ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Деркач
2023.03.20 17:33
ІМи ніколи не були братами
із юрбою орків-упирів.
Нас гойдали різні матері
як дітей Яфета, Сима й Хама
і єднали протягом віків
чільною культурою одною
із улусом силою дурною,
нищачи традиції дідів,

Наталія Кравченко
2023.03.20 12:24
Патріотизм судять не по словах, а по справах людини. Любов до Батьківщини є виявом гордості за свою рідну землю, за її матеріальні й духовні надбання. Це готовність захищати інтереси насамперед країни, а не власні. Україна – це земля, де живуть сильні

Сергій Губерначук
2023.03.20 11:09
Яка неясна глибина історії! Як завтрашні зірки закаламучені! * * * Створюючи новий світогляд на старій планеті, слід думати не стільки про майбутнє, скільки про минуле. * * * Древня Африка ховає корені, з яких живе наша планетарна суть. Цей щ

Володимир Каразуб
2023.03.20 09:37
Яких ще слів в тобі не знаю я,
А ті, що знаю – чи вони потрібні?!
Як в безворушші сказанність твоя,
Що ясним небом зрівнює подібність.
Так в тихім небі спалахне зоря
Тобі явившись в дивному сузір’ї
І ти впізнаєш серцем немовля
У цьому обважнілому

Іван Потьомкін
2023.03.20 08:56
Всякий раз, когда в полночный час после работы подхожу к хлебозаводу с таким неземным названием “Анжель”, так и подмывает нарисовать картину. Вот спускаются с небес ангелы в белых халатах и с белыми шапочками на головах. Вот садятся они на широкие крылья

Теді Ем
2023.03.20 08:40
Достатньо іноді лише одного кроку,
коли людина на межі добра і зла,
шоб спали маска і ошатне убрання,
якими прикривалася душа.

У мить цю зайві будь-які слова,
бо раптом усвідомлення б'є в груди –
пред очима чорна, як зола,

Микола Соболь
2023.03.20 08:22
Ти осені підспівуєш на біс.
Збираєш листя і до серця тулиш.
Холодний присмак зледенілих вулиць
горить вогнем неонових куліс.
Але не гріє зовсім наші сни.
Полеміка осінньої погоди
така ж мінлива, як і ти сьогодні.
Мені ж чомусь так хочеться весни.

Віктор Кучерук
2023.03.20 06:26
Коли нею керує диявол
І первісні в душі почуття, –
Відступає людина від правил
Та порушує норми життя.
Незалежно від міри потреби,
Наповняє украденим дім,
Підгрібаючи всюди під себе
Те, що має належати всім.

Володимир Бойко
2023.03.19 22:51
Змордований тривогою і болем
Осмислюєш намарність суєти.
Одвічно людство дибає по колу
І поміж ними затесався й ти.

Даремні чудернацькі круговерті,
І викрутаси в той чи інший бік.
Життя – то безупинний рух до смерті.

Ігор Шоха
2023.03.19 22:45
ІОдужують поволі українці,
минуле виліковують своє,
упоратися тяжко наодинці.
та мусимо, допоки сили є.
Історія уроки викладала,
а ми не надавали їм ваги...
мечі перекували на орала...
за це нас вирізали до ноги

Сергій Губерначук
2023.03.19 22:13
Інструмент камертон…
Інструмент камертон…
Упіймай, як цвіте азалія.
Жоден бутон.
І от – бутон.
Квіток аномалія!

А як цвіте і відцвітає любов?

Євген Федчук
2023.03.19 16:40
Скажи, дідусю, ти ж козакував? –
Онук у очі діду подивився, -
Косинського часом не зустрічав
В часи, коли він із Острозьким бився?
Дід усміхнувсь онуку: - Та ж було,
Доводилося Криштофа стрічати.
Мене тоді якраз із ним звело
Бажання, щоб на ляхах

Віктор Михайлович Насипаний
2023.03.19 09:44
В платну клініку приватну
Дід приплівсь охоче.
Бо новину досить гарну
Уточнити хоче.
- Чув рекламу вашу нині,
Що особі кожній
Тут у вас, у вашій фірмі
Розмір збільшить можна.

Володимир Каразуб
2023.03.19 09:42
Хто в порухах твоїх любов застане,
А в погляді розвідавши жагу,
Зчитає сон, що в серце проникає,
І важить більше за його вагу.
Чи зважиш ти хто з поглядом навпроти?
З твоїх очей причасником зійшов,
І в порухах, що снять круговороти
Засвідчить чемно

Козак Дума
2023.03.19 09:15
Яка різниця, в чому ти обутий,
як під ногами вулиці Парижа?
І не лякає емоційна скрута
у трикімнатній європейській хижі!

Нема різниці з келиха чи фляжки
смакуєш ром у добру сотню років,
якщо пісні тобі співає пташка,

Віктор Кучерук
2023.03.19 06:35
Хоч летять в Америку
Скривджені війною, –
Проявів істерики
Меншає весною.
Бідами обідрані
Тилові герої
Стали пити відрами
Дорогі напої.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Софія Цимбалиста
2022.11.19

Емі Троян
2022.05.10

Анастасія Коноваленко
2022.04.25

Ліс Броварський Ліс Броварський
2022.03.20

Євген Федчук
2020.02.03

Олександр Панін
2020.01.12

Писака Писав
2019.11.07






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юрій Яремко (1961) / Поеми

 ОРДА

Квітень 1254 року. Надвечір'я. Опочивальня ханського палацу у Каракорумі - столиці Золотої Орди.
Посеред кімнати - срібне дерево, під яким стоять фігури чотирьох срібних левів, які дивляться на чотири сторони світу. Серед віття причаїлись чотири змії.
Сховані у сусідній кімнаті раби міхами нагнітають повітря у труби, під'єднані до бочок з різними напоями, і з роззявлених зміїних пащ тече кумис, мед, вино і пиво.

СЛУЖНИК (за дверима):

Зоря степів Юлдуз, великий хане.

(Двері розчиняються, заходить Уґедей. Роздивляється навсібіч.)

УҐЕДЕЙ:
Юлдуз, пустунко, знову заховалась?

ЮЛДУЗ:
Я - джиннія, шукай мене, шукай...

УҐЕДЕЙ:
Чи ж так стрічати має чоловіка
жона покірна?

ЮЛДУЗ (сміється):
Джиннія - покірна?
шукай мене, шукай мене, шукай...

УҐЕДЕЙ:
Юлдуз, ласунко - пахлава, вино,
гранати й персики, хурма і виноград...

ЮЛДУЗ:
Я джиннія - п'ю місячне проміння:
шукай мене, шукай мене, шукай...

УҐЕДЕЙ:
Юлдуз, дикунко - бавишся з вогнем!
Виходь негайно, бо гукну сторожу!

ЮЛДУЗ (сміється):
Коли пошлеш нукéра за вином -
повернеться з блискучими очима.

УҐЕДЕЙ:
Зухвала дівко! Вирву язика!

(Метається по кімнаті, зриває зі стін килими,
відсуває скриню, перевертає столик.)

Одначе звідки? Голос, мов із бочки...

(Помічає вентиляційний отвір, забраний вигадливою
решіткою. Мчить до сходів і вибігає на дах палацу.)

Світло очей моїх, Юлдуз, ранкова зірко.

ЮЛДУЗ:
Великий хане, пане мого серця.

УҐЕДЕЙ:
Уста твої - мов пелюски граната.
Твій голос - туркітливе джерело
для спраглого верхівця... Відхиляю
цнотливих вій заслону променисту...

ЮЛДУЗ:
Язик твій - мов суцвіття ковили:
очам моїм цілюща прохолода.

УҐЕДЕЙ:
Дай поцілую, мила... Розтули
уста вологі й випусти на волю
звірятко балакуче й пустотливе,
ув'язнене за перлами зубів...

ЮЛДУЗ:
Цілуй мене, мій любий. Обережно
губу мою устами полони,
і посмокчи легенько... Потім другу...
Не поспішай, коханий. Досхочу
награймось язиками... Захлинаюсь
твоєю слиною, солодкою й терпкою,
мов молодий кумис.

УҐЕДЕЙ:
Спирає дух,
туманить розум... шкіра шовковиста...
За вушком поцілую, оближу
легенько шию... Пахнеш, як трава,
напоєна травневою грозою.

ЮЛДУЗ:
Огорнута тобою, потопаю
в твоїх обіймах, лагідних та дужих...

