ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.26
05:49
Наближається знову зима,
Я, здається, вже скучив за снігом.
Це б долонями вже обома
Привітав би посріблене іго.
І коли всі ліси, і гаї
Укриває незаймано-білим.
Так зима сипле чари свої,
Я, здається, вже скучив за снігом.
Це б долонями вже обома
Привітав би посріблене іго.
І коли всі ліси, і гаї
Укриває незаймано-білим.
Так зима сипле чари свої,
2025.11.26
00:16
Ой, Сергію, Сергію,
Я для тебе не сію
В полі маки червоні,
А на світлім осонні:
Огірочки зелені,
Помідори червлені,
Баклажани пузаті,
Буряки пелехаті.
Я для тебе не сію
В полі маки червоні,
А на світлім осонні:
Огірочки зелені,
Помідори червлені,
Баклажани пузаті,
Буряки пелехаті.
2025.11.25
22:19
Безсонні ночі. Вічне катування,
Мов на галері спалених віків
Чекаєш, ніби прихистку, світання,
Щоб повернутись у гонитву днів.
Безсонні ночі. Мандрівник оспалий
І спраглий у пустелі нищівній
Побачить вдалині яскраві пальми,
Мов на галері спалених віків
Чекаєш, ніби прихистку, світання,
Щоб повернутись у гонитву днів.
Безсонні ночі. Мандрівник оспалий
І спраглий у пустелі нищівній
Побачить вдалині яскраві пальми,
2025.11.25
18:07
Зачарований гаєм іду,
Розкидає тут осінь намисто –
Шурхітливу красу молоду,
Золоту сивину падолисту.
ПРИСПІВ:
По-осінньому ти чарівна,
Бо краси дивовижна принада –
Розкидає тут осінь намисто –
Шурхітливу красу молоду,
Золоту сивину падолисту.
ПРИСПІВ:
По-осінньому ти чарівна,
Бо краси дивовижна принада –
2025.11.25
15:00
Коли попса озвучує «шедеври»,
що збуджують, та не лікують нерви,
це зайва розкіш у часи війни,
та от біда – куди не кинеш оком,
і дольний світ, і вишній, і широкий
оспівують папуги-брехуни.
Майбутнє наше – у такому світі,
де є місця культу
що збуджують, та не лікують нерви,
це зайва розкіш у часи війни,
та от біда – куди не кинеш оком,
і дольний світ, і вишній, і широкий
оспівують папуги-брехуни.
Майбутнє наше – у такому світі,
де є місця культу
2025.11.25
13:49
Маню манюсіньке до рук…
Воно гризе, гризеться вміло,
А непомітний його звук
До нот підсунути кортіло…
Манив принаймні кілька діб
До - ре… до - мі… від дня до ночі,
А після все це тихо згріб,
Бо вічував, воно пророче…
Воно гризе, гризеться вміло,
А непомітний його звук
До нот підсунути кортіло…
Манив принаймні кілька діб
До - ре… до - мі… від дня до ночі,
А після все це тихо згріб,
Бо вічував, воно пророче…
2025.11.25
13:06
Любо жити зайчику
У лісі й на лузі –
Куди тільки не піди –
Повнісінько друзів.
Та як зайчик не хотів -
Не мав друзів між хортів.
От і зараз, як на гріх,
Гавкіт чуть неподалік.
У лісі й на лузі –
Куди тільки не піди –
Повнісінько друзів.
Та як зайчик не хотів -
Не мав друзів між хортів.
От і зараз, як на гріх,
Гавкіт чуть неподалік.
2025.11.25
12:59
А зла Феміда спати не дає
паяцу із Фортуною такою,
яка неначе є,
але його досьє
не помагає вийти у герої.
***
А кін-че-ні корейці згаряча
паяцу із Фортуною такою,
яка неначе є,
але його досьє
не помагає вийти у герої.
***
А кін-че-ні корейці згаряча
2025.11.25
10:42
Вчергове. І наче вперше.
Звикнути неможливо.
А психіка вже нездатна жахатися, як же так.
І вже не існує місця, куди можна твердо спертись.
І серце в груді завмерло – у інших живе світах.
Вчергове. І не востаннє.
Надію давно убито.
Звикнути неможливо.
А психіка вже нездатна жахатися, як же так.
І вже не існує місця, куди можна твердо спертись.
І серце в груді завмерло – у інших живе світах.
Вчергове. І не востаннє.
Надію давно убито.
2025.11.25
07:19
Пробачте мене добрі люди,
Не зліться зопалу, прошу.
Безплатного більше не буде,
Порожній з учора капшук.
За пісню давайте сто "баксів",
За вірш про кохання - мільйон.
Одині така лише такса,
Не зліться зопалу, прошу.
Безплатного більше не буде,
Порожній з учора капшук.
За пісню давайте сто "баксів",
За вірш про кохання - мільйон.
Одині така лише такса,
2025.11.24
22:14
Останній осінній листок
лежить на лавочці,
мов корабель на мілині.
Він самотній,
як стрімкий метеорит
у космосі.
Осінній листок лежить,
як перебендя край села,
лежить на лавочці,
мов корабель на мілині.
Він самотній,
як стрімкий метеорит
у космосі.
Осінній листок лежить,
як перебендя край села,
2025.11.24
12:28
Мій любий щоденнику!
Я лежав у стаціонарі тоді вже, мабуть, четвертий день, із депресією. Лікарі ставилися до мене добре, медсестри й санітари теж. Самогоспіталізувався і порядку не порушував. До мене навіть людську товариську зацікавленість виявляли. Ч
2025.11.24
10:47
Цей дощ солоний простір студить,
нестерпну тугу в душу ллє.
Болять землі налиті груди,
тло душить — золоте кольє.
Лякає ніч холодна злива,
у блискавиці переляк.
Та раптом вчухла, затужила,
затуманіла у полях.
нестерпну тугу в душу ллє.
Болять землі налиті груди,
тло душить — золоте кольє.
Лякає ніч холодна злива,
у блискавиці переляк.
Та раптом вчухла, затужила,
затуманіла у полях.
2025.11.24
06:12
Ксенії Кучерук
Хай сумнів душу не шкребе,
Що смак поганий маєш досі, -
Тобі пасує голубе
До золотистого волосся.
Тобі, онуко, до лиця
Оцей блакитно-білий колір,
Хай сумнів душу не шкребе,
Що смак поганий маєш досі, -
Тобі пасує голубе
До золотистого волосся.
Тобі, онуко, до лиця
Оцей блакитно-білий колір,
2025.11.24
00:00
Поки два українці чубляться за гетьманську булаву, їхню долю вирішує хтось третій.
Ті, що облаштовують місце собі в Україні, здебільшого мають мало України в собі.
Жадоба влади нестерпніша за сверблячку.
Ніщо так не дістає, як чужі достатки.
2025.11.23
22:14
Я прийшов на пустир, де немає коханих зітхань.
Катехізис весни проспіває розчулена осінь.
І навіки тепло покидає дорогу благань,
Уплітаючи в озеро тихе стривожену просинь.
Я прийшов на пустир, де нікуди шляхи не ведуть,
Де втонули в тумані ост
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Катехізис весни проспіває розчулена осінь.
І навіки тепло покидає дорогу благань,
Уплітаючи в озеро тихе стривожену просинь.
Я прийшов на пустир, де нікуди шляхи не ведуть,
Де втонули в тумані ост
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Гренуіль де Маре /
Проза
Дієтична страва для любителів жахів
- Мій! Не віддам нікому… - шепотіла вона, гладячи його однією рукою, а тим часом друга рука - напружена і тремтяча - вже тяглася за ножем. Гострим – аж страшно торкнутися леза. Сама гострила. Спочатку напівстертим наждачним кругом, потім ще отією штукою, якою покійний батько правив свою «старорежимську» розкладну бритву. Перевірила гостроту так, як учили – і волосина, підкинута вгору, на землю впала перерубаною надвоє…
Один влучний удар - і їй аж забризкало обличчя червоним. Вона лише мотнула головою і пожадливо облизнулася. Нетерпляче орудуючи ножем, знавісніло краяла на шматки…
Через годину вона, сита і напівсонна, недбало засунула ногою під стіл здоровенне блюдо з тим, що зосталося після бенкетування - та так штовхнула, що липка червона рідина аж хлюпнула через край, заляпавши білу квітку, вишиту на бархатній пантофлі. Квітка миттю почервоніла. Досадливо лайнувшись, вона зняла другу пантофлю і, недовго думаючи, вмочила і її в червоне.
Помилувалася на те «рукоділля», хижо всміхнулася і вклалася перед телевізором.
За вікном була глупа ніч. Місяць визирнув з-за хмари - дивний, незвичний, чорно-червоний, і їй на частку секунди примарилося, що то налите кров'ю око якогось чудовиська заглянуло до хати...
- Тю! Та сьогодні ж місячне затемнення! - з полегшенням пригадала вона, але фіранками шибку затулила - так якось спокійніше.
Тягло на сон, але вона опиралася: те, що сталося, було далеко приємнішим за сон (а головне – траплялося куди рідше!), і хотілося перебрати у пам’яті все ще раз – мить за миттю. Позіхала і дрімала впівока, ліниво клацаючи пультом. У голові було порожньо, в животі - повно, на душі - солодко і… трохи тоскно. Мабуть, так буває завжди, коли здійснюються мрії. Хай і не дуже пафосні. Навіть можна сказати - досить приземлені. Як оця. Бо про такий великий, соковитий і солодкий кавун вона мріяла з самого початку літа!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дієтична страва для любителів жахів
Плавить літо твоє волосся,
Погляд нівечить бездна мрій.
Може, й справді усе збулося?
І сказала йому: «Ти – мій»...
(Глядачів зі слабкими нервами просимо залишити зал!)
Вітер Ночі
- Мій! Не віддам нікому… - шепотіла вона, гладячи його однією рукою, а тим часом друга рука - напружена і тремтяча - вже тяглася за ножем. Гострим – аж страшно торкнутися леза. Сама гострила. Спочатку напівстертим наждачним кругом, потім ще отією штукою, якою покійний батько правив свою «старорежимську» розкладну бритву. Перевірила гостроту так, як учили – і волосина, підкинута вгору, на землю впала перерубаною надвоє…Один влучний удар - і їй аж забризкало обличчя червоним. Вона лише мотнула головою і пожадливо облизнулася. Нетерпляче орудуючи ножем, знавісніло краяла на шматки…
Через годину вона, сита і напівсонна, недбало засунула ногою під стіл здоровенне блюдо з тим, що зосталося після бенкетування - та так штовхнула, що липка червона рідина аж хлюпнула через край, заляпавши білу квітку, вишиту на бархатній пантофлі. Квітка миттю почервоніла. Досадливо лайнувшись, вона зняла другу пантофлю і, недовго думаючи, вмочила і її в червоне.
Помилувалася на те «рукоділля», хижо всміхнулася і вклалася перед телевізором.
За вікном була глупа ніч. Місяць визирнув з-за хмари - дивний, незвичний, чорно-червоний, і їй на частку секунди примарилося, що то налите кров'ю око якогось чудовиська заглянуло до хати...
- Тю! Та сьогодні ж місячне затемнення! - з полегшенням пригадала вона, але фіранками шибку затулила - так якось спокійніше.
Тягло на сон, але вона опиралася: те, що сталося, було далеко приємнішим за сон (а головне – траплялося куди рідше!), і хотілося перебрати у пам’яті все ще раз – мить за миттю. Позіхала і дрімала впівока, ліниво клацаючи пультом. У голові було порожньо, в животі - повно, на душі - солодко і… трохи тоскно. Мабуть, так буває завжди, коли здійснюються мрії. Хай і не дуже пафосні. Навіть можна сказати - досить приземлені. Як оця. Бо про такий великий, соковитий і солодкий кавун вона мріяла з самого початку літа!
Це лише жарт, так що прошу не судити строго. І взагалі – я тут ні до чого – Вітром навіяло! У прямому сенсі :))
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.088 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.088 seconds