Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.29
05:36
Приснилася жінка безвісна
І щез надокучливий сум,
Бо в тиші почулася пісня
Та запах відчувся парфум.
Помадою змащені губи
Роняли усмішки й слова,
А очі дивились так любо,
Що обертом йшла голова.
І щез надокучливий сум,
Бо в тиші почулася пісня
Та запах відчувся парфум.
Помадою змащені губи
Роняли усмішки й слова,
А очі дивились так любо,
Що обертом йшла голова.
2026.07.29
03:09
Штрих IV: Прихисток на Ринку та Слава Галичини
Музичний супровід:
продовжує тихо звучати Другий концерт (Andante espressivo)
Невдовзі Лемберг капітулював перед ним. Ксавер став головною фігурою тутешнього музичного життя – засновником хорового То
2026.07.28
20:51
Кажи усім, кого зустрів
О, ідімо, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Себе звільніть, зі мною, о так
Кажи, що бігти їм не варто
Усіх можливо позбирати
Візьмімося за руки &
О, ідімо, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Себе звільніть, зі мною, о так
Кажи, що бігти їм не варто
Усіх можливо позбирати
Візьмімося за руки &
2026.07.28
19:35
У світі, бездонному морі скорботи,
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.
Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.
Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя
2026.07.28
19:02
Вже раки червоні і стало здаватись
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.
Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.
Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
2026.07.28
15:01
Легкий гуляє між кущами вітер,
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
2026.07.28
12:21
Колись ми повернемось знову
До рідних тополь і степів,
Зміцнивши надійну основу
З любові, беріз і дубів.
Повернемось у пекторалі,
У вічні слова, у вогонь,
У плетенні диво-спіралі
До рідних тополь і степів,
Зміцнивши надійну основу
З любові, беріз і дубів.
Повернемось у пекторалі,
У вічні слова, у вогонь,
У плетенні диво-спіралі
2026.07.28
11:58
стоять миряни
і говорять щось
наскільки щось це добре
ти не в курсі
а сам збирав би
квіточки на лузі
для милої
котра іде ось-ось
і говорять щось
наскільки щось це добре
ти не в курсі
а сам збирав би
квіточки на лузі
для милої
котра іде ось-ось
2026.07.28
10:01
Невтішна осінь п'є дощі
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
2026.07.28
07:46
Як ти, мамо, там, де тихий
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
2026.07.28
07:35
Штрих III: Жозефіна. Ніжність проти закону
Музичний супровід:
Франц Ксавер Моцарт.
Фортепіанний концерт № 2 мі-бемоль мажор, ор. 25 (II. Andante espressivo)
«У присмерку лемберзьких салонів Жозефіна Кавалькабо з’являлася як тонка струна, що чекає
2026.07.28
00:35
Традиційно графині з Ессексу
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
2026.07.27
22:06
Нас день на дощик нині множить легко.
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
2026.07.27
21:12
Боже, як страшно, нестерпно, смертельно
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
2026.07.27
17:11
Гупають яблука гулко, і котяться шелестно,
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
2026.07.27
16:21
Випадаю з життя, випадаю.
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Проза
МОБІЛЬНИЙ ТЕЛЕФОН
Я Оксана, а мою кращу подругу звуть Іриною. Живемо в невеличкому містечку, де всі про всіх усе знають. Ірка іронізує, що про неї знають навіть те, чого вона про себе сама не знає! Товаришуємо ми з дитинства: в одному пісочку гралися, сварилися-билися, мирилися-любилися, разом в школу, на здибанки... Одного року віддавалися і взяли за чоловіків двох нерозлучних товаришів ― Миросика та Юрасика. Ірка вибрала Миросика, а мені дістався Юрась. Ми, як справжні українські жінки, зразу ж узяли своїх чоловіків міцно в руки. Ні курити, ні стограм випити і весь час до роботи гонемо, бо хлоп без роботи, як кінь без вуздечки. Але Ірчин Миросик якийсь смирніший.
― І як то тобі вдається так Миросем попихати, мій не хоче слухатись?― запитую.
― А ти його „відлучи від цицьки“ на кілька днів, ― стане як шовковий!― радить.
― Та я пробувала ― не можу: мій як замуркоче, як заскобоче... Як ти то робиш?
― Як? Як? Відвертаюсь задом тай кажу: торкнешся мене пальцем, — приб’ю!
― Але ж ти, Ірко, садистка! Хіба так можна із живою людиною робити?
Ірка зроду така черства і худа, як тріска. Ніякого співчуття до свого Миросика, а недавно все кинула і поїхала в Італію на заробітки. Приїде на місяць-другий літом, тай знов їде. А Миросик з того всього взяв тай заслаб... Вона приїхала в липні, повезла в область до спеціалістів... За тиждень привозить його непритомного― пізно вже лікувати. Приходжу до неї: сидить над ним , трясеться.
― Йой, Оксано! Дивись, що на світі робиться!
Так десь зо тиждень минуло, а він не помирає і не помирає, і не живе на світі.
Згодом знов заходжу я до них, а Ірка по хаті шастає. Питаю:
― Що?
― Та все по старому... Чуєш , Оксанко, буду його так, як є, хоронити.
― Як? Живого! Ти що!
― Та все одно помре ― чи тут, чи там. Доктор сказав, що жити не буде...А мені треба в Італію їхати, бо файну роботу втрачу.
― Та як то так, Ірко? А як прийде до себе під землею!
― А я вже придумала, я йому мобільний телефон в руку дам, якщо щось, то подзвонить до вас ― підете тай відкопаєте.
― Що ти мелеш таке!
― Та я вже й труну замовила.
Бачу: справді якісь хлопці заносять в кімнату домовину.... Мені так зробилось жаль! Я як заплачу і як крикну:
― Що ти робиш ! Дурепо!
І тут прокинулась. Кругом темна ніч, включила світло, сіла на ліжку і плачу, як мала дитина. А мій спить собі збоку, хоч би що. Я його як копну!
― Га! Що? Де? ― забурмотав.
Як побачив мене всю в сльозах , стривожився і обняв.
― Що сталося?
Я йому й розказала свою пригоду.
― Ну, ти дурна! Лягай тай спи, мало що присниться.
― Ні! Ти, Юрчику, подзвони до них, може щось погане...
― Ти щось маєш в голові? Друга година ночі...
Але бачить, Юрчик, що я не засну, і вдався до хитрощів: притулився, взявся муркотіти, лоскотати... так мене і приспав. Зранку першим ділом я взялась за телефон.
― Ірусю, як у вас справи? Всі здорові?
― Та все добре, Оксаню, поснідали, і я чуть прилягла, щоб сало зав’язалось...А що сталося?
― Ага, ага! Якраз до твоїх костомах сало пристане... А Миросик що робить?
― Та! Вдягається, має на дах лізти ринву ремонтувати ,бо як дощ іде, то десь протікає і капає на балкон.
― А може би ти його на дах сьогодні не посилала?!
― А в чому справа? Та вже кажи!
― Сон поганий снився...
Я їй розповіла детально свій сон, а вона тихенько слухала, а під кінець як зарегоче:
― А ти то класно про мобільний телефон придумала. Мені придасться...
― То ти що, ― ще перебуваючи під враженням сну, вигукнула я, ― ти би справді його живцем поховала?
― Тю! Навіжена! Твою ідею з телефоном використаю, але в Італії...
― Як?
― А ти ніби не знаєш , що сеньйора, яку я доглядаю, страждає різними фобіями і останнім часом мене дістає своїми страхами... Коли вона помре, то я маю перевірити, чи вона мертва, бо їй здається, що діти можуть її живою похоронити... Я ж тобі розказувала: старе- дурне! А тепер я їй скажу, що покладу в труну мобільний телефон. Може, заспокоїться.
― А може ти Миросика на дах сьогодні не посилай, Ірусю!
― То чому ж? Нічого йому не бракує: вчора півночі мені спати не дав, то ж нехай лізе на дах! Змучиться тай скорше засне... І мені на балконі на голову капати не буде. А я йому накажу, щоб до комена добре шнурком прив’язався. Заходь до мене на капучіно... А ти то, Оксаню, класно про мобільний телефон придумала!
2011р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
МОБІЛЬНИЙ ТЕЛЕФОН
Я Оксана, а мою кращу подругу звуть Іриною. Живемо в невеличкому містечку, де всі про всіх усе знають. Ірка іронізує, що про неї знають навіть те, чого вона про себе сама не знає! Товаришуємо ми з дитинства: в одному пісочку гралися, сварилися-билися, мирилися-любилися, разом в школу, на здибанки... Одного року віддавалися і взяли за чоловіків двох нерозлучних товаришів ― Миросика та Юрасика. Ірка вибрала Миросика, а мені дістався Юрась. Ми, як справжні українські жінки, зразу ж узяли своїх чоловіків міцно в руки. Ні курити, ні стограм випити і весь час до роботи гонемо, бо хлоп без роботи, як кінь без вуздечки. Але Ірчин Миросик якийсь смирніший.
― І як то тобі вдається так Миросем попихати, мій не хоче слухатись?― запитую.
― А ти його „відлучи від цицьки“ на кілька днів, ― стане як шовковий!― радить.
― Та я пробувала ― не можу: мій як замуркоче, як заскобоче... Як ти то робиш?
― Як? Як? Відвертаюсь задом тай кажу: торкнешся мене пальцем, — приб’ю!
― Але ж ти, Ірко, садистка! Хіба так можна із живою людиною робити?
Ірка зроду така черства і худа, як тріска. Ніякого співчуття до свого Миросика, а недавно все кинула і поїхала в Італію на заробітки. Приїде на місяць-другий літом, тай знов їде. А Миросик з того всього взяв тай заслаб... Вона приїхала в липні, повезла в область до спеціалістів... За тиждень привозить його непритомного― пізно вже лікувати. Приходжу до неї: сидить над ним , трясеться.
― Йой, Оксано! Дивись, що на світі робиться!
Так десь зо тиждень минуло, а він не помирає і не помирає, і не живе на світі.
Згодом знов заходжу я до них, а Ірка по хаті шастає. Питаю:
― Що?
― Та все по старому... Чуєш , Оксанко, буду його так, як є, хоронити.
― Як? Живого! Ти що!
― Та все одно помре ― чи тут, чи там. Доктор сказав, що жити не буде...А мені треба в Італію їхати, бо файну роботу втрачу.
― Та як то так, Ірко? А як прийде до себе під землею!
― А я вже придумала, я йому мобільний телефон в руку дам, якщо щось, то подзвонить до вас ― підете тай відкопаєте.
― Що ти мелеш таке!
― Та я вже й труну замовила.
Бачу: справді якісь хлопці заносять в кімнату домовину.... Мені так зробилось жаль! Я як заплачу і як крикну:
― Що ти робиш ! Дурепо!
І тут прокинулась. Кругом темна ніч, включила світло, сіла на ліжку і плачу, як мала дитина. А мій спить собі збоку, хоч би що. Я його як копну!
― Га! Що? Де? ― забурмотав.
Як побачив мене всю в сльозах , стривожився і обняв.
― Що сталося?
Я йому й розказала свою пригоду.
― Ну, ти дурна! Лягай тай спи, мало що присниться.
― Ні! Ти, Юрчику, подзвони до них, може щось погане...
― Ти щось маєш в голові? Друга година ночі...
Але бачить, Юрчик, що я не засну, і вдався до хитрощів: притулився, взявся муркотіти, лоскотати... так мене і приспав. Зранку першим ділом я взялась за телефон.
― Ірусю, як у вас справи? Всі здорові?
― Та все добре, Оксаню, поснідали, і я чуть прилягла, щоб сало зав’язалось...А що сталося?
― Ага, ага! Якраз до твоїх костомах сало пристане... А Миросик що робить?
― Та! Вдягається, має на дах лізти ринву ремонтувати ,бо як дощ іде, то десь протікає і капає на балкон.
― А може би ти його на дах сьогодні не посилала?!
― А в чому справа? Та вже кажи!
― Сон поганий снився...
Я їй розповіла детально свій сон, а вона тихенько слухала, а під кінець як зарегоче:
― А ти то класно про мобільний телефон придумала. Мені придасться...
― То ти що, ― ще перебуваючи під враженням сну, вигукнула я, ― ти би справді його живцем поховала?
― Тю! Навіжена! Твою ідею з телефоном використаю, але в Італії...
― Як?
― А ти ніби не знаєш , що сеньйора, яку я доглядаю, страждає різними фобіями і останнім часом мене дістає своїми страхами... Коли вона помре, то я маю перевірити, чи вона мертва, бо їй здається, що діти можуть її живою похоронити... Я ж тобі розказувала: старе- дурне! А тепер я їй скажу, що покладу в труну мобільний телефон. Може, заспокоїться.
― А може ти Миросика на дах сьогодні не посилай, Ірусю!
― То чому ж? Нічого йому не бракує: вчора півночі мені спати не дав, то ж нехай лізе на дах! Змучиться тай скорше засне... І мені на балконі на голову капати не буде. А я йому накажу, щоб до комена добре шнурком прив’язався. Заходь до мене на капучіно... А ти то, Оксаню, класно про мобільний телефон придумала!
2011р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
