ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.11
22:46
Мовчуни підступні!
Ви крізь сморід трупний
Нюхаєте квіти.
Як же легко жити!
Вам позаздрять трутні,
Мовчуни підступні!
Тихі русофіли!
Ви крізь сморід трупний
Нюхаєте квіти.
Як же легко жити!
Вам позаздрять трутні,
Мовчуни підступні!
Тихі русофіли!
2024.05.11
20:58
Прив’яже шибка небо швидко, як осу.
Насниться травам злива, крапель битва.
Вплете верба ромашку хмарки у косу.
Свічки каштанів стихнуть, як молитва.
В бузку сузір’ї пишнім космос щастя спить,
У срібних нотах рос кришталь бурштинний.
У дзеркалі у
Насниться травам злива, крапель битва.
Вплете верба ромашку хмарки у косу.
Свічки каштанів стихнуть, як молитва.
В бузку сузір’ї пишнім космос щастя спить,
У срібних нотах рос кришталь бурштинний.
У дзеркалі у
2024.05.11
13:21
Голод і спрага світ за очі лиса погнали
І привели нарешті в виноградник.
Прокравсь і мало не спритомнів:
З гілок звисали соковиті грона.
Ось розігнавсь, підскочив...
На радощах навіть заплющив очі.
Був певен, що ягоди вже в роті,
Та тільки гепнувся
І привели нарешті в виноградник.
Прокравсь і мало не спритомнів:
З гілок звисали соковиті грона.
Ось розігнавсь, підскочив...
На радощах навіть заплющив очі.
Був певен, що ягоди вже в роті,
Та тільки гепнувся
2024.05.11
06:12
Травень шукає притулку,
спокій украли дощі.
Чи від грози є пігулки?
Дай половинку мерщій.
Хочу веселку над містом.
Чуєш, як пахне озон?
З неба краплини намистом
теж гуркотять в унісон.
спокій украли дощі.
Чи від грози є пігулки?
Дай половинку мерщій.
Хочу веселку над містом.
Чуєш, як пахне озон?
З неба краплини намистом
теж гуркотять в унісон.
2024.05.11
05:31
Погаснуть заграви багряні
Та вибухи стихнуть будь-де, -
Ще трохи - і тиша настане,
І спокій на душі спаде.
Лиш треба не втратити віру
І мати упевненість в тім,
Що можна знешкодити звіра
За злочини скоєні ним.
Та вибухи стихнуть будь-де, -
Ще трохи - і тиша настане,
І спокій на душі спаде.
Лиш треба не втратити віру
І мати упевненість в тім,
Що можна знешкодити звіра
За злочини скоєні ним.
2024.05.10
14:43
Звивайте сни у свитки пелюсткові
Як ніч весни в безсонні має вади,
І вадить більше, як слова любові
Бажаючи поцупити в троянди
Її чесноту. Світ у тім захланний,
І кожному із двох дарує вміння:
Комусь барвисту щедрість Тіціана,
А іншим смуток пензля
Як ніч весни в безсонні має вади,
І вадить більше, як слова любові
Бажаючи поцупити в троянди
Її чесноту. Світ у тім захланний,
І кожному із двох дарує вміння:
Комусь барвисту щедрість Тіціана,
А іншим смуток пензля
2024.05.10
12:55
Жебрак несе на горбу крик,
він пронизує тишу мечем страху.
Крик поглинув місто,
розриваючи барабанні перетинки.
Крик поселився в головах людей
і розбив реальність на шматки.
Жебрак несе з собою гнів століть,
який може спалити місто.
він пронизує тишу мечем страху.
Крик поглинув місто,
розриваючи барабанні перетинки.
Крик поселився в головах людей
і розбив реальність на шматки.
Жебрак несе з собою гнів століть,
який може спалити місто.
2024.05.10
10:02
«Все просто. У мене немає нічого святого…»
Олександр Сушко
Якщо немає у тебе
того, що дається Небом,
немає нічого святого,
що дарується Богом,
Олександр Сушко
Якщо немає у тебе
того, що дається Небом,
немає нічого святого,
що дарується Богом,
2024.05.10
05:42
Вже відстрілялися жаринки
І не курить зловіще дим, –
З’явився час для відпочинку
Від невтоленної біди.
У вогкім затишку окопу
Принишкли втомлені бійці,
Бо дрон ворожий може оком
Оптичним виявити ціль.
І не курить зловіще дим, –
З’явився час для відпочинку
Від невтоленної біди.
У вогкім затишку окопу
Принишкли втомлені бійці,
Бо дрон ворожий може оком
Оптичним виявити ціль.
2024.05.09
21:35
Індигові волошки піднімають вії
Межи ажуру зеленавих трав.
Щемить в душі моїй примарою надія,
Немов свердлить безжалісний бурав.
Індигові волошки дивляться на мене,
Цикадами пострибують думки.
Квітчастим килимом вселяється натхнення,
Межи ажуру зеленавих трав.
Щемить в душі моїй примарою надія,
Немов свердлить безжалісний бурав.
Індигові волошки дивляться на мене,
Цикадами пострибують думки.
Квітчастим килимом вселяється натхнення,
2024.05.09
20:14
Волієш мовчати. Мовчиш. Але серце кричить.
Вітер шукає притулку на схилах Дніпрових.
Як вимовиш слово правдиве у відповідь: «Цить!» –
щастя не буде, віддав для Пегаса підкови.
Це плачуть весною берізки чи тануть сніги?
Розталь дими притискає між сіри
Вітер шукає притулку на схилах Дніпрових.
Як вимовиш слово правдиве у відповідь: «Цить!» –
щастя не буде, віддав для Пегаса підкови.
Це плачуть весною берізки чи тануть сніги?
Розталь дими притискає між сіри
2024.05.09
20:09
Обоз великий вулицею мчав.
Та не купецький. Пахолки на конях.
На них добротні кунтуші суконні.
Ридван слідом колесами гурчав.
То князь Острозький вибрався у світ.
Десь поспішав у справах, очевидно.
Перевіряв маєтність принагідно.
Народ цікаво пози
Та не купецький. Пахолки на конях.
На них добротні кунтуші суконні.
Ридван слідом колесами гурчав.
То князь Острозький вибрався у світ.
Десь поспішав у справах, очевидно.
Перевіряв маєтність принагідно.
Народ цікаво пози
2024.05.09
12:44
Час не наспів іще для газових печей.
У Сталіна ще Гітлер тільки вчиться,
Як нищити людей.Чужих, щоправда, не своїх.
Далеко фюреру до комуністів.
***
Було їх п’ятеро у лебединій зграї –
«П’ятірне гроно нездоланих співців».
Лиш двоє з них зуміли уціл
У Сталіна ще Гітлер тільки вчиться,
Як нищити людей.Чужих, щоправда, не своїх.
Далеко фюреру до комуністів.
***
Було їх п’ятеро у лебединій зграї –
«П’ятірне гроно нездоланих співців».
Лиш двоє з них зуміли уціл
2024.05.09
11:48
Весна – уві сні, а літо – серед мрій,
і осінь охолоне під кінець,
а там – зима, і присиплятиме мороз:
такий закон нестримної природи.
11 серпня 1987 р., Київ
і осінь охолоне під кінець,
а там – зима, і присиплятиме мороз:
такий закон нестримної природи.
11 серпня 1987 р., Київ
2024.05.09
07:54
Як тільки зацвітає виноград,
Мені приходять виноградні рими.
Його цвітіння потайне, незриме,
Й вечірній під лозою променад
Укутується золотавим димом:
Летить пилок, торкається до вуст ,
Хоча від нього і не захмеліти,
Мені приходять виноградні рими.
Його цвітіння потайне, незриме,
Й вечірній під лозою променад
Укутується золотавим димом:
Летить пилок, торкається до вуст ,
Хоча від нього і не захмеліти,
2024.05.09
06:54
Співати й говорити краще хором!
Якщо не хочеш хором - мовчки стій!
Сиділи ми у камері брудній,
Наповненій отруйним газом - хлором.
За що нас засудили - невідомо,
Але якщо сказали - треба йти!
Ми між собою перейшли на "ти".
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Якщо не хочеш хором - мовчки стій!
Сиділи ми у камері брудній,
Наповненій отруйним газом - хлором.
За що нас засудили - невідомо,
Але якщо сказали - треба йти!
Ми між собою перейшли на "ти".
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Проза
МОБІЛЬНИЙ ТЕЛЕФОН
Я Оксана, а мою кращу подругу звуть Іриною. Живемо в невеличкому містечку, де всі про всіх усе знають. Ірка іронізує, що про неї знають навіть те, чого вона про себе сама не знає! Товаришуємо ми з дитинства: в одному пісочку гралися, сварилися-билися, мирилися-любилися, разом в школу, на здибанки... Одного року віддавалися і взяли за чоловіків двох нерозлучних товаришів ― Миросика та Юрасика. Ірка вибрала Миросика, а мені дістався Юрась. Ми, як справжні українські жінки, зразу ж узяли своїх чоловіків міцно в руки. Ні курити, ні стограм випити і весь час до роботи гонемо, бо хлоп без роботи, як кінь без вуздечки. Але Ірчин Миросик якийсь смирніший.
― І як то тобі вдається так Миросем попихати, мій не хоче слухатись?― запитую.
― А ти його „відлучи від цицьки“ на кілька днів, ― стане як шовковий!― радить.
― Та я пробувала ― не можу: мій як замуркоче, як заскобоче... Як ти то робиш?
― Як? Як? Відвертаюсь задом тай кажу: торкнешся мене пальцем, — приб’ю!
― Але ж ти, Ірко, садистка! Хіба так можна із живою людиною робити?
Ірка зроду така черства і худа, як тріска. Ніякого співчуття до свого Миросика, а недавно все кинула і поїхала в Італію на заробітки. Приїде на місяць-другий літом, тай знов їде. А Миросик з того всього взяв тай заслаб... Вона приїхала в липні, повезла в область до спеціалістів... За тиждень привозить його непритомного― пізно вже лікувати. Приходжу до неї: сидить над ним , трясеться.
― Йой, Оксано! Дивись, що на світі робиться!
Так десь зо тиждень минуло, а він не помирає і не помирає, і не живе на світі.
Згодом знов заходжу я до них, а Ірка по хаті шастає. Питаю:
― Що?
― Та все по старому... Чуєш , Оксанко, буду його так, як є, хоронити.
― Як? Живого! Ти що!
― Та все одно помре ― чи тут, чи там. Доктор сказав, що жити не буде...А мені треба в Італію їхати, бо файну роботу втрачу.
― Та як то так, Ірко? А як прийде до себе під землею!
― А я вже придумала, я йому мобільний телефон в руку дам, якщо щось, то подзвонить до вас ― підете тай відкопаєте.
― Що ти мелеш таке!
― Та я вже й труну замовила.
Бачу: справді якісь хлопці заносять в кімнату домовину.... Мені так зробилось жаль! Я як заплачу і як крикну:
― Що ти робиш ! Дурепо!
І тут прокинулась. Кругом темна ніч, включила світло, сіла на ліжку і плачу, як мала дитина. А мій спить собі збоку, хоч би що. Я його як копну!
― Га! Що? Де? ― забурмотав.
Як побачив мене всю в сльозах , стривожився і обняв.
― Що сталося?
Я йому й розказала свою пригоду.
― Ну, ти дурна! Лягай тай спи, мало що присниться.
― Ні! Ти, Юрчику, подзвони до них, може щось погане...
― Ти щось маєш в голові? Друга година ночі...
Але бачить, Юрчик, що я не засну, і вдався до хитрощів: притулився, взявся муркотіти, лоскотати... так мене і приспав. Зранку першим ділом я взялась за телефон.
― Ірусю, як у вас справи? Всі здорові?
― Та все добре, Оксаню, поснідали, і я чуть прилягла, щоб сало зав’язалось...А що сталося?
― Ага, ага! Якраз до твоїх костомах сало пристане... А Миросик що робить?
― Та! Вдягається, має на дах лізти ринву ремонтувати ,бо як дощ іде, то десь протікає і капає на балкон.
― А може би ти його на дах сьогодні не посилала?!
― А в чому справа? Та вже кажи!
― Сон поганий снився...
Я їй розповіла детально свій сон, а вона тихенько слухала, а під кінець як зарегоче:
― А ти то класно про мобільний телефон придумала. Мені придасться...
― То ти що, ― ще перебуваючи під враженням сну, вигукнула я, ― ти би справді його живцем поховала?
― Тю! Навіжена! Твою ідею з телефоном використаю, але в Італії...
― Як?
― А ти ніби не знаєш , що сеньйора, яку я доглядаю, страждає різними фобіями і останнім часом мене дістає своїми страхами... Коли вона помре, то я маю перевірити, чи вона мертва, бо їй здається, що діти можуть її живою похоронити... Я ж тобі розказувала: старе- дурне! А тепер я їй скажу, що покладу в труну мобільний телефон. Може, заспокоїться.
― А може ти Миросика на дах сьогодні не посилай, Ірусю!
― То чому ж? Нічого йому не бракує: вчора півночі мені спати не дав, то ж нехай лізе на дах! Змучиться тай скорше засне... І мені на балконі на голову капати не буде. А я йому накажу, щоб до комена добре шнурком прив’язався. Заходь до мене на капучіно... А ти то, Оксаню, класно про мобільний телефон придумала!
2011р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
МОБІЛЬНИЙ ТЕЛЕФОН
Я Оксана, а мою кращу подругу звуть Іриною. Живемо в невеличкому містечку, де всі про всіх усе знають. Ірка іронізує, що про неї знають навіть те, чого вона про себе сама не знає! Товаришуємо ми з дитинства: в одному пісочку гралися, сварилися-билися, мирилися-любилися, разом в школу, на здибанки... Одного року віддавалися і взяли за чоловіків двох нерозлучних товаришів ― Миросика та Юрасика. Ірка вибрала Миросика, а мені дістався Юрась. Ми, як справжні українські жінки, зразу ж узяли своїх чоловіків міцно в руки. Ні курити, ні стограм випити і весь час до роботи гонемо, бо хлоп без роботи, як кінь без вуздечки. Але Ірчин Миросик якийсь смирніший.
― І як то тобі вдається так Миросем попихати, мій не хоче слухатись?― запитую.
― А ти його „відлучи від цицьки“ на кілька днів, ― стане як шовковий!― радить.
― Та я пробувала ― не можу: мій як замуркоче, як заскобоче... Як ти то робиш?
― Як? Як? Відвертаюсь задом тай кажу: торкнешся мене пальцем, — приб’ю!
― Але ж ти, Ірко, садистка! Хіба так можна із живою людиною робити?
Ірка зроду така черства і худа, як тріска. Ніякого співчуття до свого Миросика, а недавно все кинула і поїхала в Італію на заробітки. Приїде на місяць-другий літом, тай знов їде. А Миросик з того всього взяв тай заслаб... Вона приїхала в липні, повезла в область до спеціалістів... За тиждень привозить його непритомного― пізно вже лікувати. Приходжу до неї: сидить над ним , трясеться.
― Йой, Оксано! Дивись, що на світі робиться!
Так десь зо тиждень минуло, а він не помирає і не помирає, і не живе на світі.
Згодом знов заходжу я до них, а Ірка по хаті шастає. Питаю:
― Що?
― Та все по старому... Чуєш , Оксанко, буду його так, як є, хоронити.
― Як? Живого! Ти що!
― Та все одно помре ― чи тут, чи там. Доктор сказав, що жити не буде...А мені треба в Італію їхати, бо файну роботу втрачу.
― Та як то так, Ірко? А як прийде до себе під землею!
― А я вже придумала, я йому мобільний телефон в руку дам, якщо щось, то подзвонить до вас ― підете тай відкопаєте.
― Що ти мелеш таке!
― Та я вже й труну замовила.
Бачу: справді якісь хлопці заносять в кімнату домовину.... Мені так зробилось жаль! Я як заплачу і як крикну:
― Що ти робиш ! Дурепо!
І тут прокинулась. Кругом темна ніч, включила світло, сіла на ліжку і плачу, як мала дитина. А мій спить собі збоку, хоч би що. Я його як копну!
― Га! Що? Де? ― забурмотав.
Як побачив мене всю в сльозах , стривожився і обняв.
― Що сталося?
Я йому й розказала свою пригоду.
― Ну, ти дурна! Лягай тай спи, мало що присниться.
― Ні! Ти, Юрчику, подзвони до них, може щось погане...
― Ти щось маєш в голові? Друга година ночі...
Але бачить, Юрчик, що я не засну, і вдався до хитрощів: притулився, взявся муркотіти, лоскотати... так мене і приспав. Зранку першим ділом я взялась за телефон.
― Ірусю, як у вас справи? Всі здорові?
― Та все добре, Оксаню, поснідали, і я чуть прилягла, щоб сало зав’язалось...А що сталося?
― Ага, ага! Якраз до твоїх костомах сало пристане... А Миросик що робить?
― Та! Вдягається, має на дах лізти ринву ремонтувати ,бо як дощ іде, то десь протікає і капає на балкон.
― А може би ти його на дах сьогодні не посилала?!
― А в чому справа? Та вже кажи!
― Сон поганий снився...
Я їй розповіла детально свій сон, а вона тихенько слухала, а під кінець як зарегоче:
― А ти то класно про мобільний телефон придумала. Мені придасться...
― То ти що, ― ще перебуваючи під враженням сну, вигукнула я, ― ти би справді його живцем поховала?
― Тю! Навіжена! Твою ідею з телефоном використаю, але в Італії...
― Як?
― А ти ніби не знаєш , що сеньйора, яку я доглядаю, страждає різними фобіями і останнім часом мене дістає своїми страхами... Коли вона помре, то я маю перевірити, чи вона мертва, бо їй здається, що діти можуть її живою похоронити... Я ж тобі розказувала: старе- дурне! А тепер я їй скажу, що покладу в труну мобільний телефон. Може, заспокоїться.
― А може ти Миросика на дах сьогодні не посилай, Ірусю!
― То чому ж? Нічого йому не бракує: вчора півночі мені спати не дав, то ж нехай лізе на дах! Змучиться тай скорше засне... І мені на балконі на голову капати не буде. А я йому накажу, щоб до комена добре шнурком прив’язався. Заходь до мене на капучіно... А ти то, Оксаню, класно про мобільний телефон придумала!
2011р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію