ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.29
07:10
Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Назаренко (1949) /
Вірші
Істини іскрини для людини.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Істини іскрини для людини.
Свято це чи день жалоби.
Колись фашизм перемагали.
День перемоги святкували.
З тих пір про це не забували.
Кожен рік цим хизували.
Себе при цьому вихваляли.
Та нагороди виставляли.
А правду-матінку топтали.
Брехнею факти прикривали.
Безстижі інтереси мали.
Та істину з-за них ховали.
Жахи трагедії зібгали.
Свою мерзенність прикрашали.
Головотяпство гримували.
Щоб за нього й не згадали.
Як друзями фашистів рахували.
Та їм всіляко підсобляли.
Коли війну ті розв’язали.
І в цьому їм допомагали.
На Польщу залюбки напали.
Прибалтику окупували.
Народ свій всяко катували.
А за безпеку не подбали.
Не думали і не гадали.
Який їх друзі задум мали.
Та у штани понакладали.
Коли союзники напали.
Та під Москвою вже стояли.
Народ тоді під кулі гнали.
Життя чуже не шкодували.
Загиблих і не рахували.
За свою шкуру тільки дбали.
Горя народу не сприймали.
Коли від німців утікали.
Все нищили та забирали.
Щоб люди з голоду вмирали.
Чи окупантам слугували.
А поті їх за це ж карали.
За зрадників тоді вважали.
Та до Сибіру відправляли.
Такі безчинства витворяли.
Ось так з народом поступали.
Жалю за ним не проявляли.
На своїх все зло зганяли.
Бо німці це не дозволяли.
Та під Москвою все ж застряли.
Морози сильні лютували.
Активність їхню всю скували.
Тоді ж їх і в полон побрали.
Отак Москву і врятували.
Інших союзників надбали.
Та допомогу від них мали.
Оговтались, вже воювали.
Народу гори там поклали.
І всю війну лиш цим і брали.
До наших днів не всіх ще поховали.
А скільки їх було-це приховали.
Населення теж кучами втрачали.
Жахливу перемогу взяли.
Людською кров’ю поливали.
Недбальство злісне відмивали.
А перемогу святкували.
Не всі що добре воювали.
Кращі життя своє поклали.
А й ті що , що лиш за себе дбали.
Під кулями не побували.
В спец загонах загороджали.
Чи десь когось охороняли.
Досить умовно воювали.
Така ось правда щоб всі знали.
За що життів скільки поклали.
Німці поразку обміркували.
Жили, й надалі процвітали.
А ми як дурні вимирали.
Та перемогу святкували.
Не посилай нам більше бог.
Таких жахливих перемог.
31.03.10. В. Назаренко.
Колись фашизм перемагали.
День перемоги святкували.
З тих пір про це не забували.
Кожен рік цим хизували.
Себе при цьому вихваляли.
Та нагороди виставляли.
А правду-матінку топтали.
Брехнею факти прикривали.
Безстижі інтереси мали.
Та істину з-за них ховали.
Жахи трагедії зібгали.
Свою мерзенність прикрашали.
Головотяпство гримували.
Щоб за нього й не згадали.
Як друзями фашистів рахували.
Та їм всіляко підсобляли.
Коли війну ті розв’язали.
І в цьому їм допомагали.
На Польщу залюбки напали.
Прибалтику окупували.
Народ свій всяко катували.
А за безпеку не подбали.
Не думали і не гадали.
Який їх друзі задум мали.
Та у штани понакладали.
Коли союзники напали.
Та під Москвою вже стояли.
Народ тоді під кулі гнали.
Життя чуже не шкодували.
Загиблих і не рахували.
За свою шкуру тільки дбали.
Горя народу не сприймали.
Коли від німців утікали.
Все нищили та забирали.
Щоб люди з голоду вмирали.
Чи окупантам слугували.
А поті їх за це ж карали.
За зрадників тоді вважали.
Та до Сибіру відправляли.
Такі безчинства витворяли.
Ось так з народом поступали.
Жалю за ним не проявляли.
На своїх все зло зганяли.
Бо німці це не дозволяли.
Та під Москвою все ж застряли.
Морози сильні лютували.
Активність їхню всю скували.
Тоді ж їх і в полон побрали.
Отак Москву і врятували.
Інших союзників надбали.
Та допомогу від них мали.
Оговтались, вже воювали.
Народу гори там поклали.
І всю війну лиш цим і брали.
До наших днів не всіх ще поховали.
А скільки їх було-це приховали.
Населення теж кучами втрачали.
Жахливу перемогу взяли.
Людською кров’ю поливали.
Недбальство злісне відмивали.
А перемогу святкували.
Не всі що добре воювали.
Кращі життя своє поклали.
А й ті що , що лиш за себе дбали.
Під кулями не побували.
В спец загонах загороджали.
Чи десь когось охороняли.
Досить умовно воювали.
Така ось правда щоб всі знали.
За що життів скільки поклали.
Німці поразку обміркували.
Жили, й надалі процвітали.
А ми як дурні вимирали.
Та перемогу святкували.
Не посилай нам більше бог.
Таких жахливих перемог.
31.03.10. В. Назаренко.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.3255 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.3255 seconds