світлій пам'яті – матері Станіслави

Бути матір’ю - це спершу пройти довгий шлях внутрішнього становлення, пережити цілий ряд зовнішніх трансформацій: дитина – дівчина – кохана – жінка , щоб аж потім прийняти це високе покликання, стати співучасницею Божого промислу – бути матір’ю.

Бути матір’ю - це добровільно принести в жертву себе заради іншого, це відчути коли в тобі дві душі але одне тіло, пережити час коли берегом твоїх хвилювань у вітрах болі породільних мук полегшено проноситься благословенний крик появи на світ нової істоти - найріднішої, найблищої, найбажанішої для тебе.

Бути матір’ю - це стати теплим сонцем у посмішці, ясним небом у погляді, ніжною зіркою у полум’яному дотику для свого малюка, розлитися океаном чуйності, лагідності і дбайливості у ставленні до свого улюбленця.

Бути матір’ю - це постійно відчувати круг колючих переживань, що глибоко проникають у твоє серце щоразу, коли ти переймаєшся здоров’ям свого немовляти, наповнюєшся трепетом , бачачи процес становлення і віддалення рідного дитяти, проявляєш надмірну стурбованість у протистоянні обставинам долі, виявляєш усю свою материнську турботу і ласку, прищеплюючи йому любов до усього живого. І це твій найвеличніший вияв поваги і подяки Творцеві за неоцінений дар материнства.

Бути матір’ю - це прийняти весь тягар відповідальності за збереження сімейного затишку і благополуччя родини, це клопіткі намагання створити свій маленький оазис святості в свавільній пустелі буденності, виснажлива боротьба за утримання кораблика родинних стосунків в розбурханих хвилях негараздів, непорозумінь, розчарувань. Розуміючи, що ти не тільки продовжувач роду людського, а і його оберіг від усяких зазіхань зла.

Бути матір’ю - це врешті решт досягти вершини своєї привабливості прийняти найповажніший титул – бабусі, щоб увійти в той блаженний час, коли Божа благодать щедро осипає тебе посмішками і поцілунками вдячних онуків. Це та щира винагорода за твій нелегкий земний шлях, за твою клопітку і виснажливу працю, за твої недоспані ночі. І ти все ще продовжуєш роздавати себе до останку, молячись і благаючи у Бога для них доброї долі.

Бути матір’ю - це одного разу зібравшись у тісному родинному крузі за святково прибраним столом, ще раз поглянути на свій пройдений життєвий шлях, мовчки попрощатися з ріднею і відійти за далекі обрії. І зробити це якомога тихіше і непомітніше, щоб цією вимушеною розлукою не завдати близьким болю. І це, мабуть, те єдине, в чому ти не матимеш успіху. Твоя відсутність відчуватиметься скрізь, твої рідні ще довго не зможуть оговтатися та змиритися з цією непоправною втратою, вони ще довго згадуватимуть твоє тепло, твою ласку, твою доброту. Їм так не вистачатиме твого слова, твого розуміння, твоєї підтримки, твого материнського світла.

І лише після багатьох днів смутку, зібравшись усі разом біля материної могили, під спів великодніх дзвонів, зрозуміють, що ти залишила в них найкращу частину своєї душі, віддала їм найсуттєвішу частину свого єства, те світле, добре, вічне, яке залишиться у їхніх серцях назавжди. І вони складуть тобі найнижчий уклін і віддадуть найвищу у шану за твоє добросовісне виконання цього величного покликання – бути матір’ю.