ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.23
10:26
Щодо вічності. Там де сходяться
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.
2024.11.23
09:17
Надмірним днем, умовним днем
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…
2024.11.23
05:40
Зарано смеркає і швидко ночіє
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
2024.11.23
05:08
Сьогодні осінь вбралась у сніги,
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
2024.11.22
19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
2024.11.22
12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
2024.11.22
09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
2024.11.22
09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
2024.11.22
08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
2024.11.22
05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
2024.11.22
04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
МОИ ДОРОГИЕ СОСЕДКИ
Сколько раз супруга просила меня говорить с незнакомыми людьми “без всяких там идиотских хохм и подтекстов”, столько раз я нарушал ее просьбу. Себе во зло. Будто какая-то нечистая сила так и нашептывала то, что одних тотчас отталкивало, других заставляло задумываться: “А все ли у него дома?” Конечно же, не все, так как будь Арина дома, думали они, такого бы не произошло. Ну, вот хотя бы тогда, когда я позвонил одной знакомой еще по Киеву и посоветовал ей хотя бы изредка класть на обеденный стол ивритско-русский словарь. Авось во время еды ее дорогой супруг нет-нет да и заглянет туда. И вот уже несколько лет от знакомой ни слуху, ни духу.
Все шло к тому же и в тот раз, когда новая соседка постучала в дверь и прямо с порога попросила разменять ей 50 шекелей. Что сделал бы на моем месте нормальный человек? Правильно. Достал бы портмоне и поискал нужный размен. А не найдя, извинился бы. Вот и все. Да, но нормальные не имеют дело с нечистой силой. А она и на сей раз, опередив знакомые правила общения, прошептала:
– Сколько? Да я о такой сумме слышу впервые. Покажите хотя бы эту купюру...
Соседка извинилась и ушла. А я понял, что без очередного объяснения с Ариной не обойтись. И сразу стало как-то не по себе, так как все, что она скажет, мне и самому давно известно. Но, слава Б-гу, в этот раз пронесло. Видимо, Лиля, так звали нашу новую соседку, выслушивая мой вопрос, поняла, с кем имеет дело, и ни словом не обмолвилась моей многолетней моралистке. Как потом удалось выяснить, – не случайно. В пединституте она занималась вопросами воспитания дефективных детей.
С тех пор наши семьи не просто живут по принципам мирного сосуществования, о чем могут только мечтать соседи, а не представляют себе, как это они жили друг без друга столько лет. Никто, конечно, не подсчитывал, скольким и чем мы поделились, но Лиля и ее мама Фаина Львовна не притронутся к тому, что приготовили, не узнав от нас, вкусно ли это. До того, как они стали нашими соседями, мы уже почти что забыли, что такое квашеная капуста, домашнее варенье, всякие там блинчики, сырнички, оладьи, форшмак и еще масса вкуснятин. Некогда было и подумать об этом. Все мысли только о работе. Лишь бы удержаться на плаву при постоянно растущей безработице в стране. Но не этим руководствовались мама и дочь, делясь с нами изделиями своих неутомимых рук. Так, видимо, испокон было заведено в этой еврейской семье – заботиться о ближнем. Неоднажды говорили мы с Ариной друг другу, что в неоплатном долгу перед нашими дорогими соседями. И долг этот с каждым днем все больше и больше.
Что это он все о пище да пище, заметит читатель и будет по-своему прав. Ведь не хлебом единым жив человек. Действительно. Но в оправдание свое скажу, что в отличие от аскетов и любителей всяких там воздержаний и постов, кушаем-то мы каждый день, а всем остальным, как-то – музыка, искусство вообще, художественная литература – занимаемся от случая к случаю. Да и культурные запросы соседей оказались во многом схожими с нашими. В особенности с интересами Арины, окончившей музыкальную школу-десятилетку.
Дело в том, что папа Фаины Львовны – Лев Гершенович – был разносторонним музыкантом, играл в знаменитом ансамбле балалаечников. Сам Федор Шаляпин неоднажды пел под его аккомпанемент. И в знак особой симпатии подарил ему столик, который Фаина Львовна сохранила вопреки всяким житейским бедам и невзгодам. А было их у нее, имевшей несчастье родиться в обеспеченной семье сразу же после присно памятного Октября, каленым железом и виселицей боровшимся даже с намеком на достаток, больше, чем на одну жизнь. Долгие годы ее преследовали как лишенку, то есть как дочь тех, у кого отобрали все нажитое несколькими поколениями.
Брат Фаины Львовны – Виктор Гершенович – учился у самого Давида Ойстраха, а работал в оркестре Всесоюзного радио и телевидения. Множество реликвий, значение которых выходит далеко за пределы семьи, перед отъездом в Израиль были переданы Музею Глинки. И только столик, подаренный Шаляпиным, благодаря “Кобзарю” Тараса Шевченко прибыл на Землю Обетованную. Каким образом? Очень просто. Дело в том, что это бессмертное творение, которое входит в сознание украинца, сказать бы, с молоком матери, любили и наши героини – чистокровные еврейки. Любили и взяли с собой, покидая навсегда землю Украины. Таможенники, увидев “Кобзарь”, решили не проверять и весь остальной багаж...
...Несколько лет мы знакомы, а кажется, что дружим всю жизнь.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
МОИ ДОРОГИЕ СОСЕДКИ
Сколько раз супруга просила меня говорить с незнакомыми людьми “без всяких там идиотских хохм и подтекстов”, столько раз я нарушал ее просьбу. Себе во зло. Будто какая-то нечистая сила так и нашептывала то, что одних тотчас отталкивало, других заставляло задумываться: “А все ли у него дома?” Конечно же, не все, так как будь Арина дома, думали они, такого бы не произошло. Ну, вот хотя бы тогда, когда я позвонил одной знакомой еще по Киеву и посоветовал ей хотя бы изредка класть на обеденный стол ивритско-русский словарь. Авось во время еды ее дорогой супруг нет-нет да и заглянет туда. И вот уже несколько лет от знакомой ни слуху, ни духу.
Все шло к тому же и в тот раз, когда новая соседка постучала в дверь и прямо с порога попросила разменять ей 50 шекелей. Что сделал бы на моем месте нормальный человек? Правильно. Достал бы портмоне и поискал нужный размен. А не найдя, извинился бы. Вот и все. Да, но нормальные не имеют дело с нечистой силой. А она и на сей раз, опередив знакомые правила общения, прошептала:
– Сколько? Да я о такой сумме слышу впервые. Покажите хотя бы эту купюру...
Соседка извинилась и ушла. А я понял, что без очередного объяснения с Ариной не обойтись. И сразу стало как-то не по себе, так как все, что она скажет, мне и самому давно известно. Но, слава Б-гу, в этот раз пронесло. Видимо, Лиля, так звали нашу новую соседку, выслушивая мой вопрос, поняла, с кем имеет дело, и ни словом не обмолвилась моей многолетней моралистке. Как потом удалось выяснить, – не случайно. В пединституте она занималась вопросами воспитания дефективных детей.
С тех пор наши семьи не просто живут по принципам мирного сосуществования, о чем могут только мечтать соседи, а не представляют себе, как это они жили друг без друга столько лет. Никто, конечно, не подсчитывал, скольким и чем мы поделились, но Лиля и ее мама Фаина Львовна не притронутся к тому, что приготовили, не узнав от нас, вкусно ли это. До того, как они стали нашими соседями, мы уже почти что забыли, что такое квашеная капуста, домашнее варенье, всякие там блинчики, сырнички, оладьи, форшмак и еще масса вкуснятин. Некогда было и подумать об этом. Все мысли только о работе. Лишь бы удержаться на плаву при постоянно растущей безработице в стране. Но не этим руководствовались мама и дочь, делясь с нами изделиями своих неутомимых рук. Так, видимо, испокон было заведено в этой еврейской семье – заботиться о ближнем. Неоднажды говорили мы с Ариной друг другу, что в неоплатном долгу перед нашими дорогими соседями. И долг этот с каждым днем все больше и больше.
Что это он все о пище да пище, заметит читатель и будет по-своему прав. Ведь не хлебом единым жив человек. Действительно. Но в оправдание свое скажу, что в отличие от аскетов и любителей всяких там воздержаний и постов, кушаем-то мы каждый день, а всем остальным, как-то – музыка, искусство вообще, художественная литература – занимаемся от случая к случаю. Да и культурные запросы соседей оказались во многом схожими с нашими. В особенности с интересами Арины, окончившей музыкальную школу-десятилетку.
Дело в том, что папа Фаины Львовны – Лев Гершенович – был разносторонним музыкантом, играл в знаменитом ансамбле балалаечников. Сам Федор Шаляпин неоднажды пел под его аккомпанемент. И в знак особой симпатии подарил ему столик, который Фаина Львовна сохранила вопреки всяким житейским бедам и невзгодам. А было их у нее, имевшей несчастье родиться в обеспеченной семье сразу же после присно памятного Октября, каленым железом и виселицей боровшимся даже с намеком на достаток, больше, чем на одну жизнь. Долгие годы ее преследовали как лишенку, то есть как дочь тех, у кого отобрали все нажитое несколькими поколениями.
Брат Фаины Львовны – Виктор Гершенович – учился у самого Давида Ойстраха, а работал в оркестре Всесоюзного радио и телевидения. Множество реликвий, значение которых выходит далеко за пределы семьи, перед отъездом в Израиль были переданы Музею Глинки. И только столик, подаренный Шаляпиным, благодаря “Кобзарю” Тараса Шевченко прибыл на Землю Обетованную. Каким образом? Очень просто. Дело в том, что это бессмертное творение, которое входит в сознание украинца, сказать бы, с молоком матери, любили и наши героини – чистокровные еврейки. Любили и взяли с собой, покидая навсегда землю Украины. Таможенники, увидев “Кобзарь”, решили не проверять и весь остальной багаж...
...Несколько лет мы знакомы, а кажется, что дружим всю жизнь.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію