Коли вороги вбили гетьмана Івана Підкову, козаки повезли його тіло до Канева та й поховали над Дніпром на високій могилі.
Та раз на сім років серед безмісячної липневої ночі встає гетьман Підкова з могили і скаче на своєму баскому коні по дніпрових кручах до Великого Лугу. І срібні підкови його коня товщиною в три пальці. А коли ті підкови сточаться нанівець і стануть тонкі як вухо кота, гетьман Іван Підкова знову оживе, здолає всіх ворогів у великій битві і буде гетьманувати в Україні двадцять років і три дні – так кажуть старі люди.
А допоки спить гетьман Іван Підкова та його козаки в глибокій печері, що схована в дніпрових кручах коло Трахтемирова. Посеред печери є величезний стіл. На чолі сидить гетьман, а обабіч його козаки з шаблями та гаківницями. Сплять вони, схиливши голови на стіл. А позаду них стійло – коні козацькі стоять осідлані та сплять.
Та прийде день, коли син мельника, який народиться з шістьома пальцями на кожній руці, затрубить в ріг тура, коні вдарять копитами та заіржуть, а козаки прокинуться і скочать до сідла, щоб їхати неньку Україну визволяти.
У липневу ніч на Івана Купала, коли гетьман Підкова прокидається і скаче по дніпровим кручам, вхід в печеру відкривається. Колись один мірошник заблукав йдучи з Ржищева до Трахтемирова. До того ж хильнув оковитої. Помітив вхід до печери, запалив свічку та й зайшов. Дивиться, а серед печери сплять за столом козаки. Тут же мірошник з переляку і протверезів. Руки в нього затремтіли, і упустив він вуздечку, що тримав у руках. Шум полетів луною дзвінкою по печері, і один з козаків, що сидів по праву руку від гетьмана, підняв голову і спитав хрипким голосом:
- Що, вже час?
Мірошник з переляку пробелькотів:
- Ні, ще не час, але вже скоро.
І козак знову схилив важку голову на стіл.
Мірошник поспішив вибратись з печери, і з того часу тої печери ніхто й не бачив, ніхто навіть і не чув, щоб довелось ще комусь там побувати.

(Записано зі слів діда Петра Джури з села Трахтемирів, що біля Канева. Ілюстрація - картина художника Нечипоренка Олександра «Козак Мамай» - з мережі)

Остаточна редакція - 2011