(стародавня язичницька легенда)
(за С.Плачиндою)*

Коли мій світ був юний, як весна,
Лиш темрява у ньому панувала,
Похмура і важка була вона,
Мов безконечне ночі покривало.

Нема тобі ні неба, ні землі,
Ні сонця, ні води – пітьма сувора,
І всесвіт потопав увесь в імлі,
Сповитий, мов дитя, в холодний морок.

Та світлий спис пронизав тьму, здалось,
Мов блискавка розбила сон глибокий,
Густющі пасма відьомських волось
Прорізало і висмикнуло око.

Питався хтось: звідкіль взялось воно
Й летить куди – з нізвідки і в нікуди?
- Справіку око нам було дано, -
Сказав так волхв. І зрозуміли люди, -

Із вічності у вічність стільки літ,
Летіло, мчало око те назустріч.
- З старих світів створити Новий світ, -
Вслід за волхвом промовив Заратустра.

Сльозу зронило око – й диво з див
Тут сталося. Йому мільйони років,
Тут першобог і першоптах родивсь,
Подвійну назву мав він: Род і Сокіл.

Розправив крила мудрий Сокіл-Род,
І колами кружляючи над оком,
Він золоту сльозу – (зачаття код!)
Пустив росою з верховин високих.

І ось раптово розрослось воно –
І острів серед мороку зринає,
Пустив і срібну слізку заодно –
Вже озеро Води живої сяє.

Й зелена впала слізонька-роса –
Зросли яскраві квіти величаві,
Й густі зелені і високі трави –
Життя нового врода і краса.

І сів зраділий Сокіл поміж трав
І нову думу думати почав.

20.11.7518 р. – 27.04.7519 рр. (Від Трипілля) (2010-2011)

*Сергій Плачинда «Міфи і легенди давньої України»,
Київ, «СПАЛАХ» ЛТД 1997.