ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
21:31
Я йду в напівтемрява
Дивлюсь тихенько тінь
Крадеться моя за мною
Куди я вступлю,
Туди вона
Я все намагаюся відвернутися,
Але мені нікуди не подітися від неї
Вона зі мною
Дивлюсь тихенько тінь
Крадеться моя за мною
Куди я вступлю,
Туди вона
Я все намагаюся відвернутися,
Але мені нікуди не подітися від неї
Вона зі мною
2024.03.28
21:26
Новорічна ніч настала
Все стихло, тільки за вікном
Завірюха ожива
Все мела замітала свої сліди залишені за собою
Ми шлях вели.
Раптом виє - завиває снігом завірюха
Все стихло, тільки за вікном
Завірюха ожива
Все мела замітала свої сліди залишені за собою
Ми шлях вели.
Раптом виє - завиває снігом завірюха
2024.03.28
21:25
В моїх думках коханий чоловік,
Це образ, майже нереальний
Але зовнішній вигляд - імпульсивний і брутальний
Думка про нього зігріває мені душу,
Він зі мною ночами і днями
Коли зустрінемося у реалі…
Раптом іскра пробіжить між нами
Не дозволимо собі о
Це образ, майже нереальний
Але зовнішній вигляд - імпульсивний і брутальний
Думка про нього зігріває мені душу,
Він зі мною ночами і днями
Коли зустрінемося у реалі…
Раптом іскра пробіжить між нами
Не дозволимо собі о
2024.03.28
21:23
В моїх думках коханий чоловік,
Це образ, майже нереальний
Але зовнішній вигляд - імпульсивний і брутальний
Думка про нього зігріває мені душу,
Він зі мною ночами і днями
Коли зустрінемося у реалі…
Раптом іскра пробіжить між нами
Не дозволимо собі о
Це образ, майже нереальний
Але зовнішній вигляд - імпульсивний і брутальний
Думка про нього зігріває мені душу,
Він зі мною ночами і днями
Коли зустрінемося у реалі…
Раптом іскра пробіжить між нами
Не дозволимо собі о
2024.03.28
21:22
Я дівчинка пацанка вмію постояти за себе
Смілива, сильна, справедлива
Всі мене називають дівчинка - пацанка
В мені живе бунтарський дух,
Так не Ангел я, але не демон
Я с дитинства з хлопцями товаришую
І до сих пір
Смілива, сильна, справедлива
Всі мене називають дівчинка - пацанка
В мені живе бунтарський дух,
Так не Ангел я, але не демон
Я с дитинства з хлопцями товаришую
І до сих пір
2024.03.28
21:21
Дивлюсь на іграшок - ляльок
і вони дійсно іграшки - ляльки,
як гравець вимушено
зображати з себе іграшку - ляльку,
хоча це дуже складно.
Ось мене і подарували
У день народження купили
і вони дійсно іграшки - ляльки,
як гравець вимушено
зображати з себе іграшку - ляльку,
хоча це дуже складно.
Ось мене і подарували
У день народження купили
2024.03.28
21:20
Ніч спустилася на землю.
Очі прекрасні чаклують.
Секс і пристрасть вирують в тиші.
Немає нікого тільки ми удвох,
Світанок спустився на землю.
Очі прекрасні горять,
Секс і пристрасть має продовження.
Автор: Наташа
Очі прекрасні чаклують.
Секс і пристрасть вирують в тиші.
Немає нікого тільки ми удвох,
Світанок спустився на землю.
Очі прекрасні горять,
Секс і пристрасть має продовження.
Автор: Наташа
2024.03.28
21:18
I love your way.
In him the spacious.
My way is long and thorny.
There is a way of victory, failures,
sorrow and grief.
There I’ve made a lot of mistakes.
I am helpless, but at the same time,
I have willpower,
In him the spacious.
My way is long and thorny.
There is a way of victory, failures,
sorrow and grief.
There I’ve made a lot of mistakes.
I am helpless, but at the same time,
I have willpower,
2024.03.28
21:17
Я - відьма
Наворожила відьма зла, створюю я людям зло.
Наворожила відьма добра, створюю я людям добро.
Допоможіть мені - я тобі допоможу, але попереджаю:
Якщо ти робиш людям зло - все повернеться тобі бумерангом.
Якщо ти робиш людям добро - все по
Наворожила відьма зла, створюю я людям зло.
Наворожила відьма добра, створюю я людям добро.
Допоможіть мені - я тобі допоможу, але попереджаю:
Якщо ти робиш людям зло - все повернеться тобі бумерангом.
Якщо ти робиш людям добро - все по
2024.03.28
21:16
Telling people
To tell it
and what happens
If you tell me to do something
and I will do it.
Telling people
To tell it
To tell it
and what happens
If you tell me to do something
and I will do it.
Telling people
To tell it
2024.03.28
21:14
Твоя душа вічна,
Вона крила має.
Вона літає...
Куди піде ніхто не знає,
Може знов переродитися в іншому тілі,
Може в рай піде,
А може в пекло піде,
Хто знає що вона хоче.
Вона крила має.
Вона літає...
Куди піде ніхто не знає,
Може знов переродитися в іншому тілі,
Може в рай піде,
А може в пекло піде,
Хто знає що вона хоче.
2024.03.28
21:12
Дід Мороз живе в далекій країні
Та в новорічну ніч мандрує по всьому світу
Він везе вітання і подарунки - Вам!
Підкладає під ялинку,
Всіх вітає з Новим Роком!
Автор: Наташа
Та в новорічну ніч мандрує по всьому світу
Він везе вітання і подарунки - Вам!
Підкладає під ялинку,
Всіх вітає з Новим Роком!
Автор: Наташа
2024.03.28
21:10
Раніше була кріпосна - а тепер дворянка.
Була я звільнена від кріпосного стану
та вихована за рахунок пана…
Так, я вийшла заміж за пана!
Тепер вона кохана та бажана,
І носить на руках її пан.
Та він дозволяв їй за викуп
на волю відпускати кріпосни
Була я звільнена від кріпосного стану
та вихована за рахунок пана…
Так, я вийшла заміж за пана!
Тепер вона кохана та бажана,
І носить на руках її пан.
Та він дозволяв їй за викуп
на волю відпускати кріпосни
2024.03.28
21:08
Моя любов жива і жити не перестане.
Моя любов від біди і дощу не тікає,
І вона бореться, щоб вічно жити.
Автор: Наташа
Моя любов від біди і дощу не тікає,
І вона бореться, щоб вічно жити.
Автор: Наташа
2024.03.28
21:07
Ніч настала,
по нічному небу зірки пливуть.
Зірка інколи з неба летить.
Вже час, вже час загадати бажання -
Зірка, зірка,
загадала я бажання,
Коли здійсниться моє бажання.
Автор: Наташа
по нічному небу зірки пливуть.
Зірка інколи з неба летить.
Вже час, вже час загадати бажання -
Зірка, зірка,
загадала я бажання,
Коли здійсниться моє бажання.
Автор: Наташа
2024.03.28
21:02
I have faith in someone
I can't believe without faith.
I love someone
I can't live without love.
I hope in someone
I can't hope without hope,
But hope dies last.
Author’s: Natasha
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...I can't believe without faith.
I love someone
I can't live without love.
I hope in someone
I can't hope without hope,
But hope dies last.
Author’s: Natasha
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Адель Станіславська (1976) /
Проза
Жіноче щастя
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Жіноче щастя
- Катерино, розкажи мені про жіноче щастя…
- Відчепися, Уляно.
- Шкода тобі, чи що?
- Нема про що розказувати, дурниці то все…
- Ага, дурниці… То розкажи про дурниці. Я отих дурниць не знаю, а голова вже сива…
- Чого ж заміж не йшла?
- Бо не брали… Кому треба бідна сирота, наймичка? Мені за щастя хоч чужих дітей бавити…
Катерина поглянула на співрозмовницю і сумно похитала головою:
- Нема його… А може є де… Та не в мене. Бо, що то за щастя любити одного – молодого, гарного, а вийти заміж за іншого, удівця старшого за тебе на двадцять років, ще й з дорослими дітьми, майже твоїми ровесниками? Боже, Боже… Ото-м набідувалася… А ти кажеш, щастя…
- Та хоч діти маєш… А я сама, як палець. Отак і вмру коло чужих людей…
- Маю, Уляно, маю… Одне щастя – мої діти, котрими пан Біг нагородив. Бо хоч біда була з п»ятьма … Шестеро було – одне вмерло… а люблю всіх, бо мої діти… Вони все моє багатство, що нажила від того жіночого щастя, усе що лишилося, як чоловік умер, лишивши мені всі біди і нестатки… Подивися на мене, яка я щаслива – стара і знищена. А колись була файна…
Отак розмовляли між собою дві жінки, що сиділи на шовково-зеленій траві, простеливши попід себе грубу хустину і спостерігали за худобою, котра тихо паслася собі попід вербами коло звивистого русла річки, що дихала приємною прохолодою.
Катерина, обіпершись на палицю і поклавши на руки підборіддя, задивилась кудись на горизонт, поринувши у спогади.
- Не плач, Катериночко, не плач, моя люба, бо і я коло тебе заплачу…
Голос Івана тремтів і зривався. Тремтів і він сам, як осика на вітрі. Говорив напівпошепки, аби не видати свого безсилля і розпачу, що пеком пекло у грудях і скронях – оце, Господи, доленька, любити дівчину до нестями, і не взяти через злидні! Бо куди приведе її?! Дома, в батька й матері дітей, як зірок на небі, хата мала й тісна, нищота, гризота…
Поїхав би на заробітки, та поки повернеться – за Катериною й слід простигне – віддадуть її за Михайла. Бо он, як він на неї заповзявся: не питаючи її згоди старости засилає. Погодили уже все з її матір»ю…
Прощалися скупо і похапцем, як злодії. Катерина, рвучко притиснувшись до Івана і так само поцілувавши його, пурхнула пташкою попід яблуні стежкою, що вела до хати, поки матір не запідозрила, за чим її донька вибігла поночі надвір… А Іван так і лишився стояти з простягненими у порожнечу руками. А як стихли її кроки, клубок, що стискав його оніміле горло, вирвався на волю глухими здушеними риданнями, котрі намагався потамувати затиснувши рота долонями, а тоді кинувся щодуху з того місця, як ошпарений, бо несила було більше стояти там, де усе нагадувало про щасливі вечори, проведені удвох із Катериною, ще зовсім недавно, коли ще нічого не віщувало про їхню скору розлуку…
А Катерина, наче сновида, постоявши коло прочиненого вікна, і провівши востаннє поглядом постать Івана, що розтанула в темноті ночі, впала сніпком на лаву, і тихо заплакала…
- Катрусю, не плач, - злізла з печі сестричка і, погладивши її схилену голову, теж тихенько заплакала.
- А чого ж Іван тебе з тої біди не визволив? Та ж любив ніби? Най би він був женився!
- Бо бідний був. І я була бідна. Не було нам куди йти. А що було моїй матері робити, як дівок повна хата і бідонька чорна? А Михайло якраз із Америки повернувся. Чоловік видний був, заможний, ліс мав, поле, хату велику… То потім вже те все радянська влада забрала… Та й удівець. Сподобав собі мене… От і віддала матір, думала, що не буду бідувати, кращої долі мені хотіла…
- І ти його полюбила?
Катерина мовчала. Перед очима постала давня картинка першої шлюбної ночі…
- Ти, Катерино, молода, дурна ще!.. – Михайло говорив різко і з притиском. – Ти мені ще дякувати будеш, що взяв тебе за жінку! Поглянь на мене, поглянь! Хіба мені щось бракує?! Я не гарний?! Чи той шмаркач тобі так голову задурив, що ти була б ладна йти їсти з ним його злидні?!
Катерина тремтіла, обхопивши себе руками і забившись межи подушки. Від страху зуби цокотіли, як від морозу.
Михайло рвучко обернув її обличчям до себе:
- Ти чуєш мене, Катерино?! Чого мовчиш, ніби оніміла? Я що такий бридкий чи страшний?!
- Н-ні…
Відчувши, що дівчина трясеться, як в лихоманці, голос його пом»як:
- Ну, ну… Не бійся… Я не скривджу тебе. Чуєш? Не скривджу… Катерино… Катрусю, ходи до мене… Не бійся…
Катерина вже не пручалася, як він пригортав її до своїх широких грудей. Затихла, як миша у скрині, тільки серце гупало, мов навіжене, а в голові розпеченою лавою шуміла кров, що збіглася туди здається з усього тіла, бо кінцівки рук і ніг були студені, як лід…
- Тихо, дурненька, тихо… Я ж тебе люблю, чуєш?... Ти така гарна, така солодка, така…
Михайло притискав її до грудей, гойдав і гладив, як дитину. Цілував чоло, руки, плечі. А тоді узяв за підборіддя і, зазирнувши у її перелякані і запухлі від сліз очі, поцілував солоні щоки, губи…
Збудження його наростало, і Катерина, відчувши це, хоч досі була незайманою, розуміла, що зараз станеться невідворотне…
«Боже, поможи мені… Господи…» Вона ніби задеревіла і вже не противилася жодному його поруху. У вухах стугоніла кров, а у мозку роїлися безладні клапті думок: « Це сон?..» «Це не я, це не зі мною…»
Різкий пекучий біль повернув її до тями, а сльози ринули з очей гарячими беззвучними потічками… Михайло дихав над її вухом уривчасто і швидко, так само рухаючись і притискаючи її до ліжка усією вагою свого кремезного тіла. А коли все скінчилось, ніжно поцілував її сухі, пошерхлі, мов від гарячки, губи і, лігши поруч неї прошепотів:
- Ну ось… А ти боялась… Тепер ти моя жінка. Моя.
Михайло заснув, обійнявши Катерину. А вона лежала не ворухнувшись, і дивилася у темну стелю широко відкритими очима і, здавалось їй, що світ перевернувся, а завтра, коли зійде сонце, день зустріне її обвугленими руїнами, такими, як стало її серце від горя цієї ночі…
- Притерпілося, Уляно, притерпілося… А як стали народжуватися діти одне за одним, бо Михайло мій небіжчичок був ревнивим чоловіком, боявся все, що втечу з Іваном… то про любов вже не думалося…
- А що ж Іван?
- Іван? – Катерина зітхнула. – Іван по моїм весіллі поїхав до Америки, на заробітки… А як вернувся, оженився у другому селі, то більше вже я його й не бачила… Казали люди, що й він вже знебіжчився. Нема його…
2011
- Відчепися, Уляно.
- Шкода тобі, чи що?
- Нема про що розказувати, дурниці то все…
- Ага, дурниці… То розкажи про дурниці. Я отих дурниць не знаю, а голова вже сива…
- Чого ж заміж не йшла?
- Бо не брали… Кому треба бідна сирота, наймичка? Мені за щастя хоч чужих дітей бавити…
Катерина поглянула на співрозмовницю і сумно похитала головою:
- Нема його… А може є де… Та не в мене. Бо, що то за щастя любити одного – молодого, гарного, а вийти заміж за іншого, удівця старшого за тебе на двадцять років, ще й з дорослими дітьми, майже твоїми ровесниками? Боже, Боже… Ото-м набідувалася… А ти кажеш, щастя…
- Та хоч діти маєш… А я сама, як палець. Отак і вмру коло чужих людей…
- Маю, Уляно, маю… Одне щастя – мої діти, котрими пан Біг нагородив. Бо хоч біда була з п»ятьма … Шестеро було – одне вмерло… а люблю всіх, бо мої діти… Вони все моє багатство, що нажила від того жіночого щастя, усе що лишилося, як чоловік умер, лишивши мені всі біди і нестатки… Подивися на мене, яка я щаслива – стара і знищена. А колись була файна…
Отак розмовляли між собою дві жінки, що сиділи на шовково-зеленій траві, простеливши попід себе грубу хустину і спостерігали за худобою, котра тихо паслася собі попід вербами коло звивистого русла річки, що дихала приємною прохолодою.
Катерина, обіпершись на палицю і поклавши на руки підборіддя, задивилась кудись на горизонт, поринувши у спогади.
- Не плач, Катериночко, не плач, моя люба, бо і я коло тебе заплачу…
Голос Івана тремтів і зривався. Тремтів і він сам, як осика на вітрі. Говорив напівпошепки, аби не видати свого безсилля і розпачу, що пеком пекло у грудях і скронях – оце, Господи, доленька, любити дівчину до нестями, і не взяти через злидні! Бо куди приведе її?! Дома, в батька й матері дітей, як зірок на небі, хата мала й тісна, нищота, гризота…
Поїхав би на заробітки, та поки повернеться – за Катериною й слід простигне – віддадуть її за Михайла. Бо он, як він на неї заповзявся: не питаючи її згоди старости засилає. Погодили уже все з її матір»ю…
Прощалися скупо і похапцем, як злодії. Катерина, рвучко притиснувшись до Івана і так само поцілувавши його, пурхнула пташкою попід яблуні стежкою, що вела до хати, поки матір не запідозрила, за чим її донька вибігла поночі надвір… А Іван так і лишився стояти з простягненими у порожнечу руками. А як стихли її кроки, клубок, що стискав його оніміле горло, вирвався на волю глухими здушеними риданнями, котрі намагався потамувати затиснувши рота долонями, а тоді кинувся щодуху з того місця, як ошпарений, бо несила було більше стояти там, де усе нагадувало про щасливі вечори, проведені удвох із Катериною, ще зовсім недавно, коли ще нічого не віщувало про їхню скору розлуку…
А Катерина, наче сновида, постоявши коло прочиненого вікна, і провівши востаннє поглядом постать Івана, що розтанула в темноті ночі, впала сніпком на лаву, і тихо заплакала…
- Катрусю, не плач, - злізла з печі сестричка і, погладивши її схилену голову, теж тихенько заплакала.
- А чого ж Іван тебе з тої біди не визволив? Та ж любив ніби? Най би він був женився!
- Бо бідний був. І я була бідна. Не було нам куди йти. А що було моїй матері робити, як дівок повна хата і бідонька чорна? А Михайло якраз із Америки повернувся. Чоловік видний був, заможний, ліс мав, поле, хату велику… То потім вже те все радянська влада забрала… Та й удівець. Сподобав собі мене… От і віддала матір, думала, що не буду бідувати, кращої долі мені хотіла…
- І ти його полюбила?
Катерина мовчала. Перед очима постала давня картинка першої шлюбної ночі…
- Ти, Катерино, молода, дурна ще!.. – Михайло говорив різко і з притиском. – Ти мені ще дякувати будеш, що взяв тебе за жінку! Поглянь на мене, поглянь! Хіба мені щось бракує?! Я не гарний?! Чи той шмаркач тобі так голову задурив, що ти була б ладна йти їсти з ним його злидні?!
Катерина тремтіла, обхопивши себе руками і забившись межи подушки. Від страху зуби цокотіли, як від морозу.
Михайло рвучко обернув її обличчям до себе:
- Ти чуєш мене, Катерино?! Чого мовчиш, ніби оніміла? Я що такий бридкий чи страшний?!
- Н-ні…
Відчувши, що дівчина трясеться, як в лихоманці, голос його пом»як:
- Ну, ну… Не бійся… Я не скривджу тебе. Чуєш? Не скривджу… Катерино… Катрусю, ходи до мене… Не бійся…
Катерина вже не пручалася, як він пригортав її до своїх широких грудей. Затихла, як миша у скрині, тільки серце гупало, мов навіжене, а в голові розпеченою лавою шуміла кров, що збіглася туди здається з усього тіла, бо кінцівки рук і ніг були студені, як лід…
- Тихо, дурненька, тихо… Я ж тебе люблю, чуєш?... Ти така гарна, така солодка, така…
Михайло притискав її до грудей, гойдав і гладив, як дитину. Цілував чоло, руки, плечі. А тоді узяв за підборіддя і, зазирнувши у її перелякані і запухлі від сліз очі, поцілував солоні щоки, губи…
Збудження його наростало, і Катерина, відчувши це, хоч досі була незайманою, розуміла, що зараз станеться невідворотне…
«Боже, поможи мені… Господи…» Вона ніби задеревіла і вже не противилася жодному його поруху. У вухах стугоніла кров, а у мозку роїлися безладні клапті думок: « Це сон?..» «Це не я, це не зі мною…»
Різкий пекучий біль повернув її до тями, а сльози ринули з очей гарячими беззвучними потічками… Михайло дихав над її вухом уривчасто і швидко, так само рухаючись і притискаючи її до ліжка усією вагою свого кремезного тіла. А коли все скінчилось, ніжно поцілував її сухі, пошерхлі, мов від гарячки, губи і, лігши поруч неї прошепотів:
- Ну ось… А ти боялась… Тепер ти моя жінка. Моя.
Михайло заснув, обійнявши Катерину. А вона лежала не ворухнувшись, і дивилася у темну стелю широко відкритими очима і, здавалось їй, що світ перевернувся, а завтра, коли зійде сонце, день зустріне її обвугленими руїнами, такими, як стало її серце від горя цієї ночі…
- Притерпілося, Уляно, притерпілося… А як стали народжуватися діти одне за одним, бо Михайло мій небіжчичок був ревнивим чоловіком, боявся все, що втечу з Іваном… то про любов вже не думалося…
- А що ж Іван?
- Іван? – Катерина зітхнула. – Іван по моїм весіллі поїхав до Америки, на заробітки… А як вернувся, оженився у другому селі, то більше вже я його й не бачила… Казали люди, що й він вже знебіжчився. Нема його…
2011
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію