Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.09
18:01
Знову відчай рве душу сьогодні --
Самота, самота, самота.
Наче око жахливе безодні --
Безнадією все огорта.
Де ж ті душі чутливі і чулі,
Що розрадять і лік принесуть?
І відіб'ють невидимі кулі,
Самота, самота, самота.
Наче око жахливе безодні --
Безнадією все огорта.
Де ж ті душі чутливі і чулі,
Що розрадять і лік принесуть?
І відіб'ють невидимі кулі,
2025.12.09
17:57
Замовкло дев'ятнадцяте сторіччя,
Цинічне двадцять перше на зв'язку.
Романтика нікому тут не личить.
Знайти надію? Хто би знав, яку?
Сумний митець ховатиме обличчя
І серце у крамольному рядку.
Життя йому дає лише узбіччя,
Цинічне двадцять перше на зв'язку.
Романтика нікому тут не личить.
Знайти надію? Хто би знав, яку?
Сумний митець ховатиме обличчя
І серце у крамольному рядку.
Життя йому дає лише узбіччя,
2025.12.09
17:04
Для інших, ніби то, своя,
та не збагну ще й досі?
На тебе не дивлюся я,
а ти на мене зовсім.
Ми різні палуби, авжеж? —
залізні та бетонні.
Мовчить мій телефон, твій теж
та не збагну ще й досі?
На тебе не дивлюся я,
а ти на мене зовсім.
Ми різні палуби, авжеж? —
залізні та бетонні.
Мовчить мій телефон, твій теж
2025.12.09
15:07
В моїм мезозої
є зорі від Зої до зойків.
Вони на світанні
щоразу зникали востаннє,
лишаючи тільки
хвощів захаращені хащі,
де сплять динозаври,
роззявивши пастково пащі…
є зорі від Зої до зойків.
Вони на світанні
щоразу зникали востаннє,
лишаючи тільки
хвощів захаращені хащі,
де сплять динозаври,
роззявивши пастково пащі…
2025.12.09
12:47
Кішка, яка приблудилася
і так само раптово
утекла. Дружба виявилася
нетривалою. Що хотіла
сказати доля цією кішкою?
Що означала її раптова поява?
Кішка як таємнича подруга,
яка нічого не залишила
і так само раптово
утекла. Дружба виявилася
нетривалою. Що хотіла
сказати доля цією кішкою?
Що означала її раптова поява?
Кішка як таємнича подруга,
яка нічого не залишила
2025.12.09
09:12
Явився грудень-плакса в поволоці.
Де втратив білосніжність хмурень?
Спадають крапель сірі монологи
І кам'яні мокріють мури.
Брудні дороги лізуть зі сльотою,
А грудень не спішить нікуди.
Застряг на місці разом з темнотою.
Де втратив білосніжність хмурень?
Спадають крапель сірі монологи
І кам'яні мокріють мури.
Брудні дороги лізуть зі сльотою,
А грудень не спішить нікуди.
Застряг на місці разом з темнотою.
2025.12.09
06:23
Вечоріє рано і скупіє
Сонце нині більше на тепло, -
Заростає мулом безнадії
Нещодавніх прагнень джерело.
Обміліла сподівань криниця,
Сохнуть краплі залишків бажань, -
Мов життю вже радить зупиниться
Сутінню насичена межа...
Сонце нині більше на тепло, -
Заростає мулом безнадії
Нещодавніх прагнень джерело.
Обміліла сподівань криниця,
Сохнуть краплі залишків бажань, -
Мов життю вже радить зупиниться
Сутінню насичена межа...
2025.12.09
03:08
Осьде як це відбувалося би зараз, наскільки змога (символічно) уявити.
Я оголошую "унікальне свято" та запрошую всіх на берег моря. З міста-мільйонника приходять сотні дві-три.
- Браття та сестри! - кажу я. - Ми завжди сиділи тут і ні про що не думали
2025.12.09
02:34
Шановний авторе, скажіть, будь ласка, а коли саме ви намірені розпочати сягати глибокодумність скель?
А можна і мені з вами?
Отак би сіли на камені десь в горах перед скелями, перед шпилями отими засніженими, - і нумо сягати!
Сягаєм, сягаєм!...
2025.12.08
22:48
Вишенька закрила очі,
Листячком укрила ніжки
І лягла, у неї спочин …
Від садової доріжки
Десь тако за кроків зотри
Ще приліг горіх волоський
Каже, що запізня осінь…
Грудень з нічкою прискорить
Листячком укрила ніжки
І лягла, у неї спочин …
Від садової доріжки
Десь тако за кроків зотри
Ще приліг горіх волоський
Каже, що запізня осінь…
Грудень з нічкою прискорить
2025.12.08
22:29
На північ попростував Ісус із учнями своїми.
З гори на гору од Гінасерету прослався шлях
З гори на гору... Під спекотним сонцем.
Треба ж одвідати усіх юдеїв,
Допомогти по змозі усім недужим.
Замаячіли на обрії могутні кедри леванонські.
Можна б і пе
З гори на гору од Гінасерету прослався шлях
З гори на гору... Під спекотним сонцем.
Треба ж одвідати усіх юдеїв,
Допомогти по змозі усім недужим.
Замаячіли на обрії могутні кедри леванонські.
Можна б і пе
2025.12.08
22:11
Засніжені вершини гір -
Шпилі, що пронизають небо.
Куди лише сягає зір,
Лечу я поглядом до тебе.
Засніжені вершини гір
На вістрях доброту тримають.
Ти зачаровано повір
Шпилі, що пронизають небо.
Куди лише сягає зір,
Лечу я поглядом до тебе.
Засніжені вершини гір
На вістрях доброту тримають.
Ти зачаровано повір
2025.12.08
17:21
Нації, що уявляють себе великими, одержимі манією «ощасливлювання» інших.
Була тая дружба, як собача служба.
Демократія потрібна демократам, масам потрібна охлократія.
Де українець шукає броду, там єврей наводить мости.
Історичні рішення не бу
2025.12.08
15:25
мчить лиха кохана
цілу ніч і день
їде аж до дідька
просити грошей
а дідька не узуєш
нині час одплат
каже їй вертай-но
що тратила назад
цілу ніч і день
їде аж до дідька
просити грошей
а дідька не узуєш
нині час одплат
каже їй вертай-но
що тратила назад
2025.12.08
07:18
Ти сам намалював свій ідеал,
Не врахувавши - то лише картина.
Усе, про що співало піаніно,
Вже відспівав органний мануал.
Ти - райдужних фантазій генерал...
Реальність - це не пензель. Ніж у спину!
Ти сам намалював свій ідеал,
Не врахувавши - то лише картина.
Усе, про що співало піаніно,
Вже відспівав органний мануал.
Ти - райдужних фантазій генерал...
Реальність - це не пензель. Ніж у спину!
Ти сам намалював свій ідеал,
2025.12.08
06:50
Перепілка ляскає у житі,
Жайвір відзивається згори, -
Сонечко дісталося зеніту
І не сяє в небі, а горить.
Все пашить, виблискує, клекоче
Так забавно, що не маю слів
Описати кольори урочі,
А звучання світу й поготів...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Жайвір відзивається згори, -
Сонечко дісталося зеніту
І не сяє в небі, а горить.
Все пашить, виблискує, клекоче
Так забавно, що не маю слів
Описати кольори урочі,
А звучання світу й поготів...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Вірші
Уривок із майбутньої поеми (2)
...Вже не було ні радості, ні злості.
Котились ніжно сльози, як слова, –
Чи так – немов розходилися гості,
Чи так, як вітер воду хвилював.
Гула космічна музика по жилах
І гармонійно дихало дитя,
Яке ридало, але не тужило
На щастя світлоносних швидкостях.
І слухав я сосновий шум у горах.
І бачив я облаву на вовків:
Ну тобто те, уже не людське, горе,
Яке свистало з глибини віків.
А Місяць, наче Чортове Колесо,
Крутився і світився порохном,
Поплутавши душевне і тілесне,
Зв’язавши всіх одним і тим же сном.
Мені ж бо добре там, де «поза зоною» –
«Мобільник не бере», нема обмов.
І квітами різкими, не вазонними,
Спить дика кров.
І вовка слід ромашково-трояндовий
На жовтому від старості снігу,
Який розтав і в google і у yandex(і),
А тут зостався – як лавини гул –
Холодний, та живий,
Ледь-ледь легендовий,
Він теж під Сонцем, як і все, мине.
У цьому світі, що, пропахлий гендлем,
Прийняв мене.
У цьому світі, що – сльоза з піщинкою –
У Всесвіт пре,
Який стає то демоном, то жінкою,
То сном дерев.
А я в дитинство йду собі своє,
Коли кругом душі не милосердиться.
Там світло райське. Там ще Бог жиє
І смішно так, як дід, на мене сердиться.
Кругом – нічого. Наше все – у нас:
Беремо з болем, ні на гріш не ціним,
Але минула вже моя весна
І молодість – як випари бензинові.
Сповільнилася крові течія.
Забуто смисл, не знайдений ніколи,
Життя мого і всього битія:
Від ранніх форм і аж до Coca Colа(и).
Час, як мороз, узори залишив
На всьому, скрізь – невидимо і сиво.
Отак мені: пиши чи не пиши,
А Сонце зробить краплею красивою.
Та крапля ще не крапка... Я вернусь –
Дощем, росою, вранішнім туманом.
Душа прокукарікає весну –
І знов засне осінньо, наркоманно.
Була ж уже і пташкою, і псом,
І рибою, метеликом, сосною.
Немає болю – то життя, як сон...
А біль з’явився – то саме собою:
Гірчинка в нім, хріновинка, медок,
І світло, свічка у кінці тунелю,
Сорти печалі і сорти квіток,
Фата в труні і храми у шинелях...
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Уривок із майбутньої поеми (2)
...Вже не було ні радості, ні злості.Котились ніжно сльози, як слова, –
Чи так – немов розходилися гості,
Чи так, як вітер воду хвилював.
Гула космічна музика по жилах
І гармонійно дихало дитя,
Яке ридало, але не тужило
На щастя світлоносних швидкостях.
І слухав я сосновий шум у горах.
І бачив я облаву на вовків:
Ну тобто те, уже не людське, горе,
Яке свистало з глибини віків.
А Місяць, наче Чортове Колесо,
Крутився і світився порохном,
Поплутавши душевне і тілесне,
Зв’язавши всіх одним і тим же сном.
Мені ж бо добре там, де «поза зоною» –
«Мобільник не бере», нема обмов.
І квітами різкими, не вазонними,
Спить дика кров.
І вовка слід ромашково-трояндовий
На жовтому від старості снігу,
Який розтав і в google і у yandex(і),
А тут зостався – як лавини гул –
Холодний, та живий,
Ледь-ледь легендовий,
Він теж під Сонцем, як і все, мине.
У цьому світі, що, пропахлий гендлем,
Прийняв мене.
У цьому світі, що – сльоза з піщинкою –
У Всесвіт пре,
Який стає то демоном, то жінкою,
То сном дерев.
А я в дитинство йду собі своє,
Коли кругом душі не милосердиться.
Там світло райське. Там ще Бог жиє
І смішно так, як дід, на мене сердиться.
Кругом – нічого. Наше все – у нас:
Беремо з болем, ні на гріш не ціним,
Але минула вже моя весна
І молодість – як випари бензинові.
Сповільнилася крові течія.
Забуто смисл, не знайдений ніколи,
Життя мого і всього битія:
Від ранніх форм і аж до Coca Colа(и).
Час, як мороз, узори залишив
На всьому, скрізь – невидимо і сиво.
Отак мені: пиши чи не пиши,
А Сонце зробить краплею красивою.
Та крапля ще не крапка... Я вернусь –
Дощем, росою, вранішнім туманом.
Душа прокукарікає весну –
І знов засне осінньо, наркоманно.
Була ж уже і пташкою, і псом,
І рибою, метеликом, сосною.
Немає болю – то життя, як сон...
А біль з’явився – то саме собою:
Гірчинка в нім, хріновинка, медок,
І світло, свічка у кінці тунелю,
Сорти печалі і сорти квіток,
Фата в труні і храми у шинелях...
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
