
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.08
21:39
Поет поселився у далекому лісі
і зарився листям.
Він зрозумів марнотність слави,
йому не потрібні
жодні визнання, жодні премії.
Його основними рецензентами
є птахи, а істориками літератури -
ведмеді. Він укривається
і зарився листям.
Він зрозумів марнотність слави,
йому не потрібні
жодні визнання, жодні премії.
Його основними рецензентами
є птахи, а істориками літератури -
ведмеді. Він укривається
2025.07.08
21:03
Прощай, Росіє! Хай буде це назавше,
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники
2025.07.08
20:28
Сказала ти: до всього я готова,
Той -- кращий світ, чому б і не піти?!
Бо цей дарує дрібку лиш любові,
Зіткався ледь не весь із гіркоти.
До кого більш прихильним буде небо?
Один раз - так, а другий буде ні?!
Це ми зі смертю б'ємося за тебе...
Той -- кращий світ, чому б і не піти?!
Бо цей дарує дрібку лиш любові,
Зіткався ледь не весь із гіркоти.
До кого більш прихильним буде небо?
Один раз - так, а другий буде ні?!
Це ми зі смертю б'ємося за тебе...
2025.07.08
05:18
Як з усмішкою помру
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.
2025.07.07
21:54
Любов - шматок самої вічності,
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо
2025.07.07
13:17
А коси жінки - висріблений ліс,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!
І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!
І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,
2025.07.07
08:14
Додала лише печалі
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
2025.07.06
22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
2025.07.06
18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
2025.07.06
16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ігор Павлюк (1967) /
Вірші
ЕКЗИСТЕНЦІЙНИЙ ДИПТИХ
1.
Ще існую у світі, прожитім, описанім мною,
Провідчутім до нервів і до праглибин-прависот.
Журавлино над замком цей поклик веде за собою...
Як невипитий мед із небачених бджолами сот.
Чорноземна глибінь озивається піснею смерті,
Вже яку не боїшся, а дивно жалієш, як все.
У вселенськім Комп’ютері файли майбутнього стерті,
А минуле зосталось і ссе...
Літа сита печаль. Липень з глупим красивим обличчям.
На рибалці нічній я зловив собі цілий Дніпро,
Із якого мене голе небо пронизливо кличе,
А в деревах зелених осіння з’являється кров.
Дрочить шаблю сумну постмодерна бліда феміністка,
Що «начхала на все». Є лиш компік, вібратор і VIP…
Ця епоха – базар.
Ця епоха зі здобного тіста,
Що існує, допоки її воріженьки живі.
Я ж бо ворог також.
Хляю водку із вовчого сліду
І читаю думки придорожних повій і ялин.
Але батько мій тут не дожив до середини літа
І затих, як стихає поламаний грозами млин.
Я зостався іще,
Самогонно сумний і веселий.
Наче діри в кольчузі, до мене моргають зірки.
Але Всесвіт скрипить, як дитячі, гучні каруселі,
Бо не змазав його дід Юхим, що з війни без руки...
26 лип. 11.
2.
Інтерес до життя проминає, немов електричка.
Кисень білим вином прострумує у жили мої.
Але я іще є. І буття моє – імпульсна звичка.
Наді мною не хрест, поки що тільки Сонце стоїть.
Чорні шаблі доріг усе менше мене пригортають
І не так переймає подушка жіночих грудей.
Перепито сповна. Усього. Вже я падаю, наче літаю.
Громний зародок пісні у грудях неюно гуде.
І богема не кличе. Не манять іскристі Багами.
Зрозуміла весільна печаль скоморохів мені.
Із веселих чортів ми стаємо сумними богами...
Хтось воскресне.
Хтось ні.
Все те золото крові на зуб не візьмеш, як монету.
Сиву тінь цього злота малює крило на траві.
Логін мій та пароль будуть вічно гулять Інтернетом,
Наче думка про гріх у п’янючій моїй голові.
5 серп. 11.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ЕКЗИСТЕНЦІЙНИЙ ДИПТИХ
Ще існую у світі, прожитім, описанім мною,
Провідчутім до нервів і до праглибин-прависот.
Журавлино над замком цей поклик веде за собою...
Як невипитий мед із небачених бджолами сот.
Чорноземна глибінь озивається піснею смерті,
Вже яку не боїшся, а дивно жалієш, як все.
У вселенськім Комп’ютері файли майбутнього стерті,
А минуле зосталось і ссе...
Літа сита печаль. Липень з глупим красивим обличчям.
На рибалці нічній я зловив собі цілий Дніпро,
Із якого мене голе небо пронизливо кличе,
А в деревах зелених осіння з’являється кров.
Дрочить шаблю сумну постмодерна бліда феміністка,
Що «начхала на все». Є лиш компік, вібратор і VIP…
Ця епоха – базар.
Ця епоха зі здобного тіста,
Що існує, допоки її воріженьки живі.
Я ж бо ворог також.
Хляю водку із вовчого сліду
І читаю думки придорожних повій і ялин.
Але батько мій тут не дожив до середини літа
І затих, як стихає поламаний грозами млин.
Я зостався іще,
Самогонно сумний і веселий.
Наче діри в кольчузі, до мене моргають зірки.
Але Всесвіт скрипить, як дитячі, гучні каруселі,
Бо не змазав його дід Юхим, що з війни без руки...
26 лип. 11.
2.
Інтерес до життя проминає, немов електричка.
Кисень білим вином прострумує у жили мої.
Але я іще є. І буття моє – імпульсна звичка.
Наді мною не хрест, поки що тільки Сонце стоїть.
Чорні шаблі доріг усе менше мене пригортають
І не так переймає подушка жіночих грудей.
Перепито сповна. Усього. Вже я падаю, наче літаю.
Громний зародок пісні у грудях неюно гуде.
І богема не кличе. Не манять іскристі Багами.
Зрозуміла весільна печаль скоморохів мені.
Із веселих чортів ми стаємо сумними богами...
Хтось воскресне.
Хтось ні.
Все те золото крові на зуб не візьмеш, як монету.
Сиву тінь цього злота малює крило на траві.
Логін мій та пароль будуть вічно гулять Інтернетом,
Наче думка про гріх у п’янючій моїй голові.
5 серп. 11.
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Лана Перлулайнен: стримана енергетика перехресть"
• Перейти на сторінку •
"Ігор ПАВЛЮК: «...І свобода моя при мені»"
• Перейти на сторінку •
"Ігор ПАВЛЮК: «...І свобода моя при мені»"
Про публікацію