Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.06
23:47
хмари навіть і не сунуть
смугами лежать оце
вітер листя трусить сумно
ще поцілює лице
що пригоди що нагоди
ні до чого і нема
осінь при небесних водах
ексклюзивна і сама
смугами лежать оце
вітер листя трусить сумно
ще поцілює лице
що пригоди що нагоди
ні до чого і нема
осінь при небесних водах
ексклюзивна і сама
2026.11.06
22:59
Ненависті ніякої любов'ю не зіпсуєш.
Хто не боровся з москалями, той надаремно вік прожив.
Низькі люди похваляються високими ідеалами.
Усі незалежні від когось таки залежні.
І купаючись у золоті не забувай про рятівне коло.
Носіїв глибоких
2026.11.06
21:21
На душі не затишно одному
у часи великих перемін
цього світу. Може, хоч на тому
не побачу на шляху додому
моторошне капище руїн.
Як не буде, тільки б не конати
при електораті сатани,
у часи великих перемін
цього світу. Може, хоч на тому
не побачу на шляху додому
моторошне капище руїн.
Як не буде, тільки б не конати
при електораті сатани,
2026.11.06
17:06
Текст:
-------
1.
He’s one of those warlocks,
who rummages through souls
in temples.
How many strange souls
-------
1.
He’s one of those warlocks,
who rummages through souls
in temples.
How many strange souls
2026.11.06
12:29
Нехай мене засиплять листям
І вкриють мулом забуття.
Осяє істина столика
Мої шляхи в нове буття.
Приїду в сонячну столицю
Для перемоги й каяття.
Нехай це листя заговорить
І вкриють мулом забуття.
Осяє істина столика
Мої шляхи в нове буття.
Приїду в сонячну столицю
Для перемоги й каяття.
Нехай це листя заговорить
2026.11.06
06:43
Ярує осінь вітром і дощем,
Вихрить опалим листям до незмоги, -
Давай назад у літо утечем
Від лицемірства холоду й вологи.
Гайнем туди, де вчора на піску
Були ми сонцем щедро обігріті, -
Давай забудем осінь цю слизьку
У теплих чарах лагідного літа.
Вихрить опалим листям до незмоги, -
Давай назад у літо утечем
Від лицемірства холоду й вологи.
Гайнем туди, де вчора на піску
Були ми сонцем щедро обігріті, -
Давай забудем осінь цю слизьку
У теплих чарах лагідного літа.
2026.11.05
21:26
Пісня
Дивовижна пані в пошуку, пізнанні.
Пензель у руці.
Фарби різнобарвні в стильному єднанні.
Всесвіту творці.
Приспів:
Дивовижна пані в пошуку, пізнанні.
Пензель у руці.
Фарби різнобарвні в стильному єднанні.
Всесвіту творці.
Приспів:
2026.11.05
16:56
Віват американському народу!
Завершилися жалюгідні спазми.
Сьогодні він обрав собі свободу
Від торгашів токсичного маразму.
Коротка й переконлива розмова!
Англійською ніхто не крикне "гойда".
Народ сказав своє вагоме слово,
Завершилися жалюгідні спазми.
Сьогодні він обрав собі свободу
Від торгашів токсичного маразму.
Коротка й переконлива розмова!
Англійською ніхто не крикне "гойда".
Народ сказав своє вагоме слово,
2026.11.05
16:38
Лиш два роки проминуло з кривавої битви,
Де вдалося Радзивіллу козаків побити.
Де Кричевський славний згинув й козаків багато,
А вже знову з Литви хмари стали насувати.
Король польський нове військо, кажуть набирає,
Покінчити із козацтвом, мабуть пла
Де вдалося Радзивіллу козаків побити.
Де Кричевський славний згинув й козаків багато,
А вже знову з Литви хмари стали насувати.
Король польський нове військо, кажуть набирає,
Покінчити із козацтвом, мабуть пла
2026.11.05
13:05
Тепер автобус більше не приїде
За визначеним шляхом. Пізній час
Втонув у річці, ніби "Ріо-ріта",
Так відійшов, що вже забув про нас.
Замість вогнів - задавнені корита.
Колючий дріт обплутує Парнас.
За визначеним шляхом не приїдуть
За визначеним шляхом. Пізній час
Втонув у річці, ніби "Ріо-ріта",
Так відійшов, що вже забув про нас.
Замість вогнів - задавнені корита.
Колючий дріт обплутує Парнас.
За визначеним шляхом не приїдуть
2026.11.05
12:11
пора блекаутів і віршів
читати ще писати щось
вигадувати рими ліпші
немовби транс немов гіпноз
коли побачиш чи повіриш
у цьому вирі із марнот
бреде через дорогу лірник
на думці в нього анекдот
читати ще писати щось
вигадувати рими ліпші
немовби транс немов гіпноз
коли побачиш чи повіриш
у цьому вирі із марнот
бреде через дорогу лірник
на думці в нього анекдот
2026.11.05
08:30
ЖАННА Д’АРК: ПОВЕРНЕННЯ В ДОМРЕМІ
(драматичний есей-містерія в голосах з прологом і трьома післядіями)
(до 595-их роковин смерті на вогнищі ЖАННИ Д’АРК, присвячується)
ПРОЛОГ: Три виміри Руана
(30 травня 1431 року. Руанська площа зас
(драматичний есей-містерія в голосах з прологом і трьома післядіями)
(до 595-их роковин смерті на вогнищі ЖАННИ Д’АРК, присвячується)
ПРОЛОГ: Три виміри Руана
(30 травня 1431 року. Руанська площа зас
2026.11.05
08:25
Чую знову клацання копит -
Під копитом кольоровий вид
Крихіток піску на камінцях,
На кривих стежках і манівцях,
У картографічній ворожбі,
Де граки нудьгують на вербі,
Де роки у полум’ї століть
Мимоволі сунуть мимохіть
Під копитом кольоровий вид
Крихіток піску на камінцях,
На кривих стежках і манівцях,
У картографічній ворожбі,
Де граки нудьгують на вербі,
Де роки у полум’ї століть
Мимоволі сунуть мимохіть
2026.11.05
06:07
Вологою насичене повітря
Повисло понад містом уночі, -
Німа пітьма приглушує палітру -
Ні вогника від лампи чи свічі.
Убралось місто в чорні оксамити,
Заснули вулиці, будинки і мости, -
Без світла важко і тривожно жити,
Без світла, знаю, спокій не
Повисло понад містом уночі, -
Німа пітьма приглушує палітру -
Ні вогника від лампи чи свічі.
Убралось місто в чорні оксамити,
Заснули вулиці, будинки і мости, -
Без світла важко і тривожно жити,
Без світла, знаю, спокій не
2026.11.05
03:33
із золотого берега рабів
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
2026.11.04
16:29
Журлива осенi краса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Артур Сіренко (1965) /
Проза
/
Казки
Скрипаль Роман Черевичок
(Казка)
Виконаю свою давню обіцянку – розкажу про скрипалів-ворожбитів. А розкажу вам бувальщину про знаменитого Романа Черевичка – одного з найславетніших скрипалів Поділля, що блукали по селах та грали на весіллях і похованнях. І був він найдивнішим скрипалем які тільки ходили по землі між Дністром та Бугом.
Роман Черевичок був не тільки скрипалем – він був людиною! Найпершою людиною і кращим скрипалем, який тільки ступав у шкіряних черевиках по нашій землі. Світ не знав серця більш щирого та щедрого, ніж у нього.
У його скрипці чулось завивання степового вітру, і подих весни, і сміх мавок під вербами, і квиління чайок над морем. У його музиці звучали і самотність старезного козацького дубу, і краса неба, і свист шпаків, і пісня жайвора. Його мелодії були наче свист вітру в очеретах – то падали, то втікали, захоплюючи з собою слухачів, які завжди оточували цього скрипаля. І найчорніша душа світліла, гордість поступалася приязні, а суворість танула як сніг у травні.
З усіх куточків України приходили люди, щоб послухати його. Кожен шмат землі між Дністром та Дніпром відав про його славу. Люди забували про холод і голод, зачаровані його музикою. Звуки його мелодій долинали до кожного людського серця. І хоча він міг би стати найбагатшим у краю, єдиним його одягом були потріпана свитка, залатані гачі та крисаня.
