Дійові особи:
Оповідач-байкар.
Я. – Вдатна панночка.
М. – Мати Панночки.
Жевжик.
С1, С2, С3, С4, С5 … Сn – слинозуби.
Пан у капелюсі – главар, шеф і бос слинозубів; він же і Наречений.

ІНТЕРМЕДІЯ І
(дівич-вечір)

М.: А ходи-но, доню, сюди. Я тобі маю щось важливе сказати.
Я.: Так, мамо, я слухаю тебе…
М.: Доню! Сьогодні ти досягла свого повноліття. І тому тобі, як велить звичай, пора вийти в люди – досить тут сидіти зі мною! Так споконвіку повелось: твої сестри виходи. І тобі пора йти…
Я.: Так, я готова. Благослови, мамо…
М.: Ось ти причепурися якнайкраще. Як і годиться вдатній панночці. Одягни свою святкову сукенку з декольте, а на ніжки – панчішки з начішками. Губи підфарбуй малиною, а очі – волошками… Але ж ти в мене Красуня! Ти повинна зачарувати той світ, що там, унизу. Ти повинна бути… Неперевершена! І перевершити своїх сестер!
Я.: Але кого я там, унизу, повинна зустріти, мамо?
М.: А я хіба знаю, доню!? Я ж тут сиджу в теремку своєму, світа Божого не бачу. Мої діти вилітають з цього гнізда, наче птиці, і їм нема числа…
Я.: І ніхто не повертається?
М.: Не повертається… Принаймні, полки що…
Я.: А повинні би..?
М.: Та ніби повинні би! Принаймні, так кажуть старожили…
Я.: То, може, я повернуся?
М.: А хти його знає, доню, чи повернешся… Але, кажуть, що той, хто повернеться у Дім на горі стане дуже щасливим!
Я.: То я повернуся, мамо! Обов’язково!
М.: А втім, ти не сама повинна повернутися… Та менше з тим. Іди вже! Тобі пора. І хай тобі щастить! Прийми моє благословення…

Оповідач: Виходить Панночка за ворота: модно одягнена, розфарбована, горда така, що страх! – страшно підступитися! Іде собі, нікого не бачить, ні на кого і ні на що уваги не звертає. А тут під самими ворітьми якийсь жебрак… Ні, не жебрак!.. Жевжик!

Жевжик: Панночко, Красуне, пусти переночувати?
Я.: Та йди ти… Бачиш, я не маю часу…
Жевжик: А куди це Панночка так поспішає?
Я.: Маю куди. В світ на люди!
Жевжик: А може, би тобі краще вернутися!? Нема нічого доброго у тім світі!
Я.: Та, мабуть, ні… І забери свої ручиська…
Жевжик (тягне Панночку за руки): А, Красуне, чуєш, а ходи-но зі мною…
Я.: Та пішов ти… Диви який швидкий! У тебе ще й молоко на губах не обсохло…
Жевжик: Панночка мене ображає…
Я.: А ти як аж під ворота прибився?
Жевжик: Я привілейований! Мене підвезли на «Мерседесі»!
Я.: Якийсь, мабуть, сину ля мільярдерші!?
Жевжик: І так і ні! Я сам всього добився: влади, грошей, успіху!
Я.: О! Тільки мене не доб’єшся! Заслабий передок!
Жевжик: А може, Панночка наді мною змилосердиться?
Я.: Е ні, голубчику! Ти не до смаку мені! Та й зростом не вдався! Іди собі, гуляй…
Жевжик: О пані милостива! Я згину…
Я.: Згинь… мені з-перед очей! (дає йому щигля – він падає).

Оповідач: І тут за жевжиком тільки хвіст і показався…



ІНТЕРМЕДІЯ ІІ.
(весільна брама)

СЦЕНА 1.

Оповідач: Іде собі Панночка далі – горда, незалежна: груди вивалила через декольте, віями нафарбованими кліп-кліп, губи бантиком зав’язала, - іде та й іде… А дорога нерівна така, звивиста, і кінця-краю їй немає. Ледве вийшла на головну магістраль. Вже й світло в кінці тунелю видніється. Серце у Панночки частіше почало битися! От і він, мовляв, довгоочікуваний світ людський!

Я.: О світе мій новий, прекрасний! Світе мій тихий, світе мій милий! До тебе я лину, зигзицею кличу! Світе мій білий! О, що ти мені принесеш!? А принесеш ти мені літечко, мої літа молодії! О світе щасливий! Майбуття прекрасне! Не будь до мене жорстоким, не будь! О майбуття! О часи, о звичаї! Я чую голос із глибин! Я чую і спішу на поклик цей чимшвидше – по дорозі, на якій ні сліду жодного нема! В цей білий світ, в прекрасний світ! Не стій мені на півдорозі! Я тільки починаю свою путь! Я вийшла ранньою весною й несміло-тихо заспівала і всіх, кого я на своїм шляху стрічала, того я щирим серденьком вітала… І йду собі своїм шляхом, пісні свої собі співаю… (мугикає якусь мелодію).

Оповідач: А тут їй на шляху ватага, гурт! І всі як на підбір – мов сонце, в золоті горять! І з ними Дядько, в капелюсі Пан…

С1, С2, С3, С4, С5 … Сn (хором): Самій недовго збитися з путі – Ходи із нами, у гурті!
Я.: О! А куди це я з вами повинна йти? Мені з вами не по дорозі: вам – нагору, мені – вниз!
С1: Кому – вниз!? Ні, нам із тобою лише догори!
С1, С2, С3, С4, С5 … Сn (хором-маршем): Excelsior!!! Все вище, і вище, і вище! Услід за птахами летім! Вище хмар!!!
Я.: Е ні, голубчики! Невже вас досі не було нікому навчити? Ходили сестри мої – і що, даремно!? Ми – вілли-посестри – лише вниз ходимо – до людей! Принаймні, я додому, назад, вертатися ще не збираюся… (Набік) Ще не нагулялася… Ще світу білого не бачила, що так мене он там манить!
С2: А чому вертатися не збирашся?
Я.: Погана прикмета… вертатися…
С3: Е! Та ти що – в забобони віриш!?
С4: Справді, чого це ти в забобони віриш?!
С5: Така красуня! а казна в що вірить!
С1: (благально): Панночко, кралечко, змилуйся над нами! (за ним ці слова повторюють інші за чергою).
Я: Е! Та що це ви собі в голову вбили! Я нікуди з вами не піду! І баста! Пустіть мене! Ось там, під ворітьми, був один, жевжик… так я йому щигля дала!
С1, С2, С3, С4, С5 … Сn (хором): не пустимо!!! Нікуди не пустимо!!! Ти наша!!!
Я: (гордо): І вам дам… щигля… (зі сльозами в голосі): Пустіть, я мамі скажу…
С1: Не скажеш, якщо не вернешся!
С2: А коли вернешся, то тільки з нами!
С1: Е ні! Не з нами, а з одним із нас!
С2: Як це – з одним із нас? Ми так не домовлялися!
Всі (хором): Ми так не домовлялися!!!
С1: А так – хто з нас сильніший, той і вернеться з панночкою в її Королівство! Ну що, поборемося, браття!?
Всі (хором): Поборемося! Ти диви який розумний знайшовся!!? Ми всі маємо рівні права на панночку! Ми тобі зараз покажемо, де раки зимують!!!
Оповідач: І кинулися жевжики на панночку, і обліпили її, наче мухи…
Я.: Ей, хлопці, помаленьку, ви мені зачіску зіпсуєте… Сукню порвете! Слинозуби кляті!
С1, С2, С3, С4, С5 … Сn (хором): Нам нічого чекати! Сила є – розуму не треба!
С2: А що вона там лепече?
Я.: Хлопці, стоп! Мені, може, боляче… І макіяж геть розмазали…
С3: Вона нас, здається, слинозубами обізвала!
С1: Ах! То ми – слинозуби!? Та я їй зараз своїми зубами..! (ніби кусає і тягне зубами за одіж, як собака, сміючись-граючись)
Я.: (благально, слізно): Пустіть, прошу вас… будь ласка…
С5: Пацани! Шухер! Бос іде!!! (сам втікає)
Входить Пан в капелюсі.
Пан в капелюсі: А що тут таке відбувається? (принюхується) Щось смаленим пахне… Свіжатина..?
С1, С2, С3, С4, С5 … Сn (хором): Та ми… та ми… Шашлик згорів!
Пан в капелюсі: Як згорів!? А це що за краля? (до Панночки): Мадемуазель, можна Вашу ручку? (до Сn-ів): А ну, геть, малишня! Слабаки! А то що ви собі тут на уявляли!? Ця краля не для вас, телепнів, сотворена! Бо ви, дивіться, вже й хвости свої погубили казна-де… А ще куди претеся!? Слабаки! Куди претеся на чужі дівки!!? (кожному з них дає по щиглю, за чергою, і вони падають в оркестрову яму – мруть, наче мухи в меді).

СЦЕНА 2.
Пан в капелюсі і Вдатна Панночка наодинці.
Пан в капелюсі: О панно! Я ваш Покровитель! Чи можна вашу руку і серце?
Я: О! Що за почесть мені така!? Що на мені зупинив свої очі ясні такий Пан над Панами, що ним пишається Греція вся, Крим і Рим!.. (соромливо) Я твоя!!!
Пан в капелюсі: Кралечко, а куди ти зібралася була?
Я.: Вже нікуди… до людей хотіла… Та…
Пан в капелюсі: О! Та нема там чого серед людей нам робити! Пішли назад, нагору. До Дому на горі!
Я.: (несміло відпихає його руку): Зажди… Може, хвильку подивимося туди – вниз і назад, а? Там, де світло. У нас же є час, чи не так?
Пан в капелюсі: Ні, у нас, панно, немає часу! У нас ще багато справ. А я туди вниз не збираюся – я звідти щойно прийшов…
Я.: Ну, то тоді я сама… А ти мене тут почекай… Я вернуся…
Пан в капелюсі: (тримає Панночку за руку): Куди ти? Як підеш туди вниз – більше не вернешся під гору! (Панночка виривається) Чекай, дурненька, ти ще не знаєш – там смерть твоя!
Я.: (припиняє вириватися, ніяковіє): Смерть моя? А чому це там, серед людей, смерть моя?
Пан в капелюсі: А тому, що ти – наївне дівчисько! Ніхто звідти, з того світу, ще не вернувся!
Я.: Але ти там був… то розкажи, як там… Там цікаво, напевно?
Пан в капелюсі: Нічого там цікавого – одна жопа! Та й світло, на яке ти так летиш, оманливе. Принаймні, я тільки темряву і бачив. Темнота і безпросвіття! Кругом неправда і неволя, а народ, замучений, мовчить… бо благоденствує…
Я.: Але ж… там мої сестри…
Пан в капелюсі: Де там твої сестри!? За ними і слід простиг… Жодна – не вернулася…
Я.: О сестри, сестри ви мої! Пішли світ за очі… Може, як королівни там живуть?
Пан в капелюсі: Наївна! Кажу ж тобі – там повна лажа! І сестри твої в тій лажі й загинули!
Я.: Як це загинули!? О сестри, сестри, горе вам! мої голубки у неволі вмерли!? Як?
Пан в капелюсі: А отак! Там загинули, куди і я своїх слинозубів повикидав! У нас такий закон – виживає сильніший!
Я.: А мої сестри що – не були сильними?
Пан в капелюсі: Ні, твоїх сестер цей закон не стосується. Вони просто нікого не зустріли на своєму шляху. Не судилось!
Я.: Така їхня доля? О Боже мій милий! За що ти караєш нас, молодих!?
Пан в капелюсі: Не всіх. Тебе, ось, Він хоче врятувати. Дати тобі нове життя.
Я.: Нове життя? Яке?
Пан в капелюсі: Ах! Ти ще не знаєш!? Благодать зійде на нас, як повернемося разом.
Я.: Так кажуть у нас старожили… Ходять легенди…
Пан в капелюсі: Це не легенди! Це правда. Бо Царство Боже не треба шукати деінде. Царство Боже всередині – в Домі, що на горі!
Я.: Тоді швидше назад, додому, до мами. Нагору!
Пан в капелюсі: Excelsior!
(беруться за руки, кружляють, танцюють, обнімаються, цілуються і перетворюються на Наречену і Нареченого)
Наречена: А що, що, мій любасику, нас далі чекає?
Наречений: Благодать!.. Зараз ми одне ціле. Потім поділимося на мільйони, трильйони, міріади зір…
Наречена: Зараз ми – одна Галактика!?
Наречений: Так, кохана! Моя прудконога сарно! Мільярди зір народять нову землю і нове небо!
Наречений і Наречена (разом): Нове життя! Vita nova!
(співають хвалебний псалом)
Наречена: О! Я уже чую її в собі! Земля безплідна мовами ангельськими говорить!
Наречений і Наречена (разом): Назад, назад, до Дому на горі!
Наречена: Росте хлоп’я, мов кущ малини…
Оповідач: І пішли вони, тримаючись за руки, додому! Дім – фортеця твоя, Сину! Там мати уже наготувала перину!
Виходить на сцену хлоп’я трьох – п’яти років, у віночку з малинового гілля і ягід)
Хлоп’я: Ура! Я народився!!!
Оповідач: (бере хлопчика на руки): От і казці кінець. А хто слухав – тому бубликів в’язка (кидає у зал бублики) Бувайте здорові! Живіте багато! А ми – повертаємось. Додому. Бо народились крилатими.
(із-за завіси випускають голуба; Оповідач із хлоп’ям обертаються на рух, стежать за польотом птаха)
Оповідач (знову до глядачів): Мир Вам!
Виходять ВСІ актори.
ВСІ актори (разом): І духові Твоєму!
Кланяються під аплодисменти залу.
ЗАВІСА