Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.30
07:28
напередодні усього
занапастивши трохи рими
гуляє зло морочить світ
а ми усе ж бо непровинні
я запрошу тебе
за стіл
поставлю риби та цитрини
і хліба власного не більш
занапастивши трохи рими
гуляє зло морочить світ
а ми усе ж бо непровинні
я запрошу тебе
за стіл
поставлю риби та цитрини
і хліба власного не більш
2026.05.30
06:57
Поки спить десь на сідалі півень
І вітрисько в дуду не подув, -
Соловій захлинається співом
У цвітучому пишно саду.
Прикликає собі солов'їху
Щебетанням завзятим своїм,
А вона озивається сміхом,
Кавалера дратуючи тим.
І вітрисько в дуду не подув, -
Соловій захлинається співом
У цвітучому пишно саду.
Прикликає собі солов'їху
Щебетанням завзятим своїм,
А вона озивається сміхом,
Кавалера дратуючи тим.
2026.05.30
00:11
1. В ім’я вищого Життя, нехай буде прославлене горнє Світло!
Кушта стоїть біля Брами світів та питає світ, говорячи: «Скажи мені, яка земля ушир? Яка відстань від землі до небесної тверді? Звідки прийшов Адам? Звідки прийшла Хавва , жона його? Зв
2026.05.29
23:28
Твоє ім’я наречене,
Тобі подвір’я клечане**,
В цей час дав Бог для Тебе сан,
Ти перший з нас – над нами стань!
* Шлока () — це головний аналог двовірша в санскриті
** Напередодні Трійці (Зеленої неділі), у суботу, що називалася клечаною, хату, подв
Тобі подвір’я клечане**,
В цей час дав Бог для Тебе сан,
Ти перший з нас – над нами стань!
* Шлока () — це головний аналог двовірша в санскриті
** Напередодні Трійці (Зеленої неділі), у суботу, що називалася клечаною, хату, подв
2026.05.29
18:54
ІІ. НІЧНИЙ ДІАЛОГ У САДУ
Травнева ніч опустилася на Київ, густа й тепла, напоєна ароматами рясного весняного цвіту. Пахло молодим листом, розімлілою від денного сонця землею та солодким, п’янким бузком. Світло місяця сріблило високі дахи княжого терем
2026.05.29
17:48
Сліпуче сяйво й тінь жадана,
І не від світу цього Ти.
Ти, – як сполучна ланка, дана –
До Неба людству дорости.
Довершеність – Твоє наймення,
Призначена Ти стати – Всім.
Тебе втрачати – щемка темінь.
І не від світу цього Ти.
Ти, – як сполучна ланка, дана –
До Неба людству дорости.
Довершеність – Твоє наймення,
Призначена Ти стати – Всім.
Тебе втрачати – щемка темінь.
2026.05.29
16:51
вутлому до війни
спокою серце сниться
б'єш по рядку
дзвенить
слово з чорнил
і криці
ділена на пайки
спокою серце сниться
б'єш по рядку
дзвенить
слово з чорнил
і криці
ділена на пайки
2026.05.29
11:45
Я кричу відчайдушно до світу:
"Люди, люди, почуйте мене!"
Світ, що створений із малахіту,
Упаде в небуття кам'яне.
Не дістанеш від неба привіту,
Тільки град упаде в каберне.
Ти кричиш відчайдушно, безмовно
"Люди, люди, почуйте мене!"
Світ, що створений із малахіту,
Упаде в небуття кам'яне.
Не дістанеш від неба привіту,
Тільки град упаде в каберне.
Ти кричиш відчайдушно, безмовно
2026.05.29
11:41
То тиха, то хвилююча безмежжям
Мелодія морська під сонячним прицілом.
І чайки ніби крилами мережать...
Пливуть у небі хмарок яснії вітрила...
Душа хвилюється, мов свіжість моря.
Новий чийсь серф вже набирає драйву швидкість.
У захваті від вільного
Мелодія морська під сонячним прицілом.
І чайки ніби крилами мережать...
Пливуть у небі хмарок яснії вітрила...
Душа хвилюється, мов свіжість моря.
Новий чийсь серф вже набирає драйву швидкість.
У захваті від вільного
2026.05.29
11:26
…чим скарб ховати до засік
з непересічними дарами
вже краще бігати дворами
в ранковий час під телевік,
за мить до видимого «хай»,
коли закоханість вразлива
у стрекотіння полохливих
з непересічними дарами
вже краще бігати дворами
в ранковий час під телевік,
за мить до видимого «хай»,
коли закоханість вразлива
у стрекотіння полохливих
2026.05.29
06:25
Дощик рясно кропить
Навесні грядки, -
Мокнуть стебла кропу
Й буряків листки.
Всюдисущі краплі
Втратили число, -
Вся земля набрякла
І блищить, як скло.
Навесні грядки, -
Мокнуть стебла кропу
Й буряків листки.
Всюдисущі краплі
Втратили число, -
Вся земля набрякла
І блищить, як скло.
2026.05.29
06:25
адже травень наймагічніша пора року · вона каже пішли в парк полупаємо на людей · ще ми винаймаємо хату в старому районі на одному з верхніх поверхів а вікна як раз у бік парку й на ближньому обрії чортове колесо на неботлі · при вхідній брамі парковій ст
2026.05.29
00:24
Не кричи ура, поки з бункера не виліз.
Є чимало людей злопам'ятних, та не чути щось про добропам'ятних.
У бункері путіну добре, та в землі було б краще.
Погано, коли мізки запливають жиром, але значно гірше, коли мізки запливають ненавистю.
2026.05.28
23:42
І. ВЕСНА У ГАРДАРИЦІ
Коли на подвір’я великого князя вперше ступив цей чужинець, Київ потопав у білому цвіті садів. Юний норвезький принц Гаральд, який щойно втік від смерті та поразки на батьківщині, мав у кишенях лише вітер, а в руках
2026.05.28
22:31
Не смішно
Сумує земля за колгоспами,
Читацька громада – за чтивом.
Болюче, з жалями незносними
Сумує земля за колгоспами.
Величчям і справами хосними
Сумує земля за колгоспами,
Читацька громада – за чтивом.
Болюче, з жалями незносними
Сумує земля за колгоспами.
Величчям і справами хосними
2026.05.28
17:32
Як цар отой дурнуватий, що Грозним прозвали,
Убив сина, то ще двоє йому спадкували.
Пришелепкуватий Федір правив після нього,
А Дмитра, на оту пору ще зовсім малого,
Вбили в Угличі. Тож Федір, коли став вмирати,
То нікому було владу свою передати.
«
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Убив сина, то ще двоє йому спадкували.
Пришелепкуватий Федір правив після нього,
А Дмитра, на оту пору ще зовсім малого,
Вбили в Угличі. Тож Федір, коли став вмирати,
То нікому було владу свою передати.
«
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.05.14
2026.05.13
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Сливко (1958) /
Вірші
Русалка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Русалка
Зеленії верби на став похилились,
свої довгі коси в воду опустили.
Місяць ясночолий по небі гуляє,
світить ясним зорям і у верб питає:
- Ой, чому , вербички, ви так зажурились,
невже срібні роси носить потомились?
Одна із вербичок гілля піднімає
і сумно Місяцю відповідає:
- Ой,Місяцю-брате, не про те питаєш,
не про те питаєш, бо видно не знаєш,
що в цім світі дивнім з кохання буває.
Ось тут у ставочку діточки купались
з року в рік і скоро всі попідростали.
Особливо гарні двоє були в парі,
мали чорні брови й оченята карі.
Василь й Василина давно покохались,
ось тут під цим гіллям вони й зустрічались.
Може пам,ятаєш, як роняв ти роси,
то одна росинка впала їм на коси.
Тією росою обоє погрались
і вперше під віттям, тут й поцілувались.
Місяць чоло хмурить- хоче пригадати:
- Це та Василинка, котру кличе мати?
- Так, Місяцю-брате,згадав ти дівчину,
та тільки пробач мені, трохи я спочину.
Верба коси в воду знову опустила,
а з води Русалка враз випливла й сіла.
Сіла та Русалка на вузький місточок,
на зелені коси одягла віночок.
Поблід в небі Місяць-вінок із калини!
такий же віночок був у Василини.
Русалка ж віночком, сміючись, погралась,
потім - шубовсть в воду! В зіллі заховалась.
Місяць вербу будить:"Проснися, сестричко!"
А верба ховає в ставку своє личко.
Місяць рогом віття верби піднімає,-
А що ж було далі?Розкажи,- прохає.
Верба все ж підняла з води своє гілля
і мовчки вказала тим гіллям на зілля:
- Ось там, у тім зіллі русалки гуляли,
Василь й Василинка ось тут розмовляли.
Одна із Русалок від подруг відстала,
бо ж про те кохання нічого не знала.
Хотіла кохання людськеє побачить,
підслухать й дізнатись,що все ото значить.
Василь Василинку ж за стан обнімав
розчісував коси,вуста цілував.
Русалка від подиву вся затремтіла,
ловила слова ті солодкі і мліла.
Василька вона у ту ніч покохала,
на себе кохання з тих пір приміряла.
Підгледить Василька,як трави той косить -
дівчиною стане і воду підносить.
Василь же гадає - кохана дівчина,
тому і голубить, немов Василину.
Та тільки, як місяць на небі гуляє
й Василь Василину у вербах чекає,
тоді вже Русалка у зіллі сидить,
лютує на дівчину, але мовчить.
Та згодом набридло Василька ділити,
рішила вона Василину втопити.
Ото якось мати дівчині сказала,
щоб ряски качатам малим назбирала.
Побігла до річки красуня-дівчина.
Русалка ж у зіллі вже жде Василину.
Дівчина в корзину все ряску збирає
і пісню веселу про Галю співає.
Аж раптом, здалося, у зіллі хтось плаче.
І так тихо хлипа, дитятко неначе.
Ступила у воду,до зілля нагнулась,
а звідти до неї рука простягнулась.
Схопила Русалка дівчину й сміється:
- Я знаю,твій милий Василем зоветься,
Та більше ніколи його не побачиш,
для нього ти більше нічого не значиш!
Мене лиш єдину Василько кохає,
щодня він у травах на мене чекає!,-
сказала й дівчину на дно потягнула,
зв,язала у водоростях, там й припнула.
- Так, Місяцю-брате, втопила дівчину,
та тільки пробач мені,ясний, спочину.
Верба коси в воду знову опустила,
а звідти Русалка вихлюпнула й сіла.
Сіла вона знову на вузький місточок,
одягла на себе з калини віночок.
Місяць роси сипле й зверху усе бачить-
йде до верб Василько і потиху плаче.
Підійшов до ставу, ступив на місточок.
Зирк,- а там Русалка, а на ній віночок.
- Русалонько люба, послухай хвилину,
може ти хоч знаєш,щось про Василину?
На тобі віночок із цвіту калини,
такий же віночок був і в Василини.
Русалка хвостом у воді помахала,
тріпнулась і враз Василинкою стала.
До себе Василька вона підкликає
лоскоче,шепоче,що любить,кохає.
Все манить у воду.Голубить,лякає...
все глибше, все глибше його закликає.
- Йди,любий, за мною - Василька прохає.
Та раптом він чує, хтось в зіллі співає:
- Васильку, коханий не йди ти у воду!
Загубить Русалка життя твоє й вроду!
Мене тут у зіллі вона прив,язала
й що ходить у трави до тебе,сказала.
Ти чуєш,коханий, не йди ж далі в воду!
Загубить Русалка життя твоє й вроду.
-Впізнала й Русалка вже голос дівчини,
зірвала із себе віночок з калини,
Русалкою стала і знов - шубовсть в воду!
Василько ж отямивсь і ну, шукать броду.
Пливе він до зілля, кохану шукає,
а Місяць стараєть допомагає.
Нарешті знайшов він кохану дівчину.
На берег виносить- обняв, мов дитину.
Русалка ж хвостом по воді повиляла
ще трохи погралась і окунем стала.
Василь й Василина побралися згодом.
І нині живуть вони в злагоді з родом.
Старенькі вербички уже їхнім дітям
дають погойдатись своїм гнучким віттям.
А врясці качата вже спостерігають,
як дітки в ставочку з вербичками грають.
Всі дітки за гілля вербичок хапались,
стрибали у воду, на ньому гойдались.
Увечері ж верби статечно стояли
і Ясного Місяця чемно вітали.
свої довгі коси в воду опустили.
Місяць ясночолий по небі гуляє,
світить ясним зорям і у верб питає:
- Ой, чому , вербички, ви так зажурились,
невже срібні роси носить потомились?
Одна із вербичок гілля піднімає
і сумно Місяцю відповідає:
- Ой,Місяцю-брате, не про те питаєш,
не про те питаєш, бо видно не знаєш,
що в цім світі дивнім з кохання буває.
Ось тут у ставочку діточки купались
з року в рік і скоро всі попідростали.
Особливо гарні двоє були в парі,
мали чорні брови й оченята карі.
Василь й Василина давно покохались,
ось тут під цим гіллям вони й зустрічались.
Може пам,ятаєш, як роняв ти роси,
то одна росинка впала їм на коси.
Тією росою обоє погрались
і вперше під віттям, тут й поцілувались.
Місяць чоло хмурить- хоче пригадати:
- Це та Василинка, котру кличе мати?
- Так, Місяцю-брате,згадав ти дівчину,
та тільки пробач мені, трохи я спочину.
Верба коси в воду знову опустила,
а з води Русалка враз випливла й сіла.
Сіла та Русалка на вузький місточок,
на зелені коси одягла віночок.
Поблід в небі Місяць-вінок із калини!
такий же віночок був у Василини.
Русалка ж віночком, сміючись, погралась,
потім - шубовсть в воду! В зіллі заховалась.
Місяць вербу будить:"Проснися, сестричко!"
А верба ховає в ставку своє личко.
Місяць рогом віття верби піднімає,-
А що ж було далі?Розкажи,- прохає.
Верба все ж підняла з води своє гілля
і мовчки вказала тим гіллям на зілля:
- Ось там, у тім зіллі русалки гуляли,
Василь й Василинка ось тут розмовляли.
Одна із Русалок від подруг відстала,
бо ж про те кохання нічого не знала.
Хотіла кохання людськеє побачить,
підслухать й дізнатись,що все ото значить.
Василь Василинку ж за стан обнімав
розчісував коси,вуста цілував.
Русалка від подиву вся затремтіла,
ловила слова ті солодкі і мліла.
Василька вона у ту ніч покохала,
на себе кохання з тих пір приміряла.
Підгледить Василька,як трави той косить -
дівчиною стане і воду підносить.
Василь же гадає - кохана дівчина,
тому і голубить, немов Василину.
Та тільки, як місяць на небі гуляє
й Василь Василину у вербах чекає,
тоді вже Русалка у зіллі сидить,
лютує на дівчину, але мовчить.
Та згодом набридло Василька ділити,
рішила вона Василину втопити.
Ото якось мати дівчині сказала,
щоб ряски качатам малим назбирала.
Побігла до річки красуня-дівчина.
Русалка ж у зіллі вже жде Василину.
Дівчина в корзину все ряску збирає
і пісню веселу про Галю співає.
Аж раптом, здалося, у зіллі хтось плаче.
І так тихо хлипа, дитятко неначе.
Ступила у воду,до зілля нагнулась,
а звідти до неї рука простягнулась.
Схопила Русалка дівчину й сміється:
- Я знаю,твій милий Василем зоветься,
Та більше ніколи його не побачиш,
для нього ти більше нічого не значиш!
Мене лиш єдину Василько кохає,
щодня він у травах на мене чекає!,-
сказала й дівчину на дно потягнула,
зв,язала у водоростях, там й припнула.
- Так, Місяцю-брате, втопила дівчину,
та тільки пробач мені,ясний, спочину.
Верба коси в воду знову опустила,
а звідти Русалка вихлюпнула й сіла.
Сіла вона знову на вузький місточок,
одягла на себе з калини віночок.
Місяць роси сипле й зверху усе бачить-
йде до верб Василько і потиху плаче.
Підійшов до ставу, ступив на місточок.
Зирк,- а там Русалка, а на ній віночок.
- Русалонько люба, послухай хвилину,
може ти хоч знаєш,щось про Василину?
На тобі віночок із цвіту калини,
такий же віночок був і в Василини.
Русалка хвостом у воді помахала,
тріпнулась і враз Василинкою стала.
До себе Василька вона підкликає
лоскоче,шепоче,що любить,кохає.
Все манить у воду.Голубить,лякає...
все глибше, все глибше його закликає.
- Йди,любий, за мною - Василька прохає.
Та раптом він чує, хтось в зіллі співає:
- Васильку, коханий не йди ти у воду!
Загубить Русалка життя твоє й вроду!
Мене тут у зіллі вона прив,язала
й що ходить у трави до тебе,сказала.
Ти чуєш,коханий, не йди ж далі в воду!
Загубить Русалка життя твоє й вроду.
-Впізнала й Русалка вже голос дівчини,
зірвала із себе віночок з калини,
Русалкою стала і знов - шубовсть в воду!
Василько ж отямивсь і ну, шукать броду.
Пливе він до зілля, кохану шукає,
а Місяць стараєть допомагає.
Нарешті знайшов він кохану дівчину.
На берег виносить- обняв, мов дитину.
Русалка ж хвостом по воді повиляла
ще трохи погралась і окунем стала.
Василь й Василина побралися згодом.
І нині живуть вони в злагоді з родом.
Старенькі вербички уже їхнім дітям
дають погойдатись своїм гнучким віттям.
А врясці качата вже спостерігають,
як дітки в ставочку з вербичками грають.
Всі дітки за гілля вербичок хапались,
стрибали у воду, на ньому гойдались.
Увечері ж верби статечно стояли
і Ясного Місяця чемно вітали.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