Гроші він зневажав. Кохання – ось те єдине перед чим він схилявся і що оспівував. Для нього воно було всім на світі.
Сталася якось у нашому селі Бакота така подія. Побралися двоє молодят – Дмитро Приймак та Марічка Іваненко. Обоє були з родин бідних як церковні миші. Єдине, що їм дісталось як прийшли з церкви – стара кинута перехняблена хата – навіть весілля не було як справити згідно звичаю. У чотири стіни прийшли, а за вікном темрява. Але що їм до того, якщо кохалися вони до нестями? Марічка перед тим гарбуза піднесла багачу Івану Чорненку з села Грушка з усіма його волами, коровами, пасовиськами та млином. А Дмитро не захотів побратися з Наталкою Головичівною з усіма її телятами, вівцями, козами, свинями, скринями з приданим, крамом льоновим та золотими дукачами.
Взяв Дмитро, та й засватав бідну Марічку хоч батьки його з того й журбу мали.
І ось опинились вони самі у своїй старезній хаті і замість того щоб весілля гуляти, як то звичай велить. Самі-самі. Бо всі в селі обурились – як то отак одружуватись – біда з бідою, щоб ані шеляга за душею, ані зернятка в коморі, коли кожен з них міг з багатою парою побратися. Але що тим розумникам, як втямити, що кохання дорожче і ставка, і млинка, і вишневого садка…
Сидять вони та одне на одного дивляться. Раптом у двері хтось постукав. Відчинили – а там на порозі старий дідуган зі скрипкою у потріпаній свиті та крисані. Заходить і каже:
- А чи правда, що тут весілля справляти мають? Я скрипаль, на весіллях граю. Здалеку йшов, зголоднів. Пригостите, чарчиною почастуєте, той заграю веселої!
- Почастувати? – засміялися молодята. – Та тут у нас не весілля, а пустка. Хоч ми щойно з церкви прийшли, та ні гостей, ні частування. Ні чарчини немає. В нас на весіллі нічого окрім кохання немає! Був би хоч хліба шматок – віддали б нашому єдиному гостю.
- Як?! – вигукнув гість. – Ви одружились і не маєте ніякого весілля і ніякого приданого? Одружились тільки заради кохання? І нічого навіть у горщик покласти?
- Звісно!
- Хай благословить вас пан Господь! – промовив скрипаль. – А чи доводилось вам чути про музику Романа Черевичка?
- Черевичка? Чи ти смієшся над нами? Тільки глухі та мертві не чули про великого майстра Романа Черевичка!
Тут старий скрипаль кладе свою скрипку на коліна і каже:
- А скажіть-но сусідам, щоб йшли на весілля і несли подарунки, бо грати музику буде сам скрипаль Роман Черевичок!
- Роман Черевичок? – здивовано перепитали молодята.
- Саме так. Роман Черевичок – це я, - каже скрипаль і бере свою скрипку.
Як зраділи молодята! А новина як пожежа поширилась по селу: сам Роман Черевичок – великий скрипаль прийшов грати на весіллі! Всі покидали роботу, позабули свою жадібність, похапали подарунки для молодят і бігом на весілля.
Прийшов Богдан Вовчук – приніс ковбасу. Данило Микитенко приніс копчену баранячу ногу. Андрій Охріменко зі своєю Одаркою принесли цілий мішок збіжжя, а Параска Кудивітер полотна домотканого. Петро Приходько зі своєю Настею принесли пирогів цілий банячисько і медовухи, а Микола Неборак зі своєю Оксаною два здоровенних кошики з крякаючими качками та репетуючими гусками. Здоровенну комору потрібно було щоб ті всі подарунки поскладати. А Роман Черевичок дякував кожному та посміхався. А гості думали собі: нехай були б вони втричі більше принесли – все одно лишилися в боргу перед скрипалем. На весільному бенкеті всі навіть співати не наважувалися – все боялися пропустити хоч слово чи якийсь жарт якими сипав Роман Черевичок, що сидів на почесному місці.
І пишалась же ця пара молода, що має таке весілля якого ще не бачила Бакота! Та де там Бакота – всеньке Поділля!
А коли бенкет закінчився, зі столу все прибрали, Роман Черевичок взяв до рук свою скрипку і провів по ній смичком. Всі затихли: їм вчулося завивання вітру над степом, дихання моря, сміх мавок під вербами, скиглення чайок над Дніпром. Зазвучали краса неба, свист шпаків та пісня жайвора. Як вітер серед очерету музика то падала, то втікала і несла за собою затамувавши подих слухачів. І найчорніша душа світліла, а суворість танула як сніг у травні. І не лишилось нікого, хто б не почувши цю музику не залишився б навік у її владі.
Та ось скрипаль завершив, настав час платити за музику, і Роман Черевичок зробив те, що не робив досі ніхто зі скрипалів: він взяв свою крисаню і пройшовся з нею по колу.
І той хто збирався дати шаг давав цілий дукач, а хто гріш – цілий золотий. І коли Роман Черевичок обійшов всіх в домі – назбирався цілий капелюх срібних та золотих монет.
Ще діяли чари музики – гості заворожені розійшлися, а тоді і Роман Черевичок побажав молодятам щастя, взяв свою стару скрипку та й пішов.
Тільки він за поріг – а молодята дивляться – стара крисаня музики повна дукачів так і лишилась на столі.
- Він забув свого капелюха з грошима! – гукнула Марічка.
- Зараз я його здожену! – сказав Дмитро.
Кинувся до дверей, а йому на зустріч з порогу коваль Петро Людота зі словами:
- Ось зайшов вас привітати!
- Кидай свій мішок! Скоріше здожени того старого зі скрипкою, якого щойно зустрів!
- Якого ще старого? На дворі нікого не було.
- Та Романа Черевичка! Ти зараз зустрів самого Романа Черевичка! Він грав на нашому весіллі! І забув свого капелюха з грошима!
- Романа Черевичка? Та ви що, подуріли обоє??? Могилу Романа Черевичка я допомагав копати ще три тижні тому у Кам’янці. Бідний волоцюга! Жебрак і багач, пішов з життя з трьома шелягами в кишені які пішли попу за відспівування. У старій латаній свиті так і поховали його зі скрипкою та капелюхом…
А в давнину казали: хвалити Бога гідно, але мудрий не стане проклинати навіть диявола.
Примітки:
Записано зі слів діда Юхима Боднарчука в селі Бакота тодішньої Подільської губернії у серпні 1867 року збирачем фольклору Ярославом Свічинським (1815 - 1894). Бувальщина так і не була опублікована. Рукописи Ярослава Свічинського зберігалися у рукописному фонді бібліотеки АН УРСР, після пожежі бібліотеки у 1972 році зникли. Копія цієї бувальщини була зроблена Юрієм Петровичем Дрогобицьким у 1969 році і люб’язно мені передана у жовтні 1982 року.
Бакота – за часів Київської Русі велике місто, центр Подільської землі у складі Галицько-Волинського князівства. Під час відомих подій 1431 року майже повністю знищене, перетворилось у село. Славилось село дивним мікрокліматом і печерним монастирем на околиці, що був діючим до 1967 року. Зараз село Бакота не існує – воно спочило навіки на дні Дністровського водосховища…
Роман Черевичок (1711 ? – 1772 ?) – особа напівлегендарна, знаменитий скрипаль XVIII століття. Відомості про нього непевні. Згідно одних – народився він у Летичеві у 1711 році, згідно інших – у Староконстянтинові у 1702 році. Були ще дані, що народився він у Кам'янці-Подільському у 1721 році. Але виявилось, шо це зовсім інший музика - прізвище його було не Черевичок, а Навівчеревичок і звали його Андрій, а не Роман. І був він не скрипаль, а бандурист. Роман Черевичок був самоучка, хоча кажуть, що його вчив дяк Никифор Сова, що теж вмів грати на різних музичних інструментіх. Роман Черевичок виконував виключно власні твори, які не збереглися. Все життя блукав від села до села, грав музику на весіллях та похованнях – цим і заробляв на життя. З історичних хронік відомо, що він грав на весіллі в Меджибожі у графів Синявських у 1756 році - одружувався Янош Синявський з Ядвігою Смотрицькою. З хроніки відомо, що скрипаль відмовився від великої нагороди сказавши, що «музика не має ціни». Похований у Кам’янці-Подільському, але могила його не збереглася.
Іван Чорненко – жив насправді не в Бакоті, а в Страрій Ушиці, власного млина не мав, а орендував його у Синявських.
Данило Микитенко – родом насправді з Бакоти, але у 1772 році жив у Кам’янці-Подільському тому його присутність на вищеописаному весіллі сумнівна.
Богдан Вовчук – жив у Бакоті і займався рибальством. На час описуваних подій йому було лише 9 років, тому можливо, мова йде про його вуйка Степана Вовчука, який у 1777 році постригся в монахи у Бакотському монастирі.
Андрій Охріменко – насправді був неодружений. Був дяком у Покровській церкві в Бакоті. Можливо це або помилка оповідача, або мова йде про когось із його родичів.
Микола Неборак – мав землю в селах Рогізна і Колодіївка. У Бакоті не жив, але мав там родича – племінника Йосипа Цибуленка.
Про родину Приймаків з Бакоти ніяких даних знайти не вдалося.
На світлині - залишки печерного монастиря біля с. Бакота. Після руйнувння скелі практично нічого не лишилося.
2011
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Скрипаль Роман Черевичок
(Казка)Виконаю свою давню обіцянку – розкажу про скрипалів-ворожбитів. А розкажу вам бувальщину про знаменитого Романа Черевичка – одного з найславетніших скрипалів Поділля, що блукали по селах та грали на весіллях і похованнях. І був він найдивнішим скрипалем які тільки ходили по землі між Дністром та Бугом.
Роман Черевичок був не тільки скрипалем – він був людиною! Найпершою людиною і кращим скрипалем, який тільки ступав у шкіряних черевиках по нашій землі. Світ не знав серця більш щирого та щедрого, ніж у нього.
У його скрипці чулось завивання степового вітру, і подих весни, і сміх мавок під вербами, і квиління чайок над морем. У його музиці звучали і самотність старезного козацького дубу, і краса неба, і свист шпаків, і пісня жайвора. Його мелодії були наче свист вітру в очеретах – то падали, то втікали, захоплюючи з собою слухачів, які завжди оточували цього скрипаля. І найчорніша душа світліла, гордість поступалася приязні, а суворість танула як сніг у травні.
З усіх куточків України приходили люди, щоб послухати його. Кожен шмат землі між Дністром та Дніпром відав про його славу. Люди забували про холод і голод, зачаровані його музикою. Звуки його мелодій долинали до кожного людського серця. І хоча він міг би стати найбагатшим у краю, єдиним його одягом були потріпана свитка, залатані гачі та крисаня.
Гроші він зневажав. Кохання – ось те єдине перед чим він схилявся і що оспівував. Для нього воно було всім на світі.
Сталася якось у нашому селі Бакота така подія. Побралися двоє молодят – Дмитро Приймак та Марічка Іваненко. Обоє були з родин бідних як церковні миші. Єдине, що їм дісталось як прийшли з церкви – стара кинута перехняблена хата – навіть весілля не було як справити згідно звичаю. У чотири стіни прийшли, а за вікном темрява. Але що їм до того, якщо кохалися вони до нестями? Марічка перед тим гарбуза піднесла багачу Івану Чорненку з села Грушка з усіма його волами, коровами, пасовиськами та млином. А Дмитро не захотів побратися з Наталкою Головичівною з усіма її телятами, вівцями, козами, свинями, скринями з приданим, крамом льоновим та золотими дукачами.
Взяв Дмитро, та й засватав бідну Марічку хоч батьки його з того й журбу мали.
