Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.12
13:49
Коли впаду в твої обійми,
В іржавих латах бурний принц,
Відчую ласку провидіння
І глибину твоїх зіниць.
Лише у єдності з тобою
Відчую повноту буття,
Мов чашу, сповнену любов'ю,
В іржавих латах бурний принц,
Відчую ласку провидіння
І глибину твоїх зіниць.
Лише у єдності з тобою
Відчую повноту буття,
Мов чашу, сповнену любов'ю,
2026.05.12
12:37
Не дивись на мене хтивими очима,
чоловіче ласий до принадних втіх.
Я була дев'ятим царством пілігрима
і того, хто вранці з подругою втік.
Чарівний романтик Музу в мені бачив,
а художник Єву з яблуком спокус.
Я зривала мальви зоряних побачень,
чоловіче ласий до принадних втіх.
Я була дев'ятим царством пілігрима
і того, хто вранці з подругою втік.
Чарівний романтик Музу в мені бачив,
а художник Єву з яблуком спокус.
Я зривала мальви зоряних побачень,
2026.05.12
11:33
Світ розколовся, то що ж він приніС?
Правду сьогодні крихку. Ллється кроВ.
Всупереч світлу, любові й веснІ,
Дехто годує війни чорний роТ.
Між берегами потвора косаР
Косить життя і вже ставить таврО.
Бога забули? - Поширює скаЗ.
Правду сьогодні крихку. Ллється кроВ.
Всупереч світлу, любові й веснІ,
Дехто годує війни чорний роТ.
Між берегами потвора косаР
Косить життя і вже ставить таврО.
Бога забули? - Поширює скаЗ.
2026.05.12
10:24
травня славетний український художник Іван МАРЧУК зустрічає свій 90-літній ювілей.
Вітаємо!
Унікальний митець потрапив до британського рейтингу «Сто геніїв сучасності», створивши неповторний стиль у живопису, що сам жартома назвав «пльонтанізм» - від
Вітаємо!
Унікальний митець потрапив до британського рейтингу «Сто геніїв сучасності», створивши неповторний стиль у живопису, що сам жартома назвав «пльонтанізм» - від
2026.05.12
09:57
Забери-но від мене байдужості сіль-
Розсипати позаду, чи сіяти поруч -
Ось росте конюшина під ноги праворуч
І горобчик ховається ранком у хміль ,
Щоби легше було витягати зі скронь
Думку довгу марку у зростаючій болі ,
Наче казку для тих, що шукають
Розсипати позаду, чи сіяти поруч -
Ось росте конюшина під ноги праворуч
І горобчик ховається ранком у хміль ,
Щоби легше було витягати зі скронь
Думку довгу марку у зростаючій болі ,
Наче казку для тих, що шукають
2026.05.12
08:20
віршики
бігали за мною
мов ті цуценята за сукою
яка їм поставила світ
їх не було забагато
ні разу
їх було саме доста
вони були трохи різні
бігали за мною
мов ті цуценята за сукою
яка їм поставила світ
їх не було забагато
ні разу
їх було саме доста
вони були трохи різні
2026.05.12
07:14
Відкрий цю сповідь пам’яті, де літери викувані зі сталі та напоєні хмелем соковитих прибережних трав, де за кожним рядком літопису б’ється живе, неспокійне серце. Це не буденна оповідь про князів та їхні престоли. Це мова про шлях людини, яка вчилася бути
2026.05.12
05:59
Сповита тишею імла
Село зусюди облягла
І стишилися вулиці, й двори,
І звично місяць виглянув згори
На опустілий швидко шлях,
Що пилом давнішнім пропах,
А зараз в теплій куряві принишк,
Бо, певно, сон усім приносить зиск...
Село зусюди облягла
І стишилися вулиці, й двори,
І звично місяць виглянув згори
На опустілий швидко шлях,
Що пилом давнішнім пропах,
А зараз в теплій куряві принишк,
Бо, певно, сон усім приносить зиск...
2026.05.12
01:09
Я так хочу з тобою зустрітись,
Я так хочу тебе обійняти!
Та у тебе маленькі діти,
Й тобі потрібно їх вкласти спати.
А вранці ти їх везеш до школи,
І забираєш їх по обіді,
Ми ж не стрінемось так ніколи,
Я так хочу тебе обійняти!
Та у тебе маленькі діти,
Й тобі потрібно їх вкласти спати.
А вранці ти їх везеш до школи,
І забираєш їх по обіді,
Ми ж не стрінемось так ніколи,
2026.05.12
00:23
Скільки москаля Європою не годуй, а він усе одно в Азію дивиться.
Насильна дружба гірша за ворожнечу.
Сильних історія навчає, слабких – повчає.
Коли Україна в небезпеці, хтось рятує Україну, хтось рятує свою шкуру, а хтось непогано заробляє і на
2026.05.11
21:55
Ми йшли за возами, зорі сяяли блякло.
Розпечену магму палила у надрах журба.
І степ нас поглинув, і поклав на ковадло,
на сонцесяйне ковадло, на ковилових горбах.
Нашу плоть, шкарубку від жаги степової,
болючим дотиком майстер натхненний плекав,
і
Розпечену магму палила у надрах журба.
І степ нас поглинув, і поклав на ковадло,
на сонцесяйне ковадло, на ковилових горбах.
Нашу плоть, шкарубку від жаги степової,
болючим дотиком майстер натхненний плекав,
і
2026.05.11
20:20
Як на Сайпрес Авеню
Ускочивши в дитячу наче маячню
Обцасів цокання бруківкою
Форд і Фіцрой, і мадам Жорж
І солдат, собі крокує сном
У капелюсі, у літах, пиє вино
І солодкий ток парфума віє крізь
Ночей холодний шалімар
Ускочивши в дитячу наче маячню
Обцасів цокання бруківкою
Форд і Фіцрой, і мадам Жорж
І солдат, собі крокує сном
У капелюсі, у літах, пиє вино
І солодкий ток парфума віє крізь
Ночей холодний шалімар
2026.05.11
19:49
…Ніколи не буває таке близьке до землі сонце, як у січні, коли воно, запалюючи сріблястим сяйвом зірки інею на стежках і деревах і обертаючи сніг в блискучу білу емаль, холоне в білих просторах засніжених полів. У п'ятнадцятиступневий мороз, блукаючи по
2026.05.11
16:53
Довго тримав у секреті
Звичку свою непросту.
Хочу сказати відверто
Мамі про ознаку ту.
Тільки не знаю, як буде:
Радісно чи у жалю.
Слів для розмови бракує,
Звичку свою непросту.
Хочу сказати відверто
Мамі про ознаку ту.
Тільки не знаю, як буде:
Радісно чи у жалю.
Слів для розмови бракує,
2026.05.11
13:55
Відлуння віршів, тихе та пісенне -
Присвята осені, шляхетній дамі.
У пошуках розради і натхнення
Пливе душа осінніми шляхами.
У вересні тепла ще буде вдосталь...
Цей спадок від усміхненого літа
Зігріє серце... Тільки болем гострим
Присвята осені, шляхетній дамі.
У пошуках розради і натхнення
Пливе душа осінніми шляхами.
У вересні тепла ще буде вдосталь...
Цей спадок від усміхненого літа
Зігріє серце... Тільки болем гострим
2026.05.11
12:42
Забута стежка заростає
Важким солідним лопухом.
Забута стежка, як питання
Чи у житті різкий надлом.
Забута стежка вкрита мохом,
Травою, пилом забуття.
Не заростуть чортополохом
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Важким солідним лопухом.
Забута стежка, як питання
Чи у житті різкий надлом.
Забута стежка вкрита мохом,
Травою, пилом забуття.
Не заростуть чортополохом
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Сегеда /
Проза
Одружилася замість сестри
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Одружилася замість сестри
Долю не завжди збудуєш за чітким планом. Трапляється, що її назавжди визначає якийсь випадок чи спонтанний вчинок. Так сталося і в житті нібито звичайного сільського подружжя – українця Анатолія і росіянки Людмили. Як ото в фільмі “Кін-дза-дза”: вийшов головний герой на хвилинку за сірниками, а опинився на іншій планеті. Хоча кіногерой, на відміну від нашої героїні, потрапив у далекий край не на все життя...
Простий хлопець Толя з-під Вінниці в армії служив на Уралі. Було це ще на початку шістдесятих минулого століття, служили тоді три роки. Солдати, як це частенько трапляється, «вступали в тісний контакт із місцевим населенням». І рядовий Анатолій П. під час одного з вихідних познайомився на танцях з місцевою красунею Надією. Вже мав щодо неї серйозні наміри, частенько заходив до дівчини додому, помагав по господарству її батькам, Єгору Капітоновичу і Тетяні Гаврилівні, які вважали «смишльоного хохльонка» майбутнім зятем.
У родині коханої українець Толя вперше почув слова російської говірки типу «табе, чявойта, нончє, тапєрічя», скуштував традиційні російські страви – окрошку, вареники «на пару», пельмені... Смачно, а от «щі томльониє» його, м’яко кажучи, не вразили: схожі ті щі на наш капусняк, варяться в печі «в чугункє», потім повинні скиснути, збухтіти і ще разок або й зо два в печі «потоміться». Як на Толин непризвичаєний смак, щі здались кислючими, і запах у них, як казав Райкін, «специфіцскій»...
А одне з найкумедніших вражень про перший візит до Надиних родичів дід Толя часто згадує й досі: пообідавши з гостинною родиною, вийшов хлопець надвір та й шукає туалет, нібито прогулюючись і оглядаючи обійстя. Обійшов довкола хати, поволі поза хлівами вийшов на город, а «об’єкта» ніде не видно, навіть звичного для нас дерев’яного «будиночка типу ящика».
- А де у вас тут... ну... сходити?.. – питає ніяково в потенційного тестя.
- А, зімой в подклєть к скотінє ходім, а тапєрича лєто, дак в огородє за кукурузой прісядь…
Домовились Толя з Надею, що як тільки він відслужить, поїдуть удвох в Україну, на його рідну Вінниччину. Там є де на дідівській садибі хату нову збудувати, зими там тепліші, землі багаті, сади родючі. І батьки дівчини були раді, що нарешті хоч одну дочку заміж видадуть – сім’я ж бо велика, дітей з десяток: і Віра, і Надя, і Люда, і Маша, і Соня, ще й кілька хлопчаків зашмарканих на печі.
От підійшла демобілізація, узяв Толя два квитки на потяг, спакував речі і прийшов до майбутніх родичів на прощальні посиденьки чи то на сватання, аби обмити гарненько цю подію, а серед ночі вирушити з нареченою на залізничну станцію.
Відзначили, обмили, пісень поспівали, отримали батьківські настанови («друг дружку нє обіжать, в гості прієзжать»...)
І раптом, ні з того, ні з сього, Надя каже:
- Не поїду я. Передумала...
- Що?! Та як?! Чого? Та ж домовились! Та ти що?!
- Нє, боязно как-то. Чужа сторона...
Звісно, почались «розборки», вмовляння, але дівчина таки вперлась не на жарт – ні, і крапка! Що ж, нічого не поробиш, звиняй-вибачай, як то кажуть, «насільно міл нє будєш», не судьба і тому подібне. Випили ще, тепер уже «з горя». І тут знову несподівано, ні сіло ні впало, озивається Надина сестра Люда:
- А давай, Толик, я з тобою поїду! А що – я теж незаміжня...
Спочатку запанувала німа сцена, як у «Ревізорі» Гоголя, а тоді:
- А що?! А давай!
- А хай їде! Теж дівка на виданні.
- То збирайся! Вип’єм «на посошок».
І знову батьки не були проти. Єгор Капітонович, може, й не звернув увагу на таку різку зміну планів – закуняв саме за столом. А Тетяна Гаврилівна поблагословила, грошей дочці на дорогу дала...
Отака вона – широка і незбагненна слов’янська душа. Іноді роками не можеш зібратися родичів через дорогу відвідати, а трапляється: вийдеш на хвилинку за сірниками, а повернешся через три місяці (або й років за сорок) - надумав, бачте, до товариша в Талдикурган змотатися, в хатніх капцях і спортивних штанях... Отак і Люда – сиділа собі за столом, нібито сестру заміж виряджала, а опинилась із сестриним екс-кавалером у вагоні потяга, що мчить до далекої України.
Прокинувся Толя, огледівся у вагоні, побачив Люду і видав «коронну фразу»:
- О! Не поняв - а ти чого тут?
- Як це «чого»?! Я ж їду з тобою, ти ж мене заміж покликав. Замість Наді...
- Справді? Гм...
І що їм було в цій ситуації робити – двом знайомим і водночас майже чужим молодим людям? Не зривати ж стоп-кран, не вертатись назад – потяг уже на півдорозі до України. Вирішили: поїдемо, поживемо разом, спробуємо – може, щось і вийде. «А нє сладітся – завсєгда разойтісь можно».
І що ви думаєте? Злагодилось, склалося, зжилися. Дочку виростили, вже й онуків бавлять. За кілька місяців Людмила почала говорити українською, не чути жодного акценту. Вже обоє на пенсії, хазяйнують. І лише дехто зі старших людей на кутку знає цю їхню історію й досі позаочі називає Людмилу Єгорівну «кацапкою»...
До речі, через кілька років після їхнього весілля Людина молодша сестра Соня приїздила в гості й вийшла заміж за Толиного сусіда. Але в неї подружнє життя не склалося – дитя ледь встигло до школи піти, як вони «розбіглися»... Не може ж усім так пощастити, як дідові Толі й бабі Люді.
Простий хлопець Толя з-під Вінниці в армії служив на Уралі. Було це ще на початку шістдесятих минулого століття, служили тоді три роки. Солдати, як це частенько трапляється, «вступали в тісний контакт із місцевим населенням». І рядовий Анатолій П. під час одного з вихідних познайомився на танцях з місцевою красунею Надією. Вже мав щодо неї серйозні наміри, частенько заходив до дівчини додому, помагав по господарству її батькам, Єгору Капітоновичу і Тетяні Гаврилівні, які вважали «смишльоного хохльонка» майбутнім зятем.
У родині коханої українець Толя вперше почув слова російської говірки типу «табе, чявойта, нончє, тапєрічя», скуштував традиційні російські страви – окрошку, вареники «на пару», пельмені... Смачно, а от «щі томльониє» його, м’яко кажучи, не вразили: схожі ті щі на наш капусняк, варяться в печі «в чугункє», потім повинні скиснути, збухтіти і ще разок або й зо два в печі «потоміться». Як на Толин непризвичаєний смак, щі здались кислючими, і запах у них, як казав Райкін, «специфіцскій»...
А одне з найкумедніших вражень про перший візит до Надиних родичів дід Толя часто згадує й досі: пообідавши з гостинною родиною, вийшов хлопець надвір та й шукає туалет, нібито прогулюючись і оглядаючи обійстя. Обійшов довкола хати, поволі поза хлівами вийшов на город, а «об’єкта» ніде не видно, навіть звичного для нас дерев’яного «будиночка типу ящика».
- А де у вас тут... ну... сходити?.. – питає ніяково в потенційного тестя.
