
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.16
22:23
О, скільки масок, лиць, гримас, личин!
Для перевтілення немає меж.
Сьогодні - Гамлет, завтра - Арлекін.
Ти роль нову, як душу, обереш.
Ти входиш у новий потік буття,
Змішавши Бога й біса у собі.
І кров тече у ріку каяття,
Для перевтілення немає меж.
Сьогодні - Гамлет, завтра - Арлекін.
Ти роль нову, як душу, обереш.
Ти входиш у новий потік буття,
Змішавши Бога й біса у собі.
І кров тече у ріку каяття,
2025.08.16
21:40
Із Бориса Заходера
Зустрілися Бека та Бука.
З них жодний не видав і звуку.
Обоє стулили пащеки –
мовчали і Бука, і Бека.
І Бука про себе промукав:
Зустрілися Бека та Бука.
З них жодний не видав і звуку.
Обоє стулили пащеки –
мовчали і Бука, і Бека.
І Бука про себе промукав:
2025.08.16
11:11
Заходиш до кімнати із якимось олівцем
Бачиш оголеного і кажеш “Хто є оцей?”
Змагаєшся справді якось ухопити сенс
Що казать прийшов собі додому
Бо щось-то відбувається, а ти не знаєш у чому річ
Слушний
Містер Джонс
Бачиш оголеного і кажеш “Хто є оцей?”
Змагаєшся справді якось ухопити сенс
Що казать прийшов собі додому
Бо щось-то відбувається, а ти не знаєш у чому річ
Слушний
Містер Джонс
2025.08.16
09:23
Літні дні лічені -
насолоджуйся кожним,
повернись обличчям
до краси Божої!
Ось м’ячем-сонцем
у високім небі
довгорукі сосни
насолоджуйся кожним,
повернись обличчям
до краси Божої!
Ось м’ячем-сонцем
у високім небі
довгорукі сосни
2025.08.16
06:52
Правду легко зрозуміти,
Хто б і що не говорив, –
Щастя вічно більше в світі,
Ніж усякої жури.
А коли його багато –
Почуттям не дати стрим, –
Будеш радість виражати,
Нею тішитись затим.
Хто б і що не говорив, –
Щастя вічно більше в світі,
Ніж усякої жури.
А коли його багато –
Почуттям не дати стрим, –
Будеш радість виражати,
Нею тішитись затим.
2025.08.15
21:59
Старий шукає ровесників,
але їх уже більше
у царстві мертвих, а не живих.
З ким йому розмовляти?
Він бачить молодих,
яких зовсім не розуміє.
Як перекинути місток
до померлих? Як відновити
але їх уже більше
у царстві мертвих, а не живих.
З ким йому розмовляти?
Він бачить молодих,
яких зовсім не розуміє.
Як перекинути місток
до померлих? Як відновити
2025.08.15
18:27
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Шахерезада і
Шахерезада і
2025.08.15
18:17
тісно у барі
шумно
Юр
наливай що є
музика шестиструнна
спокою не дає
будьмо
шумно
Юр
наливай що є
музика шестиструнна
спокою не дає
будьмо
2025.08.15
13:49
Сполох мій перед ранком,
Запеленався в сон ще.
Тільки-но роси впали,
Вітер себе зморив.
Ще не торка фіранки
Краєм рожевим сонце,
В шибі блідий черпалок
Носиком догори.
Запеленався в сон ще.
Тільки-но роси впали,
Вітер себе зморив.
Ще не торка фіранки
Краєм рожевим сонце,
В шибі блідий черпалок
Носиком догори.
2025.08.15
06:42
Чи не ти казала досі
І тлумачила завжди, –
Хто, чому й за ким голосить,
І не вирветься з біди?
Чи не ти співала тихо,
Користь маючи від знань, –
Що коли не збудиш лихо,
То не матимеш страждань?
І тлумачила завжди, –
Хто, чому й за ким голосить,
І не вирветься з біди?
Чи не ти співала тихо,
Користь маючи від знань, –
Що коли не збудиш лихо,
То не матимеш страждань?
2025.08.14
23:34
Тримаєш жезли у руці –
виконують все фахівці,
по профілю їм виші ці,
бо долі слід в їх вишивці.
14.08.2025р. UA
виконують все фахівці,
по профілю їм виші ці,
бо долі слід в їх вишивці.
14.08.2025р. UA
2025.08.14
22:55
Сховавши ідентичність десь на дно,
Вбачаючи у зраді доброчинство, Пишається змосковщене лайно Своїм холуйським недоукраїнством.
У нетрях зубожілої душі
Усе чуже, холодне і вороже. Позбутися московської іржі Здається, тільки куля допоможе.
Вбачаючи у зраді доброчинство, Пишається змосковщене лайно Своїм холуйським недоукраїнством.
У нетрях зубожілої душі
Усе чуже, холодне і вороже. Позбутися московської іржі Здається, тільки куля допоможе.
2025.08.14
21:45
Ти намагаєшся когось знайти
у натовпі, але все марно.
Натовп - це магма,
це хаотичний потік.
Ти думаєш, що знайомі
прийдуть на цей захід,
але вони десь забарилися,
щезли у випадкових справах.
у натовпі, але все марно.
Натовп - це магма,
це хаотичний потік.
Ти думаєш, що знайомі
прийдуть на цей захід,
але вони десь забарилися,
щезли у випадкових справах.
2025.08.14
20:17
В Московії чимало тих «святих»,
Яким хіба лише до пекла є дорога.
Вони ж не надто переймаються від того,
Бо в москалів завжди усе святе для них,
На кого вкаже нинішній їх «цар».
Нехай тавра уже на ньому ставить ніде,
Для москалів святий такий, однач
Яким хіба лише до пекла є дорога.
Вони ж не надто переймаються від того,
Бо в москалів завжди усе святе для них,
На кого вкаже нинішній їх «цар».
Нехай тавра уже на ньому ставить ніде,
Для москалів святий такий, однач
2025.08.14
15:02
На маленькій ділянці огороду, де не було ніяких рослин, після зливи, що заплескала землю, я угледів нірку. Спершу подумав, що це лисиця мишкувала. Тут неподалік на покинутому обійсті вона давно хазяйнує. Напено бігати з лісу, щоб вполювати крілика чи кур
2025.08.14
15:01
Весною уже сонце повернулось...
До цих ознак, боюсь, ніяк не звикну –
Розтанув сніг, не прибраний із вулиць.
Тож мотлох видно, викинутий з вікон.
Підсніжники заполонили місто.
В спустошеному лісі таловини
Чорніють, зяють траурним намистом...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...До цих ознак, боюсь, ніяк не звикну –
Розтанув сніг, не прибраний із вулиць.
Тож мотлох видно, викинутий з вікон.
Підсніжники заполонили місто.
В спустошеному лісі таловини
Чорніють, зяють траурним намистом...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Тетяна Сливко (1958) /
Вірші
Русалка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Русалка
Зеленії верби на став похилились,
свої довгі коси в воду опустили.
Місяць ясночолий по небі гуляє,
світить ясним зорям і у верб питає:
- Ой, чому , вербички, ви так зажурились,
невже срібні роси носить потомились?
Одна із вербичок гілля піднімає
і сумно Місяцю відповідає:
- Ой,Місяцю-брате, не про те питаєш,
не про те питаєш, бо видно не знаєш,
що в цім світі дивнім з кохання буває.
Ось тут у ставочку діточки купались
з року в рік і скоро всі попідростали.
Особливо гарні двоє були в парі,
мали чорні брови й оченята карі.
Василь й Василина давно покохались,
ось тут під цим гіллям вони й зустрічались.
Може пам,ятаєш, як роняв ти роси,
то одна росинка впала їм на коси.
Тією росою обоє погрались
і вперше під віттям, тут й поцілувались.
Місяць чоло хмурить- хоче пригадати:
- Це та Василинка, котру кличе мати?
- Так, Місяцю-брате,згадав ти дівчину,
та тільки пробач мені, трохи я спочину.
Верба коси в воду знову опустила,
а з води Русалка враз випливла й сіла.
Сіла та Русалка на вузький місточок,
на зелені коси одягла віночок.
Поблід в небі Місяць-вінок із калини!
такий же віночок був у Василини.
Русалка ж віночком, сміючись, погралась,
потім - шубовсть в воду! В зіллі заховалась.
Місяць вербу будить:"Проснися, сестричко!"
А верба ховає в ставку своє личко.
Місяць рогом віття верби піднімає,-
А що ж було далі?Розкажи,- прохає.
Верба все ж підняла з води своє гілля
і мовчки вказала тим гіллям на зілля:
- Ось там, у тім зіллі русалки гуляли,
Василь й Василинка ось тут розмовляли.
Одна із Русалок від подруг відстала,
бо ж про те кохання нічого не знала.
Хотіла кохання людськеє побачить,
підслухать й дізнатись,що все ото значить.
Василь Василинку ж за стан обнімав
розчісував коси,вуста цілував.
Русалка від подиву вся затремтіла,
ловила слова ті солодкі і мліла.
Василька вона у ту ніч покохала,
на себе кохання з тих пір приміряла.
Підгледить Василька,як трави той косить -
дівчиною стане і воду підносить.
Василь же гадає - кохана дівчина,
тому і голубить, немов Василину.
Та тільки, як місяць на небі гуляє
й Василь Василину у вербах чекає,
тоді вже Русалка у зіллі сидить,
лютує на дівчину, але мовчить.
Та згодом набридло Василька ділити,
рішила вона Василину втопити.
Ото якось мати дівчині сказала,
щоб ряски качатам малим назбирала.
Побігла до річки красуня-дівчина.
Русалка ж у зіллі вже жде Василину.
Дівчина в корзину все ряску збирає
і пісню веселу про Галю співає.
Аж раптом, здалося, у зіллі хтось плаче.
І так тихо хлипа, дитятко неначе.
Ступила у воду,до зілля нагнулась,
а звідти до неї рука простягнулась.
Схопила Русалка дівчину й сміється:
- Я знаю,твій милий Василем зоветься,
Та більше ніколи його не побачиш,
для нього ти більше нічого не значиш!
Мене лиш єдину Василько кохає,
щодня він у травах на мене чекає!,-
сказала й дівчину на дно потягнула,
зв,язала у водоростях, там й припнула.
- Так, Місяцю-брате, втопила дівчину,
та тільки пробач мені,ясний, спочину.
Верба коси в воду знову опустила,
а звідти Русалка вихлюпнула й сіла.
Сіла вона знову на вузький місточок,
одягла на себе з калини віночок.
Місяць роси сипле й зверху усе бачить-
йде до верб Василько і потиху плаче.
Підійшов до ставу, ступив на місточок.
Зирк,- а там Русалка, а на ній віночок.
- Русалонько люба, послухай хвилину,
може ти хоч знаєш,щось про Василину?
На тобі віночок із цвіту калини,
такий же віночок був і в Василини.
Русалка хвостом у воді помахала,
тріпнулась і враз Василинкою стала.
До себе Василька вона підкликає
лоскоче,шепоче,що любить,кохає.
Все манить у воду.Голубить,лякає...
все глибше, все глибше його закликає.
- Йди,любий, за мною - Василька прохає.
Та раптом він чує, хтось в зіллі співає:
- Васильку, коханий не йди ти у воду!
Загубить Русалка життя твоє й вроду!
Мене тут у зіллі вона прив,язала
й що ходить у трави до тебе,сказала.
Ти чуєш,коханий, не йди ж далі в воду!
Загубить Русалка життя твоє й вроду.
-Впізнала й Русалка вже голос дівчини,
зірвала із себе віночок з калини,
Русалкою стала і знов - шубовсть в воду!
Василько ж отямивсь і ну, шукать броду.
Пливе він до зілля, кохану шукає,
а Місяць стараєть допомагає.
Нарешті знайшов він кохану дівчину.
На берег виносить- обняв, мов дитину.
Русалка ж хвостом по воді повиляла
ще трохи погралась і окунем стала.
Василь й Василина побралися згодом.
І нині живуть вони в злагоді з родом.
Старенькі вербички уже їхнім дітям
дають погойдатись своїм гнучким віттям.
А врясці качата вже спостерігають,
як дітки в ставочку з вербичками грають.
Всі дітки за гілля вербичок хапались,
стрибали у воду, на ньому гойдались.
Увечері ж верби статечно стояли
і Ясного Місяця чемно вітали.
свої довгі коси в воду опустили.
Місяць ясночолий по небі гуляє,
світить ясним зорям і у верб питає:
- Ой, чому , вербички, ви так зажурились,
невже срібні роси носить потомились?
Одна із вербичок гілля піднімає
і сумно Місяцю відповідає:
- Ой,Місяцю-брате, не про те питаєш,
не про те питаєш, бо видно не знаєш,
що в цім світі дивнім з кохання буває.
Ось тут у ставочку діточки купались
з року в рік і скоро всі попідростали.
Особливо гарні двоє були в парі,
мали чорні брови й оченята карі.
Василь й Василина давно покохались,
ось тут під цим гіллям вони й зустрічались.
Може пам,ятаєш, як роняв ти роси,
то одна росинка впала їм на коси.
Тією росою обоє погрались
і вперше під віттям, тут й поцілувались.
Місяць чоло хмурить- хоче пригадати:
- Це та Василинка, котру кличе мати?
- Так, Місяцю-брате,згадав ти дівчину,
та тільки пробач мені, трохи я спочину.
Верба коси в воду знову опустила,
а з води Русалка враз випливла й сіла.
Сіла та Русалка на вузький місточок,
на зелені коси одягла віночок.
Поблід в небі Місяць-вінок із калини!
такий же віночок був у Василини.
Русалка ж віночком, сміючись, погралась,
потім - шубовсть в воду! В зіллі заховалась.
Місяць вербу будить:"Проснися, сестричко!"
А верба ховає в ставку своє личко.
Місяць рогом віття верби піднімає,-
А що ж було далі?Розкажи,- прохає.
Верба все ж підняла з води своє гілля
і мовчки вказала тим гіллям на зілля:
- Ось там, у тім зіллі русалки гуляли,
Василь й Василинка ось тут розмовляли.
Одна із Русалок від подруг відстала,
бо ж про те кохання нічого не знала.
Хотіла кохання людськеє побачить,
підслухать й дізнатись,що все ото значить.
Василь Василинку ж за стан обнімав
розчісував коси,вуста цілував.
Русалка від подиву вся затремтіла,
ловила слова ті солодкі і мліла.
Василька вона у ту ніч покохала,
на себе кохання з тих пір приміряла.
Підгледить Василька,як трави той косить -
дівчиною стане і воду підносить.
Василь же гадає - кохана дівчина,
тому і голубить, немов Василину.
Та тільки, як місяць на небі гуляє
й Василь Василину у вербах чекає,
тоді вже Русалка у зіллі сидить,
лютує на дівчину, але мовчить.
Та згодом набридло Василька ділити,
рішила вона Василину втопити.
Ото якось мати дівчині сказала,
щоб ряски качатам малим назбирала.
Побігла до річки красуня-дівчина.
Русалка ж у зіллі вже жде Василину.
Дівчина в корзину все ряску збирає
і пісню веселу про Галю співає.
Аж раптом, здалося, у зіллі хтось плаче.
І так тихо хлипа, дитятко неначе.
Ступила у воду,до зілля нагнулась,
а звідти до неї рука простягнулась.
Схопила Русалка дівчину й сміється:
- Я знаю,твій милий Василем зоветься,
Та більше ніколи його не побачиш,
для нього ти більше нічого не значиш!
Мене лиш єдину Василько кохає,
щодня він у травах на мене чекає!,-
сказала й дівчину на дно потягнула,
зв,язала у водоростях, там й припнула.
- Так, Місяцю-брате, втопила дівчину,
та тільки пробач мені,ясний, спочину.
Верба коси в воду знову опустила,
а звідти Русалка вихлюпнула й сіла.
Сіла вона знову на вузький місточок,
одягла на себе з калини віночок.
Місяць роси сипле й зверху усе бачить-
йде до верб Василько і потиху плаче.
Підійшов до ставу, ступив на місточок.
Зирк,- а там Русалка, а на ній віночок.
- Русалонько люба, послухай хвилину,
може ти хоч знаєш,щось про Василину?
На тобі віночок із цвіту калини,
такий же віночок був і в Василини.
Русалка хвостом у воді помахала,
тріпнулась і враз Василинкою стала.
До себе Василька вона підкликає
лоскоче,шепоче,що любить,кохає.
Все манить у воду.Голубить,лякає...
все глибше, все глибше його закликає.
- Йди,любий, за мною - Василька прохає.
Та раптом він чує, хтось в зіллі співає:
- Васильку, коханий не йди ти у воду!
Загубить Русалка життя твоє й вроду!
Мене тут у зіллі вона прив,язала
й що ходить у трави до тебе,сказала.
Ти чуєш,коханий, не йди ж далі в воду!
Загубить Русалка життя твоє й вроду.
-Впізнала й Русалка вже голос дівчини,
зірвала із себе віночок з калини,
Русалкою стала і знов - шубовсть в воду!
Василько ж отямивсь і ну, шукать броду.
Пливе він до зілля, кохану шукає,
а Місяць стараєть допомагає.
Нарешті знайшов він кохану дівчину.
На берег виносить- обняв, мов дитину.
Русалка ж хвостом по воді повиляла
ще трохи погралась і окунем стала.
Василь й Василина побралися згодом.
І нині живуть вони в злагоді з родом.
Старенькі вербички уже їхнім дітям
дають погойдатись своїм гнучким віттям.
А врясці качата вже спостерігають,
як дітки в ставочку з вербичками грають.
Всі дітки за гілля вербичок хапались,
стрибали у воду, на ньому гойдались.
Увечері ж верби статечно стояли
і Ясного Місяця чемно вітали.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію