
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.21
14:46
Із Бориса Заходера
Збитошник оселивсь у нас,
й подія це страшна!
Ми потерпаємо весь час
від цього пустуна.
І скарги йдуть навперебій:
Збитошник оселивсь у нас,
й подія це страшна!
Ми потерпаємо весь час
від цього пустуна.
І скарги йдуть навперебій:
2025.08.21
09:57
Над усе хлопець любив плавать. Одчайдух був і всяким там настановам батьків бути обережним запливав хоч і «по-собачому», надто на спині, далеченько. Аж поки було видно берег.
От і цього разу плив і од насолоди аж заплющив очі. І не зуздрився, як потрапи
2025.08.21
06:10
Які грузькі дороги,
Які слизькі стежки, –
Утратиш осторогу
І гепнеш навзнаки.
Та і нема охоти
Вмоститись десь на схил, –
Зробилися болотом
Усі земні шляхи.
Які слизькі стежки, –
Утратиш осторогу
І гепнеш навзнаки.
Та і нема охоти
Вмоститись десь на схил, –
Зробилися болотом
Усі земні шляхи.
2025.08.20
21:49
Скелети дерев - як легіон,
розбитий на полі бою
у битві з безглуздям.
Скелети дерев - як оголений смисл,
позбавлений зайвих слів,
зайвої метушні, театральності,
непотрібних ефектів.
Скелети дерев - як застиглі
розбитий на полі бою
у битві з безглуздям.
Скелети дерев - як оголений смисл,
позбавлений зайвих слів,
зайвої метушні, театральності,
непотрібних ефектів.
Скелети дерев - як застиглі
2025.08.20
18:16
У кожному дереві –
Мертвому чи квітучому,
Старому чи щойно зміцнілому,
Ховається (до часу) ідол –
Іноді гнівний і невблаганний,
Іноді життєдайний і життєлюбний
(Як теплий весняний дощик).
У кожній камінній брилі –
Мертвому чи квітучому,
Старому чи щойно зміцнілому,
Ховається (до часу) ідол –
Іноді гнівний і невблаганний,
Іноді життєдайний і життєлюбний
(Як теплий весняний дощик).
У кожній камінній брилі –
2025.08.20
10:34
як морський штиль узявся до зброї
а похмурі та зрізані течії
наплодять монстрів
вітрильнику смерть!
ця незграбність
а тоді перша тварина за бортом
ніг шалене биття
а похмурі та зрізані течії
наплодять монстрів
вітрильнику смерть!
ця незграбність
а тоді перша тварина за бортом
ніг шалене биття
2025.08.20
09:32
серпня - День народження письменника світового рівня, одного з останніх могікан-шістдесятників,
майстра психологічної і готичної прози, яскравого інтерпретатора українського літературного бароко
Магічна проза - справжній діамант,
це не якась дешев
майстра психологічної і готичної прози, яскравого інтерпретатора українського літературного бароко
Магічна проза - справжній діамант,
це не якась дешев
2025.08.20
05:55
Я вірю не кожному слову,
Бо сумніви маю, що ти
Сховаєшся в сутінках знову
І зможеш до мене прийти.
А поки збираєшся звідси
Податися в рідні краї, –
Світання блакитного відсвіт
Забарвив зіниці твої.
Бо сумніви маю, що ти
Сховаєшся в сутінках знову
І зможеш до мене прийти.
А поки збираєшся звідси
Податися в рідні краї, –
Світання блакитного відсвіт
Забарвив зіниці твої.
2025.08.20
05:02
Я тебе не зустрів, і не треба красивих метафор,
Це заїжджене "потім" нічого мені не дає.
Незачинені двері, забутий опущений прапор,
Приховають сьогодні і щастя, і горе моє.
Я тебе не зустрів. Не судилося. Що тут казати!
У самотності тихо минають
Це заїжджене "потім" нічого мені не дає.
Незачинені двері, забутий опущений прапор,
Приховають сьогодні і щастя, і горе моє.
Я тебе не зустрів. Не судилося. Що тут казати!
У самотності тихо минають
2025.08.19
22:24
Цвіте сонях,
повитий крученими паничами.
Сонячно й вітряно.
Гойдаються квіти
моєї маленької
України коло хати.
Півколо синього неба
пише серпневу симфонію
повитий крученими паничами.
Сонячно й вітряно.
Гойдаються квіти
моєї маленької
України коло хати.
Півколо синього неба
пише серпневу симфонію
2025.08.19
21:27
Природа виявила геніальність
У тому, що створила цей шедевр, -
Твою красу, не схожу на банальність,
У миготінні первісних дерев.
Твоя душа, напевно, теж прекрасна,
Як і твоя небачена краса,
Яка мене заглибила у щастя,
У тому, що створила цей шедевр, -
Твою красу, не схожу на банальність,
У миготінні первісних дерев.
Твоя душа, напевно, теж прекрасна,
Як і твоя небачена краса,
Яка мене заглибила у щастя,
2025.08.19
14:42
Не думай люба і кохана,
Я не забув про тебе, ні.
Життям придавлений і гнаний,
Я вірю, вірю в кращі дні.
Я вірю в те, що все печальне,
Облишить нас хоча б на мить.
Хоч горе тисне так навально,
Я не забув про тебе, ні.
Життям придавлений і гнаний,
Я вірю, вірю в кращі дні.
Я вірю в те, що все печальне,
Облишить нас хоча б на мить.
Хоч горе тисне так навально,
2025.08.19
13:45
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Ассоль
М
Ассоль
М
2025.08.19
13:10
Із Бориса Заходера
Пішов Сергійко в перший клас.
Школяр, як не крути!
Він рахувати вміє в нас
уже до десяти!
Такий учений, загалом,
Пішов Сергійко в перший клас.
Школяр, як не крути!
Він рахувати вміє в нас
уже до десяти!
Такий учений, загалом,
2025.08.19
13:02
Лідери думки... оті, що вгорі –
параноїчні тирани-царі
мають ходулі і мешти...
перевзуваються поводирі,
ну і тому є нові і старі
парадоксальні ефекти.
ІІ
параноїчні тирани-царі
мають ходулі і мешти...
перевзуваються поводирі,
ну і тому є нові і старі
парадоксальні ефекти.
ІІ
2025.08.19
12:36
Стерня навколо їжачиться,
над нею хмари білі - не знамена.
Ряхтять перед очима числа,
і поступово тане літня сцена.
А далі як? Вітри на гривах
дерев, що скинули плоди додолу,
сиренний сплін, доба розбита?
Вирішує лише ґаздиня-доля.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...над нею хмари білі - не знамена.
Ряхтять перед очима числа,
і поступово тане літня сцена.
А далі як? Вітри на гривах
дерев, що скинули плоди додолу,
сиренний сплін, доба розбита?
Вирішує лише ґаздиня-доля.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.20
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Вірші
Уривок із майбутньої поеми (2)
...Вже не було ні радості, ні злості.
Котились ніжно сльози, як слова, –
Чи так – немов розходилися гості,
Чи так, як вітер воду хвилював.
Гула космічна музика по жилах
І гармонійно дихало дитя,
Яке ридало, але не тужило
На щастя світлоносних швидкостях.
І слухав я сосновий шум у горах.
І бачив я облаву на вовків:
Ну тобто те, уже не людське, горе,
Яке свистало з глибини віків.
А Місяць, наче Чортове Колесо,
Крутився і світився порохном,
Поплутавши душевне і тілесне,
Зв’язавши всіх одним і тим же сном.
Мені ж бо добре там, де «поза зоною» –
«Мобільник не бере», нема обмов.
І квітами різкими, не вазонними,
Спить дика кров.
І вовка слід ромашково-трояндовий
На жовтому від старості снігу,
Який розтав і в google і у yandex(і),
А тут зостався – як лавини гул –
Холодний, та живий,
Ледь-ледь легендовий,
Він теж під Сонцем, як і все, мине.
У цьому світі, що, пропахлий гендлем,
Прийняв мене.
У цьому світі, що – сльоза з піщинкою –
У Всесвіт пре,
Який стає то демоном, то жінкою,
То сном дерев.
А я в дитинство йду собі своє,
Коли кругом душі не милосердиться.
Там світло райське. Там ще Бог жиє
І смішно так, як дід, на мене сердиться.
Кругом – нічого. Наше все – у нас:
Беремо з болем, ні на гріш не ціним,
Але минула вже моя весна
І молодість – як випари бензинові.
Сповільнилася крові течія.
Забуто смисл, не знайдений ніколи,
Життя мого і всього битія:
Від ранніх форм і аж до Coca Colа(и).
Час, як мороз, узори залишив
На всьому, скрізь – невидимо і сиво.
Отак мені: пиши чи не пиши,
А Сонце зробить краплею красивою.
Та крапля ще не крапка... Я вернусь –
Дощем, росою, вранішнім туманом.
Душа прокукарікає весну –
І знов засне осінньо, наркоманно.
Була ж уже і пташкою, і псом,
І рибою, метеликом, сосною.
Немає болю – то життя, як сон...
А біль з’явився – то саме собою:
Гірчинка в нім, хріновинка, медок,
І світло, свічка у кінці тунелю,
Сорти печалі і сорти квіток,
Фата в труні і храми у шинелях...
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Уривок із майбутньої поеми (2)

Котились ніжно сльози, як слова, –
Чи так – немов розходилися гості,
Чи так, як вітер воду хвилював.
Гула космічна музика по жилах
І гармонійно дихало дитя,
Яке ридало, але не тужило
На щастя світлоносних швидкостях.
І слухав я сосновий шум у горах.
І бачив я облаву на вовків:
Ну тобто те, уже не людське, горе,
Яке свистало з глибини віків.
А Місяць, наче Чортове Колесо,
Крутився і світився порохном,
Поплутавши душевне і тілесне,
Зв’язавши всіх одним і тим же сном.
Мені ж бо добре там, де «поза зоною» –
«Мобільник не бере», нема обмов.
І квітами різкими, не вазонними,
Спить дика кров.
І вовка слід ромашково-трояндовий
На жовтому від старості снігу,
Який розтав і в google і у yandex(і),
А тут зостався – як лавини гул –
Холодний, та живий,
Ледь-ледь легендовий,
Він теж під Сонцем, як і все, мине.
У цьому світі, що, пропахлий гендлем,
Прийняв мене.
У цьому світі, що – сльоза з піщинкою –
У Всесвіт пре,
Який стає то демоном, то жінкою,
То сном дерев.
А я в дитинство йду собі своє,
Коли кругом душі не милосердиться.
Там світло райське. Там ще Бог жиє
І смішно так, як дід, на мене сердиться.
Кругом – нічого. Наше все – у нас:
Беремо з болем, ні на гріш не ціним,
Але минула вже моя весна
І молодість – як випари бензинові.
Сповільнилася крові течія.
Забуто смисл, не знайдений ніколи,
Життя мого і всього битія:
Від ранніх форм і аж до Coca Colа(и).
Час, як мороз, узори залишив
На всьому, скрізь – невидимо і сиво.
Отак мені: пиши чи не пиши,
А Сонце зробить краплею красивою.
Та крапля ще не крапка... Я вернусь –
Дощем, росою, вранішнім туманом.
Душа прокукарікає весну –
І знов засне осінньо, наркоманно.
Була ж уже і пташкою, і псом,
І рибою, метеликом, сосною.
Немає болю – то життя, як сон...
А біль з’явився – то саме собою:
Гірчинка в нім, хріновинка, медок,
І світло, свічка у кінці тунелю,
Сорти печалі і сорти квіток,
Фата в труні і храми у шинелях...
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію