Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.13
09:54
Занавішує небо глибока пітьма,
І вкриває довкілля своєю габою.
Дивовижна місцевість – зізнайся сама,
Підійшла, щоби я милувався з тобою.
Чи не візьмеш, горянко, мене на постій –
Незнайомим чужинцем, супругом пізніше.
У дилемі оцій, хай не дуже про
І вкриває довкілля своєю габою.
Дивовижна місцевість – зізнайся сама,
Підійшла, щоби я милувався з тобою.
Чи не візьмеш, горянко, мене на постій –
Незнайомим чужинцем, супругом пізніше.
У дилемі оцій, хай не дуже про
2026.06.13
07:01
Попід сонцем, понад гаєм
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає дуже стрімко.
13.06.26
Хмара хмарку доганяє,
Як завжди прудку Катрусю
Заклопотана бабуся,
Бо онука, наче білка,
Сновигає дуже стрімко.
13.06.26
2026.06.12
22:23
Ти прийшов невипадково
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
у моє сумне життя,
розпалив ліричним словом
в серці справжні почуття.
Запросив на вальс чудесний
і романсом причастив.
Крижана льодина скресла
2026.06.12
20:11
сьогодні графоманія
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
а завтра може й пафос
у цім сезоні навмання
не визначити якось
вже почитав усе в усіх
занотував моменти
в бежовенький блокнотик
свій
2026.06.12
18:47
Василь Лебедєв-Кумач (1898-1949)
Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.
Нам пісня в праці й житті помагає,
Нам серце радує пісня весела,
від неї смуток нараз відліта!
І люблять пісню містечка і села,
і люблять пісню вируючі міста.
Нам пісня в праці й житті помагає,
2026.06.12
13:39
Розпливається перед очима
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.
Розпливаються сталі поняття
2026.06.12
12:40
В перлиннім, з бірюзи, бурштиновім намисті,
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.
У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене
2026.06.12
09:23
Поки до суфіксів і флексій,
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н
2026.06.12
07:05
В. Н...
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.
Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -
2026.06.11
21:50
Не збагнула вона, як побачив я
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це
Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про
2026.06.11
20:02
В позачассі згадаєш, як тиша вагітніла звуком,
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась - ти стезі тій пливкій довіряв.
Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась - ти стезі тій пливкій довіряв.
Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі
2026.06.11
17:34
Як чубляться князі поміж собою,
Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при
Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при
2026.06.11
15:56
Коли пора іти до дна
і ти приклав до цього руку,
то це, таки, твоя війна,
що дурням служить за науку.
***
Як не мудруй, усім каюк,
якщо хитрують ренегати...
і ти приклав до цього руку,
то це, таки, твоя війна,
що дурням служить за науку.
***
Як не мудруй, усім каюк,
якщо хитрують ренегати...
2026.06.11
15:44
Я у царстві ялинок бреду.
Заблукав у самотньому борі
І на радість чи то на біду
Відчуваю величність собору.
Я бреду між похилих дерев,
Ніби книг, непрочитаних досі.
Я почую притлумлений рев,
Заблукав у самотньому борі
І на радість чи то на біду
Відчуваю величність собору.
Я бреду між похилих дерев,
Ніби книг, непрочитаних досі.
Я почую притлумлений рев,
2026.06.11
13:22
Щоденність – тиха, непримітно-звична плином.
Але у ній, немов у сутінній кімнаті,
присутні бігом часу виявлені вікна.
Ті, що обличчям до минулого – прозорі.
А щільно вкриті не прожитим - з майбуття.
Злітають звідтіля провіщення всілякі -
Але у ній, немов у сутінній кімнаті,
присутні бігом часу виявлені вікна.
Ті, що обличчям до минулого – прозорі.
А щільно вкриті не прожитим - з майбуття.
Злітають звідтіля провіщення всілякі -
2026.06.11
08:10
Везувій винищив Помпеї
і виноградні вина.
Під порохом жаркого глею
похована причина.
Содом й Гоморру покарали
за блуд і сластолюбство.
Від грізного меча моралі
на пласі гине людство.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і виноградні вина.
Під порохом жаркого глею
похована причина.
Содом й Гоморру покарали
за блуд і сластолюбство.
Від грізного меча моралі
на пласі гине людство.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
2023.12.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Маріанна Челецька (1979) /
Поеми
/
П'єси
НОВЕ ЖИТТЯ (біологічна жартівлива драматична казка у двох інтермедіях)
(дівич-вечір)
М.: А ходи-но, доню, сюди. Я тобі маю щось важливе сказати.
Я.: Так, мамо, я слухаю тебе…
М.: Доню! Сьогодні ти досягла свого повноліття. І тому тобі, як велить звичай, пора вийти в люди – досить тут сидіти зі мною! Так споконвіку повелось: твої сестри виходи. І тобі пора йти…
Я.: Так, я готова. Благослови, мамо…
М.: Ось ти причепурися якнайкраще. Як і годиться вдатній панночці. Одягни свою святкову сукенку з декольте, а на ніжки – панчішки з начішками. Губи підфарбуй малиною, а очі – волошками… Але ж ти в мене Красуня! Ти повинна зачарувати той світ, що там, унизу. Ти повинна бути… Неперевершена! І перевершити своїх сестер!
Я.: Але кого я там, унизу, повинна зустріти, мамо?
М.: А я хіба знаю, доню!? Я ж тут сиджу в теремку своєму, світа Божого не бачу. Мої діти вилітають з цього гнізда, наче птиці, і їм нема числа…
Я.: І ніхто не повертається?
М.: Не повертається… Принаймні, полки що…
Я.: А повинні би..?
М.: Та ніби повинні би! Принаймні, так кажуть старожили…
Я.: То, може, я повернуся?
М.: А хти його знає, доню, чи повернешся… Але, кажуть, що той, хто повернеться у Дім на горі стане дуже щасливим!
Я.: То я повернуся, мамо! Обов’язково!
М.: А втім, ти не сама повинна повернутися… Та менше з тим. Іди вже! Тобі пора. І хай тобі щастить! Прийми моє благословення…
Оповідач: Виходить Панночка за ворота: модно одягнена, розфарбована, горда така, що страх! – страшно підступитися! Іде собі, нікого не бачить, ні на кого і ні на що уваги не звертає. А тут під самими ворітьми якийсь жебрак… Ні, не жебрак!.. Жевжик!
Жевжик: Панночко, Красуне, пусти переночувати?
Я.: Та йди ти… Бачиш, я не маю часу…
Жевжик: А куди це Панночка так поспішає?
Я.: Маю куди. В світ на люди!
Жевжик: А може, би тобі краще вернутися!? Нема нічого доброго у тім світі!
Я.: Та, мабуть, ні… І забери свої ручиська…
Жевжик (тягне Панночку за руки): А, Красуне, чуєш, а ходи-но зі мною…
Я.: Та пішов ти… Диви який швидкий! У тебе ще й молоко на губах не обсохло…
Жевжик: Панночка мене ображає…
Я.: А ти як аж під ворота прибився?
Жевжик: Я привілейований! Мене підвезли на «Мерседесі»!
Я.: Якийсь, мабуть, сину ля мільярдерші!?
Жевжик: І так і ні! Я сам всього добився: влади, грошей, успіху!
Я.: О! Тільки мене не доб’єшся! Заслабий передок!
Жевжик: А може, Панночка наді мною змилосердиться?
Я.: Е ні, голубчику! Ти не до смаку мені! Та й зростом не вдався! Іди собі, гуляй…
Жевжик: О пані милостива! Я згину…
Я.: Згинь… мені з-перед очей! (дає йому щигля – він падає).
Оповідач: І тут за жевжиком тільки хвіст і показався…
ІНТЕРМЕДІЯ ІІ.
(весільна брама)
СЦЕНА 1.
Оповідач: Іде собі Панночка далі – горда, незалежна: груди вивалила через декольте, віями нафарбованими кліп-кліп, губи бантиком зав’язала, - іде та й іде… А дорога нерівна така, звивиста, і кінця-краю їй немає. Ледве вийшла на головну магістраль. Вже й світло в кінці тунелю видніється. Серце у Панночки частіше почало битися! От і він, мовляв, довгоочікуваний світ людський!
Я.: О світе мій новий, прекрасний! Світе мій тихий, світе мій милий! До тебе я лину, зигзицею кличу! Світе мій білий! О, що ти мені принесеш!? А принесеш ти мені літечко, мої літа молодії! О світе щасливий! Майбуття прекрасне! Не будь до мене жорстоким, не будь! О майбуття! О часи, о звичаї! Я чую голос із глибин! Я чую і спішу на поклик цей чимшвидше – по дорозі, на якій ні сліду жодного нема! В цей білий світ, в прекрасний світ! Не стій мені на півдорозі! Я тільки починаю свою путь! Я вийшла ранньою весною й несміло-тихо заспівала і всіх, кого я на своїм шляху стрічала, того я щирим серденьком вітала… І йду собі своїм шляхом, пісні свої собі співаю… (мугикає якусь мелодію).
Оповідач: А тут їй на шляху ватага, гурт! І всі як на підбір – мов сонце, в золоті горять! І з ними Дядько, в капелюсі Пан…
С1, С2, С3, С4, С5 … Сn (хором): Самій недовго збитися з путі – Ходи із нами, у гурті!
Я.: О! А куди це я з вами повинна йти? Мені з вами не по дорозі: вам – нагору, мені – вниз!
С1: Кому – вниз!? Ні, нам із тобою лише догори!
С1, С2, С3, С4, С5 … Сn (хором-маршем): Excelsior!!! Все вище, і вище, і вище! Услід за птахами летім! Вище хмар!!!
Я.: Е ні, голубчики! Невже вас досі не було нікому навчити? Ходили сестри мої – і що, даремно!? Ми – вілли-посестри – лише вниз ходимо – до людей! Принаймні, я додому, назад, вертатися ще не збираюся… (Набік) Ще не нагулялася… Ще світу білого не бачила, що так мене он там манить!
С2: А чому вертатися не збирашся?
Я.: Погана прикмета… вертатися…
С3: Е! Та ти що – в забобони віриш!?
С4: Справді, чого це ти в забобони віриш?!
С5: Така красуня! а казна в що вірить!
С1: (благально): Панночко, кралечко, змилуйся над нами! (за ним ці слова повторюють інші за чергою).
Я: Е! Та що це ви собі в голову вбили! Я нікуди з вами не піду! І баста! Пустіть мене! Ось там, під ворітьми, був один, жевжик… так я йому щигля дала!
С1, С2, С3, С4, С5 … Сn (хором): не пустимо!!! Нікуди не пустимо!!! Ти наша!!!
Я: (гордо): І вам дам… щигля… (зі сльозами в голосі): Пустіть, я мамі скажу…
С1: Не скажеш, якщо не вернешся!
С2: А коли вернешся, то тільки з нами!
С1: Е ні! Не з нами, а з одним із нас!
С2: Як це – з одним із нас? Ми так не домовлялися!
Всі (хором): Ми так не домовлялися!!!
С1: А так – хто з нас сильніший, той і вернеться з панночкою в її Королівство! Ну що, поборемося, браття!?
Всі (хором): Поборемося! Ти диви який розумний знайшовся!!? Ми всі маємо рівні права на панночку! Ми тобі зараз покажемо, де раки зимують!!!
Оповідач: І кинулися жевжики на панночку, і обліпили її, наче мухи…
Я.: Ей, хлопці, помаленьку, ви мені зачіску зіпсуєте… Сукню порвете! Слинозуби кляті!
С1, С2, С3, С4, С5 … Сn (хором): Нам нічого чекати! Сила є – розуму не треба!
С2: А що вона там лепече?
Я.: Хлопці, стоп! Мені, може, боляче… І макіяж геть розмазали…
С3: Вона нас, здається, слинозубами обізвала!
С1: Ах! То ми – слинозуби!? Та я їй зараз своїми зубами..! (ніби кусає і тягне зубами за одіж, як собака, сміючись-граючись)
Я.: (благально, слізно): Пустіть, прошу вас… будь ласка…
С5: Пацани! Шухер! Бос іде!!! (сам втікає)
Входить Пан в капелюсі.
Пан в капелюсі: А що тут таке відбувається? (принюхується) Щось смаленим пахне… Свіжатина..?
С1, С2, С3, С4, С5 … Сn (хором): Та ми… та ми… Шашлик згорів!
Пан в капелюсі: Як згорів!? А це що за краля? (до Панночки): Мадемуазель, можна Вашу ручку? (до Сn-ів): А ну, геть, малишня! Слабаки! А то що ви собі тут на уявляли!? Ця краля не для вас, телепнів, сотворена! Бо ви, дивіться, вже й хвости свої погубили казна-де… А ще куди претеся!? Слабаки! Куди претеся на чужі дівки!!? (кожному з них дає по щиглю, за чергою, і вони падають в оркестрову яму – мруть, наче мухи в меді).
СЦЕНА 2.
Пан в капелюсі і Вдатна Панночка наодинці.
Пан в капелюсі: О панно! Я ваш Покровитель! Чи можна вашу руку і серце?
Я: О! Що за почесть мені така!? Що на мені зупинив свої очі ясні такий Пан над Панами, що ним пишається Греція вся, Крим і Рим!.. (соромливо) Я твоя!!!
Пан в капелюсі: Кралечко, а куди ти зібралася була?
Я.: Вже нікуди… до людей хотіла… Та…
Пан в капелюсі: О! Та нема там чого серед людей нам робити! Пішли назад, нагору. До Дому на горі!
Я.: (несміло відпихає його руку): Зажди… Може, хвильку подивимося туди – вниз і назад, а? Там, де світло. У нас же є час, чи не так?
Пан в капелюсі: Ні, у нас, панно, немає часу! У нас ще багато справ. А я туди вниз не збираюся – я звідти щойно прийшов…
Я.: Ну, то тоді я сама… А ти мене тут почекай… Я вернуся…
Пан в капелюсі: (тримає Панночку за руку): Куди ти? Як підеш туди вниз – більше не вернешся під гору! (Панночка виривається) Чекай, дурненька, ти ще не знаєш – там смерть твоя!
Я.: (припиняє вириватися, ніяковіє): Смерть моя? А чому це там, серед людей, смерть моя?
Пан в капелюсі: А тому, що ти – наївне дівчисько! Ніхто звідти, з того світу, ще не вернувся!
Я.: Але ти там був… то розкажи, як там… Там цікаво, напевно?
Пан в капелюсі: Нічого там цікавого – одна жопа! Та й світло, на яке ти так летиш, оманливе. Принаймні, я тільки темряву і бачив. Темнота і безпросвіття! Кругом неправда і неволя, а народ, замучений, мовчить… бо благоденствує…
Я.: Але ж… там мої сестри…
Пан в капелюсі: Де там твої сестри!? За ними і слід простиг… Жодна – не вернулася…
Я.: О сестри, сестри ви мої! Пішли світ за очі… Може, як королівни там живуть?
Пан в капелюсі: Наївна! Кажу ж тобі – там повна лажа! І сестри твої в тій лажі й загинули!
Я.: Як це загинули!? О сестри, сестри, горе вам! мої голубки у неволі вмерли!? Як?
Пан в капелюсі: А отак! Там загинули, куди і я своїх слинозубів повикидав! У нас такий закон – виживає сильніший!
Я.: А мої сестри що – не були сильними?
Пан в капелюсі: Ні, твоїх сестер цей закон не стосується. Вони просто нікого не зустріли на своєму шляху. Не судилось!
Я.: Така їхня доля? О Боже мій милий! За що ти караєш нас, молодих!?
Пан в капелюсі: Не всіх. Тебе, ось, Він хоче врятувати. Дати тобі нове життя.
Я.: Нове життя? Яке?
Пан в капелюсі: Ах! Ти ще не знаєш!? Благодать зійде на нас, як повернемося разом.
Я.: Так кажуть у нас старожили… Ходять легенди…
Пан в капелюсі: Це не легенди! Це правда. Бо Царство Боже не треба шукати деінде. Царство Боже всередині – в Домі, що на горі!
Я.: Тоді швидше назад, додому, до мами. Нагору!
Пан в капелюсі: Excelsior!
(беруться за руки, кружляють, танцюють, обнімаються, цілуються і перетворюються на Наречену і Нареченого)
Наречена: А що, що, мій любасику, нас далі чекає?
Наречений: Благодать!.. Зараз ми одне ціле. Потім поділимося на мільйони, трильйони, міріади зір…
Наречена: Зараз ми – одна Галактика!?
Наречений: Так, кохана! Моя прудконога сарно! Мільярди зір народять нову землю і нове небо!
Наречений і Наречена (разом): Нове життя! Vita nova!
(співають хвалебний псалом)
Наречена: О! Я уже чую її в собі! Земля безплідна мовами ангельськими говорить!
Наречений і Наречена (разом): Назад, назад, до Дому на горі!
Наречена: Росте хлоп’я, мов кущ малини…
Оповідач: І пішли вони, тримаючись за руки, додому! Дім – фортеця твоя, Сину! Там мати уже наготувала перину!
Виходить на сцену хлоп’я трьох – п’яти років, у віночку з малинового гілля і ягід)
Хлоп’я: Ура! Я народився!!!
Оповідач: (бере хлопчика на руки): От і казці кінець. А хто слухав – тому бубликів в’язка (кидає у зал бублики) Бувайте здорові! Живіте багато! А ми – повертаємось. Додому. Бо народились крилатими.
(із-за завіси випускають голуба; Оповідач із хлоп’ям обертаються на рух, стежать за польотом птаха)
Оповідач (знову до глядачів): Мир Вам!
Виходять ВСІ актори.
ВСІ актори (разом): І духові Твоєму!
Кланяються під аплодисменти залу.
ЗАВІСА
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
НОВЕ ЖИТТЯ (біологічна жартівлива драматична казка у двох інтермедіях)
Дійові особи:
Оповідач-байкар.
Я. – Вдатна панночка.
М. – Мати Панночки.
Жевжик.
С1, С2, С3, С4, С5 … Сn – слинозуби.
Пан у капелюсі – главар, шеф і бос слинозубів; він же і Наречений.
ІНТЕРМЕДІЯ І
(дівич-вечір)
М.: А ходи-но, доню, сюди. Я тобі маю щось важливе сказати.
Я.: Так, мамо, я слухаю тебе…
М.: Доню! Сьогодні ти досягла свого повноліття. І тому тобі, як велить звичай, пора вийти в люди – досить тут сидіти зі мною! Так споконвіку повелось: твої сестри виходи. І тобі пора йти…
Я.: Так, я готова. Благослови, мамо…
М.: Ось ти причепурися якнайкраще. Як і годиться вдатній панночці. Одягни свою святкову сукенку з декольте, а на ніжки – панчішки з начішками. Губи підфарбуй малиною, а очі – волошками… Але ж ти в мене Красуня! Ти повинна зачарувати той світ, що там, унизу. Ти повинна бути… Неперевершена! І перевершити своїх сестер!
Я.: Але кого я там, унизу, повинна зустріти, мамо?
М.: А я хіба знаю, доню!? Я ж тут сиджу в теремку своєму, світа Божого не бачу. Мої діти вилітають з цього гнізда, наче птиці, і їм нема числа…
Я.: І ніхто не повертається?
М.: Не повертається… Принаймні, полки що…
Я.: А повинні би..?
М.: Та ніби повинні би! Принаймні, так кажуть старожили…
Я.: То, може, я повернуся?
М.: А хти його знає, доню, чи повернешся… Але, кажуть, що той, хто повернеться у Дім на горі стане дуже щасливим!
Я.: То я повернуся, мамо! Обов’язково!
М.: А втім, ти не сама повинна повернутися… Та менше з тим. Іди вже! Тобі пора. І хай тобі щастить! Прийми моє благословення…
Оповідач: Виходить Панночка за ворота: модно одягнена, розфарбована, горда така, що страх! – страшно підступитися! Іде собі, нікого не бачить, ні на кого і ні на що уваги не звертає. А тут під самими ворітьми якийсь жебрак… Ні, не жебрак!.. Жевжик!
Жевжик: Панночко, Красуне, пусти переночувати?
Я.: Та йди ти… Бачиш, я не маю часу…
Жевжик: А куди це Панночка так поспішає?
Я.: Маю куди. В світ на люди!
Жевжик: А може, би тобі краще вернутися!? Нема нічого доброго у тім світі!
Я.: Та, мабуть, ні… І забери свої ручиська…
Жевжик (тягне Панночку за руки): А, Красуне, чуєш, а ходи-но зі мною…
Я.: Та пішов ти… Диви який швидкий! У тебе ще й молоко на губах не обсохло…
Жевжик: Панночка мене ображає…
Я.: А ти як аж під ворота прибився?
Жевжик: Я привілейований! Мене підвезли на «Мерседесі»!
Я.: Якийсь, мабуть, сину ля мільярдерші!?
Жевжик: І так і ні! Я сам всього добився: влади, грошей, успіху!
Я.: О! Тільки мене не доб’єшся! Заслабий передок!
Жевжик: А може, Панночка наді мною змилосердиться?
Я.: Е ні, голубчику! Ти не до смаку мені! Та й зростом не вдався! Іди собі, гуляй…
Жевжик: О пані милостива! Я згину…
Я.: Згинь… мені з-перед очей! (дає йому щигля – він падає).
Оповідач: І тут за жевжиком тільки хвіст і показався…
ІНТЕРМЕДІЯ ІІ.
(весільна брама)
СЦЕНА 1.
Оповідач: Іде собі Панночка далі – горда, незалежна: груди вивалила через декольте, віями нафарбованими кліп-кліп, губи бантиком зав’язала, - іде та й іде… А дорога нерівна така, звивиста, і кінця-краю їй немає. Ледве вийшла на головну магістраль. Вже й світло в кінці тунелю видніється. Серце у Панночки частіше почало битися! От і він, мовляв, довгоочікуваний світ людський!
Я.: О світе мій новий, прекрасний! Світе мій тихий, світе мій милий! До тебе я лину, зигзицею кличу! Світе мій білий! О, що ти мені принесеш!? А принесеш ти мені літечко, мої літа молодії! О світе щасливий! Майбуття прекрасне! Не будь до мене жорстоким, не будь! О майбуття! О часи, о звичаї! Я чую голос із глибин! Я чую і спішу на поклик цей чимшвидше – по дорозі, на якій ні сліду жодного нема! В цей білий світ, в прекрасний світ! Не стій мені на півдорозі! Я тільки починаю свою путь! Я вийшла ранньою весною й несміло-тихо заспівала і всіх, кого я на своїм шляху стрічала, того я щирим серденьком вітала… І йду собі своїм шляхом, пісні свої собі співаю… (мугикає якусь мелодію).
Оповідач: А тут їй на шляху ватага, гурт! І всі як на підбір – мов сонце, в золоті горять! І з ними Дядько, в капелюсі Пан…
С1, С2, С3, С4, С5 … Сn (хором): Самій недовго збитися з путі – Ходи із нами, у гурті!
Я.: О! А куди це я з вами повинна йти? Мені з вами не по дорозі: вам – нагору, мені – вниз!
С1: Кому – вниз!? Ні, нам із тобою лише догори!
С1, С2, С3, С4, С5 … Сn (хором-маршем): Excelsior!!! Все вище, і вище, і вище! Услід за птахами летім! Вище хмар!!!
Я.: Е ні, голубчики! Невже вас досі не було нікому навчити? Ходили сестри мої – і що, даремно!? Ми – вілли-посестри – лише вниз ходимо – до людей! Принаймні, я додому, назад, вертатися ще не збираюся… (Набік) Ще не нагулялася… Ще світу білого не бачила, що так мене он там манить!
С2: А чому вертатися не збирашся?
Я.: Погана прикмета… вертатися…
С3: Е! Та ти що – в забобони віриш!?
С4: Справді, чого це ти в забобони віриш?!
С5: Така красуня! а казна в що вірить!
С1: (благально): Панночко, кралечко, змилуйся над нами! (за ним ці слова повторюють інші за чергою).
Я: Е! Та що це ви собі в голову вбили! Я нікуди з вами не піду! І баста! Пустіть мене! Ось там, під ворітьми, був один, жевжик… так я йому щигля дала!
С1, С2, С3, С4, С5 … Сn (хором): не пустимо!!! Нікуди не пустимо!!! Ти наша!!!
Я: (гордо): І вам дам… щигля… (зі сльозами в голосі): Пустіть, я мамі скажу…
С1: Не скажеш, якщо не вернешся!
С2: А коли вернешся, то тільки з нами!
С1: Е ні! Не з нами, а з одним із нас!
С2: Як це – з одним із нас? Ми так не домовлялися!
Всі (хором): Ми так не домовлялися!!!
С1: А так – хто з нас сильніший, той і вернеться з панночкою в її Королівство! Ну що, поборемося, браття!?
Всі (хором): Поборемося! Ти диви який розумний знайшовся!!? Ми всі маємо рівні права на панночку! Ми тобі зараз покажемо, де раки зимують!!!
Оповідач: І кинулися жевжики на панночку, і обліпили її, наче мухи…
Я.: Ей, хлопці, помаленьку, ви мені зачіску зіпсуєте… Сукню порвете! Слинозуби кляті!
С1, С2, С3, С4, С5 … Сn (хором): Нам нічого чекати! Сила є – розуму не треба!
С2: А що вона там лепече?
Я.: Хлопці, стоп! Мені, може, боляче… І макіяж геть розмазали…
С3: Вона нас, здається, слинозубами обізвала!
С1: Ах! То ми – слинозуби!? Та я їй зараз своїми зубами..! (ніби кусає і тягне зубами за одіж, як собака, сміючись-граючись)
Я.: (благально, слізно): Пустіть, прошу вас… будь ласка…
С5: Пацани! Шухер! Бос іде!!! (сам втікає)
Входить Пан в капелюсі.
Пан в капелюсі: А що тут таке відбувається? (принюхується) Щось смаленим пахне… Свіжатина..?
С1, С2, С3, С4, С5 … Сn (хором): Та ми… та ми… Шашлик згорів!
Пан в капелюсі: Як згорів!? А це що за краля? (до Панночки): Мадемуазель, можна Вашу ручку? (до Сn-ів): А ну, геть, малишня! Слабаки! А то що ви собі тут на уявляли!? Ця краля не для вас, телепнів, сотворена! Бо ви, дивіться, вже й хвости свої погубили казна-де… А ще куди претеся!? Слабаки! Куди претеся на чужі дівки!!? (кожному з них дає по щиглю, за чергою, і вони падають в оркестрову яму – мруть, наче мухи в меді).
СЦЕНА 2.
Пан в капелюсі і Вдатна Панночка наодинці.
Пан в капелюсі: О панно! Я ваш Покровитель! Чи можна вашу руку і серце?
Я: О! Що за почесть мені така!? Що на мені зупинив свої очі ясні такий Пан над Панами, що ним пишається Греція вся, Крим і Рим!.. (соромливо) Я твоя!!!
Пан в капелюсі: Кралечко, а куди ти зібралася була?
Я.: Вже нікуди… до людей хотіла… Та…
Пан в капелюсі: О! Та нема там чого серед людей нам робити! Пішли назад, нагору. До Дому на горі!
Я.: (несміло відпихає його руку): Зажди… Може, хвильку подивимося туди – вниз і назад, а? Там, де світло. У нас же є час, чи не так?
Пан в капелюсі: Ні, у нас, панно, немає часу! У нас ще багато справ. А я туди вниз не збираюся – я звідти щойно прийшов…
Я.: Ну, то тоді я сама… А ти мене тут почекай… Я вернуся…
Пан в капелюсі: (тримає Панночку за руку): Куди ти? Як підеш туди вниз – більше не вернешся під гору! (Панночка виривається) Чекай, дурненька, ти ще не знаєш – там смерть твоя!
Я.: (припиняє вириватися, ніяковіє): Смерть моя? А чому це там, серед людей, смерть моя?
Пан в капелюсі: А тому, що ти – наївне дівчисько! Ніхто звідти, з того світу, ще не вернувся!
Я.: Але ти там був… то розкажи, як там… Там цікаво, напевно?
Пан в капелюсі: Нічого там цікавого – одна жопа! Та й світло, на яке ти так летиш, оманливе. Принаймні, я тільки темряву і бачив. Темнота і безпросвіття! Кругом неправда і неволя, а народ, замучений, мовчить… бо благоденствує…
Я.: Але ж… там мої сестри…
Пан в капелюсі: Де там твої сестри!? За ними і слід простиг… Жодна – не вернулася…
Я.: О сестри, сестри ви мої! Пішли світ за очі… Може, як королівни там живуть?
Пан в капелюсі: Наївна! Кажу ж тобі – там повна лажа! І сестри твої в тій лажі й загинули!
Я.: Як це загинули!? О сестри, сестри, горе вам! мої голубки у неволі вмерли!? Як?
Пан в капелюсі: А отак! Там загинули, куди і я своїх слинозубів повикидав! У нас такий закон – виживає сильніший!
Я.: А мої сестри що – не були сильними?
Пан в капелюсі: Ні, твоїх сестер цей закон не стосується. Вони просто нікого не зустріли на своєму шляху. Не судилось!
Я.: Така їхня доля? О Боже мій милий! За що ти караєш нас, молодих!?
Пан в капелюсі: Не всіх. Тебе, ось, Він хоче врятувати. Дати тобі нове життя.
Я.: Нове життя? Яке?
Пан в капелюсі: Ах! Ти ще не знаєш!? Благодать зійде на нас, як повернемося разом.
Я.: Так кажуть у нас старожили… Ходять легенди…
Пан в капелюсі: Це не легенди! Це правда. Бо Царство Боже не треба шукати деінде. Царство Боже всередині – в Домі, що на горі!
Я.: Тоді швидше назад, додому, до мами. Нагору!
Пан в капелюсі: Excelsior!
(беруться за руки, кружляють, танцюють, обнімаються, цілуються і перетворюються на Наречену і Нареченого)
Наречена: А що, що, мій любасику, нас далі чекає?
Наречений: Благодать!.. Зараз ми одне ціле. Потім поділимося на мільйони, трильйони, міріади зір…
Наречена: Зараз ми – одна Галактика!?
Наречений: Так, кохана! Моя прудконога сарно! Мільярди зір народять нову землю і нове небо!
Наречений і Наречена (разом): Нове життя! Vita nova!
(співають хвалебний псалом)
Наречена: О! Я уже чую її в собі! Земля безплідна мовами ангельськими говорить!
Наречений і Наречена (разом): Назад, назад, до Дому на горі!
Наречена: Росте хлоп’я, мов кущ малини…
Оповідач: І пішли вони, тримаючись за руки, додому! Дім – фортеця твоя, Сину! Там мати уже наготувала перину!
Виходить на сцену хлоп’я трьох – п’яти років, у віночку з малинового гілля і ягід)
Хлоп’я: Ура! Я народився!!!
Оповідач: (бере хлопчика на руки): От і казці кінець. А хто слухав – тому бубликів в’язка (кидає у зал бублики) Бувайте здорові! Живіте багато! А ми – повертаємось. Додому. Бо народились крилатими.
(із-за завіси випускають голуба; Оповідач із хлоп’ям обертаються на рух, стежать за польотом птаха)
Оповідач (знову до глядачів): Мир Вам!
Виходять ВСІ актори.
ВСІ актори (разом): І духові Твоєму!
Кланяються під аплодисменти залу.
ЗАВІСА
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"ЛАБІРИНТИК ЗІ СЛОНОВОЇ КОСТІ "
• Перейти на сторінку •
"Небесна Арфа (містерія, написана на реальних фактах у день похорону дійових осіб)"
• Перейти на сторінку •
"Небесна Арфа (містерія, написана на реальних фактах у день похорону дійових осіб)"
Про публікацію