- А, зімой в подклєть к скотінє ходім, а тапєрича лєто, дак в огородє за кукурузой прісядь…
Домовились Толя з Надею, що як тільки він відслужить, поїдуть удвох в Україну, на його рідну Вінниччину. Там є де на дідівській садибі хату нову збудувати, зими там тепліші, землі багаті, сади родючі. І батьки дівчини були раді, що нарешті хоч одну дочку заміж видадуть – сім’я ж бо велика, дітей з десяток: і Віра, і Надя, і Люда, і Маша, і Соня, ще й кілька хлопчаків зашмарканих на печі.
От підійшла демобілізація, узяв Толя два квитки на потяг, спакував речі і прийшов до майбутніх родичів на прощальні посиденьки чи то на сватання, аби обмити гарненько цю подію, а серед ночі вирушити з нареченою на залізничну станцію.
Відзначили, обмили, пісень поспівали, отримали батьківські настанови («друг дружку нє обіжать, в гості прієзжать»...)
І раптом, ні з того, ні з сього, Надя каже:
- Не поїду я. Передумала...
- Що?! Та як?! Чого? Та ж домовились! Та ти що?!
- Нє, боязно как-то. Чужа сторона...
Звісно, почались «розборки», вмовляння, але дівчина таки вперлась не на жарт – ні, і крапка! Що ж, нічого не поробиш, звиняй-вибачай, як то кажуть, «насільно міл нє будєш», не судьба і тому подібне. Випили ще, тепер уже «з горя». І тут знову несподівано, ні сіло ні впало, озивається Надина сестра Люда:
- А давай, Толик, я з тобою поїду! А що – я теж незаміжня...
Спочатку запанувала німа сцена, як у «Ревізорі» Гоголя, а тоді:
- А що?! А давай!
- А хай їде! Теж дівка на виданні.
- То збирайся! Вип’єм «на посошок».
І знову батьки не були проти. Єгор Капітонович, може, й не звернув увагу на таку різку зміну планів – закуняв саме за столом. А Тетяна Гаврилівна поблагословила, грошей дочці на дорогу дала...
Отака вона – широка і незбагненна слов’янська душа. Іноді роками не можеш зібратися родичів через дорогу відвідати, а трапляється: вийдеш на хвилинку за сірниками, а повернешся через три місяці (або й років за сорок) - надумав, бачте, до товариша в Талдикурган змотатися, в хатніх капцях і спортивних штанях... Отак і Люда – сиділа собі за столом, нібито сестру заміж виряджала, а опинилась із сестриним екс-кавалером у вагоні потяга, що мчить до далекої України.
Прокинувся Толя, огледівся у вагоні, побачив Люду і видав «коронну фразу»:
- О! Не поняв - а ти чого тут?
- Як це «чого»?! Я ж їду з тобою, ти ж мене заміж покликав. Замість Наді...
- Справді? Гм...
І що їм було в цій ситуації робити – двом знайомим і водночас майже чужим молодим людям? Не зривати ж стоп-кран, не вертатись назад – потяг уже на півдорозі до України. Вирішили: поїдемо, поживемо разом, спробуємо – може, щось і вийде. «А нє сладітся – завсєгда разойтісь можно».
І що ви думаєте? Злагодилось, склалося, зжилися. Дочку виростили, вже й онуків бавлять. За кілька місяців Людмила почала говорити українською, не чути жодного акценту. Вже обоє на пенсії, хазяйнують. І лише дехто зі старших людей на кутку знає цю їхню історію й досі позаочі називає Людмилу Єгорівну «кацапкою»...
До речі, через кілька років після їхнього весілля Людина молодша сестра Соня приїздила в гості й вийшла заміж за Толиного сусіда. Але в неї подружнє життя не склалося – дитя ледь встигло до школи піти, як вони «розбіглися»... Не може ж усім так пощастити, як дідові Толі й бабі Люді.
(З життя...)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
