Розімкну свої пальці стальні,
Відведу сумні очі в пітьму,
Заберу спраглі ночі та дні,
Тінь твою із собою візьму.

Я тебе, мов скажений кохав,
Марив вдень і вночі шаленів,
Кожну думку твою я вже знав,
Більше кисню тебе я хотів.

Невгамовною пристрасть була,
Зупинити себе я не вмів,
Крадькома ти від мене пішла,
Не сказавши і декількох слів.

Я шукав тебе лютий, мов вовк,
Нападав на сліди запашні,
А побачивши, зблідло замовк,
Бо відчув:не кохаєш вже, ні.

Я добився б тебе, якби міг,
Аби смутку мого не пізнала,
Але мозок осяло :«Гріх»!
Ти своє вже давно відкохала…

«Двічі в воду одну не ввійти, -
Переконливо вела ти мову, -
Якщо любиш мене-відпусти,
І когось покохай собі знову!»…