Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.15
17:20
В Московії завжди таке бувало:
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
2026.03.15
16:17
І
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
2026.03.15
11:56
У сні побачу болісні пророцтва,
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
2026.03.15
10:51
Двовірш - архіскладна поетична форма із двох віршових рядків, де перший і другий римуються між собою. Причому рима читається згори вниз і знизу вгору, зберігаючи ритм.
На додачу, конкретно у цьому двовірші сенс не зміниться, якщо поміняти рядки місцями.
На додачу, конкретно у цьому двовірші сенс не зміниться, якщо поміняти рядки місцями.
2026.03.15
02:02
Насичено ядом життя України,
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
хто поруч чи рядом бере від людини?
хто має підступне бажання очолить
народ цей і далі продовжить неволить?
Кому завдяки не закінчена битва
за щастя в житті і за промені світла?
кому до вподоби подвійні стандарти
2026.03.14
21:40
Життя минає, та ніколи
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
2026.03.14
21:36
Минають ночі, і за днями дні,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
2026.03.13
21:53
Гуаш весни чарує спраглі очі,
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
2026.03.13
20:00
І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Проза
МОБІЛЬНИЙ ТЕЛЕФОН
Я Оксана, а мою кращу подругу звуть Іриною. Живемо в невеличкому містечку, де всі про всіх усе знають. Ірка іронізує, що про неї знають навіть те, чого вона про себе сама не знає! Товаришуємо ми з дитинства: в одному пісочку гралися, сварилися-билися, мирилися-любилися, разом в школу, на здибанки... Одного року віддавалися і взяли за чоловіків двох нерозлучних товаришів ― Миросика та Юрасика. Ірка вибрала Миросика, а мені дістався Юрась. Ми, як справжні українські жінки, зразу ж узяли своїх чоловіків міцно в руки. Ні курити, ні стограм випити і весь час до роботи гонемо, бо хлоп без роботи, як кінь без вуздечки. Але Ірчин Миросик якийсь смирніший.
― І як то тобі вдається так Миросем попихати, мій не хоче слухатись?― запитую.
― А ти його „відлучи від цицьки“ на кілька днів, ― стане як шовковий!― радить.
― Та я пробувала ― не можу: мій як замуркоче, як заскобоче... Як ти то робиш?
― Як? Як? Відвертаюсь задом тай кажу: торкнешся мене пальцем, — приб’ю!
― Але ж ти, Ірко, садистка! Хіба так можна із живою людиною робити?
Ірка зроду така черства і худа, як тріска. Ніякого співчуття до свого Миросика, а недавно все кинула і поїхала в Італію на заробітки. Приїде на місяць-другий літом, тай знов їде. А Миросик з того всього взяв тай заслаб... Вона приїхала в липні, повезла в область до спеціалістів... За тиждень привозить його непритомного― пізно вже лікувати. Приходжу до неї: сидить над ним , трясеться.
― Йой, Оксано! Дивись, що на світі робиться!
Так десь зо тиждень минуло, а він не помирає і не помирає, і не живе на світі.
Згодом знов заходжу я до них, а Ірка по хаті шастає. Питаю:
― Що?
― Та все по старому... Чуєш , Оксанко, буду його так, як є, хоронити.
― Як? Живого! Ти що!
― Та все одно помре ― чи тут, чи там. Доктор сказав, що жити не буде...А мені треба в Італію їхати, бо файну роботу втрачу.
― Та як то так, Ірко? А як прийде до себе під землею!
― А я вже придумала, я йому мобільний телефон в руку дам, якщо щось, то подзвонить до вас ― підете тай відкопаєте.
― Що ти мелеш таке!
― Та я вже й труну замовила.
Бачу: справді якісь хлопці заносять в кімнату домовину.... Мені так зробилось жаль! Я як заплачу і як крикну:
― Що ти робиш ! Дурепо!
І тут прокинулась. Кругом темна ніч, включила світло, сіла на ліжку і плачу, як мала дитина. А мій спить собі збоку, хоч би що. Я його як копну!
― Га! Що? Де? ― забурмотав.
Як побачив мене всю в сльозах , стривожився і обняв.
― Що сталося?
Я йому й розказала свою пригоду.
― Ну, ти дурна! Лягай тай спи, мало що присниться.
― Ні! Ти, Юрчику, подзвони до них, може щось погане...
― Ти щось маєш в голові? Друга година ночі...
Але бачить, Юрчик, що я не засну, і вдався до хитрощів: притулився, взявся муркотіти, лоскотати... так мене і приспав. Зранку першим ділом я взялась за телефон.
― Ірусю, як у вас справи? Всі здорові?
― Та все добре, Оксаню, поснідали, і я чуть прилягла, щоб сало зав’язалось...А що сталося?
― Ага, ага! Якраз до твоїх костомах сало пристане... А Миросик що робить?
― Та! Вдягається, має на дах лізти ринву ремонтувати ,бо як дощ іде, то десь протікає і капає на балкон.
― А може би ти його на дах сьогодні не посилала?!
― А в чому справа? Та вже кажи!
― Сон поганий снився...
Я їй розповіла детально свій сон, а вона тихенько слухала, а під кінець як зарегоче:
― А ти то класно про мобільний телефон придумала. Мені придасться...
― То ти що, ― ще перебуваючи під враженням сну, вигукнула я, ― ти би справді його живцем поховала?
― Тю! Навіжена! Твою ідею з телефоном використаю, але в Італії...
― Як?
― А ти ніби не знаєш , що сеньйора, яку я доглядаю, страждає різними фобіями і останнім часом мене дістає своїми страхами... Коли вона помре, то я маю перевірити, чи вона мертва, бо їй здається, що діти можуть її живою похоронити... Я ж тобі розказувала: старе- дурне! А тепер я їй скажу, що покладу в труну мобільний телефон. Може, заспокоїться.
― А може ти Миросика на дах сьогодні не посилай, Ірусю!
― То чому ж? Нічого йому не бракує: вчора півночі мені спати не дав, то ж нехай лізе на дах! Змучиться тай скорше засне... І мені на балконі на голову капати не буде. А я йому накажу, щоб до комена добре шнурком прив’язався. Заходь до мене на капучіно... А ти то, Оксаню, класно про мобільний телефон придумала!
2011р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
МОБІЛЬНИЙ ТЕЛЕФОН
Я Оксана, а мою кращу подругу звуть Іриною. Живемо в невеличкому містечку, де всі про всіх усе знають. Ірка іронізує, що про неї знають навіть те, чого вона про себе сама не знає! Товаришуємо ми з дитинства: в одному пісочку гралися, сварилися-билися, мирилися-любилися, разом в школу, на здибанки... Одного року віддавалися і взяли за чоловіків двох нерозлучних товаришів ― Миросика та Юрасика. Ірка вибрала Миросика, а мені дістався Юрась. Ми, як справжні українські жінки, зразу ж узяли своїх чоловіків міцно в руки. Ні курити, ні стограм випити і весь час до роботи гонемо, бо хлоп без роботи, як кінь без вуздечки. Але Ірчин Миросик якийсь смирніший.
― І як то тобі вдається так Миросем попихати, мій не хоче слухатись?― запитую.
― А ти його „відлучи від цицьки“ на кілька днів, ― стане як шовковий!― радить.
― Та я пробувала ― не можу: мій як замуркоче, як заскобоче... Як ти то робиш?
― Як? Як? Відвертаюсь задом тай кажу: торкнешся мене пальцем, — приб’ю!
― Але ж ти, Ірко, садистка! Хіба так можна із живою людиною робити?
Ірка зроду така черства і худа, як тріска. Ніякого співчуття до свого Миросика, а недавно все кинула і поїхала в Італію на заробітки. Приїде на місяць-другий літом, тай знов їде. А Миросик з того всього взяв тай заслаб... Вона приїхала в липні, повезла в область до спеціалістів... За тиждень привозить його непритомного― пізно вже лікувати. Приходжу до неї: сидить над ним , трясеться.
― Йой, Оксано! Дивись, що на світі робиться!
Так десь зо тиждень минуло, а він не помирає і не помирає, і не живе на світі.
Згодом знов заходжу я до них, а Ірка по хаті шастає. Питаю:
― Що?
― Та все по старому... Чуєш , Оксанко, буду його так, як є, хоронити.
― Як? Живого! Ти що!
― Та все одно помре ― чи тут, чи там. Доктор сказав, що жити не буде...А мені треба в Італію їхати, бо файну роботу втрачу.
― Та як то так, Ірко? А як прийде до себе під землею!
― А я вже придумала, я йому мобільний телефон в руку дам, якщо щось, то подзвонить до вас ― підете тай відкопаєте.
― Що ти мелеш таке!
― Та я вже й труну замовила.
Бачу: справді якісь хлопці заносять в кімнату домовину.... Мені так зробилось жаль! Я як заплачу і як крикну:
― Що ти робиш ! Дурепо!
І тут прокинулась. Кругом темна ніч, включила світло, сіла на ліжку і плачу, як мала дитина. А мій спить собі збоку, хоч би що. Я його як копну!
― Га! Що? Де? ― забурмотав.
Як побачив мене всю в сльозах , стривожився і обняв.
― Що сталося?
Я йому й розказала свою пригоду.
― Ну, ти дурна! Лягай тай спи, мало що присниться.
― Ні! Ти, Юрчику, подзвони до них, може щось погане...
― Ти щось маєш в голові? Друга година ночі...
Але бачить, Юрчик, що я не засну, і вдався до хитрощів: притулився, взявся муркотіти, лоскотати... так мене і приспав. Зранку першим ділом я взялась за телефон.
― Ірусю, як у вас справи? Всі здорові?
― Та все добре, Оксаню, поснідали, і я чуть прилягла, щоб сало зав’язалось...А що сталося?
― Ага, ага! Якраз до твоїх костомах сало пристане... А Миросик що робить?
― Та! Вдягається, має на дах лізти ринву ремонтувати ,бо як дощ іде, то десь протікає і капає на балкон.
― А може би ти його на дах сьогодні не посилала?!
― А в чому справа? Та вже кажи!
― Сон поганий снився...
Я їй розповіла детально свій сон, а вона тихенько слухала, а під кінець як зарегоче:
― А ти то класно про мобільний телефон придумала. Мені придасться...
― То ти що, ― ще перебуваючи під враженням сну, вигукнула я, ― ти би справді його живцем поховала?
― Тю! Навіжена! Твою ідею з телефоном використаю, але в Італії...
― Як?
― А ти ніби не знаєш , що сеньйора, яку я доглядаю, страждає різними фобіями і останнім часом мене дістає своїми страхами... Коли вона помре, то я маю перевірити, чи вона мертва, бо їй здається, що діти можуть її живою похоронити... Я ж тобі розказувала: старе- дурне! А тепер я їй скажу, що покладу в труну мобільний телефон. Може, заспокоїться.
― А може ти Миросика на дах сьогодні не посилай, Ірусю!
― То чому ж? Нічого йому не бракує: вчора півночі мені спати не дав, то ж нехай лізе на дах! Змучиться тай скорше засне... І мені на балконі на голову капати не буде. А я йому накажу, щоб до комена добре шнурком прив’язався. Заходь до мене на капучіно... А ти то, Оксаню, класно про мобільний телефон придумала!
2011р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
