Апрелевна (1992) / Проза

 В коробке, в ней

"Нам жизнь дается только раз. Поэтому от нее надо взять все, что она может дать"

А. Солженицын

И остается только два варианта: либо патология, либо нет. Выпадающая возможность всегда делит все на два, на «да» и нет, на завтра и вчера, на мир и Рим, на северный и южный полюс, на Атлантиду и Одиссею 2001, на "ты ошибся" или же добавляет пресловутую частичку «не».
Всю твердишь себе, то нельзя, так нельзя, аморально, безнравственно, не нужно, несвоевременно, не под стать – и так вечно. Безнравственно – ну сказали тебе пару тройку раз пара-тройка людей в паре-тройке ситуаций. Черт с ними, ты сегодня и сейчас, а не завтра и потом, человек товар скоропортящийся, и не подчиняющийся советскому ГОСТу, а эти самые «они», полиция нравов и знамений – сами товар, причем ничуть не примечательнее. Грешно и смешно, когда тебя пытаются осудить за то, где за морем» не отрекаются и более того, не замечают, ты попадаешь в колбу, по которой и перемещаешься, а по ее обеим сторонам написано: нравственно али нет. И вот куда тебя прибьет, такой ты и будешь. Ведь мне не стоит лишний раз упоминать о том, что все весьма относительно, и что мораль не что иное, как игры подсознания против команды «память и сознание». И силен не тот, кто купил свой выигрышный лотерейный билет, а тот, кто не забыл в день розыгрыша проверить имеющуюся комбинацию на нем. Здесь и сейчас, сейчас и здесь.
Но любой представитель сего социума не безгрешен. Сотвори, раз – а потом гложи себя, пока не изгрызешь до мозга костей. Срываться, ну вот так, чтобы сострадать и корить себя одновременно, потому что так плохо, когда до зубов дело доходит, но невозможно себя заставить пожалеть даже о минуте, не выходит. По правилам, самым заурядным – мозгу велено служить до полного уничтожения, а хватить его должно раза на три, за жизнь. Сделай, все – абсолютно все, что приходит в ту выдуманную полость, где по идее расположилось то, что движет тобою. Ну, только по идее. Сотвори, сотвори и рыдай, истязайся, исцарапывай себя потом, изливай всю жидкость, что будет литься из глаз, но сделай. Или идите, пожалуйста, и нравственно постойте под ветродуем, будучи чрезмерно озабоченным своею тяжелейшею ношею – нравственностью. Постояв под ним, из ваших глаз непременно польется то, что и в первом случае, только вызвано будет не иначе чем интенсивным перемещением воздушных масс. А какая разница – главное результат ведь идентичный. Что в первом ведре, что во втором стойкие растворы соли.
Нравственность всего лишь слово, жизнь конечно только миг. И ему так просто снова отбирать искрящий блик. Какая к черту разница, сегодня мы есть, а завтра нет. Будут после тебя, но во время тебя ты един. И память о тебе уйдет вместе с людьми, которые волею судеб тебя окружали, и ни одно монументальнейшее сооружение из камня и металла не сможет возместить тебе упущенного самого себя во имя обычного «вербализированной» похвалы от далеконедалеких людей. Продать душу, чтобы увековечить «имя» – сделка для «идиота». Благо дело, совершают их множество, но за «бывалошный» век человеческой расы – не более трех десятков оправданы.
И подчиняться можно только себе, ни в коем случае не окружающим, и не приведи нам свыше, что бы кто - то смел, судить тебя на тему высоких и более высших материй, будучи таким же существом как ты, и стоя с тобой на одной генетической ступени. Можно себе позволить абсолютно все, потому что больше чем дозволено тем, что человек не контролирует и более того, никогда не будет - просто на интуитивном уровне даже не нанесет к нему визит, не сможет. А раз позволил – значит мог. И более того, должен был, ни одна мысль не приходит в голову, если не там ее место. Тогда оно либо на крышке люка, либо в клюве синицы. Да, я боюсь думать. Иногда мне замысловато от их наличия там, и я начинаю бояться, что хотя бы кто - то догадается что они уже там, и если постучаться в «главноголовную» дверь и спросят – там ли они? Я, да я же просто не смогу соврать и сказать что «дома никого нет», уже там, и более того просятся в действие. Хотя стать экранизированной картиной, с героями, сюжетом, студией, бюджетом, грызней режиссера и оператора, драками и склоками за главную роль, дотошностью костюмеров и отважностью каскадеров; Они много чего хотят, и я просто обязана им помочь, иначе на раздорожье загнуться так и не выйдя оттуда, и будут всячески меня клеймить за то, что попали в такую непутевую голову. И какое счастье что я могу, могу думать обо всем, о чем только пожелаю: могу влюбиться в прототип образа в своей голове, и даже успеть «разлюбиться», и тот самый виновник даже не будет догадываться и не пострадает, какое счастье, что когда у меня в кармане остается всего пара рублей, и я даже не знаю, как будет завтра, именно благодаря этому самому «содержанию» – я представляю себя тем, кем я стану через десяток лет, какое счастье, что здесь рождаются мои самые светлые и самые темные, а вместе с тем и единственные мысли, и других никогда не будет, и не было. Каждая уникальная, вырвана из контекста, и никогда туда не вклеится обратно, и каждая и есть началом, началом всего, началом длиннейшего отрезка, а вместе с тем одновременно и закрытого темного помещения, началом меня самой. Я никогда не пойду на их похорон, что бы кто-то скудно похвалил меня, дружественно похлопал по плечу, и рассказал еще парочке своих знакомых как я чертовски «высокоморальна», да потому что мы умрем в один день, без них я коробка, а без меня они не имеют материи, и не возродятся уже никогда. И если бы я знала, что они бродят из моей головы в соседскую, или то что они стают достоянием общественности, еще не подарив мне ощущения, что мысли эти «мое порождение», если бы я только знала, что хотя бы кто-то видит их, и читает – я бы в эту же минуту сошла бы с ума, и исчезла бы любым способом. А тогда как от них можно добровольно отрекаться, коль это ценнейший дар для любого, воспринятый как данность, и некоторыми даже отверженный, как когда-то андерсеновский Свинопас принцессой, но ведь все мы помним конец этой истории.
А вы мне тут о «нравственности »…




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2011-04-23 03:27:28
Переглядів сторінки твору 1181
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.781
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ІРОНІЧНИЙ РЕАЛІЗМ, НЕОРЕАЛІЗМ
ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2011.12.22 21:09
Автор у цю хвилину відсутній