І ось опинились вони самі у своїй старезній хаті і замість того щоб весілля гуляти, як то звичай велить. Самі-самі. Бо всі в селі обурились – як то отак одружуватись – біда з бідою, щоб ані шеляга за душею, ані зернятка в коморі, коли кожен з них міг з багатою парою побратися. Але що тим розумникам, як втямити, що кохання дорожче і ставка, і млинка, і вишневого садка…
Сидять вони та одне на одного дивляться. Раптом у двері хтось постукав. Відчинили – а там на порозі старий дідуган зі скрипкою у потріпаній свиті та крисані. Заходить і каже:
- А чи правда, що тут весілля справляти мають? Я скрипаль, на весіллях граю. Здалеку йшов, зголоднів. Пригостите, чарчиною почастуєте, той заграю веселої!
- Почастувати? – засміялися молодята. – Та тут у нас не весілля, а пустка. Хоч ми щойно з церкви прийшли, та ні гостей, ні частування. Ні чарчини немає. В нас на весіллі нічого окрім кохання немає! Був би хоч хліба шматок – віддали б нашому єдиному гостю.
- Як?! – вигукнув гість. – Ви одружились і не маєте ніякого весілля і ніякого приданого? Одружились тільки заради кохання? І нічого навіть у горщик покласти?
- Звісно!
- Хай благословить вас пан Господь! – промовив скрипаль. – А чи доводилось вам чути про музику Романа Черевичка?
- Черевичка? Чи ти смієшся над нами? Тільки глухі та мертві не чули про великого майстра Романа Черевичка!
Тут старий скрипаль кладе свою скрипку на коліна і каже:
- А скажіть-но сусідам, щоб йшли на весілля і несли подарунки, бо грати музику буде сам скрипаль Роман Черевичок!
- Роман Черевичок? – здивовано перепитали молодята.
- Саме так. Роман Черевичок – це я, - каже скрипаль і бере свою скрипку.
Як зраділи молодята! А новина як пожежа поширилась по селу: сам Роман Черевичок – великий скрипаль прийшов грати на весіллі! Всі покидали роботу, позабули свою жадібність, похапали подарунки для молодят і бігом на весілля.
Прийшов Богдан Вовчук – приніс ковбасу. Данило Микитенко приніс копчену баранячу ногу. Андрій Охріменко зі своєю Одаркою принесли цілий мішок збіжжя, а Параска Кудивітер полотна домотканого. Петро Приходько зі своєю Настею принесли пирогів цілий банячисько і медовухи, а Микола Неборак зі своєю Оксаною два здоровенних кошики з крякаючими качками та репетуючими гусками. Здоровенну комору потрібно було щоб ті всі подарунки поскладати. А Роман Черевичок дякував кожному та посміхався. А гості думали собі: нехай були б вони втричі більше принесли – все одно лишилися в боргу перед скрипалем. На весільному бенкеті всі навіть співати не наважувалися – все боялися пропустити хоч слово чи якийсь жарт якими сипав Роман Черевичок, що сидів на почесному місці.
І пишалась же ця пара молода, що має таке весілля якого ще не бачила Бакота! Та де там Бакота – всеньке Поділля!
А коли бенкет закінчився, зі столу все прибрали, Роман Черевичок взяв до рук свою скрипку і провів по ній смичком. Всі затихли: їм вчулося завивання вітру над степом, дихання моря, сміх мавок під вербами, скиглення чайок над Дніпром. Зазвучали краса неба, свист шпаків та пісня жайвора. Як вітер серед очерету музика то падала, то втікала і несла за собою затамувавши подих слухачів. І найчорніша душа світліла, а суворість танула як сніг у травні. І не лишилось нікого, хто б не почувши цю музику не залишився б навік у її владі.
Та ось скрипаль завершив, настав час платити за музику, і Роман Черевичок зробив те, що не робив досі ніхто зі скрипалів: він взяв свою крисаню і пройшовся з нею по колу.
І той хто збирався дати шаг давав цілий дукач, а хто гріш – цілий золотий. І коли Роман Черевичок обійшов всіх в домі – назбирався цілий капелюх срібних та золотих монет.
Ще діяли чари музики – гості заворожені розійшлися, а тоді і Роман Черевичок побажав молодятам щастя, взяв свою стару скрипку та й пішов.
Тільки він за поріг – а молодята дивляться – стара крисаня музики повна дукачів так і лишилась на столі.
- Він забув свого капелюха з грошима! – гукнула Марічка.
- Зараз я його здожену! – сказав Дмитро.
Кинувся до дверей, а йому на зустріч з порогу коваль Петро Людота зі словами:
- Ось зайшов вас привітати!
- Кидай свій мішок! Скоріше здожени того старого зі скрипкою, якого щойно зустрів!
- Якого ще старого? На дворі нікого не було.
- Та Романа Черевичка! Ти зараз зустрів самого Романа Черевичка! Він грав на нашому весіллі! І забув свого капелюха з грошима!
- Романа Черевичка? Та ви що, подуріли обоє??? Могилу Романа Черевичка я допомагав копати ще три тижні тому у Кам’янці. Бідний волоцюга! Жебрак і багач, пішов з життя з трьома шелягами в кишені які пішли попу за відспівування. У старій латаній свиті так і поховали його зі скрипкою та капелюхом…
А в давнину казали: хвалити Бога гідно, але мудрий не стане проклинати навіть диявола.
Примітки:
Записано зі слів діда Юхима Боднарчука в селі Бакота тодішньої Подільської губернії у серпні 1867 року збирачем фольклору Ярославом Свічинським (1815 - 1894). Бувальщина так і не була опублікована. Рукописи Ярослава Свічинського зберігалися у рукописному фонді бібліотеки АН УРСР, після пожежі бібліотеки у 1972 році зникли. Копія цієї бувальщини була зроблена Юрієм Петровичем Дрогобицьким у 1969 році і люб’язно мені передана у жовтні 1982 року.
Бакота – за часів Київської Русі велике місто, центр Подільської землі у складі Галицько-Волинського князівства. Під час відомих подій 1431 року майже повністю знищене, перетворилось у село. Славилось село дивним мікрокліматом і печерним монастирем на околиці, що був діючим до 1967 року. Зараз село Бакота не існує – воно спочило навіки на дні Дністровського водосховища…
Роман Черевичок (1711 ? – 1772 ?) – особа напівлегендарна, знаменитий скрипаль XVIII століття. Відомості про нього непевні. Згідно одних – народився він у Летичеві у 1711 році, згідно інших – у Староконстянтинові у 1702 році. Були ще дані, що народився він у Кам'янці-Подільському у 1721 році. Але виявилось, шо це зовсім інший музика - прізвище його було не Черевичок, а Навівчеревичок і звали його Андрій, а не Роман. І був він не скрипаль, а бандурист. Роман Черевичок був самоучка, хоча кажуть, що його вчив дяк Никифор Сова, що теж вмів грати на різних музичних інструментіх. Роман Черевичок виконував виключно власні твори, які не збереглися. Все життя блукав від села до села, грав музику на весіллях та похованнях – цим і заробляв на життя. З історичних хронік відомо, що він грав на весіллі в Меджибожі у графів Синявських у 1756 році - одружувався Янош Синявський з Ядвігою Смотрицькою. З хроніки відомо, що скрипаль відмовився від великої нагороди сказавши, що «музика не має ціни». Похований у Кам’янці-Подільському, але могила його не збереглася.
Іван Чорненко – жив насправді не в Бакоті, а в Страрій Ушиці, власного млина не мав, а орендував його у Синявських.
Данило Микитенко – родом насправді з Бакоти, але у 1772 році жив у Кам’янці-Подільському тому його присутність на вищеописаному весіллі сумнівна.
Богдан Вовчук – жив у Бакоті і займався рибальством. На час описуваних подій йому було лише 9 років, тому можливо, мова йде про його вуйка Степана Вовчука, який у 1777 році постригся в монахи у Бакотському монастирі.
Андрій Охріменко – насправді був неодружений. Був дяком у Покровській церкві в Бакоті. Можливо це або помилка оповідача, або мова йде про когось із його родичів.
Микола Неборак – мав землю в селах Рогізна і Колодіївка. У Бакоті не жив, але мав там родича – племінника Йосипа Цибуленка.
Про родину Приймаків з Бакоти ніяких даних знайти не вдалося.
На світлині - залишки печерного монастиря біля с. Бакота. Після руйнувння скелі практично нічого не лишилося.
2011
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