УҐЕДЕЙ:
Скидай, кохана, одяг - я не можу
терпіти далі...

ЮЛДУЗ:
Зійдемо униз -
я місяця соромлюся.

УҐЕДЕЙ:
Дурненька,
іди до мене.

(Підхоплює Юлдуз на руки, вона скрикує, обхоплює хана за шию.)



ЮЛДУЗ:
Легше, мій батире!
Не забувай, коханий, що несеш
тягар подвійний.

УҐЕДЕЙ (обережно ступаючи сходами):
Хмарку у хмаринці,
пушинку на пушинці, павучка
на срібній павутинці...

(Кладе на ліжко, починає роздягати)

Дивовижно
скільки одежі зайвої!

(Рве - ґудзики розлітаються по кімнаті)
ЮЛДУЗ:
Дурненький.
Навіщо було рвати? Я сама...

(Граційно вивільняється з решток одежі)
УҐЕДЕЙ:
Ось так, Юлдуз! Шаленого коня
не зупинити.

ЮЛДУЗ:
О, мій повелитель...
Я стану на коліна. Хай стріла
прониже наскрізь лоно безборонне.

УҐЕДЕЙ:
Очеретинка - луком тугорогим
переламалась: горбики грудей,
вузька спина і стегна круглобокі...
Немов газель грайлива нахилилась
до потічка.

ЮЛДУЗ:
Легенько прищемити
велить богиня ніжності Ідріс,
щоб розкоші кохання протривали
до перших півнів. О-о-о, мій багатуре...

УҐЕДЕЙ:
П'янка троянда саду насолод...

ЮЛДУЗ:
Священний змій, гаптований зірками...
(удвох)
розсовуючи складки, поринає,
торкнувшись дна, вертається, і знову
занурюється в лагідну глибінь
щілини долі. Пагін любострастя
брунькується, росте і розквітає
рожевим цвітом...

УҐЕДЕЙ:
Пахнеш, як полин,
між пальцями розтертий.

ЮЛДУЗ:
Обережно
візьми мене за кінчики грудей...

УҐЕДЕЙ:

Незручно водночас. Поперемінно,
легенько, пальцями, гостренькі шпичаки -
тугих дійниць навершя соковиті...

Колише вітер буйну ковилу,
колише джміль суцвіття пурпурове:
хлюпочеться, лоскоче, набухає,
пилком солодким тулуб огортає,
силкується злетіти, необачний -
і падає знесилено в безодню
солодкої знемоги, у провалля
печери любострастя, у Едем
пульсуючої плоті, ще і ще -
божественними спазмами, до раю,
у щедрий сміх причаєної ночі,
барвистий сон, гаптований казками,
чорнилом чорним списану печаль...

УҐЕДЕЙ (цілуючи очі):
Світло очей моїх, Юлдуз, ранкова зірко.

ЮЛДУЗ (пригортаючись):
Великий хане, пане мого серця.

УҐЕДЕЙ:
Я тільки мандрівник, що заблукав
в садах кохання... Втрапив у сильце
богині ніжності: щілина любострастя,
тугий живіт і горбики грудей.
Я виповнений вдячністю по вінця -
проси, що хочеш: золота, рабів,
чапан шовковий, перли, самоцвіти...

ЮЛДУЗ:
Всього в мене доволі, Уґедею.

УҐЕДЕЙ:
Чого ж зітхаєш, ластівко моя?

ЮЛДУЗ:
Що буде з нашим сином, Уґедею?

УҐЕДЕЙ:
Пощо питаєш? Вічне синє Небо
опікується долею маляти
в утробі матері... Звелю, аби Тоґтáй,
шаман усіх шаманів, розпалив
жертовники: дванадцять кобилиць -
для мстивих і зажерливих онґонів.

ЮЛДУЗ:
Що буде з нашим сином, Уґедею?

УҐЕДЕЙ:
Чому питаєш? Вічне синє Небо,
єдине правосудне і святе,
врятує, захистить і оборонить
від мороку, де править Етуґен -
володар духів, повелитель мертвих.

ЮЛДУЗ:
Коханий мій, що буде з нашим сином
у світі серединному? Живі
стократно небезпечніші за мертвих.

УҐЕДЕЙ:
Ти що говориш, жінко? Хто посміє?
Він - правнук Чинґісхана!

ЮЛДУЗ:
Син рабині.

УҐЕДЕЙ:
То воля Неба. Сорок п'ять народів
скорилося. Призначення монголів -
урядувати світом. Я сказав.

ЮЛДУЗ:
Мій любий Уґедею, я скорилась
тобі як чоловікові, проте
чоловіки - підступні і зрадливі.
Тим паче повелителі, нойони,
що звикли панувати неподільно
в улусах власних.

УҐЕДЕЙ:
Правду кажеш, квітко...

ЮЛДУЗ:
Чого зітхаєш тужно, мій батире?

УҐЕДЕЙ:
Данґул, син Рума, коназ урусутів
узяв ярлик від папи християн.

ЮЛДУЗ:
Пригадую: високий, бородатий,
із круглими блакитними очима...

УҐЕДЕЙ:
Він пив кумис! очистився вогнем!
благав про милість! клявся Етуґеном
служити вірно: йти, куди велю,
і убивати тих, на кого вкаже
моя десниця.

ЮЛДУЗ:
Так, великий хане:
підлота неймовірна. Етуґен,
без сумніву, належно покарає
відступника.

УҐЕДЕЙ:
Шамани урусутів
у довгих, шитих золотом, чапанах
сім днів і сім ночей молились Богу
Розп'ятому, і повелитель духів
розтис щелепи. Князь-клятвовідступник
підвівся з ложа смерті. Доведеться
послати військо. Чотирьох туменів,
гадаю, вистарчить.

ЮЛДУЗ:
Я чула, що уруси
будинки свого бога накривають
щитами з золота.

УҐЕДЕЙ:
Те золото, зозулько,
обдерли ще нукери Бату-хана...

ЮЛДУЗ:
Чи є на світі землі, що не знали
спустошливого гніву чинґізидів?

УҐЕДЕЙ:
Там править папа - вірник і слуга
Христа Розп'ятого, котрого в тих краях
вважають сином Бога і творцем
усього сущого...

ЮЛДУЗ:
Чи папа, цей шаман,
є істинним владикою? Чи платять
данину: кіньми, золотом, рабами -
підкорені народи? Чи нойони
покірні його волі? Чи прийдуть
коли покличе? Чи підуть на того,
на кого вкаже посохом своїм?

УҐЕДЕЙ:
Могутній хан німецької орди
прогнав його баскáків, розметав
війська його нойонів, розорив
столицю його царства. Присягнуло
йому чимало... Збивши воєдино
улуси поміж Рейном і Дунаєм,
проголосив себе великим ханом
усіх христопоклонників. Проте
шаман народів Заходу закляв
його страшним закляттям, і до року
зухвалий хан сконав. За ним сини,
один за другим, поки найхитріший
не здогадався: з ременем на шиї,
в лахмітті, босий, ледве не вошивий...
Живе, поки-що.

ЮЛДУЗ:
Думаю, цикута.

УҐЕДЕЙ:
Ти думаєш? А що коли Христос
є справді сином Неба і закляття
направду мало силу? Ураган
розпорошив народи, що послали
його на хрест! подерлася заслона
у домі його батька, і під землю
запалося могутнє царство Рум.

ЮЛДУЗ:
Цілуй мене, міцніше пригорни:
холоне кров - які страшні знамення...

УҐЕДЕЙ:
Не бійся, перепілко, не тремти:
зостануся з тобою до світання...

ЮЛДУЗ:
А що коли володар християн
пошле підмогу хану урусутів?

УҐЕДЕЙ:
Пошлю гінців в віддалені улуси.
Зберу усіх. Очолю військо сам.

ЮЛДУЗ:
Хіба Данґул такий великий воїн?

УҐЕДЕЙ:
Кульгавий барс, що видерся з капкану,
відгризши лапу. На мечі зухвальця
парує кров. Священна кров монголів.

ЮЛДУЗ:
Парує кров? Про що ти, Уґедею?

УҐЕДЕЙ:
У три ряди - звичаєм християн,
зімкнувши стрій, на величезних конях,
під градом стріл, помалу, далі швидше,
учвал, галопом! здиблена земля
гула, ревла, стогнала і двигтіла,
дрижало сонце! Жодне військо в світі
(хіба нукери самогó Сульдé -
бога війни) не стримало б навали
цих демонів! Одначе Субудай ,
старий шакал, чудово розумів,
як обернути силу на безсилля.

На звук зурни застрільники-уйґури,
удавши полохливих перепілок -
навтікача. Розпорошили стрій
розпалені гонитвою уруси,
підставившись під фланговий удар
скажених кераїтів. Двоє, троє,
як зграя псів - на лютого ведмедя:
жеруть, кусають, рвуть - поки не рухне
знесилений... Але й собак чимало
конає з перебитими хребтами.

Оговтавшись, оточені уруси
зібрались разом і, плече в плече,
під обстрілом, рубаючись затято,
продерлись крізь шеренги кераїтів,
уйґурів, кипчаків, каракитаїв,
і, винісши поранених, сховались
за довгими валами: їхні слуги,
(ті, що без коней ходять на війну)
важкі, великі повози - землею
засипали, з'єднавши ланцюгами.

Два місяці облоги - і уруси
згодились дати викуп. Розкопали
високий вал. Утішені нукери
з'юрмились із арканами, проте
мерзенні, підлі, ниці і безчесні,
ударили, зневаживши присягу,
зімкнувши стрій - ударили щосили:
розбили, розмели, розпорошили,
і, вирвавшись з оточення, дістались
до річки, де в багні, у очеретах
були човни притоплені. Між тими,
хто вислизнув із пастки, був Данґул:
тоді ще молодий, рожеволиций,
облесливий... Син барса та лисиці.

ЮЛДУЗ:
Я бачила його в Каракорумі.
Ти дав ярлик. Що сталось, Уґедею?

УҐЕДЕЙ:
Я дав ярлик, а мав би напоїти
кумисом з блекотою, і дивитись,
як корчиться потвора, як судомить
здерев'янілі м'язи, вивергає
потоки блювотиння, набухає
кривавим потом шкіра, чиряками
вкривається обличчя - як конає
зухвалий раб! Вихаркує кишки.

ЮЛДУЗ (заспокійливо}:
На захід сонця. Там, за небокраєм,
у володіннях папи - за Дунаєм,
в краях далеких, що іще не знали
спустошливого гніву чинґізидів -
візьмеш велику здобич, мій батире.

УҐЕДЕЙ:
Що може бути краще за війну!
П'янке чуття могутності і влади
над тисячами воїв, що не знають
страху і милосердя. Буревієм
упасти на народи. Убивати,
тягти в полон, трощити, грабувати
майно у непокірних королів:
улуси, коней, золото, рабів,
жінок, верблюдів, панцирних слонів.
Уся земля, весь безмір суходолу,
під океаном неба: від Китаю,
від моря східного - на захід, до Дунаю
і за Дунай - на край земного круга,
що морем омивається останнім -
усе належить дому Чинґісхана!




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2011-06-27 21:00:06
Переглядів сторінки твору 2142
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 3.813 / 5  (3.436 / 4.83)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.519 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.765
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2014.12.13 02:25
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ванда Савранська (Л.П./М.К.) [ 2011-06-27 23:06:01 ]
Чи буде продовження? Чице лише фрагмент поеми?
Ось чому запитую:
перша яскрава частина (еротична) поеми - здається, звучить окремий твір. Читаєш і думаєш: до чого тут Угедей і Юлдуз?
Далі круто закручується істор. сюжет про "чингізидів".
І ось остання (вражаюча) строфа з останніми словами: "Усе належить дому Чинґісхана!"
Трохи дивний фінал.Тобто, його немає. Немає кінця діалогу героїв (якщо порівняти з початком - час, місце, настрої там виписані детально).
Зрештою, звучить цей кровожерливий потужний заклик іти і вбивати, вбивати! Неха із вуст хана, але - у наші вуха, словами укр.поета.
Напевно, все-таки це епізод?



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Яремко (М.К./М.К.) [ 2011-06-28 18:08:07 ]
Це і є фінальна частина. Перші три - "Холм", "Ліон" і "Дорогичин". Цикл - про коронацію Данила Галицького і про тогочасну політику, про зіткнення цивілізацій - візантійсько-руської, захілної і далекосхілної, спадкоємцем якої є сучасна Росія.

Чим усе скінчиться, чи буде все їм належати - тепер уже очевидно, що ні.