ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2025.07.03 21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.

Іван Потьомкін
2025.07.03 21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому

С М
2025.07.03 10:35
сковзнеш оце в безпам’ятство
іще цілунка одного
блаженства невимовного
ще одного ще одного

у день ясний і болю повний
мене твій ніжний дощ огорне
цей безум ~ утікати годі

Юрій Гундарєв
2025.07.03 08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…

Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу

Віктор Кучерук
2025.07.03 05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.

Борис Костиря
2025.07.02 21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,

Юрій Лазірко
2025.07.02 17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.

Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,

Віктор Кучерук
2025.07.02 05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.

Юрій Лазірко
2025.07.02 03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!

Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,

Федір Паламар
2025.07.01 23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.

Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –

Леся Горова
2025.07.01 22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!

Багрянисто зірка догорає,

Борис Костиря
2025.07.01 21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.

Данько Фарба
2025.07.01 21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це -  вперед. 
Я краще все перетворю на сміх і попіл. 
Забуду ключ від усіх своїх дверей. 
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.

Закриюся від натовпу плащем. 
Пройду як ніж через вершкове масло. 
Залишуся заручни

Іван Потьомкін
2025.07.01 13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох

Віктор Кучерук
2025.07.01 12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої

Світлана Пирогова
2025.07.01 10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Пекун Олексій
2025.04.24

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Самослав Желіба
2024.05.20

Артур Курдіновський
2023.12.07

Зоя Бідило
2023.02.18

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юрій Яремко (1961) / Поеми

 ОРДА

Квітень 1254 року. Надвечір'я. Опочивальня ханського палацу у Каракорумі - столиці Золотої Орди.
Посеред кімнати - срібне дерево, під яким стоять фігури чотирьох срібних левів, які дивляться на чотири сторони світу. Серед віття причаїлись чотири змії.
Сховані у сусідній кімнаті раби міхами нагнітають повітря у труби, під'єднані до бочок з різними напоями, і з роззявлених зміїних пащ тече кумис, мед, вино і пиво.

СЛУЖНИК (за дверима):

Зоря степів Юлдуз, великий хане.

(Двері розчиняються, заходить Уґедей. Роздивляється навсібіч.)

УҐЕДЕЙ:
Юлдуз, пустунко, знову заховалась?

ЮЛДУЗ:
Я - джиннія, шукай мене, шукай...

УҐЕДЕЙ:
Чи ж так стрічати має чоловіка
жона покірна?

ЮЛДУЗ (сміється):
Джиннія - покірна?
шукай мене, шукай мене, шукай...

УҐЕДЕЙ:
Юлдуз, ласунко - пахлава, вино,
гранати й персики, хурма і виноград...

ЮЛДУЗ:
Я джиннія - п'ю місячне проміння:
шукай мене, шукай мене, шукай...

УҐЕДЕЙ:
Юлдуз, дикунко - бавишся з вогнем!
Виходь негайно, бо гукну сторожу!

ЮЛДУЗ (сміється):
Коли пошлеш нукéра за вином -
повернеться з блискучими очима.

УҐЕДЕЙ:
Зухвала дівко! Вирву язика!

(Метається по кімнаті, зриває зі стін килими,
відсуває скриню, перевертає столик.)

Одначе звідки? Голос, мов із бочки...

(Помічає вентиляційний отвір, забраний вигадливою
решіткою. Мчить до сходів і вибігає на дах палацу.)

Світло очей моїх, Юлдуз, ранкова зірко.

ЮЛДУЗ:
Великий хане, пане мого серця.

УҐЕДЕЙ:
Уста твої - мов пелюски граната.
Твій голос - туркітливе джерело
для спраглого верхівця... Відхиляю
цнотливих вій заслону променисту...

ЮЛДУЗ:
Язик твій - мов суцвіття ковили:
очам моїм цілюща прохолода.

УҐЕДЕЙ:
Дай поцілую, мила... Розтули
уста вологі й випусти на волю
звірятко балакуче й пустотливе,
ув'язнене за перлами зубів...

ЮЛДУЗ:
Цілуй мене, мій любий. Обережно
губу мою устами полони,
і посмокчи легенько... Потім другу...
Не поспішай, коханий. Досхочу
награймось язиками... Захлинаюсь
твоєю слиною, солодкою й терпкою,
мов молодий кумис.

УҐЕДЕЙ:
Спирає дух,
туманить розум... шкіра шовковиста...
За вушком поцілую, оближу
легенько шию... Пахнеш, як трава,
напоєна травневою грозою.

ЮЛДУЗ:
Огорнута тобою, потопаю
в твоїх обіймах, лагідних та дужих...

УҐЕДЕЙ:
Скидай, кохана, одяг - я не можу
терпіти далі...

ЮЛДУЗ:
Зійдемо униз -
я місяця соромлюся.

УҐЕДЕЙ:
Дурненька,
іди до мене.

(Підхоплює Юлдуз на руки, вона скрикує, обхоплює хана за шию.)



ЮЛДУЗ:
Легше, мій батире!
Не забувай, коханий, що несеш
тягар подвійний.

УҐЕДЕЙ (обережно ступаючи сходами):
Хмарку у хмаринці,
пушинку на пушинці, павучка
на срібній павутинці...

(Кладе на ліжко, починає роздягати)

Дивовижно
скільки одежі зайвої!

(Рве - ґудзики розлітаються по кімнаті)
ЮЛДУЗ:
Дурненький.
Навіщо було рвати? Я сама...

(Граційно вивільняється з решток одежі)
УҐЕДЕЙ:
Ось так, Юлдуз! Шаленого коня
не зупинити.

ЮЛДУЗ:
О, мій повелитель...
Я стану на коліна. Хай стріла
прониже наскрізь лоно безборонне.

УҐЕДЕЙ:
Очеретинка - луком тугорогим
переламалась: горбики грудей,
вузька спина і стегна круглобокі...
Немов газель грайлива нахилилась
до потічка.

ЮЛДУЗ:
Легенько прищемити
велить богиня ніжності Ідріс,
щоб розкоші кохання протривали
до перших півнів. О-о-о, мій багатуре...

УҐЕДЕЙ:
П'янка троянда саду насолод...

ЮЛДУЗ:
Священний змій, гаптований зірками...
(удвох)
розсовуючи складки, поринає,
торкнувшись дна, вертається, і знову
занурюється в лагідну глибінь
щілини долі. Пагін любострастя
брунькується, росте і розквітає
рожевим цвітом...

УҐЕДЕЙ:
Пахнеш, як полин,
між пальцями розтертий.

ЮЛДУЗ:
Обережно
візьми мене за кінчики грудей...

УҐЕДЕЙ:

Незручно водночас. Поперемінно,
легенько, пальцями, гостренькі шпичаки -
тугих дійниць навершя соковиті...

Колише вітер буйну ковилу,
колише джміль суцвіття пурпурове:
хлюпочеться, лоскоче, набухає,
пилком солодким тулуб огортає,
силкується злетіти, необачний -
і падає знесилено в безодню
солодкої знемоги, у провалля
печери любострастя, у Едем
пульсуючої плоті, ще і ще -
божественними спазмами, до раю,
у щедрий сміх причаєної ночі,
барвистий сон, гаптований казками,
чорнилом чорним списану печаль...

УҐЕДЕЙ (цілуючи очі):
Світло очей моїх, Юлдуз, ранкова зірко.

ЮЛДУЗ (пригортаючись):
Великий хане, пане мого серця.

УҐЕДЕЙ:
Я тільки мандрівник, що заблукав
в садах кохання... Втрапив у сильце
богині ніжності: щілина любострастя,
тугий живіт і горбики грудей.
Я виповнений вдячністю по вінця -
проси, що хочеш: золота, рабів,
чапан шовковий, перли, самоцвіти...

ЮЛДУЗ:
Всього в мене доволі, Уґедею.

УҐЕДЕЙ:
Чого ж зітхаєш, ластівко моя?

ЮЛДУЗ:
Що буде з нашим сином, Уґедею?

УҐЕДЕЙ:
Пощо питаєш? Вічне синє Небо
опікується долею маляти
в утробі матері... Звелю, аби Тоґтáй,
шаман усіх шаманів, розпалив
жертовники: дванадцять кобилиць -
для мстивих і зажерливих онґонів.

ЮЛДУЗ:
Що буде з нашим сином, Уґедею?

УҐЕДЕЙ:
Чому питаєш? Вічне синє Небо,
єдине правосудне і святе,
врятує, захистить і оборонить
від мороку, де править Етуґен -
володар духів, повелитель мертвих.

ЮЛДУЗ:
Коханий мій, що буде з нашим сином
у світі серединному? Живі
стократно небезпечніші за мертвих.

УҐЕДЕЙ:
Ти що говориш, жінко? Хто посміє?
Він - правнук Чинґісхана!

ЮЛДУЗ:
Син рабині.

УҐЕДЕЙ:
То воля Неба. Сорок п'ять народів
скорилося. Призначення монголів -
урядувати світом. Я сказав.

ЮЛДУЗ:
Мій любий Уґедею, я скорилась
тобі як чоловікові, проте
чоловіки - підступні і зрадливі.
Тим паче повелителі, нойони,
що звикли панувати неподільно
в улусах власних.

УҐЕДЕЙ:
Правду кажеш, квітко...

ЮЛДУЗ:
Чого зітхаєш тужно, мій батире?

УҐЕДЕЙ:
Данґул, син Рума, коназ урусутів
узяв ярлик від папи християн.

ЮЛДУЗ:
Пригадую: високий, бородатий,
із круглими блакитними очима...

УҐЕДЕЙ:
Він пив кумис! очистився вогнем!
благав про милість! клявся Етуґеном
служити вірно: йти, куди велю,
і убивати тих, на кого вкаже
моя десниця.

ЮЛДУЗ:
Так, великий хане:
підлота неймовірна. Етуґен,
без сумніву, належно покарає
відступника.

УҐЕДЕЙ:
Шамани урусутів
у довгих, шитих золотом, чапанах
сім днів і сім ночей молились Богу
Розп'ятому, і повелитель духів
розтис щелепи. Князь-клятвовідступник
підвівся з ложа смерті. Доведеться
послати військо. Чотирьох туменів,
гадаю, вистарчить.

ЮЛДУЗ:
Я чула, що уруси
будинки свого бога накривають
щитами з золота.

УҐЕДЕЙ:
Те золото, зозулько,
обдерли ще нукери Бату-хана...

ЮЛДУЗ:
Чи є на світі землі, що не знали
спустошливого гніву чинґізидів?

УҐЕДЕЙ:
Там править папа - вірник і слуга
Христа Розп'ятого, котрого в тих краях
вважають сином Бога і творцем
усього сущого...

ЮЛДУЗ:
Чи папа, цей шаман,
є істинним владикою? Чи платять
данину: кіньми, золотом, рабами -
підкорені народи? Чи нойони
покірні його волі? Чи прийдуть
коли покличе? Чи підуть на того,
на кого вкаже посохом своїм?

УҐЕДЕЙ:
Могутній хан німецької орди
прогнав його баскáків, розметав
війська його нойонів, розорив
столицю його царства. Присягнуло
йому чимало... Збивши воєдино
улуси поміж Рейном і Дунаєм,
проголосив себе великим ханом
усіх христопоклонників. Проте
шаман народів Заходу закляв
його страшним закляттям, і до року
зухвалий хан сконав. За ним сини,
один за другим, поки найхитріший
не здогадався: з ременем на шиї,
в лахмітті, босий, ледве не вошивий...
Живе, поки-що.

ЮЛДУЗ:
Думаю, цикута.

УҐЕДЕЙ:
Ти думаєш? А що коли Христос
є справді сином Неба і закляття
направду мало силу? Ураган
розпорошив народи, що послали
його на хрест! подерлася заслона
у домі його батька, і під землю
запалося могутнє царство Рум.

ЮЛДУЗ:
Цілуй мене, міцніше пригорни:
холоне кров - які страшні знамення...

УҐЕДЕЙ:
Не бійся, перепілко, не тремти:
зостануся з тобою до світання...

ЮЛДУЗ:
А що коли володар християн
пошле підмогу хану урусутів?

УҐЕДЕЙ:
Пошлю гінців в віддалені улуси.
Зберу усіх. Очолю військо сам.

ЮЛДУЗ:
Хіба Данґул такий великий воїн?

УҐЕДЕЙ:
Кульгавий барс, що видерся з капкану,
відгризши лапу. На мечі зухвальця
парує кров. Священна кров монголів.

ЮЛДУЗ:
Парує кров? Про що ти, Уґедею?

УҐЕДЕЙ:
У три ряди - звичаєм християн,
зімкнувши стрій, на величезних конях,
під градом стріл, помалу, далі швидше,
учвал, галопом! здиблена земля
гула, ревла, стогнала і двигтіла,
дрижало сонце! Жодне військо в світі
(хіба нукери самогó Сульдé -
бога війни) не стримало б навали
цих демонів! Одначе Субудай ,
старий шакал, чудово розумів,
як обернути силу на безсилля.

На звук зурни застрільники-уйґури,
удавши полохливих перепілок -
навтікача. Розпорошили стрій
розпалені гонитвою уруси,
підставившись під фланговий удар
скажених кераїтів. Двоє, троє,
як зграя псів - на лютого ведмедя:
жеруть, кусають, рвуть - поки не рухне
знесилений... Але й собак чимало
конає з перебитими хребтами.

Оговтавшись, оточені уруси
зібрались разом і, плече в плече,
під обстрілом, рубаючись затято,
продерлись крізь шеренги кераїтів,
уйґурів, кипчаків, каракитаїв,
і, винісши поранених, сховались
за довгими валами: їхні слуги,
(ті, що без коней ходять на війну)
важкі, великі повози - землею
засипали, з'єднавши ланцюгами.

Два місяці облоги - і уруси
згодились дати викуп. Розкопали
високий вал. Утішені нукери
з'юрмились із арканами, проте
мерзенні, підлі, ниці і безчесні,
ударили, зневаживши присягу,
зімкнувши стрій - ударили щосили:
розбили, розмели, розпорошили,
і, вирвавшись з оточення, дістались
до річки, де в багні, у очеретах
були човни притоплені. Між тими,
хто вислизнув із пастки, був Данґул:
тоді ще молодий, рожеволиций,
облесливий... Син барса та лисиці.

ЮЛДУЗ:
Я бачила його в Каракорумі.
Ти дав ярлик. Що сталось, Уґедею?

УҐЕДЕЙ:
Я дав ярлик, а мав би напоїти
кумисом з блекотою, і дивитись,
як корчиться потвора, як судомить
здерев'янілі м'язи, вивергає
потоки блювотиння, набухає
кривавим потом шкіра, чиряками
вкривається обличчя - як конає
зухвалий раб! Вихаркує кишки.

ЮЛДУЗ (заспокійливо}:
На захід сонця. Там, за небокраєм,
у володіннях папи - за Дунаєм,
в краях далеких, що іще не знали
спустошливого гніву чинґізидів -
візьмеш велику здобич, мій батире.

УҐЕДЕЙ:
Що може бути краще за війну!
П'янке чуття могутності і влади
над тисячами воїв, що не знають
страху і милосердя. Буревієм
упасти на народи. Убивати,
тягти в полон, трощити, грабувати
майно у непокірних королів:
улуси, коней, золото, рабів,
жінок, верблюдів, панцирних слонів.
Уся земля, весь безмір суходолу,
під океаном неба: від Китаю,
від моря східного - на захід, до Дунаю
і за Дунай - на край земного круга,
що морем омивається останнім -
усе належить дому Чинґісхана!




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2011-06-27 21:00:06
Переглядів сторінки твору 2354
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 3.813 / 5  (3.436 / 4.83)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.519 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.765
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2014.12.13 02:25
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ванда Савранська (Л.П./М.К.) [ 2011-06-27 23:06:01 ]
Чи буде продовження? Чице лише фрагмент поеми?
Ось чому запитую:
перша яскрава частина (еротична) поеми - здається, звучить окремий твір. Читаєш і думаєш: до чого тут Угедей і Юлдуз?
Далі круто закручується істор. сюжет про "чингізидів".
І ось остання (вражаюча) строфа з останніми словами: "Усе належить дому Чинґісхана!"
Трохи дивний фінал.Тобто, його немає. Немає кінця діалогу героїв (якщо порівняти з початком - час, місце, настрої там виписані детально).
Зрештою, звучить цей кровожерливий потужний заклик іти і вбивати, вбивати! Неха із вуст хана, але - у наші вуха, словами укр.поета.
Напевно, все-таки це епізод?



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Яремко (М.К./М.К.) [ 2011-06-28 18:08:07 ]
Це і є фінальна частина. Перші три - "Холм", "Ліон" і "Дорогичин". Цикл - про коронацію Данила Галицького і про тогочасну політику, про зіткнення цивілізацій - візантійсько-руської, захілної і далекосхілної, спадкоємцем якої є сучасна Росія.

Чим усе скінчиться, чи буде все їм належати - тепер уже очевидно, що ні.